Символіка роману а камю чума

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Ямпільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2

Ямпільської районної ради Сумської області

Урок світової літератури в 11 класі

учитель зарубіжної літератури

Тип уроку: комбінований .

І. Мотивація навчальної діяльності учнів

ІІ. Оголошення теми й мети уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань .

Учитель. Але перш, ніж ми почнемо з’ясовувати ці питання, давайте пригадаємо все те, що ми обговорювала на минулих уроках.

І V . Формування вмінь і навичок

Бесіда з елементами дискусії

Учитель. Отже, філософія, яку вподобав і яку розробляв Камю, об’єктивно, та й суб’єктивно утверджує життя. Тоді чому один з його найкращих творів названо і присвячено явищу, яке однозначно і безпосередньо асоціюється зі смертю?

Відповідь лежить на поверхні, адже трагічна особливість життя саме і полягає у тому, що воно завжди закінчується смертю. Проте, виявляється, що смерть, попри всю свою очевидність, може бути різною. Внаслідок цього виникає наступне питання:

Чому Камю саме чуму обрав для своїх літературно-філософських досліджень?

І все ж таки. Чому саме чума?

Так що ж таке чума в романі?

3 – вселенське зло.

Тобто, експеримент, який ставить у романі Камю: хто переможе чума або людина?

З допомогою яких літературних прийомів досягається так звана чистота експерименту?

Прийом хронікального викладу подій. Оповідання ведеться абсолютно нейтральним, безпристрасним тоном, так, ніби йдеться не про жахливі події, пов’язані зі смертю безневинних людей, а про звичайні, побутові речі. І це також додатково засвідчує правдивість розповіді. Досягається це завдяки хронікальному характеру викладення подій, адже за допомогою хронік традиційно передавалися найдостеменніші відомості про реальні історичні події. Здебільшого це опис подій та роздуми про них лікаря Ріє. Це його монолог, який подекуди переривається словами й думками Тарру та — значно рідше — роздумами інших персонажів.

В чому, на вашу думку, полягає особливість образу автора в романі?

Образ автора відзначається тим, що розповідь веде один із героїв – доктор Ріє, який є свідком усіх подій, і що додатково засвідчує правдивість розповіді. Інтелектуали Ріє й Тарру часто говорять від імені автора, їм він доручає право формулювати ключові думки, їхніми устами описує найважливіші події).

У чому полягають особливості художнього часу та простору у романі, і як вони співвідносяться з тими прийомами, про які йшлося раніше?

Особливістю організації художнього часу та простору у романі є те, що події ніби консервуються у часі і виокремлюються з простору. Тобто Оран, який через епідемію чуми відділили карантином від усього світу, ніби залишається єдиним місцем у світі, себто місцем, де і сконцентровано весь світ з усіма його проблемами. Час у цьому місці наче зупиняється, а отже – зникає, і людина залишається перед потворною чумою там, де більше нічого нема, а можливо, і не буде.

А відтак, співвідносячи все це з вірогідністю описуваних подій, лишається тільки дійти висновку, що у романі йдеться не про історію міста Оран, а про історію, яка трапилася з людством взагалі і з людиною зокрема.

А як поводиться людина у цій ситуації ми певною мірою дізналися на попередньому уроці, проаналізувавши поведінку героїв роману.

Складання моделі Всесвіту (виходячи з міркувань попередньої вправи)

Чому ж оранці так дивно поводяться, коли вже знято карантин?

Зміст фінального уривка , як і зміст усього твору, вражає невідповідністю теми чуми новітнім часам, у які людство чумою начебто впоралося!

То, можливо, бацили смерті криються не в білизні або у підвалах, а в самій людині? Чи можна погодитися з думкою автора, яка приховується між рядками роману, що саме людина є носієм смерті?(учні дають свої відповіді)

Учитель. Звісна річ, погодитися з цим твердженням важко. Однак не погодитися – ще важче! Адже, по-перше, неможливо заперечити той факт, що людина є смертною, а отже, з цієї точки зору життя вже за самою суттю несе у собі неминучу смерть, інакше кажучи, той, хто не народився, не може померти, ну, а той, хто народився, водночас приречений на смерть.

Але якби справа обмежувалася тільки цим, то це було б ще півбіди. Натомість найбільшою і найболючішою проблемою є та, що людина здатна заподіювати смерть іншим і аж ніяк не соромиться повсякчас використовувати цю свою здатність, причому інколи це і справді набуває характеру епідемії і виходить за рамки здорового глузду. Особливо прикметним у цьому стало ХХ століття.

Але невже все так страшно, немає жодного виходу? Невже людству нічого протиставити цьому вселюдському злу, смерті, чумі?

V . Підсумки уроку.

Учитель. У фіналі роману зазначено, що бацили чуми не щезнуть ніколи, отже і зло також н коли не залишить світ, але боротьба проти зла об’єднує людей, а найсильніше почуття, яке дає людям сили жити в абсурдному світі – це любов. І мені хотілось би, щоб ви про це пам’ятали.

V І. Домашнє завдання.

"Чума" Альбера Камю или что есть гуманизм.

Наконец-то у меня дошли руки написать об этом романе. На его чтение у меня ушло три замечательных дня (7-9 или 8-10 января), два из которых я переживал самое настоящее внутреннее потрясение, переворот. Камю с первой же книги стал для меня одним из величайших писателей. В "Чуме" много того, что хочется цитировать, перечитывать, обдумывать снова и снова. Выскажу некоторые мысли, которые возникли у меня по поводу данной книги.

Роман написан в форме хроники, повествующей о приходе в алжирский город Оран (кстати, реально существующий) смертельной болезни, в которой через некоторое время врачи распознают чуму. За то время, пока в городе царит эпидемия, меняется настроение попавших в карантин людей и меняется общая атмосфера, царящая в городе. Изменения, происходящие на протяжении всей болезни, анализируются повествователем очень подробно. Одновременно с этим на центральный план выходит несколько персонажей, несколько частных историй. Первый - доктор Бернар Риэ, делающий всё возможное, чтобы победить эпидемию. Второй - Гран, странный человек, который на протяжении всего романа пишет книгу, состоящую из одной фразы, которую он то и дело доводит до совершенства. Третий - не менее странный - Тарру, приезжий, постоянно заносящий в дневник свои наблюдения и тоже до последнего борющийся против чумы. Четвёртый - журналист Рамбер, парижанин, приехавший писать статью о проблемах арабской части населения Орана. Но случилось так, что город стал для него тюрьмой, из которой невозможно выбраться. А между тем, в Париже его ждёт жена. Пятый - Коттар, тёмная личность, единственный человек, который доволен происходящей эпидемией, поскольку ему - в силу его рода деятельности - чума идёт только на руку. Кроме них, в романе присутствуют эпизодические персонажи, выписанные не столь подробно, но, тем не менее, достаточно ярко. И вот столь, казалось бы, разных людей связывает болезнь. Теперь они все - её пленники. Хотя многие их них понимают это далеко не сразу.

Эпидемия, пришедшая в город, меняет привычный его уклад, меняет жителей, ставя их в ситуацию пограничного состояния, то есть в ситуацию экзистенциального страха и тревоги перед физическим "ничто" (небытием, смертью), когда, согласно философии экзистенциализма, открывается подлинное существование, и люди становятся самими собой. Каждый из них ощущает страх смерти, одиночество. Кто-то из жителей, подобно доктору Риэ и Рамберу, оказывается разлучён с любимым человеком (из всех возможных средств связи остаётся только телеграф), и состояние таких людей подробно анализируется. Анализируется и поведение людей, живущих в семье, а также поведение парочек, для чьих чувств чума становится настоящим испытанием, устраивающим смертельную проверку. Чума, казалось бы, уравнивающая всех перед лицом смерти, на самом деле увеличивает разрыв между богатыми, которые в условиях повышенных цен могут позволить себе всё, и бедных, которым денег не хватает даже на пропитание. При этом даже самые неимущие люди, не имея порой денег на хлеб, тратят их на развлечения вроде кино (причём, на протяжении всей болезни кинотеатры вынуждены показывать одни и те же фильмы), вечерних танцев и кафе, где подают алкоголь. За счёт этого они убивают время, которое течёт теперь, как им кажется, очень медленно.

Пришедшую в город чуму Бернар Риэ сравнивает с войнами и стихийными бедствиями, так как они тоже изменяют привычную жизнь людей. Параллель чумы с войной подчёркивается по ходу книги несколько раз. В связи с этим возникает вопрос: что же такое чума? Получается ведь, что это некий символ, а раз так, то что же Камю имеет в виду?

Как уже было сказано чуть выше, в книге отчётливо проведена параллель между чумой и войной. И действительно: в начале эпидемии жители Орана как бы не замечают её: она не касается их напрямую. Сообщения о произошедших в отдалённых кварталах смертях воспринимаются с безразличием. Никто не знает, есть ли какое-нибудь отклонение от нормы, ведь неизвестно, сколько людей обычно умирает за сутки. И только со временем, когда кривая смертности начинает ползти вверх, к людям приходит осознание страшного. Так же, мне кажется, дело обстоит и с войной, и с любым стихийным бедствием: мы осознаём их со всей силой только тогда, когда они стучатся к нам в дверь. Поэтому чуму можно рассматривать как символ войны и некоего стихийного социального бедствия

Однако война не единственное значение символа. В конце книги отчётливо проводится новая параллель. На сей раз между чумой и смертной казнью, а если выйти за её пределы, то между чумой и вообще смертоубийством одного человека другим. Однако к смертной казни я вернусь несколько позже, когда буду говорить о гуманизме Камю и о влиянии на Камю творчества Достоевского. Поэтому я вновь обращаюсь к символу. Из этого самого смертоубийства отходят другие смыслы. В том числе, фашизм (на связь чумы и фашизма указывал сам Камю, хотя в тексте такой смысл никак, на мой взгляд, не заявлен), а также метафизический уровень, на котором чума сопоставляется с мировым злом (основания для такого рода сопоставления я укажу несколько позже, и да простит меня возможный читатель за некотую несвязность данного изложения).

Итак, чума - многозначный символ, значение которого, беря начало в эпидемии, войне и социальном бедствии, постепенно разрастается до метафического значения зла, мирового зла. Разобравшись с чумой, перейду теперь к другим смысловым линиям романа.

Один из важнейших смыслов романа - вопрос о гуманизме, а также добре и зле. Решение этого вопроса проходит через ряд ситуаций, происходящих с героями романа. Журналист Рамбер, отчаянно желающий вырваться из города, приходит к доктору Бернару Риэ с просьбой в виде исключения выписать справку о том, что он здоров и может покинуть пределы карантина. На это Риэ замечает, что не может ручаться, что тот не подхватит чумной микроб за тот промежуток времени, что пройдёт между выдачей справки и уходом журналиста из города. То есть, существует опасность, что чума через Рамбера сможет попасть в Париж и уничтожить уйму людей. Таким образом, Риэ ставится автором в ситуацию выбора: поступить гуманно, по-человечески, отпустить Рамбера к жене (у самого доктора жена тоже находится за пределами города, а потому как человек он прекрасно понимает журналиста) или же, несмотря ни на что, проявить твёрдость и отказать. Риэ, который, согласно своим убеждениям, не может допустить, чтобы случилась смерть даже одного человека, выбирает второй вариант, и Рамбер начинает упрекать его в бесчеловечности, в отсутствии гуманизма. Разве, вопрошает Рамбер, истинный гуманизм не признаёт ценностью счастье каждой отдельной личности. Риэ соглашается с ним, но говорит, что, несмотря на это, он не может выпустить журналиста, что есть, получается, нечто большее, чем счастье отдельной личности. При этом он приводит ему свои доводы. Это какая-то абстракция, заявляет Рамбер. Риэ соглашается, и говорит, что сама чума кажется ему абстракцией. И если для победы над чумой нужно самому стать абстракцией, то он, Риэ, готов это сделать.

Между тем, в городе формируются добровольные ополчения для борьбы с чумой. Инициатором является Тарру, который внезапно решил стать на борьбу с эпидемией. Риэ, Гран, а позже и Рамбер ( с его личностью здесь связан отдельный смысловой пласт) вступают в добровольческий отряд по борьбе с эпидемией. И дальнейшее развитие вопрос о гуманизме получает в одной из сцен, когда Тарру и Рамбер работают в зачумлённом квартале. Здесь кем-то из героев (если не ошибаюсь, Тарру) высказывается замечание, что, проявляя добрые действия, люди иногда способствуют распространению болезни. Таким образом, добро и человечность - в традиционном их понимании - могут приносить зло. Добрыми намерениями бывает иногда вымощена дорога в ад.

Но если добро в привычном его понимании иногда приводит к ужасным последствиям, к трагедии, смерти, злу, то что такое настоящее добро и есть ли оно вообще? Какова альтернатива традиционному гуманизму? Посмотрим, как решает Камю эти вопросы в своём романе.

У доктора Бернара Риэ есть пациент, старик-астматик, который периодически упоминается на протяжении всего романа. Однажды Тарру просит доктора взять его с собой, к этому пациенту. После осмотра Тарру и Риэ выходят на террасу, откуда видно море. И здесь Тарру, для которого доктор стал близким другом, вдруг рассказывает ему историю своей жизни. И история эта граничит с тем, что в английском и французском языке обозначается словом confession (исповедь). Однажды, когда Тарру было 17 лет, его отец, прокурор, взял его на процесс, надеясь, что на сына он произведёт впечатление, и тот захочет продолжать дело отца. На процессе отец действительно на высоте. Он произносит блестящую речь против обвиняемого и просит для него смертной казни. Тарру во время процесса восхищается отцом, однако всё его внимание приковывает обвиняемый. От него у юноши остаётся одно-единственное впечатление: он кажется таким живым, что сама мысль о смертной казни для этого человека для Тарру является неприемлимой. Она противна ему. Настолько, что он не может спать, есть и постоянно думает о смертной казни. В итоге он заявляет отцу, что уходит из дома. Тарру решает раз и навсегда покончить с этим ужасным явлением, создав общество, где не было бы смертной казни и смертоубийств. Он становится профессиональным революционером, чтобы бороться со старым, отжившим, бесчеловечным строем. Однако ради этой борьбы он поступается своими же принципами, допуская отдельные смерти ради всеобщего блага в дальнейшем. Вскоре к нему приходит понимание абсурдности такой борьбы. Зло не искоренить, если бороться с ним методами самого зла. Он оставляет революционную борьбу и задаётся вопросами, которые сформулированы выше.

Доведя рассказ до этого места, Тарру признаётся Бернару, что он только недавно нашёл ответ. И помогла ему в этом чума.

Тарру излагает доктору свою гипотезу. По его мнению, люди делятся на 2 (возможно, 3, не очень хорошо помню это место) категории: на тех, кто угнетает, убивает и на тех, кто терпит лишения. Истинный гуманизм, говорит Тарру, состоит в том, чтобы встать на сторону тех, кто терпит лишение. Только это является единственно правильным решением и в этом смысл человеческой жизни. Идея Тарру находит отражение в сюжетной линии Рамбера. Пытаясь вырваться из города, журналист параллельно наблюдает за действиями доктора Риэ. Когда Рамбер получает возможность нелегально покинуть зону карантина, то за несколько часов до отъезда приходит к доктору Риэ. Риэ искренне говорит, что не держит на Рамбера зла, что он имеет вполне справедливое право на личное счастье. Но Рамбер, всегда считавший себя чужаком в Оране, вдруг заявляет, что чума сблизила всех и что это - его борьба тоже. Он отказывается покидать город и ставит на карту своё личное счастье ради того, чтобы встать на сторону терпящих лишение и бороться.

Таким образом, истинный гуманизм, по Камю, есть не счастье каждой отдельной личности, а борьба на стороне тех, кто терпит лишение. Борьба против смерти и зла. В XX веке традиционное понимание гуманизма рушится. Появляется осознание, что идеи гуманизма, главная цель которых - счастье для всех и каждого, способны привести к социальному злу разрушительных масштабов. И это со всей наглядностью показали советские и фашисткие проекты по созданию нового человека. Надо заметить, что Камю писал свою книгу на протяжении с 1937г. (первые наброски сюжета) до 1947г. То есть большая часть времени создания романа приходится на период страшных лет Второй Мировой Войны

И напоследок мне хочется отметить ещё одну вещь - влияние на Камю творчества Достоевского. В романе "Чума" есть две важные отсылки к нему. Во-первых, это отсылка к роману "Братья Карамазовы" и образу Алёши, который заявляет, что он отказывается принимать Бога, допускающего, чтобы пролилась хотя бы капля крови младенца. В "Чуме" эта отсылка связана с эпизодом, где от болезни в муках умирает сын префекта Орана. Эта сцена производит впечатление на всех, даже на Риэ, который за время эпидемии повидал немало детских смертей. Но больше всего впечатления она производит на епископа, который пишет после неё проповедь. К сожалению, мне не удалось понять, насколько соответствует содержание этой проповеди идеям самого Камю (есть подозрение, что не очень-то уж и соответствует, но зачем тогда вводить текст проповеди в роман - ведь это фактически декларация, спора с которой в романе нет). Во-вторых, в романе присутствует отсылка на роман Достоевского "Идиот" и на образ князя Мышкина. Исповедь Тарру очень похожа на монолог князя Мышкина о смертной казни, который тот произносит в гостиной Епанчиных. Совершенно отчётлив, мне кажется, тот факт, что на становление образа чумы повлияло творчество Достоевского.

Мне хотелось бы упомянуть здесь и о категории абсурда, но уже поздно, а потому я оставлю это рассуждение, возможно, на следующий раз. Я уже начал рассуждать о ней в данном тексте, однако рассуждения эти убрал, дабы не остались бессмысленно торчащие куски текста. Надо заметить, что всё, о чём я писал последние три часа является лишь частью смыслового пласта романа. Эта маленькая книга (примерно 210 стр.) содержит в себе такой мощный заряд, какой не содержат порой и гораздо более объёмные тексты. Это роман-переворот, роман-философия, великий роман. И если я, подобно Куросаве, буду говорить, какой писатель наиболее правдиво писал о человеческом существовании, то назову пока что двух: Чехов и Камю, который стал для меня настоящим открытием

"Чума" Альбера Камю - это роман-притча. В город приходит страшная болезнь - и люди начинают умирать. Отцы города, скрывая правду, делают жителей заложниками эпидемии. И каждый стоит перед выбором: бороться за жизнь, искать выход или смириться с господством чумы, с неизбежной смертью. Многие литературные критики "прочитывают" в романе события во Франции в период фашистской оккупации.

Лучшая рецензия на книгу

Чума никогда не меняется.

…И, увы, не заканчивается. Она может спрятаться, уйти в глубину, может притвориться чем-то безобидным, ласковым – а потом наброситься, внезапно и страшно, не оставляя шанса своей жертве.

Камю не ошибался, сравнивая любое зло с болезнью. Как и болезнь, зло подчиняется иным законам, оно в большинстве своем иррационально, и бывает так, что человек сам не понимает, как становится разносчиком. Можно заставить его отступить (при некоторых условиях), но оно постоянно и неизменно должно оттенять лучшие человеческие чувства.

Несмотря на признание сего факта, Камю оптимистичен. Во-первых, он, конечно, жалостлив – а таких писателей мало, обычно-то они не жалеют своих персонажей. Во-вторых, Камю искренне верит, что любовь все перенесет, и, несмотря на мое несогласие с этим доводом, спорить с ним совершенно не хочется. Так же Камю верит в безграничное мужество Сопротивления, в благоразумие и самоотречение. Читая его, заряжаешься этим духом и хочешь тоже совершить какой-нибудь подвиг, пусть даже он никому не принесет пользы.

Камю оставляет свое сочувствие для тех, кто участвует в борьбе, рискуя своей жизнью. Им же он дает осознать смерть как что-то страшное в своей обязательности.

Оттого показателен еле намеченный спор между материалистом Риэ и священником Панлю. Риэ, опытный врач, признается, что не понимает смысла своей борьбы. Вытащив человека из лап чумы, он вынужденно бросает его в руки иной смерти, иногда даже более мучительной. От инфаркта или рака – но человек умрет, тем самым делая все усилия Риэ, в его смутном сопротивлении, бессмысленными. Зачем спасать? И зачем спасаться самому? Умрет человек часом раньше или часом позже – так ли важно это, если смотреть на это отстраненно? Но, несмотря на невозможность избежать этого, живой организм сопротивляется смерти, до последнего мгновения надеется на спасение – и Риэ, как врач, не может отказать больному в его надежде прожить еще хоть несколько дней.

Оппонент Риэ, отец Панлю, говорит в ответ, что как раз спасаться от чумы и смерти нельзя. Нет, бросаться им навстречу – глупость еще большая, но прятаться, искать убежище от чумы. Пока Риэ жалуется на невозможность понять разумность смерти, Панлю призывает к примирению. И это – не примирение со злом, как можно было бы вообразить, а смирение с собственной смертностью. Давать надежду близким – хорошо, а вот самому думать о спасении – глупо. Спасать от смерти близких – благо; спасаться самому от нее – несчастье.

Риэ поступает правильно, помогая в самый сложный час, но не имеет права рассчитывать на снисхождение, он-то должен встретить смерть без сожаления. То же самое требуется от его товарищей, от его коллег. Они добровольно выбирают жребий тех, кто соглашается умереть в любой момент, кто хочет отказаться от своей жизни с пользой для других. Зачем? Так они устроены – иного ответа быть может.

Только избавившись от страха за свою жизнь, можно стать антифашистом, участником Сопротивления, победителем в борьбе за чужие судьбы. Нет зла, которое было бы сильнее смерти. И Камю, сам антифашист, это понимал.

Прочитано в рамках KillWish, 5 тур.

Чума никогда не меняется.

"Чума" (1947) – второй вершинный роман Камю. Дальнейшее развитие и одновременно обогащение мотивов, запрограммированных в "Постороннем". Более того, новый этап в художественном преломлении экзистенциалистской философии в творчестве писателя. Камю – и это была существенная черта его творческой индивидуальности, – не был неизменен в своем миропонимании. Пребывал в движении, извлекал уроки жизни и не избегал признания своих ошибок. В романе, написанном уже после войны и крушения фашизма, нет безнадежного пессимизма. В нем виден "свет в конце туннеля". По свидетельству самого Камю, луч надежды, вспыхнувший в финале романа, – итог освоения писателем опыта победы над фашистской "чумой" и героики французского Сопротивления. Но эти новые философские подходы получили у Камю специфическое выражение на языке аллегории и притчи. Сама же структура романа – сложна и многопланова.

Как и в "Постороннем", место действия – Северная Африка и конкретно город Оран. Его поразила эпидемия чумы. В пей – квинтэссенция смертоносной природы фашизма. Эпидемия не просто косит людей. Главное, она парализует их волю. Фазы ее распространения, реакция на нее разных лиц и слоев общества – все это символично и значимо. В памяти всплывают события недавнего прошлого, а в них – важнейшие уроки.

При первых признаках эпидемии запираются ворота. Запрещен выезд из города. Будучи блокирован, он – символ оккупации. Чума же – метафора "атмосферы удушья, опасности и изгнания".

Хроникальная манера повествования, избранная Камю, позволяла писателю рассмотреть проблему в историческом контексте. Смысл аллегории очевиден. Распространение чумы – это этапы усиления фашизма в обстановке трусости и попустительства властей (намек на буржуазные правительства Европы, повинные в "мюнхенском" предательстве). Появление чумных крыс на улицах Орана, начальные симптомы болезни вызывают у городской "головки" желание сделать вид, что опасности нет. Затем наступает переполох среди оранцев, желающих смягчить приступ страха посредством ускоренного захоронения умерших, интенсификации работы крематория, расширения услуг черного рынка.

В "Чуме" Камю ориентирован на художественную методологию вольтеровских философских повестей. Романные персонажи в своей реакции на эпидемию демонстрируют определенную идейно-философскую позицию. Отец Панелу наставляет горожан в том смысле, что чума нам послана свыше в качестве "бича", дабы поразить грешников. Тарру – непротивленец, хочет быть в стороне, ни во что не вмешиваться, поскольку в природе заведено быть бичам и быть жертвам. Поэтому сострадание к последним – бесполезно. Принципиально значим парижский журналист Раймон Рамбер, случайно оказавшийся в зачумленном городе. На первых порах он предпринимает огромные усилия, чтобы бежать из этого опасного места и воссоединиться со своей любовницей. Но в тот самый момент, когда Рамбер получает наконец возможность покинуть Оран, он неожиданно решает остаться. Им движет не только профессиональная журналистская потребность увидеть, запечатлеть трагические события, но и нравственные соображения. Это прозрение, обретенное в результате пережитых испытаний. Посреди всеобщего горя ему "стыдно быть счастливым в одиночку".

Не менее значима фигура протагониста, доктора Бернара Риэ, носителя нового аспекта в экзистенциалистской концепции Камю. Он отказывается безропотно подчиняться злу. Он ему сопротивляется. И своим примером влияет на решение

Рамбера. Риэ и его коллеги не знают, как лечить чуму, однако он предпринимает все, чтобы спасать людей, хотя и признается: его самоотверженный труд – это все же "бесконечное поражение". Но его человеческий долг – противостоять чуме. Риэ изолирует больных, проводит карантинные мероприятия, организует больницы и санитарные дружины. Вместе со своим верным помощником Граном, скромным мед- статистиком, неудачливым и в жизни, и в делах служебных, Риэ – пример стоицизма. А подобная позиция, по Камю, – оптимальная форма противостояния окружающему хаосу. Один из пациентов Риэ рассуждает о том, что "чума все та же жизнь". Чума – это, конечно, фашизм, но не только. Камю понимает зло метафизически: оно укоренено в самом миропорядке, а потому войны и трагические катаклизмы – неизбежны. Свобода выбора в подобных ситуациях – выражение достоинства и чести человека.

В финале романа звучит светлая нота. Чума временно отступает, а ликующие жители Орана приветствуют Риэ. Значит, в жизни победы возможны, если не окончательные, то хотя бы частичные. Сама притчевая природа романа предопределила наличие в нем целого комплекса актуальных нравственно-этических проблем. Писатель их ставит, заставляет читателя задуматься и, понимая их сложность, не всегда предлагает их однозначное решение. А это дало основание одному из наших лучших и проницательных прозаиков Василю Быкову назвать роман "Евангелием XX в.".

1. Завершити роботу над аналізом роману А. Камю “Чума”.

2. Розвивати вміння та навички дослідницької аналітичної роботи.

3. Визначити символічне значення “чуми”

та особливості художнього часу та простору.

4. Виховувати непримиренність до зла,

активну дійову позицію у боротьбі з усіляким лихом.

Тип уроку: комбінований

Обладнання:картки для індивідуальної роботи (в кінці розробки), комп’ютерні слайди, схематичні листи для індивідуальної роботи на протязі уроку (в кінці розробки), музика Д. Шостаковича.

2. Вступне слово

На слайді ви бачите айсберг.

-Що цікавого в цій глибі льоду?(1/3 частина льоду знаходиться під водою, а 2/3 –на її поверхні)

-Як ви думаєте, чому наш урок ми починаємо з цього слайду?

-Головний зміст, сутність роману Камю не на поверхні, а в підтексті, який прихований автором.

Саме на сьогодняшньому уроці ми з вами з”ясуємо, що хотів сказати автор своїм твором.

3. Актуалізація знань учнів.

Правду, яку намагався сказати Камю, можна показати через універсальну форму, просту, як дитина, і мудру, як старий.

І шукати її треба в дитинстві людства, у фольклорі.

Приказки, казки, прислів”я, притчі-ось воно.

-Який жанр став підгрунтям роману? (притча)

-Продовжіть речення: “Притча-це …………( твір повчального характеру, який маї всеохоплюючий сенс)

- Чим роман відрізняється від притчі? (не тлумачиться зміст притчі)

-Яким жанром Камю ще називає роман “Чума”? (хроніка)

-Що називається хронікою? (запис історичних подій у хронологічній послідовності)

2-м учням даються картки для індивідуальної роботи:

1) схематично окреслити елементи композиції

2) виправити помилки:

- Роман “Чума” побудований як зібрання спогадів про епідемію (хроніка зачумленого міста)

- Місто Оран змальовується як прокляте місто грішників (типове провінційне мистечко)

- Першим замовчування чуми наважився зруйнувати Рамбер (Кастель)

-Представником якого напрямку був Камю? (екзистенціалізм)

-В якому місті відбувається події роману?(Оран)

-Як зображується Оран і оранці?

-Як оранці протистоять чумі?

-Хто веде літопис?

-Як ви розумієте вислів “погранічна ситуація”? (ситуація кризи, вияскравлює абсурдність життя й ставить людину перед моральним вибором; ситуація кризи: у процесі ломання старих цінностей людина переглядає свої колишні відносини зі світом, в ній народжуються нові якості)

Слайд “погранічна ситуація”

Прослуховування фрагментів сьомої (“Ленінградської”) симфонії Д. Шостаковича

5. Пояснення нової теми

Музику, яку ви щойно прослухали, створив один із мешканців Ленінграда, оточеного “коричневою чумою”

І йдеться в цій симфонії про виникнення й наступ зла та про людський опір силам, що нівечать і руйнують.

Сьогодні ми завершимо розгляд роману Камю, звернувши увагу на такі аспекти, як символічний зміст чуми та особливості художнього часу та простору в романі.

Будемо працювати в робочих листах, які ви отримали на початку уроку.

1. Давайте пригадаємо, як герої ставилися до чуми і якими були результати їх дій

2. Кому належить така характеристика чуми: “Але що ж таке, власне, чума? Теж життя, тільки й того” (старий астматик)

3. Що означає ця фраза?

4. Який сенс, на вашу думку, таких протилежних тверджень:

• “У розпалі чуми життя попри все триватиме”

• “Життя містить у собі “мікроб” абсурд

5. Чому філософія, яку розробляв Камю стверджує життя, а один з його найкраших творів названо й присвячено явищу, яке асоціюється тільки зі смертю? (трагічна особливість життя полягає в тому, що воно закінчується смертю)

6. Чому Камю обрав саме чуму?

• Чума має масовий характер

• Людство не розуміло причин її виникнення

• Абсолютна влада смерті

• Людина залишається один–на-один з собою

- Що ж таке чума, які вона викликає асоціації?

Камю зазначав щодо змісту “Чуми”: “Явний зміст “Чуми”-це боротьба європейського Опору проти фашизму”

-Навіщо авторові знадобилося використовувати вигадану притчу? (в контексті чума-універсальна метафора зла в усій його багатоликості й нездоланності)

Уявіть, що чума охопила Київ.

Як будуть поводитись люди і ви особисто?

-Хто помітив особливості часу і простору в романі? (події ніби консервуються у часі і виокремлюються з простору.

Оран через епідемію чуми залишається ніби єдиним містом, де сконцентровано весь світ зо всіма його проблемами. Час зупинився і людина залишилася з чумою наодинці.

Відтворіть це в схемі

-Так хтож одержав перемогу в двобої –чума чи людина?

-А як же розуміти слова автора хроніки “Чуми”:

“Бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або в білизні, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, в підвалі, в валізі, в носовичках та паперах. І, можливо, настане час, коли чума на лихо людям розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста”

-Про що це свідчить?

Чума незбагненна і нездоланна, попри це людина повинна чинити їй опвір.

Заповніть останню схему “Боротися зі злом-це”

Наш урок я хотіла би закінчити фразою доктора Ріє:

“Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу”

Конспект уроку: Вплив екзистенціалістських ідей на творчість А. Камю.

Мета: ввести учнів у світ філософії ХХ століття, як називають філософію

екзистенціалізму, ознайомити з життям та творчістю французького

письменника-філософа А. Камю, створити передумови для подальшого аналізу

також уміння вести дискусію.

Обладнання: портрет А. Камю

І. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

1. Питання до учнів.

1. Який характер мав розвиток літератури у першій половині XX століття?

2. Як події у світі впливали на письменників і, зокрема, на Б. Брехта?

2. Вибіркове заслуховування домашніх творчих робіт.

ІІІ. ОПРАЦЮВАННЯ ТЕМИ УРОКУ

1. Лекція вчителя.

Творчість французького філософа і письменника Альбера Камю — це також безперервна спроба дати відповіді на жагучі питання як сучасності, так і взагалі людського буття.

Щоправда, така зневага має місце здебільшого за життя цих так званих деміургів слова — по смерті ставлення до них дещо змінюється, але й тоді філософи на відміну від письменників зазнають слави незрівнянно меншої. Принаймні на національні символи вони не перетворюються, і навіть пам'ятників їм не ставлять.

Цікаві питання, чи не так? Вагомі та значущі, дійсно значущі для кожної живої, реальної людини. Але ось яка дивина: чи не чується у цих питаннях щось до болю знайоме? З чим, до того ж, вже не раз доводилося мати справу?!

Чи не вся література, яка розглядалася на уроках, починаючи з 9-го класу,— про смерть, страх, вибір і буття як таке?!

Звісно, у літератури свої власні методи та прийоми, свої форми та шляхи, якими вона просувається до мети. Але хіба ця мета не збігається з метою філософії — принаймні філософії екзистенціалізму: усвідомлення людиною себе і свого місця у цьому світі?!

Здається, що це риторичне питання. Однак, гадається, що час вже поставити й інше питання: а як це стосується Альбера Камю?

Отже, у творчості Камю переплелися література і філософія, до того ж, на відміну від інших письменників, навіть тих, чиїм творам притаманна філософічність, а також на відміну від інших філософів, чиї праці не позбавлені естетичності, а подекуди і змісту, Камю залишив по собі і філософську, і літературну спадщину, і у цьому йому може дорівнювати лише інший французький філософ і письменник Жан Поль Сартр, про якого йтиметься пізніше,— теж, до речі, філософ-екзистенціаліст та сучасник Камю.

По-перше, те, проти чого повставав свого часу Сьорен К'єркегор, через суспільно-політичні обставини залишалося вагомим чинником ще упродовж десятиліть. Інакше кажучи, хоч Велика Французька революція і проголосила величні гасла Свободи, Рівності та Братерства,— а філософські погляди К'єркегора — це радше своєрідний відгук на ці ідеї! — проте їхнє втілення потребувало ще не однієї кривавої лазні і безлічі самовідданих жертв. А відтак датський філософ просто на багато років випередив свій час, бо, як бачимо, чи не найскладнішим в історії цивілізації виявилося визнання за особистістю непорушних прав та її життя — як найвищої цінності.

По-друге, найбільшої гостроти ця суперечність набула саме у XX ст., коли постала цілком реальна загроза тотального знищення і людства, і всього світу.

Таким чином, можна вдатися до цілком філософського висновку, відповідно до якого час чекав на свою філософію, а вона чекала на свій час. Зрештою, інакше і бути не могло, доказом чого є незатребування ідей того ж К'єркегора у минулу історичну добу, якій ці ідеї аж ніяк не відповідали.

А тепер щодо простору, тобто чому це сталося на французькому культурному ґрунті? Передусім це пов'язано з глибокою кризою німецької філософської традиції, спричиненої поразкою Німеччини у двох світових війнах поспіль, а також тими безмірними, ні з чим не порівняними злочинами, які заподіяли усьому світу німецькі фашисти. А відтак, умовно кажучи, цю філософську естафету підхопила Франція, тим паче, що на це були свої причини: адже вона також брала участь у двох згаданих війнах, зазнавши величезних людських та матеріальних втрат, однак вийшовши з цих воєн на боці переможців.

Проте й у Франції існувала давня філософська традиція: згадати з цього приводу хоча б філософів-просвітителів XVIII ст. А до того ж, не можна оминути і французький менталітет, який характеризується життєрадісністю, спрямованістю до насолоди існуванням. Тому і здається не випадковим, що ця земля подарувала світу двох талановитих письменників-філософів, у творчому доробку яких знайшлося

місце і для філософії, і для літератури. А філософією, яку вони, так би мовити, обрали для того, аби визначитися з найголовнішими проблемами буття, стала

філософія екзистенціалізму, тобто філософія існування. Щоправда, це зовсім не означає, що їх філософсько-літературні досвіди були ідентичними, натомість це лише означає, що вони, хоч і різними шляхами, йшли до однієї мети: утвердження як найвищої цінності людини і людського буття.

2. Актуалізація відомостей щодо біографії А. Камю

(озвучення учнями відомостей за складеними самостійно хронологічними таблицями).

Отже, розглянувши основні факти з життя А. Камю, ми змогли переконатися, що письменник власним прикладом людини і громадянина засвідчив безкомпромісність і послідовність тієї гуманістичної позиції, яку він обстоював усе своє життя.

(Це потрібно зробити як з огляду на аналітичну роботу на наступному уроці, так і для того, аби визначити рівень гуманізму учнів. І, на жаль, можна бути впевненим, що у будь - якому класі обов'язково знайдеться хоч один учень, який висловиться за відновлення смертної кари в Україні і в інших державах, де її вже скасували, і за збереження її там, де вона існує ще й досі.)

Це, безумовно, шокуючий парадокс, але це та реальність, у якій ми живемо і прояви якої ми можемо спостерігати у свідомості нашої молоді. А отже, дискусія з приводу цього суперечливого питання буде доречною саме зараз.

Що ж до положень статті Камю, то їх можна звести до такого: смертна кара має сенс лише постільки, поскільки вона є жорстокою помстою суспільства тим, хто в індивідуальному порядку порушує певні усталені норми, однак через те, що це тільки помста, смертна кара не має нічого спільного ані з покаранням, ані з виміром справедливості.

До цієї тези можна додати ще безліч власних аргументів, але найсуттєвішим буде контекст XX століття, яке усім своїм убивчим змістом просто волає про необхідність припинення ще й цього способу знищення людини. Принаймні ні за особистими переконаннями, ні за вчительськими обов'язками автор даних мате^ ріалів не бачить іншої можливості завершити розпочату дискусію й актуальний урок, як тільки дійти висновку щодо правоти А. Камю у цьому питанні.

ІV. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ РОБОТИ

Питання до учнів.

1. У чому полягає сутність філософії екзистенціалізму?

2. Яким чином ця філософія пов'язана з життям?

3. Яким чином ця філософія пов'язана з літературою, зокрема, з творчістю А. Камю?

Читайте также: