Шляхи передачі черевного тифу

Черевний тиф – гостра інфекційна хвороба, що спричиняється різними фаготиками черевнотифозних бактерій, антропоноз, характеризується ураженням лімфатичного апарата кишечнику, переважно дистального відділу тонкої кишки, мезентеріальних лімфатичних вузлів, бактеріємією, і клінічно проявляється загальною інтоксикацією, гарячкою, спленогепатомегалією, висипкою, тифозним статусом, можливими загостреннями й рецидивами, специфічними ускладненнями, у частині випадків – тривалим бактеріоносійством. Паратиф А і В викликаються збудником S. Paratyphi і S. Paratyphi B відповідно.

Етіологія: Збудник черевного тифу – Salmonella typhi належить до роду Salmonella, родини Enterobacterіceae. Це – грамнегативна паличка, факультативний анаероб, за руйнування виділяє ендотоксин. Має Н, О, Yі-антигени. Налічують понад 100 фаготипів збудників. Черевнотифозні бактерії ростуть на простих живильних середовищах, але краще – у присутності жовчі (середовище Раппопорт). Відносно стійкі в зовнішньому середовищі.

Епідеміологія. Джерелом збудника інфекції є хвора людина й бактеріоносій. Хворі на черевний тиф виділяють збудника в останні 2 дні інкубаційного періоду, весь гарячковий період і період реконвалесценції. Особливе значення в розповсюдженні інфекції мають бактеріоносії. Механізм передачі – фекально-оральний. Шляхи передачі: водний, харчовий, які частіше спричиняють епідемічні спалахи та контактно-побутовий. Можлива передача збудника через мух. Сезонність – літньо-осіння. Сприйнятливість невисока, контагіозний індекс складає 0,4. Імунітет після перенесеної хвороби стійкий.

Клініка. Інкубаційний період коливається від 7 до 25 днів (у середньому – 14-21 день). У класичних випадках черевний тиф починається поступово. Температура тіла сягає максимуму в кінці тижня. В цей період з'являються навідні симптоми недуги: загальна слабкість, головний біль, безсоння, відсутність апетиту, запори, блідість обличчя, помірне здуття живота, крепітуюче бурчання в ілеоцекальній ділянці. До кінця тижня з'являються опорні симптоми: сухість шкіри, язик потовщений, з відбитками зубів, обкладений сірувато-коричневим нальотом, край і кінчик червоні, симптоми бронхіту, відносна брадикардія, дикротія пульсу, гіпотонія, гепатолієнальний синдром, позитивний симптом Падалки. З 8-го дня хвороби гарячка постійна, наростають явища інтоксикації, з'являється мономорфний висип – поодинокі розеоли з чіткими краями, які іноді виступають над рівнем шкіри (roseola elevatа), локалізуються на тулубі, верхній частині живота, "цвітуть" 2-3 дні, зникають безслідно, "підсипають" нові елементи навіть у періоді реконвалесценції. Може виникнути тифозний стан: сильний головний біль, плутана свідомість, галюцинації, марення. З 4-5-го тижня починається період реконвалесценції.

До атипових форм належать амбулаторна, абортивна, афебрильна, легка (typhus levissіmus), а також менінготиф, пневмотиф, нефротиф, колотиф тощо.

Паратифи А і В за клінічним перебігом аналогічні черевному тифу, але з певними особливостями. Інкубаційний період скорочений до 6-10 днів, хвороба починається гостро. За паратифу А помітна гіперемія обличчя, ін'єкція судин склер, з 4-5-го дня з'являється рясний поліморфний висип по всьому тілу, навіть на обличчі, інколи – герпес на губах, не завжди буває тифозний стан, гарячка вкорочена. Перебіг хвороби легший, але трапляються специфічні ускладнення (кишкові кровотечі, перфорація виразок) і рецидиви.

Джерелом зараження за паратифу В, окрім людини, можуть бути сільськогосподарські тварини (велика рогата худоба, свині, коні). Переважає харчовий шлях передачі. Частіше паратиф В супроводжується ознаками гастроентериту.

Вирішальний діагноз черевного тифу та паратифів встановлюється після одержання результатів бактеріологічного і серологічного досліджень.

Діагностика. Враховують дані епідеміологічного анамнезу, клінічні ознаки: поступовий початок хвороби, тривала гарячка, потовщенння язика, з відбитками зубів, обкладений сірувато-коричневим нальотом, край і кінчик червоні, розеольозна висипка, тифозний статус, гепатолієнальний синдром, симптом Падалки; дані лабораторних методів дослідження. Загальний аналіз крові: лейкопенія, анеозинофілія, відносний лімфоцитоз, ШЗЕ на початку хвороби низька, потім помірно збільшена. Посів на гемокультуру: 10 мл крові на 100 мл живильного середовища. Попередню відповідь одержують на 3-й, остаточну – на 7-10-й день від початку дослідження. З 8-9-го дня хвороби проводять серологічні реакції: Відаля, РНГА (діагностичний титр 1:200). Беруть 2-3 мл крові. Відповідь через 24 години. З 3-го тижня хвороби здійснюють контрольні бактеріологічні дослідження випорожнень та сечі на тифо-паратифозну групу. З імунологічних методів експрес-діагностики застосовують реакцію коаглютинації (РКоА).

Диференційний діагноз. Враховуючи поліморфізм проявів і симптомів черевного тифу, особливо в початковий період, його необхідно диференціювати з грипом, висипним тифом, бруцельозом, інфекційним мононуклеозом, пневмонією, малярією, сепсисом, міліарним туберкульозом та Ку-гарячкою.

Грип характеризується гострим початком, високою температурою з 1-го дня хвороби, явищами інтоксикації, катаральними ознаками, інтенсивним головним болем, переважно в ділянці лоба і надбрівних дуг, світлобоязню, сльозотечею. Обличчя гіперемійоване, явища кон'юнктивіту, склериту. Задня стінка носоглотки й м'яке піднебіння гіперемійовані, позитивний симптом Морозкіна (зернистість м'якого піднебіння). Відсутній гепатолієнальний синдром, висипка. В загальному аналізі крові – лейкопенія, відносний лімфомоноцитоз. Тривалість неускладненого грипу – 3-5 днів. Для підтвердження діагнозу використовують імунофлюоресцентний метод.

Висипний тиф. Початок хвороби гострий. Температура досягає високих цифр на 2-3-й день хвороби, турбує інтенсивний головний біль, порушення сну, хворі збуджені (status typhosus). Лице гіперемійоване, явища склериту, кон'юнктивіту. Позитивні симптоми Кіарі-Авцина, Говорова-Годельє, Розенберга. Висипка з'являється раніше, ніж за черевного тифу (4-5-й день хвороби), поліморфна, розеольозно-петехіальна, рясна. З 3-4-го дня збільшуються печінка й селезінка. Тахікардія. Важливе значення в діагностиці має епідеміологічний анамнез (наявність педикульозу, а за хвороби Брилла – вказівка на перенесений висипний тиф, відсутність сезонності та похилий вік). У загальному аналізі крові нейтрофільний лейкоцитоз. Діагноз підтверджують за допомогою РЗК та РАР.

Черевний тиф – гостра циклічна кишкова інфекція, що викликається сальмонелою черевного тифу, з фекально-оральним механізмом передачі. Характеризується лихоманкою, явищами загальної інтоксикації з розвитком тифозного статусу, розеольозним висипом на шкірі, гепатоспленомегалією та своєрідним ураженням лімфатичної системи тонкої кишки.

Етіологія. Збудник захворювання – Salmonella Typhi, рухома грамнегативна паличка із закругленими кінцями. Виробляє ендотоксин, патогенний тільки для людини. Спор та капсул не утворює; факультативний аероб. Сальмонели черевного тифу мають складну антигенну структуру. Різні серовари містять характерний набір антигенних факторів, які складаються з поєднання О- та Н-антигенів. Бактерії черевного тифу досить стійкі в зовнішньому середовищі: у прісній воді водоймищ вони зберігаються до місяця, на овочах та фруктах – до 10 днів, а в молочних продуктах можуть розмножуватися та накопичуватися.

S
almonella Typhi.

Епідеміологія. Резервуар та джерело збудника: хвора людина або носій. Хворі на черевний тиф заразні в останні 2 дні інкубації, весь гарячковий період та в період реконвалесценції,
доки не припиниться виділення збудника з випорожненнями та сечею. Реконвалесценти нерідко виділяють збудника в зовнішнє середовище протягом 14 днів (транзиторне носіння), у 10% що перехворіли цей процес продовжується до 3 міс (гостре носіння), а 3-5% стають хронічними носіями, виділяючи черевнотифозну паличку протягом декількох років. Переміжний характер виділення збудника черевного тифу у х
ронічних носіїв утрудняє виділення і підвищує їх епідеміологічну небезпеку.

Мері Меллон (23.09.1869 – 11.11.1938), також відома як Тифозна Мері. Перша людина в США, визнана здоровим носієм сальмонели черевного тифу. За час її роботи кухарем від неї заразилося 47 чоловік, троє з яких померло. В основному вона здобула популярність через своє активне заперечення наявності захворювання та відмову від припинення роботи в харчовій індустрії. Мері двічі примусово відправлялася в карантин державою, другий карантин був довічним. Цілком можливо, що Мері Маллон була носієм збудника черевного тифу з народження, оскільки її мати хворіла на черевний тиф під час вагітності. Мері померла 11 листопада 1938 року у віці 69 років. На розтині бактерії тифу були виявлені в жовчному міхурі. Тіло піддали кремації, прах поховали на кладовищі Святого Реймонда в Бронксі.

Механізм передачі збудника фекально-оральний. Шлях передачі – переважно водний, але можливі харчовий і побутовий шляхи передачі. Природна сприйнятливість людей висока, хоча клінічні прояви захворювання можуть варіювати від стертих до важких форм. Перенесене захворювання залишає стійкий імунітет.

Х
вороба має убіквітарне розповсюдження, проте захворюваність переважає на територіях з несприятливим водопостачанням та каналізацією. При водних спалахах частіше вражаються підлітки і дорослі, при молочних – діти молодшого віку. Характерна літня та осіння сезонність. Можливі епідемічні спалахи (водні, харчові). Черевний тиф зустрічається частіше, ніж паратифи А та В; паратиф А – найрідше.

Розповсюдження черевного тифу у світі.

Патогенез. Зараження відбувається аліментарним шляхом. Збудник потрапляє в тонку кишку і розмножується там, виділяючи ендотоксин. Сальмонела тифу проникає через слизову оболонку кишки (з мінімальними пошкодженнями ентероцитів) в лімфоїдні фолікули, а далі через лімфатичні судини в реґіонарні лімфатичні вузли та в загальний кровообіг. Ця первинна бактеріємія виникає через 24-72 годин після зараження, клінічно не документується, транзиторна, швидко припиняється у зв’язку з фагоцитозом збудника макрофагами. Проте частина сальмонел зберігається і після внутрішньоклітинного розмноження знов потрапляє в кровоносні судини, викликаючи повторну та тривалу (продовжується протягом декількох днів і навіть тижнів) бактеріємію. Саме бактеріємія маніфестує черевний тиф, і діагноз можна поставити, виділивши гемокультуру. Таким чином, інкубаційний період складає 10-14 днів.

З бактеріємією зв’язані генералізація інфекції та початок становлення імунітету. Починаючи з 2-го тижня захворювання, за допомогою реакції аглютинації в крові визначають антитіла до збудника. Сальмонели з током крові потрапляють в печінку, а далі – в жовчні шляхи, де знаходять облігатне середовище для свого існування. Не викликаючи клінічно вираженого холециститу, черевнотифозні палички у великій кількості розмножуються в жовчі (бактеріохолія), з якою і виділяються в просвіт тонкої кишки. З цієї миті сальмонели виявляють у всіх екскретах хворих (фекалії, сеча, піт, молоко). Посіви фекалій (копрокультура) стають позитивними на 3-му, іноді на 4-му тижні, коли виділення збудників з жовчю досягає піку.

П
отрапляючи з жовчю природним чином в тонку кишку, бактерії в групових і солітарних лімфоїдних фолікулах викликають гіперергічну реакцію у зв’язку з сенсибілізацією їх при зараженні (перша зустріч) та повторною бактеріємією (друга зустріч). Ця реакція виражається некрозом лімфатичного апарату тонкої (іноді і товстої) кишки, подібним такому при феномені Артюса.

Схема патогенезу черевного тифу.

Клініко-морфологічна характеристика. Інкубаційний період коливається від 7 до 21-25 діб (частіше 2 тижні). При класичній формі черевного тифу температура тіла підвищується з дня на день східчасто, досягаючи 39-40°С наприкінці 1-го тижня, і надалі протягом 10-14 днів тримається приблизно на цьому рівні, а потім стає ремітуючою і, поступово знижуючись, приходить до норми (температурна крива типу Вундерліха). Перед нормалізацією температури спостерігаються великі ранкові і вечірні коливання – так звана амфіболічна стадія. При середньо важкому перебігу хвороби часто спостерігається хвилеподібний характер гарячкової реакції (температурна крива типу Боткіна). У багатьох хворих температура тіла протягом 1-3 днів досягає максимальних цифр, а потім східчасто знижується до норми (температурна крива має вигляд трикутника, тип Кільдюшевського). До появи висипу хворий почувається погано. Знижується працездатність, зростають симптоми інтоксикації, головний біль, переважно в лобній та скроневій ділянках, апатія, безсоння, втрачається апетит.

Черевнотифозний висип (рисунок 2.5) має такі особливості:

з’являється на 7-10-й день хвороби;

розеольозний характер елементів;

розташований переважно на животі і бокових поверхнях тулуба;

"Коронавірус в Україні"

"Право на вільний вибір лікаря"

"Програма "Доступні ліки"

"Карта аптек"

"Як атономізувати лікарню"

"Робота скринінгових центрів"

"Проект Twinning"

У цьому блоці Ви можете задати своє запитання ГУОЗ ЛОДА. Для цього у верхньому полі напишіть своє запитання, а в нижньому - номер телефону або ел.адресу для зв’язку з Вами і натисніть кнопку “Надіслати”.

Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором згідно ст. 5 Закону України "Про звернення громадян" вважається анонімним і розгляду не підлягає.
Сховати .

23.11.2015

Черевний тиф – гостре інфекційне захворювання, типовий антропоноз із фекально-оральним механізмомпередачі, що викликається черевнотифозними паличками і характеризується переважним ураженням лімфатичного апарату тонкої кишки, високою гарячкою, вираженою інтоксикацією і бактеріємією, розеольозною висипкою, гепатоспленомегалією, нерідко – хвилеподібним перебігом і тривалим бактеріовиділенням.

Особливості збудника: Salmonella enterica serovar typhi- коротка грамнегативна паличка з заокругленими кінцями, які містять O-, H-, K-, Vi-антигени. Чисту культуру збудника ідентифікують за морфологічними, культуральними та біо хімічними властивостями. Для остаточної ідентифікації збудниказастосовують сероідентифікацію.

Джерело інфекції: х ворі та бактеріоносії

Механізм зараження: фекально-оральний

Шлях зараження: харчовий, водний, контактний

Вікові категорії, що вражаються найчастіше: індекс контагіозності 40 %, частіше хворіють дорослі.

1. Вхідні ворота – нижній відділ тонкої кишки.

2. Вторгнення збудника у лімфоїдні фолікули.

3. Лімфогенне занесення у регіонарні лімфовузли, розмноження.

4. Бактеріємія, токсинемія.

5. Гематогенне занесення у печінку, селезінку, кістковий мозок – утворення специфічних гранульом.

6. Повторна бактеріємія, токсинемія.

7. Розмноження у печінці і виділення збудника із жовчю.

8. Вторгнення у сенсибілізовані лімфатичні утвори з розвитком гіперергічного запалення.

9. Розлади функції шлунково-кишкового тракту.

Дигестивна, інвазії - фази патогенезу черевного тифу припадають на інкубаційний період Макрофагах можлива персистенцiя сальмонел. Бактеріемія. Salmonella typhi з`являється в сечi хворих на черевний тиф на кiнець першого - початок другого тижня. В жовчевому міхурі збудники хвороби зберігаються найдовше.

1. Інкубаційний період (3-30 діб).

2. Період наростання симптомів (5-7 діб).

3. Період розпалу (7-14 доба).

4. Період згасання (14-21 доба).

5. Період реконвалесценції (після 21-28 доби).

Діагностичні критерії черевного тифу:

- гострий початок із наростанням симптомів інтоксикації, гарячки з ранковими ремісіями;

- специфічна тифозна інтоксикація (Status tуphosus): оглушеність, сонливість, марення;

- токсичне серце, у тяжких випадках ­– міокардит;

- “тифозний” язик: обкладений брудно-сірим нальотом, чистий по периферії із відбитками зубів по краях;

- розеольозна висипка з 8-10 доби на блідому фоні, бідна, на грудях, животі;

- жовтяничне забарвлення шкіри долонь і стоп (симптом Філіповича);

- гіперестезія шкіри живота, внутрішньої поверхні стегон;

- метеоризм, болючість живота у правій здухвинній ділянці;

- вкорочення перкуторного звуку в правій здухвинній ділянці (симптом Падалки);

- диспептичний синдром: запори, рідше – ентеритні випорожнення;

- гепатоспленомегалія (з 4-5 доби);

- зміни у гемограмі: лейкопенія, нейтропенія зі зсувом вліво до промієлоцитів, анеозинофілія, лімфоцитоз, збільшення ШОЕ;

- розвиток рецидивів та ускладнень: кишкова кровотеча, перфорація, інфекційно-токсичний шок.

У складнен ня: Пієлонефрит , кишкові кровотечі, перфорація кишківника, ІТШ, менігоенцефаліт, колапс, міокардит, пневмонія, остеомієліт, тощо.

Результати додаткових досліджень:

· загальний аналіз крові: лейкопенія (на висоті захворювання) чи лейкоцитоз (в перші 2-3 доби хвороби), лімфоцитоз, нейтрофільоз зі зсувом вліво до юних та мієлоцитів, еозинофілія, збільшення ШОЕ;

· бактеріологічне дослідження ( виділення сальмонел тифу, паратифів) можна повторювати кожні 5-7 днів:

· гемокультура може використовуватись з першого дня захворювання (на висоті гарячки) і з метою ранньої діагностики;

· копрокультура та уринокультура використовуються з п’ятого дня захворювання;

· зшкребок з розеол;

· ексудат черевної порожнини,

· серологічні реакції з діагностичним титром у дітей раннього віку 1:100, у дітей старшого віку – 1:200 та наростання титру антитіл у динаміці: РА Відаля, РПГА із черевнотифозним, паратифозними діагностикумами, РНГА із еритроцитарними О-, Vi -антигенами, реакція Vi -гемаглютинації;

· експрес-діагностика (РНФ, РНА, ІФА, ІРА) виявляє антиген з перших днів захворювання.

Д ля підтвердвердження діагнозу шляхом виявлення специфічних ан титіл використо ву ю т ь спеціальні д іагностикуми

1. Обов’язкова госпіталізація.

2. Ліжковий режим протягом гарячкового періоду.

3. Дієта повноцінна, щадна, із виключенням гострих страв, грубої клітковини, картоплі, молока до 15-20 діб (з умовою нормалізації температури тіла).

4. Регідратаційна терапія (при розвитку ексикозу): 5 % розчин глюкози, фізрозчин, дисоль, трисоль, лактосоль – парентерально; регідрон, ораліт – ентерально.

5. Етіотропна терапія: левоміцетин – 30-50мг /кг на прийом 4 рази на добу протягом гарячкового періоду та 7-10 діб нормальної температури, у тяжких випадках – левоміцетину сукцинат, 30-50 мг/кг 2 рази на добу внутрішньом’язово. При неефективності – ампіцилін, 100-150 мг/кг, бактрим, амоксицилін – 25-50 мг/кг, цефалоспорини ІІІ покоління (цефотаксим, цефтріаксон – 100-150 мг/кг), фтор­хінолони (ципрофлоксацин, ципролет, ципринол – 10-30 мг/кг).

6. Протигрибкові засоби

11. Посиндромна терапія:

– дезінтоксикаційні засоби (кріоплазма, альбумін – 5-15 мл/кг);

– покращання реологічних властивостей крові (реополіглюкін – 10-20 мл/кг);

– жарознижувальні (парацетамол – 10-20 мг/кг, ефералган, тайленол);

– серцеві глюкозиди, кардіопротектори (строфантин, корглікон, рибоксин, кокарбоксилаза);

– сечогінні (лазикс – 1-3 мг/кг, маніт, манітол – 1-1,5 г/кг).

12. У тяжких випадках, при розвитку інфекційно-токсичного шоку:

– преднізолон – 5-10 мг/кг на добу у 2-4 прийоми;

– інгібітори протеаз (контрикал – 10-20 000 ОД, гордокс).

13. При кровотечі:

– голод 10-12 год, поступове розширення дієти;

– гемостатична терапія 2-3 доби

– замісна терапія (переливання еритромаси – 5-15 мл/кг).

14. При перфорації – оперативне втручання.

Критерії виписки зі стаціонару: після:

– повного клінічного одужання, не раніше 14 доби після нормалізації температури (21 доби – при лікуванні антибіотиками);

– дворазового від’ємного бактеріологічного дослідження випорожнень і сечі з інтервалом 5 діб (не раніше 5 доби після нормалізації температури та відміни антибіотиків);

– одноразового дослідження жовчі (у дітей старшого віку та у дорослих);

Тактика лікаря в вогнищі інфекції та профілактика: дотримання санітарно-гігієнічних вимог щодо водопостачання, збирання, виготовлення, зберігання та реалізації харчових продуктів; виявлення, ізоляція, санація хворих та носіїв; диспансеризація перехворілих із п’ятиразовим бактеріологічним дослідженням випорожнень не пізніше 10 доби після виписування з інтервалом 1-2 дні, наступні 3 міс. – 1 раз на місяць, наступні 2 роки – 1 раз у квартал триразово. З обліку знімають після отримання від’ємних результатів; заключна та поточна дезінфекція в осередку; спостереження за контактними впродовж 21 дня з часу ізоляції дже­рела інфекції із повторним дослідженням випорожнень та сечі 1 раз на 10 днів; термінова профілактика черевнотифозним бактеріофагом; активна імунізація проти черевного тифу проводиться за епідеміологічними показаннями, специфічної профілактики черевного тифу використовують вакцина у дітей, старших 7 років, за епідемічними показаннями, ревакцинація не раніше 6 та не пізніше 12 міс. з часу імунізації. .

ТІФІМ Ві Вакцина для профілактики черевного тифу полісахаридна рідка

Міжнародна непатентована назва: Typhoid, purified polysaccharide antigen

Виробник: Санофі Пастер С.А., Франція ЗАТ "Санофі-Авентіс", Угорщина

Лікарська форма: Розчин Форма випуску: Розчин для ін’єкцій по 0,5 мл (1 доза) у попередньо заповненому шприці з прикріпленою голкою № 1 або у флаконі по 10 мл (20 доз) № 10 Діючі речовини: одна імунізуюча доза вакцини 0,5 мл містить: очищений Vi-капсулярний полісахарид Salmonella typhi (штам Ту2) - 25 мкг Фармакотерапевтична група: Вакцини проти черевного тифу Термін придатності: 3 роки Номер реєстраційного посвідчення: UA/13057/01/01 Термін дії посвідчення: з 22.11.2013 по 22.11.2018 АТ код: J07AP03 Наказ МОЗ: 999 від 22.11.2013

Інфекційне захворювання, що протікає з ураженням лімфатичної системи кишечника, сильною інтоксикацією і бактериемией, розеолезной висипом, збільшенням печінки, селезінки і, в деяких випадках, з ентеритом називається черевним тифом.

Причина та механізм розвитку захворювання

Збудником черевного тифу є брюшнотифозная паличка. Вона розмножується в просвіті кишечника, а потім через його слизову оболонку починає проникати в лімфатичний апарат (Пейєрові бляшки, солітарні фолікули, регіонарні лімфатичні вузли). Надалі мікроби з лімфатичних вузлів потрапляють в кровоносну систему, приводячи до розвитку бактеріємії. При загибелі збудника черевного тифу виділяється токсин, що викликає розвиток вираженої інтоксикації організму хворого.

Епідеміологія черевного тифу

Джерелом інфекції є хворі і бацилоносії, які виділяють збудник черевного тифу з сечею і каловими масами. Особливу небезпеку становлять носії брюшнотифозной палички, що працюють в дитячих установах і на підприємствах харчування.

Мікроб проникає в організм людини через рот. Існують наступні шляхи зараження черевним тифом:

Важливу роль в перенесенні інфекції відіграють мухи.

До черевному тифу сприйнятливі люди будь-якого віку, але найчастіше воно вражає дітей шкільного віку. Після нього формується специфічний і досить стійкий імунітет, тому повторні випадки захворювання черевним тифом практично не спостерігаються.

Черевний тиф: симптоми

Інкубаційний період, тобто період від моменту зараження до появи перших симптомів захворювання при черевному тифі становить у середньому два тижні.

Хвороба починає розвиватися поступово з підвищення температури тіла. Температура піднімається східчасто і досягає 40 градусів С. У хворого наростає загальне нездужання, зникає апетит, виникають запори, порушується сон.

При пальпації живота виявляють збільшення печінки та селезінки, бурчання в правої клубової частини живота. Мова обкладений товстим шаром нальоту, отечен. За його краях нерідко видно відбитки від зубів.

Через тиждень від початку появи перших симптомів черевного тифу у хворого починають з'являтися оглушення, сонливість, марення.

При черевному тифі спостерігається відносна брадикардія - невідповідність частоти пульсу наявної у хворого температурі. Цей симптом черевного тифу виникає внаслідок сильної інтоксикації і ураження серцево-судинної системи.

На 9 - 10 добу від початку захворювання на шкірі спини, грудей і живота з'являється дрібна, ніжно-рожевого кольору розеольозний висип. Елементи висипу злегка підняті над шкірою і зникають при натисканні на них.

Через 10 - 15 днів від початку підвищення температури тіла симптоми черевного тифу починають поступово зникати. Температура тіла знижується політично (плавно) і настає період реконвалесценції (одужання і відновлення організму).

Ускладнення черевного тифу

Ускладнення при черевному тифі зазвичай зустрічаються рідко і найчастіше спостерігаються у дітей молодшого віку і літніх людей. Вони пов'язані з виразковим процесом у кишечнику: перфорацією виразок і / або кровотечею з них.

Аналізи на черевний тиф

Діагностика черевного тифу, особливо на ранніх стадіях захворювання, представляє певні труднощі. Для підтвердження діагнозу використовуються лабораторні методи діагностики. На самому початку хвороби проводять посів крові (гемокультура). Для цього аналізу на черевний тиф з вени пацієнта беруть 10, 0 мл крові і з дотриманням заходів асептики переносять її в скляний стерильний флакон, що містить жовчний бульйон.

Починаючи з початку другого тижня хвороби, виробляють постановку реакції Відаля. Цей аналіз на черевний тиф більш цінний при повторних його проведеннях, коли можна виявити наростання титру антитіл.

З 15 дня від початку захворювання проводять бактеріологічний посів калу і сечі.

У найперші дні хвороби в загальному аналізі крові виявляють помірний лейкоцитоз (підвищення кількості лейкоцитів), який в подальшому змінюється лейкопенією (зниженням кількості лейкоцитів).

Таким чином, аналізи на черевний тиф, дозволяють лікарям своєчасно і точно поставити правильний діагноз і призначити хворому правильне лікування.

Черевний тиф: лікування

При черевному тифі дуже важливе дотримання хворими суворого постільного режиму, який повинен починатися з перших днів хвороби і тривати ще не менше двох тижнів після нормалізації температури тіла.

Медикаментозне лікування черевного тифу проводиться з використанням антибіотиків. Найчастіше використовують левоміцетин або ампіцилін. Антибактеріальну терапію продовжують і після того, як температура піде на спад.

При вираженій інтоксикації проводять дезінтоксикаційну терапію (внутрішньовенне введення сольових розчинів, глюкози, вітамінів).

Важливу роль у правильному лікуванні черевного тифу грає дієтотерапія. Хворому вирішуються протерті супи, кисломолочні продукти, киселі, овочеві пюре, яйця некруто, парові котлети, сухарики з білого хліба. Пиття повинне бути рясним, що допомагає зменшити вираженість симптомів інтоксикації.

Черевний тиф: профілактика

У боротьбі з поширенням цього захворювання велику роль грає добре організована робота санітарної служби, що здійснює нагляд за продуктами харчування і водою. Необхідне проведення регулярних обстежень на носійство брюшнотифозной палички співробітників дитячих установ, водозабору, підприємств харчування і т.п., що є важливим заходом профілактики черевного тифу.

Всі хворі повинні бути ізольовані до повного одужання. Виписка їх зі стаціонару може бути проведена тільки після негативних результатів триразових бактеріологічних досліджень калу і сечі.

В осередку захворювання обов'язково повинна проводитися поточна, а після госпіталізації хворого або його одужання, заключна дезінфекція.

Особиста профілактика черевного тифу полягає в строгому дотриманні звичайних санітарних і гігієнічних заходів - миття рук після відвідування туалету і перед їжею, миття овочів і фруктів перед вживанням у їжу. Не можна пити сиру воду з неперевірених джерел.