Чума особливо небезпечне захворювання

При виїзді в закордонні країни Вам необхідно знати, що в деяких з них існує реальна можливість зараження особливо небезпечними інфекційними захворюваннями, які характеризуються тяжким клінічним перебігом, ураженням життєво важливих органів і систем організму і можуть привести до смертельного результату.

Особливо небезпечні інфекції реєструються, в основному, в країнах Азії, Африки та Південної Америки. Але в зв'язку з розвитком міжнародного і комерційного туризму почастішали випадки зараження українських громадян особливо небезпечними інфекційними захворюваннями, що пов'язано з невиконанням ними обов'язкових профілактичних заходів.

ХОЛЕРА ТА ЇЇ ПРОФІЛАКТИКА

За даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) більш ніж у 50 країнах світу відзначається неблагополуччя по холері. З країн Південно-Східної Азії традиційно неблагополучними є Китай, В'єтнам. В країни Європи, Японію, США холеру завозили з вогнищ, де вона реєструється постійно. Завдяки високому рівню культури населення поширення інфекції в цих країнах не спостерігалося. Найбільш неблагополучними по холері в даний час є:

- на європейському та азійському континентах: Індія, Лаос, Індонезія, Іран, Ірак, Туреччина, Афганістан;

- на американському континенті: Болівія, Бразилія, Гватемала, Гондурас, Мексика, Нікарагуа, Перу, Сальвадор;

- на африканському континенті: Ангола, Бурунді, Гана, Гвінея, Нігерія, Сомалі, Чад, Уганда, Танзанія, Сьєрра-Леоне.

В окремих країнах СНД також реєструються випадки захворювання на холеру.

Збудник захворювання - холерний вібріон, дуже довго виживає у відкритих водоймах, стійкий до низьких температур, на харчових продуктах виживає протягом 2-5 днів, на предметах домашнього вжитку і на білизні - до 2 тижнів. Згубно діють на збудника дезінфекційні засоби, кип'ятіння, сонячне світло.

Джерелом захворювання є тільки людина (хворий або носій). Кількість вібріонів, виділених у зовнішнє середовище велике (в кожному мілілітрі випорожнень і блювотних мас міститься до 1 млрд. вібріонів).

Збудник потрапляє в організм людини через рот, виділяється в зовнішнє середовище з фекаліями і блювотними масами. Холера є типовою кишковою інфекцією, поширення якої відбувається через воду, їжу, побутовим шляхом. Мухи є механічним переносником вібріонів з випорожнень на продукти, предмети домашнього вжитку.

Сприйнятливість до холери висока. Частіше хворіють люди, які не дотримуються елементарних правил профілактики кишкових інфекцій, живуть в антисанітарних умовах та вживають продукти і воду не гарантованої якості.

Прояви холери різноманітні. Можлива різна тяжкість захворювання: поряд з важкими формами, що закінчуються смертю, холера може протікати як помірний розлад шлунково-кишкового тракту. Можливо носійство збудника, коли клініки немає, а людина виділяє велику кількість мікробів в зовнішнє середовище з калом і блювотними масами (на 1 клінічну форму припадає від 10 до 100 носіїв). Такі люди найбільш небезпечні в епідеміологічному відношенні, тому що при недотриманні правил особистої гігієни можуть заразити велику кількість людей.

Інкубаційний період (від початку зараження до появи перших ознак хвороби) триває від декількох годин до 5 діб. Хвороба починається гостро. Першою ознакою холери є пронос, що раптово починається. У найближчі години від початку захворювання втрати рідини можуть становити кілька літрів, що веде до тяжкого стану хворого. Блювота з'являється раптово слідом за проносом. Незабаром з'являються сильні м'язові судоми, частіше в області литок. Риси обличчя загострюються, шкіра холодна на дотик, легко збирається в складки (розправляється повільно). Голос стає сиплим і зникає, з'являється задишка, температура тіла падає нижче норми.

Відрізнити холеру від інших кишкових інфекцій за клінічними проявами буває дуже складно. Тому хворим в обов'язковому порядку проводять бактеріологічне обстеження.

Після ізоляції хворого проводяться дезінфекційні заходи, визначається коло контактних, щодо яких також проводиться комплекс протиепідемічних заходів, передбачених санітарним законодавством для локалізації вогнища.

ЧУМА ТА ЇЇ ПРОФІЛАКТИКА

Чума - одне з гострих інфекційних захворювань, що відносяться до групи особливо небезпечних. Чумою хворіють як тварини, так і люди. Збудник чуми постійно існує в природі. Він вражає гризунів, які є основними носіями цієї інфекції. Переносять збудника чуми блохи, що паразитують на гризунах. Природні вогнища чуми існують на всіх континентах земної кулі, крім Австралії та Антарктиди. Випадки захворювання людей чумою зареєстовані в Індії, Зімбабве, Мадагаскарі, Мозамбіку, Малавії, В'єтнамі. Зараження чумою відбувається:

• через шкіру внаслідок укусу інфікованих бліх або контакту з інфікованими тваринами - гризунами. У цьому випадку людина захворює шкірно-бубонною, бубонною формами чуми, коли збільшуються лімфовузли. При несвоєчасно розпочатому лікуванні, бубонна форма може ускладнитися легеневою;

• повітряно-крапельним шляхом - в результаті контакту хворого на легеневу форму чуми зі здоровою людиною. Легенева форма є найбільш важкою формою захворювання і надзвичайно небезпечною для оточуючих. Тому важливо своєчасно звернутись до лікаря при раптовій появі таких симптомів як висока температура, пропасниця, сильний головний біль, гнітючий стан, важке дихання, кашель з кров'ю.

Час, який проходить з моменту потрапляння чумної палички в організм здорової людини до появи перших симптомів, - від декількох годин до 6 днів. Зараження через такі предмети, як багаж, малоймовірно. Тільки при своєчасному зверненні до лікаря лікування чуми відбувається успішно. З метою попередження захворювання на чуму необхідно суворо додержуватись обмежувальних заходів, визначених для кожної країни, де є природні осередки чуми.

ЖОВТА ЛИХОМАНКА ТА ЇЇ ПРОФІЛАКТИКА

Жовта лихоманка - це гостре вірусне захворювання, що передається комарами і поширене в тропічних і субтропічних зонах. Захворіти на жовту лихоманку можна як в природних умовах, так і в населених пунктах. Інкубаційний період від моменту зараження до перших клінічних ознак - від 3 до 6 днів. Початок захворювання характеризується вираженим токсикозом: головний біль, висока температура, геморагічний висип. Потім відбувається ураження нирок, печінки з розвитком жовтяниці і гострої ниркової недостатності. Перебіг хвороби дуже важкий: в 25% випадків відзначаються смертельні наслідки. Всесвітня організація охорони здоров'я визначила 47 країн Південно-Американського і Африканського континентів, де є неблагополучні території і реєструються захворювання людей. При виїзді в ці країни потрібне проведення профілактичних щеплень, що є єдиною і обов'язковою мірою попередження цього небезпечного захворювання. Щеплення проводяться не пізніше, ніж за 10 днів до виїзду, з оформленням Міжнародного свідоцтва про вакцинацію. Без цього свідоцтва виїзд в неблагополучні країни забороняється. Імунітет зберігається протягом 10 років.

МАЛЯРІЯ ТА ЇЇ ПРОФІЛАКТИКА

Малярія - важке інфекційне захворювання, яке широко розповсюджене в країнах з тропічним і субтропічним кліматом. Зараження відбувається при укусах малярійних комарів. Відомі 4 форми малярії, з яких найбільш важка - тропічна, поширена в країнах Африки. Інкубаційний період від 7 днів до 1 місяця при тропічній малярії і до 3-х років при інших формах.

Симптоми - підвищення температури, озноб, сильне потовиділення, головний біль, слабкість. При тропічній малярії без проведення своєчасного специфічного лікування можливий смертельний результат у дуже короткий термін від початку захворювання.

З метою профілактики необхідно регулярно приймати протималярійні препарати. Їх прийом треба починати за 1 тиждень до виїзду в "тропіки", продовжувати весь період перебування і 1 місяць після повернення. Вибір препарату залежить від країни перебування, доза визначається лікарем. Під час перебування в малярійної місцевості необхідно захищати себе від укусів комарів. Для запобігання зальоту комарів до приміщення, вікна і двері повинні бути закрити сітками. Для захисту від комарів рекомендується застосовувати репеленти (відлякуючі засоби), електрофумігатори. Необхідно пам'ятати, що під час перебування в неблагополучній щодо малярії країні і протягом 3-х років після перебування на батьківщині при будь-якому підвищенні температури слід негайно звертатися до лікувального закладу і повідомити лікаря, що ви були в "тропіках".

84500, Україна, Донецька обл., м.Бахмут, вул. Миру,44
тел. (приймальня міського голови) (06274)4-01-63, факс (06274)3-01-15
e-mail: kanc@bahmutrada.gov.ua

84500, Ukraine, Donetsk region, Bakhmut city, Mira st.44
tel. (06274)4-01-63 (mayor's office reception), (06274)3-01-15(fax)
e-mail: kanc@bahmutrada.gov.ua

Головне меню

Оновлення

Статистика сайту

Рекомендуємо

В перелік особливо небезпечних інфекцій входять ті захворювання, які відрізняються особливою епідемічної небезпекою, тобто здатні масово поширюватися серед населення. Також вони характеризуються тяжким перебігом, високим ризиком летальності і можуть становити основу біологічної зброї масового ураження.

У світовій медицині немає єдиних стандартів щодо того, які інфекції слід зараховувати до особливо небезпечних. Переліки таких інфекцій різні в різних регіонах, можуть доповнюватися новими захворюваннями і, навпаки, виключати деякі інфекції.

сибірська виразка;
холера ;
чума;
туляремія;
жовта лихоманка (а також подібні з нею лихоманки Ебола і Марбург).

Сибірська виразка
Зоонозна інфекція, тобто передається людині від тварин. Збудником хвороби є спороутворююча бацила, яка зберігається в грунті десятиліттями. Джерело інфекції - хворі домашні тварини (велика і дрібна рогата худоба, свині та ін). Зараження може відбутися одним з наступних шляхів:

контактний;
повітряно-пиловий;
аліментарний;
трансмісивний.

У хвороби короткий інкубаційний період (до 3 днів). Залежно від клінічної картини сибірської виразки розрізняють 3 виду:

Холера
Гостре бактеріальне захворювання, що відноситься до групи кишкових інфекцій. Збудник цієї інфекції - холерний вібріон, добре зберігається при низьких температурах і у водному середовищі. Джерелами інфекції є хвора людина (в тому числі на стадії одужання) і вібріононосій. Зараження відбувається фекально-оральним шляхом.
Інкубаційний період хвороби - до 5 днів. Особливо небезпечна холера, що протікає в стертою або атиповою формах.

Чума
Гостра інфекційна хвороба, що характеризується вкрай високою здатністю заражати і дуже високою йязицірністю летального результату. Збудником є чумна паличка, яка передається хворими людьми, гризунами і комахами (блохи та ін). Чумна паличка дуже стійка, витримує низькі температури. Шляхи передачі різні:

Розрізняють кілька форм чуми, найбільш поширені з яких - легенева і бубонна. Інкубаційний період може становити до 6 днів.

Туляремія
Природно-вогнищева інфекція, яка відноситься до особливо небезпечних, порівняно недавно стала відомою людству. Збудником є анаеробна туляремійна паличка. Резервуари інфекції - гризуни, деякі ссавці (зайці, вівці та ін), птиці. При цьому хворі люди не є заразними. Виділяють такі шляхи зараження:

трансмісивний;
респіраторний;
контактний;
аліментарний.

Інкубаційний період в середньому становить 3 - 7 днів. Розрізняють кілька форм туляремії:

кишкова;
бубонна;
генералізована;
виразково-бубонна та ін.

Жовта лихоманка
Особливо небезпечна вірусна інфекція, схожа з малярією. Збудником є арбовирус, що передається через укуси комарів. Лихоманки Ебола і Марбург викликаються филовірусами, носіями яких є африканські зелені мавпи і певні види кажанів. Зараження відбувається наступними шляхами:

Найважливішою в системі протиепідемічної профілактики особливо небезпечних інфекцій є особиста профілактика, яка передбачає:

вживання гарантовано безпечної води і напоїв;
ретельне миття фруктів і овочів;
прийом тільки ретельно термічно обробленої їжі;
купання в спеціально відведених місцях;
дотримання правил особистої гігієни та ін.

У м. Бахмуті та Бахмутському районі постійно проводиться профілактична робота щодо попередження захворювання населення ОНІ, своєчасного виявлення носіїв інфекції. Так, на холерний вібріон щорічно проводиться обстеження хворих на гості кишкові інфекції, також досліджуються стічні води очисних споруд господарсько-побутових стоків щодо виявлення холерного вібріону. Комплекс заходів щодо профілактики сибірки проводиться ветеринарною службою. З метою профілактики туляремії на всіх суб’єктах господарювання проводиться профілактична дератизація.

В останні роки до характеристики ОНІ підтягуються інші інфекційні хвороби – це пташиний грип A (H5N1) та грип A (H7N9). Щорічно у предепідемічний період у місті та районі проводиться профілактичні щеплення.

Хвороба, спричинена вірусом Зіка, гарячка Ласа, гарячка Денге, гарячка Чикунгунья, Близькосхідний респіраторний синдром ( БСРС МЕRS) та ін.

Для цих хвороб у нашому регіоні відсутні умови розвитку та передачі інфекції. Для туристичних фірм міста та району постійно надаються інформаційні довідки для ознайомлення наших туристів, які подорожують у ендемічні з цих інфекцій куточки світу. У інформаційних довідках викладаються заходи щодо профілактики зараження особливо небезпечними інфекціями.

ЕПІЗО́ОТІЯ (від епі… й грец. ξ
ον – тварина) – поширення інфекційної хвороби тварин на значній території. Епізоот. є ящур, класична чума свиней, чума великої рогатої худоби, пастерельоз, хвороба Ньюкасла тощо. Необхід. умовами виникнення Е. є наявність джерел збудника інфекції (хворі тварини, мікробоносії), механізму його передачі та сприйнятливих тварин. Згасання Е. відбувається в міру збільшення в стаді імун. тварин та внаслідок проведення комплексу протиепізоот. заходів відповідно до діючих інструкцій і вимог Міжнар. епізоот. бюро і ВООЗ. Простішими формами вияву епізоот. процесу є спорадія й ензоотія, а найвищим ступ. його інтенсивності – панзоотія. Спорадія (від грец. σπείρω – сію, розсіваю), або спорадичний (поодинокий) випадок захворювання, є найнижчим ступ. інтенсивності епізоот. процесу, коли на певній території мають місце поодинокі випадки захворювання тварин і між ними важко або неможливо встановити зв’язок, вони виникають незалежно один від одного й не пов’язані з одним і тим самим джерелом збудника інфекції (правець, актиномікоз, злоякісна катарал. гарячка). При ензоотії (від ен. і грец. ξ
ον – тварина) спалах інфекц. хвороби обмежений певною територією (окреме госп-во, ферма, населений пункт, природне угіддя), за межі якої, як правило, збудник не поширюється. Серед ензоот. захворювань – ешерихіоз, сальмонельоз, дипло-, стрептококоз телят, поросят, ягнят, птиці та ін. тварин, що виникають у результаті порушення технологій утримання, годівлі тощо. При панзоотії (від грец. πᾶν – усе і ξ
ον – тварина) інфекц. хвороба швидко поширюється в довкіллі й охоплює території багатьох країн і навіть континентів. Остання панзоотія вірусу ящура (варіант А₂₂) на тер. України та всіх країн Європи, крім Великої Британії, зафіксована 1965–68 (поширився з Азії). Панзоот. також є високопатогенні штами вірусів афр. чуми, везикуляр. екзантеми свиней, чуми великої рогатої худоби та ін.

Нині відомо понад 1500 інфекц. захворювань, із яких бл. 500 – особливо небезпечні, бл. 150 – спільні для людини і тварин. Останні за джерелом інфекції поділяють на зооантропонози (збудник передається від тварини людині) й антропозоонози (збудник передається від людини тварині). Такі хвороби епізоотологія вивчає спільно з епідеміологією, що забезпечує розроблення й удосконалення заходів профілактики та ліквідації інфекц. захворювань як серед тварин, так і людей. У межах міжнар. співроб-ва Міжнар. епізоот. бюро вимагає від країн надання своєчас. достовір. інформації у разі появи карантин. хвороб – афр. та класич. чуми, везикуляр. хвороби свиней, везикуляр. стоматиту, віспи овець та кіз, інфекц. (контагіоз.) плевропневмонії великої рогатої худоби, катарал. гарячки овець, хвороби Ньюкасла, сибірки, чуми (високопатоген. грипу) птиці, чуми великої рогатої худоби, дрібних жуйних – та сприяє проведенню протиепізоот. заходів. Незважаючи на значні досягнення в специфіч. профілактиці інфекц. хвороб, епізоот. ситуація з туберкульозу та лейкозу великої рогатої худоби нині значно погіршилася. У Великій Британії серед худоби виявлено модифіков. білок – пріон, 1986 хворобу визначено як губчасту енцефалопатію великої рогатої худоби. 1997 у Гонконзі виник новий варіант пташиного збудника грипу Н₅N₁, який має тенденцію до знач. поширення. Складною є ситуація з сапрофітами, які активно змінюють адаптивні властивості у бік паразитизму. Останнім часом спостерігають зростання кількості емерджент. та екзотич. інфекцій серед тварин.

Літ.: Литвин В. П., Олійник Л. В., Корнієнко Л. Є. та ін. Факторні хвороби сільськогосподарських тварин. К., 2002; див. також Епізоотологія.

Вхід для користувачів

Швидкі посилання

Про випадки легеневої чуми в Китаї та США (01/08/2014 11:21)

За повідомленнями ЗМІ, в північно-західній провінції Ганьсу Китаю 16 липня 2014 року зареєстрований випадок захворювання на легеневу чуму 38- річного мешканця старої частини міста Юймень.

Зараження відбулось при контакті з диким бабаком. За оприлюдненими в ЗМІ даними, померлий білував здохлу тварину, тушею якої нагодував власну собаку. Надвечір у нього розвинулась лихоманка. Пізнє звернення за медичною допомогою послужило причиною загибелі хворого. Фахівцями КНР проводиться комплекс протиепідемічних заходів, направлений на недопущення розповсюдження інфекції. Більше 150 осіб взяті на облік, як такі, що мали ризик зараження.

Ухвалено рішення про накладення карантину на місто Юймень в провінції Ганьсу (близько 30 тисяч населення). Для запобігання можливості розповсюдження захворювання в місті реалізується екстрена програма по вакцинації населення вартістю більше 161 тисячі доларів.

В останні роки спалахи чуми на території Китаю стали рідкістю, поодинокі випадки захворювання фіксуються у віддалених селищах на заході країни.

25.07.2014 власті США оголосили про захворювання на легеневу форму чуми чотирьох жителів штату Колорадо. Джерелом інфекції виявилась домашня собака. Її господар був госпіталізований на початку місяця з легеневою формою чуми; пізніше у трьох осіб, що контактували з ним, також були виявлені симптоми захворювання. Всі троє пацієнтів видужали після курсу антибіотиків, а господар собаки поки залишається в медичній установі.

Легенева форма чуми вважається найбільш небезпечною формою захворювання. З моменту розвитку легеневої форми реалізується повітряно-краплинний шлях передачі інфекції від людини до людини через мокротиння, що виділяється при кашлі.

При лікуванні легеневої чуми сучасними антибактеріальними препаратами помирає 5-10% хворих, без лікування - 98-99%.

Природні вогнища чуми зареєстровані на території Африки, Азії і Америки. З 2001 року було зареєстровано 6 спалахів легеневої чуми, заразилось близько 24 тисяч осіб, з них 2 тисячі загинуло. Значна частина хворих (98%) мешкала в Африці і Китаї. На сьогодні розповсюдження чуми в світі співпадає з географічним розташуванням її природних вогнищ.

Чума - гостре природно-осередкове інфекційне захворювання, характеризується інтоксикацією, лихоманкою, ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, легенів, здатністю приймати септичну течію. Відноситься до особливо небезпечних інфекцій.

Чума - зооноз, що циркулює серед гризунів (мишоподібних та зайцеподібних), верблюдів та інших тварин і паразитуючих на них блохах.

Механізми зараження людини:

трансмісивний (укуси інфікованих бліх);

контактний (зняття шкур, оброблення туш хворих тварин, тощо);

повітряно-краплинний (при знятті шкур, рубці м'яса, при контакті з хворими);

аліментарний (при споживанні інфікованого м'яса).

Після інкубаційного періоду, що триває від 1 до 6 діб, у заражених людей, зазвичай, з'являються грипоподібні симптоми. У більшості пацієнтів різко підвищується температура, з'являється озноб, головні і м'язові болі, слабкість, нудота і блювота.

Клінічні прояви чуми залежать від шляху передачі інфекції: бубонна, септична і легенева, вкрай рідко зустрічаються кишкова, ц еллюлярно-шкіряна форми .

Бубонна форма є найбільш поширеною формою чуми, яка розвивається в наслідок укусу інфікованої блохи. Збудник чуми проникає через шкіру до лімфатичної системи і потрапляє в найближчий лімфатичний вузол. Лімфовузол запалюється внаслідок розмноження в ньому бактерій чуми у великій кількості. Розпухлий лімфовузол, так званий "бубон", хворобливий і може загноюватися на зразок відкритої рани.

Целлюлярно-шкіряна форма зазвичай переходить в шкіряно-бубонну. На шкірі - зміни у вигляді виразок, фурункула. Виразки заживають поволі, утворюючи рубці.

Септична форма чуми розвивається у разі розповсюдження інфекції безпосередньо через кров без утворення "бубонів". Септична чума може розвинутися внаслідок укусів бліх і при безпосередньому контакті із інфікованим матеріалом через тріщини на шкірі.

Легенева форма є найнебезпечнішою і найменш поширенішою формою чуми. Зазвичай легенева форма розвивається внаслідок вторинного розповсюдження інфекції при первинній бубонній формі захворювання на пізніх стадіях. Первинна легенева чума розвивається при вдиханні аерозольних крапель, що містять збудників захворювання, і може передаватися від людини до людині без участі тварин і бліх. Без лікування коефіцієнт летальності легеневої чуми надзвичайно високий.

Кишкова форма розвивається вкрай рідко. На тлі високої температури і інтоксикації з'являються болі в животі, блювота і рідкі випорожнення із домішками крові.

Існують ефективні методи лікування, які дозволяють вилікувати практично всіх пацієнтів у разі вчасного звертання за медичною допомогою.

Профілактика. Слід уникати безпосередніх контактів з інфікованим матеріалом і особами, що хворі на легеневу чуму, гризунами та хворими тваринами, застосовувати засоби захисту від укусів бліх.

Що таке АЧС і в чому її небезпека?

Африканська чума свиней (АЧС, Pestis Africana suum) — це заразне захворювання, деякі ознаки якого можуть розвиватися доволі швидко, але не завжди є специфічними для встановлення остаточного діагнозу (детальніше дивись нижче). Збудник АЧС це ДНК-вмісний вірус сферичної форми, що належить до родини Asfaviridae. Він дуже складний і проявляє значну генетичну мінливість. Вірус АЧС заражає клітини імунної системи та ініціює вироблення величезної кількості специфічних антитіл, які, на жаль, не здатні до повної нейтралізації збудника. Це і є однією з основних причин чому виготовлення ефективної вакцини проти нього наразі неможливе. АЧС достатньо легко передається від хворої до здорової тварини (дивись нижче як саме), чому сприяє надзвичайна стійкість вірусу в навколишньому середовищі.

В умовах України лише домашні та дикі свині виду Sus scrofa можуть хворіти на АЧС. Усі інші тварини не сприйнятливі до збудника цієї хвороби. Вірус АЧС не передається людині і є безпечним для її здоров’я. На даний час виділено та описано 22 генотипи вірусу АЧС, однак більшість із них ніколи не виділялась за межами Африки. У 2012-2015 рр. в Україні було виявлено вірус АЧС генотипу ІІ, що за останні 8 років набув широкого розповсюдження, прокрокувавши з Кавказу, через Європейську частину Російської Федерації до Білорусі, України, країн Балтії та Польщі. Характерною особливістю захворювання від початку епізоотії була і залишається висока летальність. І, тому, власникам свиногосподарств та фахівцям ветеринарної медицини слід чітко зрозуміти, що АЧС – це невиліковна хвороба, що призводить до загибелі свиней усіх порід і статево-вікових груп. Антибіотики, або попередня вакцинація проти інших хвороб (наприклад, КЧС), жодним чином не впливають на її фатальний перебіг.

Мал.2. Цикл передачі АЧС та епізоотичні ланцюги, що забезпечують поширення хвороби

В умовах поточної епізоотії АЧС у Східній Європі (2007-2015), спричиненої вірусом генотипу ІІ, основним резервуаром захворювання є сектор екстенсивного свинарства (господарства населення та невеликі підсобні свиноферми) в якому широко практикується згодовування свиням харчових відходів. Додатково ускладнює (місцями аж до формування вторинного незалежного циклу передачі вірусу) проникнення АЧС в популяцію диких свиней, звідки цей патоген може деколи знову потрапляти до свійських свиней і ініціювати нові спалахи. Також, за відсутності адекватних заходів контролю, уражені АЧС свиноферми можуть швидко перетворюватись на ключову ланку епізоотичного циклу вірусу АЧС, забезпечуючи його поширення з контамінованою продукцією на нові території. Найбільш небезпечним джерелом вірусу є кров хворих тварин, яка за звичайних (і особливо за низьких) температур, навіть у мізерних кількостях здатна зберігати величезну кількість вірусу АЧС впродовж дуже тривалого періоду часу (див. мал. 1, праворуч). Тому примусовий забій та поширення термічно необробленого м’яса від уражених АЧС свиней є чи не найважливішим механізмом, який забезпечує безперервність епізоотичного циклу захворювання і його поширення на нові території. Другим за значимістю механізмом є забруднення секретами та екскретами хворих свиней навколишнього середовища, інвентарю та інших предметів (одягу, взуття робітників чи господаря) з якими згодом здатні вступити в контакт здорові тварини. Можливий також ятрогенний механізм зараження АЧС при проведенні вакцинації чи лікування тварин без заміни чи стерилізації голок (халатність персоналу). Роль аерозольного шляху передачі збудника незначна і можлива лише на короткі відстані. Механічне перенесення інфікованої крові в дозах достатніх для зараження впродовж 24-48 годин підтверджено лише для осінніх жигалок (рід Stomoxys), які влітку можуть сприяти локальному поширенню захворювання від господарства до господарства. Всі інші гематофаги (аргасові, гамазові чи іксодові кліщі, комарі, сліпні тощо), в умовах України, не відіграють жодної ролі в поширенні цього захворювання.

АЧС входить до переліку особливо небезпечних (карантинних) хвороб тварин та списку інфекційних та інвазійних хвороб тварин затвердженого МЕБ на 2015 рік. Наразі, АЧС – чи не найнебезпечніша з усіх хвороб свиней, оскільки її занесення супроводжується:

високою смертністю серед ураженого поголів’я і значними економічними збитками, зумовленими відсутністю вакцини й необхідністю знищувати усе, навіть потенційно, інфіковане стадо (або поголів’я в населених пунктах в зоні захисту);
запровадженням спеціального режиму для свиногосподарств та обмежень у сфері торгівлі свинарською продукцією, що впливає на ціни та доступність свинини для споживачів;
комплексом витрат на проведення моніторингових та діагностичних досліджень, організацію профілактичних та ліквідаційних заходів, втратами внаслідок міжнародних торговельних обмежень, що запроваджуються для недопущення її розповсюдження.

В Україні заходи з профілактики та боротьби з АЧС регламентуються спеціальною інструкцією та відповідними планами дій на районному та обласному рівнях. Згідно чинного законодавства України власники свиней та ветеринарні спеціалісти, що укривають відомості про випадки захворювання на АЧС можуть бути притягнуті до адміністративної і навіть кримінальної відповідальності в залежності від тяжкості злочину та його наслідків.

Як виглядає АЧС і що необхідно робити при підозрі?

Інкубаційний період короткий (2–12 днів) і супроводжується лихоманкою (40–42 °С) впродовж 48-ми годин перед проявом клінічних ознак (на відміну від класичної чуми свиней) та відсутністю інших симптомів в цей період. Більшість хворих тварин, у цей час, виглядають абсолютно здоровими й не відмовляються від корму (і лише незначний відсоток - проявляє неспокій або ж, навпаки, постійно лежить). Клінічні ознаки проявляються, коли спадає температура: тварини проявляють ознаки слабкості (хитка хода, відмова від корму, ознаки спраги), збиваються в гурти, з’являються ознаки серцевої недостатності: синюшність (ціаноз) шкіри та значні крововиливи (геморагії на шкірі та у внутрішніх органах). Поросні свиноматки, як правило абортують, незалежно від терміну вагітності на 5–8 добу після зараження чи на 1-3 – лихоманки. На плодових оболонках і шкірі плодів, часто реєструють крововиливи. Загибель хворих тварин настає внаслідок серцевої недостатності (набряк легенів - внаслідок геморагічного діатезу) переважно на 7–10 добу з моменту прояву перших клінічних ознак хвороби. Смертність при АЧС складає – майже 100 %.

Ситуація з АЧС в Україні

За своїм географічним походженням АЧС – це екзотичне (африканське) захворювання, яке неодноразово заносилося в країни Старого та Нового Світу в минулому столітті. Детальніше про його історичне та поточне поширення можна дізнатися з карти, складеної ФАО. Викорінення АЧС у деяких країнах було дуже тривалим і надто дорогим. Варто зазначити, що усі попередні епізоотії АЧС (в тому числі і в СРСР) були пов’язані з поширенням вірусу АЧС генотипу І, з меншою летальністю. Тому поточна ситуація з АЧС у Східній Європі є, до певної міри, безпрецедентною з епізоотологічної точки зору.

У 2007-2015 рр. АЧС генотипу ІІ стрімко поширилася країнами Східної Європи, починаючи з Грузії та Вірменії на Кавказі (2007-2008 рр.), потім через південну та центральну частини Російської Федерації (2008-2011) в Україну та Білорусь (2012-2013), і далі у Польщу та країни Балтії (2014-2015). Масштаби і темпи географічного поширення (див. карту) та залучення до епізоотичного процесу поголів’я свиней різних порід, категорій та господарств різних форм власності (господарства населення, свиноферми різного типу, розміру та рівня біобезпеки), а також, останнім часом, і популяцій європейського диких свиней , зробили АЧС однією з найбільших ветеринарних проблем для свинарства регіону. Детальніше про історію поширення та особливості епізоотології АЧС на прикладі ситуації в Російській Федерації у 2007-2012 рр. можна дізнатися зі спеціальної публікації ФАО.

Мал. 3. Ситуація з поширенням АЧС в Україні станом на 7.08.2015 на фоні щільності поголів’я свиней в господарствах населення та розташування свиноферм

До кінця 2014 р. Державній ветеринарній та фітосанітарній службі України вдавалося ефективно протистояти занесенню збудника АЧС на територію країни. Але наприкінці 2014 та у 2015 рр. епізоотична ситуація суттєво погіршилася: масштаби загрози та ризики неконтрольованого поширення захворювання значно зросли. Так, у 2008-2015 рр. у країнах, що безпосередньо межують з Україною (Російська Федерація, Білорусь, Польща) формувалася і постійно розширювалася зона стійкого неблагополуччя по АЧС, яка на межі 2014-2015 рр. досягла північного кордону України і розповзлася на Чернігівську та частину Київської області (див. мал. 3 та карту яка постійно оновлюється). У цій частині країни у 2014-2015 рр. фактично сформувався ензоотичний цикл передачі вірусу АЧС, який вже може забезпечувати безперервність його циркуляції без занесення збудника з територій поза межами України. Ключову роль у його підтримці, як і в Росії та Білорусі, відіграє сектор екстенсивного свинарства (господарства населення та підсобні свиноферми), де спалахи захворювання надзвичайно важко попереджувати, відстежувати, і вживати адекватних заходів для їх локалізації. Суттєво ускладнює ситуацію паралельне проникнення вірусу в популяцію диких свиней , висока щільність якої на півночі країни (особливо у зоні відчуження Чорнобильської АЕС) створює додаткові ризики для довготривалого укорінення захворювання.

Окремі випадки реєстрації АЧС серед диких свиней у Рівненській, Житомирській та Сумській областях (мал. 3) можуть бути передвісниками повторення сценарію поширення АЧС у 2014-2015 рр. на Чернігівщині та Київщині. Тому, ситуацію в Україні слід розглядати як дуже серйозну, а подальше розповзання захворювання на нові території – як майже неминуче. Протистояння АЧС в Україні може зайняти роки, якщо не десятиріччя, і однозначно потребуватиме радикального переосмислення ставлення власників свиногосподарств до питань біологічної безпеки.

В який спосіб АЧС може потрапити до Вашого господарства?

За ретроспективними даними занесення АЧС у спеціалізовані свиногосподарства відбувається головним чином із уражених приватних господарств населення. Частка реєстрацій вірусу АЧС в останніх сягає 65 % від загальної кількості спалахів серед домашніх свиней. Під час сезонних епізоотій АЧС, при суттєвому поширенні захворювання в регіоні, саме уражені захворюванням господарства населення і є головним фактором ризику для комерційного сектору свинарства.

За статистикою на фермах реєструється 28 % спалахів (20 % великі свиноферми, 8 % - малі) тобто на кожні 2-3 нових випадки АЧС зареєстрованих у приватних господарствах громадян може припадати 1 зареєстрований спалах на свинофермі. Потрібно розуміти, що далеко не про всі спалахи АЧС стає відомо компетентним службам країни і статистика повідомлень, наведена вище, відображає лише виявлені випадки (яких, насправді, було і майже завжди може бути більше). Загалом, епізоотіям АЧС притаманна літньо-осіння сезонність. Число спалахів у господарствах населення різко зростає у літні місяці з червня по серпень і підвищений ризик занесення захворювання на ферми зберігається до листопада і дещо зменшується після сезонного забою свиней. При несвоєчасному виявленні (або свідомому приховуванні спалахів) АЧС на фермах, в залежності від їх розміру, типу і географії господарських зв’язків ризик поширення заражених свиней, або продукції з них, може зростати в геометричній прогресії. З залученням до циклу передачі АЧС свиногосподарств контроль епізоотичної ситуації стає набагато складнішим завданням, оскільки спалахи можуть набувати зовсім інших масштабів, а наслідки поширення зараженої продукції тривати дуже довго. Власникам потрібно усвідомлювати, що заходи з біобезпеки на свиногосподарствах мають на меті не лише захист власного поголів’я, а й попередження витоку патогенів з ураженої ферми (у випадку спалаху будь-якої хвороби) і запобігання створенню в такий спосіб біологічної загрози для інших господарств.

Мал. 4. Щільність поголів’я свиней у господарствах населення (зверху) та щільність популяції диких свиней (знизу) в Україні як ймовірні фактори ризику занесення та поширення АЧС

Історичні дані з Російської Федерації свідчать про те, що в абсолютній більшості випадків (97 %) первинні заноси АЧС на ферми відбувалися через заражену продукцію свинарства, яку згодовували свиням. Вторинні спалахи були найчастіше пов’язані з використанням зараженого транспорту, прямими контактами свиней з різних господарств чи візитами працівників із заражених ферм. Варто зазначити, що шляхи занесення вірусу АЧС на ферми дуже часто залишаються нез’ясованими, особливо коли йдеться про локальне поширення (вторинні спалахи) хвороби. Тому заходи застороги мають бути якомога всеоб’ємнішими і враховувати як попередній досвід і рекомендації фахівців, так і поточну епізоотичну ситуацію в країні та конкретні фактори ризику у Вашому регіоні (мал. 4) і безпосередньо довкола Вашої ферми.

Згодовування корму, який містить (або може містити) навіть у мізерних кількостях термічно необроблені субпродукти від диких, або домашніх свиней, незалежно від Вашої впевненості щодо їх безпечності. Виключено має бути навіть потенційну можливість потрапляння на ферму такої продукції (як для власного споживання персоналом, так і годівлі інших видів тварин, таких як сторожові собаки).
Згодовування корму (чи використання підстилки), які завозяться на ферму і можуть бути контаміновані секретами та екскретами хворих тварин (домашніх чи диких) безпосередньо з полів (кукурудза на корм, зелена маса, солома тощо), або з інших ферм, незалежно від того виявлялася там АЧС чи ні.
Введення на ферму поголів’я яке походить з ферм, розташованих в регіонах де мали місце спалахи АЧС, а з решти території країни без відповідної документації та профілактичного карантинування.
Використання транспорту, інвентарю, відвідування ферми особами, які могли перебувати у контакті з хворими (загиблими) домашніми чи дикими свинями, або відвідували заражене господарство чи місця можливого перебування хворих (загиблих) диких свиней (в лісі під час полювання, збирання грибів, ягід, горіхів тощо, або на полях зернових чи кукурудзи тощо).

Читайте также: