Впливи паразита на організм хазяїна

Вплив хазяїна на паразита спрямований на пригнічення життєдіяльності паразита або його знищення. Виділяють три групи реакцій відповіді організму хазяїна:

• клітинну реакцію, що проявляється, наприклад, збільшенням розмірів клітин, де локалізуються паразити;

• тканинну реакцію, що полягає у створенні навколо паразита сполучнотканинної капсули, яка певною мірою ізолює паразита від тканин хазяїна;

• гуморальну реакцію, що є імунологічною і полягає у створенні в організмі хазяїна антитіл у відповідь на антигени, які виробляє паразит. Найбільш гостро вона розвивається на личинковій стадії паразита, оскільки личинки дрібні й тісно контактують із тканинами хазяїна, а їх антигени мають більшу активність.

Імунні реакції хазяїна виникають у відповідь на дію антигенів двох різних типів: ті, що входять до складу організму паразита, і ті, що виділяються в навколишнє середовище.

Антигени першого типу, крім тих, що входять до складу покривів, звільняються тільки після загибелі паразитів. Вони дуже різноманітні, але в багатьох, особливо в родинних форм, часто бувають подібними. Тому антитіла на такі антигени мають слабку специфічність. Антигени покривів різноманітні і специфічні. Зазвичай вони глікопротеїнової природи і на різних етапах життєвого циклу паразитів можуть змінюватися, тому імунітет до них виробляється з деякими труднощами. Антигени другого типу специфічні. Це компоненти слини кровосисних паразитів, ферменти, що продукуються різними залозами гельмінтів.

Найпростіші, що паразитують поза клітинами, вкриваються антитілами і в такому вигляді втрачають свою рухливість. Внаслідок цього полегшується їх захоплення макрофагами. У деяких випадках антитіла забезпечують аглютинацію (склеювання) паразитів, які після цього гинуть. Внутрішньоклітинні паразити в макрофагах - лейшманії, токсоплазма - у випадку активації макрофагів антитілами можуть в них перетравлюватися. Проти багатоклітинних паразитів такі механізми імунного захисту недійсні. До неушкоджених покривів гельмінтів антитіла не прикріплюються. Тому імунітет при гельмінтозних захворюваннях частковий і дієвий переважно проти личинок: мігруючі личинки червів за присутності антитіл уповільнюють або припиняють свій розвиток. Деякі типи лейкоцитів, зокрема еозинофіли, здатні прикріплюватися до мігруючих личинок. Поверхня тіл личинок при цьому ушкоджується лізосомальними ферментами, що полегшує контакт тканин з антитілами і часто призводить до загибелі. Гельмінти, що прикріплюються до стінки кишки, можуть зазнавати дії клітинного імунітету слизової оболонки. При цьому гельмінти викидаються перистальтикою кишківника у навколишнє середовище. При багатьох паразитарних захворюваннях між хазяїном і паразитом встановлюються компромісні відносини: хазяїн адаптується до перебування в його організмі невеликої кількості паразитів, а їх існування в організмі хазяїна створює імунітет, що перешкоджає виживанню личинок, які повторно потрапляють в організм хворого. Такий стан називають нестерильним імунітетом. Нестерильний імунітет запобігає посиленню ступеня інвазії: часто у випадку загибелі паразита виникають серйозні тканинні реакції, здатні призвести до смерті хазяїна. Прикладом таких реакцій є місцеві і загальні ускладнення після загибелі личинок філярій у лімфатичних вузлах і в очах, а також цистицерків свинячого ціп'яка в головному мозку. Доки паразити живі, такі реакції взагалі не проявляються. Тому здебільшого система "паразит-ха- зяїн" тривалий час залишається у рівновазі.

Різні фактори генетичної і негенетичної природи зумовлюють різну сприйнятливість організму хазяїна до паразита.

До негенетичних чинників відносять вік, характер харчування, гормональний статус, супутні захворювання тощо. Наприклад, у дітей з порушеним білковим харчуванням тяжче перебігають амебіаз, стронгілоїдоз і пневмоцистоз, а тропічна малярія, навпаки, - легше. На фоні злоякісних пухлин товстої кишки і жіночої статевої системи тяжче перебігає амебіаз і трихомоноз.

Важливе значення у сприйнятливості людини до паразитарних захворювань має її генетична конституція. Наприклад, люди з групою крові II (А) більш сприйнятливі до лямбліозу. Люди, в генотипі яких є гєн серпоподібноклітинної анемії, практично не сприйнятливі до малярії, тощо.

8. Шляхи розселення і проникнення паразитів в організм хазяїна. Пояснити на конкретних прикладах.

Шляхи проникнення паразита в організм людини:

• аліментарний, коли збудник заноситься з їжею, як, наприклад, личинки сисунів;

• водний, коли зараження відбувається при питті або випадковому заковтуванні води, в якій можуть бути паразити (наприклад, з водою проковтуються циклопи - проміжні хазяї мікрофілярій ришти);

• контактно-побутовий, зіткнення поверхні тіла з безпосереднім джерелом інвазії (зараження коростяним свербуном відбувається при потисканні рук хворої на коросту людини або користуванні її речами, на яких є кліщі);

• статевий - таким шляхом передається піхвова трихомонада;

• трансплацентарний (конгенітальний), коли паразит проникає з організму зараженої вагітної жінки в організм плода через плаценту (таким шляхом можливе зараження плода токсоплазмою, малярійним плазмодієм);

• гемотрансфузійний - при випадковому переливанні зараженої крові.

Способи зараження паразитами:

• інокулятивний (від лат. іnоculatio - щеплення), коли переносник під час живлення кров'ю хазяїна вносить збудника інвазії в ранку разом із своєю слиною (малярійний комар);

• перкутанний (від лат. реrcussio - нанесення ударів), коли збудник активно проникає крізь шкіру (наприклад, церкарії кров'яних сисунів або філярієподібні личинки кривоголовки);

• контамінативний (від лат. kontaminatio - зіткнення), коли збудник пасивно проникає в організм хазяїна (наприклад, збудники поворотного тифу можуть потрапити в організм людини при розчавленні зараженої воші і попаданні її вмісту в ранку).

Механізми передачі паразита:

• фекально-оральний - паразит на певній стадії свого розвитку виводиться з фекаліями хазяїна назовні, а його інвазійна стадія заноситься в організм хазяїна через рот немитими руками, забрудненою їжею (наприклад, механізм зараження цистами дизентерійної амеби);

• трансмісійний - паразит передається через кровосисного переносника (наприклад, механізм передачі людині малярійного плазмодія комаром роду Anopheles).

9. Специфічність паразитів. Пояснити на конкретних прикладах.

Характерною особливістю паразитизму є відповідність певного виду паразита до конкретного хазяїна. Така відповідність називається специфічністю паразита.

Специфічність паразита може бути різною: від конкретного підвиду до форм, що зустрічаються в десятках різних видів хазяїв. Прикладом специфічних паразитів людини є малярійний плазмодій, гострик дитячий та деякі інші. Джерелом інвазіїтаких паразитів завжди є людина. Такі специфічні паразити людини викликають захворювання, що називаються антропонозними.

Багато інших паразитів, що зустрічаються у людини, можуть уражати також і людиноподібних мавп. Такими є, наприклад, воші, вухерерія Банкрофта та деякі інші. Джерелом інвазії здебільшого є також людина.

Багато паразитів мають меншу специфічність, частіше зустрічаються у домашніх і диких тварин, але можуть уражати також і людину. До таких паразитів відносять печінкового сисуна, стьожаків, вольфартову муху та багато інших. Джерелом зараження людини в такому випадку є, зазвичай, тварини. Захворювання, що викликаються цими паразитами, називають зоонозними.

В одного й того ж виду паразитів специфічність може різнитися на стадіях життєвого циклу. У деяких видів специфічність більш виражена на личинкових стадіях, а статевозрілі організми живуть у великих кількостях у кінцевих хазяїв. Це, наприклад, сисуни, личинки яких адаптовані до певних видів молюсків, а дорослі форми можуть паразитувати у різних видів ссавців.

Зміна специфічності паразитів до хазяїв впродовж життєвого циклу забезпечує їм широку екологічну пластичність, що дозволяє виживати в мінливих умовах і відкриває подальші еволюційні перспективи.

Основні поняття й ключові терміни: ПАРАЗИТ. Хазяїн.

Пригадайте! Що таке паразитизм?

У світі цікавого

ЗМІСТ

Які адаптації паразитів до існування в організмі хазяїна?

ПАРАЗИТ - це організм, який живе на поверхні або в органах і тканинах інших видів організмів і використовує їх як джерело поживних речовин та місце проживання. Адаптації паразитів роблять їх однією з найуспішніших екологічних груп живих організмів.

Загальними адаптаціями бактерій-паразитів є здатність утворювати токсини для пригнічення життєдіяльності хазяїна, швидке розмноження, наявність плазмід з генами стійкості до антибіотиків, утворення цист для існування за несприятливих умов. Ще однією цікавою особливістю бактерій-паразитів є здатність деяких видів маніпулювати собі на користь. Наприклад, шігела (Shigella flexneri), яка є збудником дизентерії, здатна впливати на гени епітеліальних клітин слизової оболонки кишечнику й стимулювати утворення актинових ниток-філоподій та спрощувати процес проникнення в ці клітини (іл. 35).

Іл. 35. Шігела та філоподії епітеліоцитів

Гриби-паразити пристосовані жити на поверхні або в тілі свого хазяїна. Ці істоти утворюють величезну кількість спор і мають різні способи їхнього поширення. Є гриби-паразити, які вистрілюють свої спори на мух (наприклад, пілоболуси, які випускають спори зі швидкістю 25 м/с). А зооспори водних паразитичних грибів (наприклад, сапролегній) мають джгутики й можуть плавати. Гриби можуть виділяти отруйні речовини і вбивати клітини, а потім уже живитися їхнім вмістом (наприклад, опеньок темний). Для живлення у багатьох паразитичних грибів (фітофтори, борошнисторосяних грибів) утворюються гаусторії. Це видозмінені нитки міцелію, що проникають у клітини й поглинають поживні речовини. Для існування за несприятливих умов і поширення гриби утворюють склероції (наприклад, ріжкові гриби) у вигляді сплетення ниток міцелію.

Іл. 36. Квітка ендопаразита рафлезії Арнольда

Рослини-паразити також поділяють на екто- й ендопаразитів. Ектопаразити (омела, повитиця, вовчок) проникають в організм хазяїна за допомогою видозмінених коренів-гаусторіїв і висмоктують поживні речовини. За походженням цих видозмін розрізняють такі групи, як кореневі (вовчок, петрів хрест) і стеблові (повитиця, омела) паразити. Ендопаразити переважно або повністю ростуть в організмі рослини-хазяїна, а залишають тіло господаря лише для здійснення розмноження (наприклад, рафлезії) (іл. 36).

Отже, загальні адаптації паразитів спрямовані на отримання поживних речовин, перебування в організмі хазяїна та його зараження, пригнічення захисних можливостей, тимчасове перебування в зовнішньому середовищі тощо.

Якими є впливи паразитів на організм хазяїна?

Серед найзагальніших ознак паразитизму виокремлюють зв'язок з організмом хазяїна, залежність від його поживних речовин та певний ступінь небезпеки для хазяїна (патогенність). У чому полягає сутність впливу паразитів?

Механічні впливи виявляються у пошкодженні клітин, тканин й органів під час прикріплення, живлення, розвитку або міграцій паразита. Ці впливи призводять до порушення структури та функцій органів. Так, печінковий сисун може спричиняти закупорення кишечнику або жовчних шляхів, личинки аскариди, проникаючи в кров, руйнують стінки кишечнику, трутовик спричиняє трухлявіння дерев. Токсичний вплив здійснюють отруйні речовини (токсини) паразитів, що є продуктами їхньої життєдіяльності. Наприклад, токсини малярійного плазмодія, потрапляючи з еритроцитів у кров, провокують напади малярії. Трофічний вплив пов'язаний з використанням паразитами поживних речовин цитоплазми, рідин внутрішнього середовища, перетравленої їжі травного каналу, що веде до виснаження організму хазяїна. Алергічний вплив виявляється через виділення паразитами речовин-алергенів, що супроводжується алергічними реакціями. Сприяючий вплив паразити чинять на хвороботворні віруси та мікроорганізми, які за їхньою допомогою поширюються організмом або потрапляють в організм.

Іл. 37. Паразити-маніпулятори: 1 - лейкохлоридій парадоксальний у тілі равлика; 2 - сакуліна на черевці краба

Так, повитиця й попелиці переносять віруси рослин, москіти й комарі - твариноподібних паразитів. Етологічний вплив пов'язаний з маніпуляціями поведінки хазяїв, що здійснюється за допомогою хімічних речовин. Так, одноклітинний паразит токсоплазма примушує мишей шукати кішок, які бажають їх з'їсти, круглі черви-нематоморфи змушують цвіркунів кидатися у воду, щоб черв'як міг отримати доступ до води, плоский черв'як лейкохлоридій парадоксальний у щупальцях равликів нагадує гусеницю, чим привертає увагу птахів, які його проковтують (іл. 37). Репродуктивний вплив паразитів полягає в їхньому впливові на розмноження. Так, краби під дією речовин вусоногого рака сакуліни втрачають здатність до розмноження і навіть змінюють стать (див. іл. 37).

Зазначимо, що вплив паразита на організм хазяїна може бути й позитивним. Наприклад, той самий краб, уражений паразитом сакуліною, довго живе, люди, уражені паразитами, рідше страждають на алергічні хвороби, зокрема ядуху (астму), розсіяний склероз.

Як організм хазяїна відповідає на оселення паразитів?

Хазяїн - організм, який є середовищем існування для інших організмів. Організм хазяїна може забезпечувати паразитів їжею (трофічні зв'язки), простором для проживання (топічні зв'язки), притулком (фабричні зв'язки) та здійснювати поширення або переміщення їх самих або їхніх стадій розвитку (форичні зв'язки). З хазяїном може бути пов'язане усе їхнє життя або якась частина онтогенезу.

Вплив хазяїна на паразита після зараження відбувається на усіх рівнях організації й спрямований на пригнічення життєдіяльності паразита або його знищення.

• Молекулярні реакції пов'язані із підвищенням вмісту вільних радикалів, синтезом захисних ферментів, зміною активності системи антиоксидантів.

• Клітинні відповіді проявляються у збільшенні розмірів клітин, в яких локалізуються паразити (наприклад, кокцидій або грегарин), у новоутвореннях органел (формування вакуоль після проникнення мікроспоридій або для розвитку токсоплазм), у апоптозі заражених клітин.

• Тканинні реакції у вигляді формування навколо паразита або його личинок сполучнотканинної капсули у тварин й людини, галів у рослин, яка ізолює паразита від тканин хазяїна, росту здорових тканин після враження рослин попелицями.

• Організмові реакції є імунологічними й спрямовані на утворення в організмі хазяїна антитіл у відповідь на антигени паразита й формування вродженого або набутого імунітету.

• На популяційно-видовому рівні відбувається зменшення щільності популяцій, що знижує ризик зараження хазяїв.

Отже, вплив хазяїна на паразита відбувається на всіх рівнях організації й спрямований на запобігання зараженню, зменшення шкідливого впливу паразита або його знищення.

ДІЯЛЬНІСТЬ

Самостійна робота з ілюстрацією

Перед вами на ілюстрації рослина, латинська назва якої Melampyrum nemorosum. Для цього виду рослин існує багато народних назв: брат-і-сестра, дідики-й-бабки, день-і-ніч, іван-та-марія, яким-та-ганна. В основу цих назв покладено контраст у суцвітті фіолетових квіток із жовто-гарячими. Визначте українську наукову назву, систематичну належність, форми паразитизму та адаптації до способу життя.

Біологія + Медицина. Паразити в медицині

Кордицепс китайський (Ophiocordyceps sinensis) живе в Тибеті й Гімалаях і паразитує в гусеницях метеликів. Зрілий гриб подібний до гілочки, що виростає з тіла муміфікованої ним гусені. Цей гриб здавна застосовують у тибетській медицині. Він цінується втричі дорожче за золото. Це найдорожчий паразит у світі. А які адаптації цього гриба-паразитоїда до паразитичного способу життя? Чим зумовлений цілющий ефект кордицепсу?

СТАВЛЕННЯ

Біологія + Психологія. Маніпуляція серед організмів

РЕЗУЛЬТАТ

Оцінка

Завдання для самоконтролю

7. Які адаптації паразитів до існування в організмі хазяїна? 8. Якими є впливи паразитів на організм хазяїна? 9. Як організм хазяїна відповідає на оселення паразитів?

10. Схарактеризуйте на конкретному прикладі взаємоадаптації паразита й організму-хазяїна.

Паразитизм - форма антагоністичного співжиття організмів різних видів, з яких один (паразит) використовує іншого (хазяїна) як джерело живлення і як місце проживання та завдає йому шкоди, але не настільки значної, щоб викликати його загибель. Явище паразитизму надзвичайно поширене в природі. Паразитичними формами є всі віруси, багато бактерій, грибів, тварин, деякі рослини.

Паразитологія (грец. parasitos -дармоїд, logos - наука) - наука, яка вивчає явище паразитизму, біологію та екологію паразитів, захворювання, які вони викликають, і заходи боротьби з ними. Медична паразитологія вивчає ці ж питання, але стосовно організму людини. Вона складається з трьох розділів: 1) медичної протозоології; 2) медичної гельмінтології і 3) медичної арахноентомології. Медична протозоологія вивчає паразитів людини з підцарства Найпростіші (Protozoa); медична гельмінтологія досліджує паразитичних червів (гельмінтів) людини; медична арахноентомологія - представників типу Членистоногі (Arthropoda), які мають медичне значення.

Класифікація паразитів. Залежно від місця локалізації розрізняють екто- і ендопаразитів. Ектопаразити (зовнішні паразити) живуть на поверхні тіла хазяїна (шкіра, волосся). Наприклад, воші. Ендопаразити (внутрішні паразити) живуть у внутрішніх органах, тканинах, порожнинах, клітинах тіла хазяїна (амеба дизентерійна, аскарида). Залежно від тривалості контакта з хазяїном, паразити бувають тимчасові й постійні. Тимчасові паразити з хазяїном зв'язані, як правило, лише на період живлення, а більшу частину свого життя проводять у зовнішньому середовищі (комарі, аргазові кліщі). Серед постійних паразитів розрізняють відносно постійних (проводять на хазяїні тільки певну стадію свого розвитку) і безумовно постійних, які все своє життя проводять на тілі або всередині хазяїна і не можуть існувати на жодній стадії свого розвитку в зовнішньому середовищі (малярійні плазмодії, воші). Одні паразити (моноксенні) пристосовані до життя в організмі одного хазяїна (аскарида людська - паразит лише людини), інші (гетероксенні) - в організмі багатьох видів (трихінела - паразит понад 100 видів ссавців).

Класифікація хазяїнів. Хазяїни бувають остаточними, проміжними і резервуарними. Остаточний (кінцевий, дефінітивний) хазяїн - організм, в якому паразит знаходиться в статевозрілій стадії і розмножується статевим шляхом. Проміжний хазяїн - організм, в якому паразит знаходиться в личинковій стадії або розмножується безстатевим шляхом. Якщо проміжних хазяїнів два, другого називають додатковим. Резервуарний хазяїн - організм, в якому паразит зберігає життєздатність, нагромаджується, але не розвивається.

Паразитарна система - це популяція паразита разом з усіма популяціями хазяїнів, які безпосередньо підтримують його існування.

Взаємовідносини в системі паразит—хазяїн. Патогенність — потенціальна здатність даного виду паразита викликати інвазійний процес, паразитарне захворювання. Патогенність є специфічною ознакою, тобто даний паразит викликає лише певне паразитарне захворювання (волосоголовець спричиняє трихоцефальоз). Інвазійний процес — сукупність усіх захисних і патологічних реакцій організму, які виникають у відповідь на проникнення і дію паразита. Вірулентність - це ступінь патогенності. Інвазійна (паразитарна) хвороба - це крайній ступінь розвитку інвазійного процесу, що проявляється певними клінічними ознаками. Вплив паразита на хазяїна- механічний, токсичний, живиться за рахунок хазяїна. Екстенсивність інвазії- відносне число особин, заражених паразитом, у популяції. Інтенсивність інвазії- кількість паразитів в одній особині, органі, клітині.

З боку хазяїна у відповідь на проникнення паразита розвивається комплекс захисних реакцій. Встановлено, що паразитарне захворювання розвивається не завжди. На сприйнятливість до інвазії впливають вік, фізіологічний стан організму, стан імунної системи. Вплив хазяїна на паразита - клітинна реакція, тканинна реакція, гуморальна реакція. Організм хазяїна для паразита - середовище першого порядку (Є.Н.Павловський). Зовнішнє середовище, в якому існує хазяїн, - середовище другого порядку. Зовнішнє середовище впливає на паразита біотичними і абіотичними факторами не безпосередньо, а через організм хазяїна.

В організмі хазяїна можуть існувати паразити різних видів. Сукупність паразитів, які одночасно живуть в організмі хазяїна чи в окремих його органах, називають паразитоценозом. Цей термін запропонував Є.Н.Павловський (1952). Паразити різних видів вступають між собою в певні взаємовідносини, підсилюючи чи послаблюючи сумісну шкідливу дію на організм хазяїна. Так, бактеріальна дизентерія в хворих, які страждають на аскаридоз та інші гельмінтози, перебігає більш тяжко і погано піддається лікуванню. Фармацевту важливо знати взаємозв'язки в паразитоценозах. Сукупність організмів (паразитів і непаразитів) разом з організмом хазяїна український паразитолог О.П.Маркевич назвав симбіогеоценозом.

Морфофізіологічні адаптації до паразитизму: 1) наявність у паразитів органів фіксації (присоски, гачечки, присисні щілини); 2) збільшення об'єму харчотравної системи за рахунок появи сліпих виростів кишечника (медична п'явка, кліщі); 3) висока плодючість за рахунок розвитку статевої системи; 4) спрощення організації за рахунок зникнення або недорозвинення ряду органів (відсутність органів руху, харчотравної системи в стьожкових червів, крил у вошей, бліх).

Життєвий цикл паразита - сукупність стадій розвитку, по завершенні яких паразит досягає статевої зрілості і стає здатним давати початок наступному поколінню. Паразитоносій — людина або тварина, в організмі яких паразити живуть, але клінічних проявів хвороби не викликають. Джерело збудника (паразита) - організм, який є місцем його природного перебування і розмноження. Це

свого роду резервуар, в якому відбувається процес природного накопичення збудників і звідси вони можуть виділятися й заражати сприйнятливу людину або тварину (Л.В.Громашевський). Механізм передачі збудника (проникнення паразитів в організм хазяїна) - це спосіб, за допомогою якого збудник переміщується від зараженого до сприйнятливого організму. Основні механізми передачі збудника:

1) фекально-оральний (якщо фактор зараження їжа-аліментарний); 2) трансмісивний; 3) контактний. Аутоінеазія - розвиватися в організмі хазяїна без виходу в зовнішнє середовище. Реінвазія - повторне зараження людини паразитами, якими раніше була інвазована і перехворіла, або хворіла. Лутореінвазія - повторне самозараження: людина заражається повторно власними паразитами.

Класифікація хвороб. Існує велика група хвороб, збудниками яких є живі організми. Це група заразних хвороб. Серед них виділяють інфекційні та інвазійні хвороби. Збудниками інфекційних хвороб є організми нетваринної природи - віруси, бактерії, рикетсії, гриби; збудниками інвазійних, або паразитарних, хвороб (паразитози) - організми тваринної природи: найпростіші, паразитичні черви, членистоногі. Назва паразитарних хвороб утворюється шляхом додавання до основи назви виду (або роду) суфіксів "аз", "оз", "ез" (амебіаз, трихінельоз, скабіез). Серед інфекційних й інвазійних хвороб розрізняють антропонози і зоонози. Антропонози - хвороби, властиві лише людині (амебіаз). Зоонози (антропозоонози, зооантропонози) - хвороби, збудники яких вражають як тварин, так і людину (лейшманіози, ехінококоз).

Трансмісивні хвороби. Збудники трансмісивних хвороб як інфекційних, так і інвазійних передаються від одного хазяїна до іншого за допомогою переносників. Розрізняють облігатно- трансмісивні і факультативно-трансмісивні хвороби. Збудники облігатно-трансмісивних хвороб передаються лише через переносника (малярія, висипний і поворотний тифи). Збудники факультативно-трансмісивних хвороб передаються як за допомогою переносника, так і без нього, іншими шляхами (чума, туляремія). Збудник чуми може передаватися людині трансмісивно (через укус бліх), а також контактним шляхом (при знятті шкур з промислових інфікованих гризунів), повітряно-крапельним (при легеневій формі чуми). Переносники бувають специфічні і механічні. Специфічними (облігатними) називають переносників, в організмі яких збудник проходить цикл розвитку. Ними переважно є кровосисні членистоногі. Наприклад, малярійний комар-специфічний переносник збудника малярії. В організмі механічних переносників збудник не проходить цикл розвитку, а лише переміщується з їх допомогою в просторі. Так, на покривах тіла, лапках, у кишечнику хатньої мухи можуть знаходитися збудники різних захворювань.

Природно-осередкові хвороби - це інфекційні та інвазійні хвороби, які можуть тривалий час існувати на певних територіях незалежно від людини. Учення про природно-осередкові хвороби розробив у 30-х роках академік Є.Н. Павловський. Природний осередок - це ділянка території з певним біоценозом, обов'язковими компонентами якого є: 1) збудник захворювання; 2) природний резервуар збудника - дикі тварини; 3) переносник збудника. Природний осередок - потенціально небезпечний для людини. Якщо людина опиняється на його території (під час експедицій, на полюванні), вона може заразитися збудником. Спочатку природна осередковість була встановлена для трансмісивних хвороб: тайговий (весняно-літній) енцефаліт, кліщовий поворотний тиф, лейшманіоз. Пізніше з'ясувалося, що природно-осередковими є й нетрансмісивні хвороби, у тому числі гельмінтози (опісторхоз, парагонімоз, дифілоботріоз, трихінельоз, альвеококоз). Крім природних осередків, існують синантропні (сільські, селищні, міські) і природно-синантропні осередки інвазійних та інфекційних хвороб. Учення про природну осередковість включене до програми заходів ВООЗ щодо боротьби з паразитарними захворюваннями. При розробці таких заходів враховуються біологічні особливості збудника, переносника і тварин, які є резервуарами збудника.

Паразитарні хвороби (паразитози) є одними з найбільш масових захворювань. За даними ВООЗ, число хворих на аскаридоз у світі досягає 1000 млн чоловік. Друге місце займають анкілостомідози - 900 млн, а в окремих осередках уражено 90 % населення. Практично повсюдно поширені трихоцефальоз (500 млн хворих), амебіаз (400 млн), лямбліоз (370 млн), ентеробіоз (350 млн).

Профілактика паразитарних хвороб. Заходи профілактики визначаються наступними напрямками: 1) пряме або опосередковане знищення паразитів та їх зародків у навколишньому середовищі і в організмі людини; 2) припинення можливості зараження людини тими чи іншими паразитами; 3) підвищення загальної санітарної кільтури.

Профілактичні заходи можуть бути забезпечені точними знаннями: 1) фауни паразитів людини; 2) біології і умов життя (екології) паразитів; 3) впливу паразитів на організм хазяїна і організму хазяїна на паразитів; 4) впливу лікарських засобів на паразитів; 5) шляхів передачі збудників паразитарних захворювань.

Методи профілактики паразитарних захворювань-біологічні, імунологічні, екологічні, суспільні. Біологічні - використання організмів у боротьбі з паразитами, їхніми переносниками. Так, для знищення личинок малярійних комарів застосовують рибок гамбузій. Імунологічні методи профілактики паразитарних захворювань людини розроблені недостатньо. Екологічні - охорона навколишнього середовища від забруднення інвазійними стадіями паразитів (наприклад, від забруднення фекаліями людей, де можуть бути цисти найпростіших, яйця гельмінтів). Суспільні методи профілактики - це лікувальні і санітарно-гігієнічні міроприємства: виявлення і лікування хворих, організація системи санітарного нагляду за джерелами водопостачання, технологією приготування їжі, ветеринарно- санітарна експертиза. Ефективність профілактичних заходів залежить від участі в них населення, додержання правил особистої гігієни.

Биологическая библиотека - материалы для студентов, учителей, учеников и их родителей.

Наш сайт не претендует на авторство размещенных материалов. Мы только конвертируем в удобный формат материалы, которые находятся в открытом доступе и присланные нашими посетителями.

Если вы являетесь обладателем авторского права на любой размещенный у нас материал и намерены удалить его или получить ссылки на место коммерческого размещения материалов, обратитесь для согласования к администратору сайта.

Разрешается копировать материалы с обязательной гипертекстовой ссылкой на сайт, будьте благодарными мы затратили много усилий чтобы привести информацию в удобный вид.

В ходе эволюции все паразитические формы приобрели определенные приспособления к паразитизму. Общими приспособлениями к паразитизму являются:

- наличие защитного покрова (кутикулы) на теле паразита, который препятствует перевариванию соками хозяина;

- разнообразные органы прикрепления к телу хозяина: присоски, крючочки и т.п.;

- регрессивное развитие нервной системы и органов чувств;

- простое строение пищеварительной системы или ее отсутствие;

- чрезвычайно высокая плодовитость;

- осложнение цикла развития, которое заключается в чередовании способов размножения и смене хозяев.

В организме основного хозяина происходит половое размножение паразитического червя, в организме промежуточного хозяина – бесполое. Смена хозяев на протяжении цикла развития способствует расселению паразита, а также защищает основного хозяина от чрезмерного заражения паразитами и гибели.

Паразитические черви получили общее название – гельминты. Наука, которая изучает паразитических червей, называется гельминтологией.

Влияние паразитов на организм человека разнообразно. Прежде всего, продукты жизнедеятельности и распада гельминтов оказывают общетоксичное действие на организм хозяина. Вместе с тем повышается восприимчивость к разного рода аллергенам. Страдает организм человека и от механического повреждения органов и тканей в местах паразитирования гельминтов. А в случае миграции личинок паразитов может усиливаться движение естественных жидкостей и секретов (обращение крови и лимфы), пищеварение, развиваться непроходимость кишечника, предрасположенность к отравлениям, которые по симптоматике похожи на пищевые.

При заражении гельминтами часто наблюдается снижение трудоспособности, слабость, умопомрачение, дурнота, рвота, головная боль, раздражительность, боль в животе, может возникнуть малокровие, аллергические реакции. Нередко у больных обнаруживают нарушение аппетита и процессов пищеварения, осложнение хода других заболеваний.

Например, заражение широким стежаком проявляется в виде слабости, головокружения, расстройства желудочно-кишечного тракта, кожных высыпаний, анемии, похудания. У больного наблюдаются периодические отходы фрагментов тела гельминта с испражнениями.

Способами предотвращения заражения гельминтами являются:

- формирование здорового образа жизни;

- соблюдение санитарно-гигиенических норм в семье, детских учреждениях, больницах (нужно обязательно мыть руки после улицы, туалета, каждый ребенок и другие члены семьи должны иметь собственные предметы личной гигиены и т.п.);

- правильная кулинарная обработка пищевых продуктов. Большой риск поражения гельминтами возникает при употреблении сырокопченых, свежезамороженных, недостаточно термически обработанных продуктов. Фрукты, овощи и ягоды необходимо тщательно мыть;

- употребление только фильтрованной водопроводной или кипяченой воды;

- предотвращение фекального загрязнения окружающей среды;

- правильное содержание домашних животных, их обследование на гельминты, дегельминтизация;

- ранее выявление больных, своевременное их лечение.

В ході еволюції все паразитичні форми придбали певні пристосування до паразитизму. Загальними пристосуваннями до паразитизму є:

- наявність захисного покриву (кутикули) на тілі паразита, який перешкоджає травленню соками господаря;

- різноманітні органи прикріплення до тіла господаря: присоски, гачки тощо;

- регресивний розвиток нервової системи і органів чуття;

- проста будову травної системи або її відсутність;

- надзвичайно висока плодючість;

- ускладнення циклу розвитку, яке полягає у чергуванні способів розмноження і зміну господарів.

В організмі основного хазяїна відбувається статеве розмноження паразитичного черв'яка, в організмі проміжного господаря - безстатеве. Зміна господарів протягом циклу розвитку сприяє розселенню паразита, а також захищає основного господаря від надмірного зараження паразитами і загибелі.

Паразитичні черв'яки отримали загальну назву - гельмінти. Наука, яка вивчає паразитичних черв'яків, називається гельмінтологією.

Вплив паразитів на організм людини різноманітний. Передусім, продукти життєдіяльності та розпаду гельмінтів чинять загальнотоксичну дію на організм господаря. Разом з тим підвищується сприйнятливість до різного роду алергенів. Страждає організм людини і від механічного пошкодження органів і тканин у місцях паразитування гельмінтів. А в разі міграції личинок паразитів може посилюватися рух природних рідин і секретів (обіг крові та лімфи), травлення, розвиватися непрохідність кишечника, схильність до отруєнь, які за симптоматикою схожі на харчові.

При зараженні гельмінтами часто спостерігається зниження працездатності, слабкість, запаморочення, нудота, блювота, головний біль, дратівливість, біль у животі, може виникнути недокрів'я, алергічні реакції. Нерідко у хворих виявляють порушення апетиту і процесів травлення, ускладнення перебігу інших захворювань.

Наприклад, зараження широким стежаком проявляється у вигляді слабкості, запаморочення, розладу шлунково-кишкового тракту, шкірних висипань, анемії, схуднення. У хворого спостерігаються періодичні відходи фрагментів тіла гельмінта з випорожненнями.

Способами запобігання зараження гельмінтами є:

- формування здорового способу життя;

- дотримання санітарно-гігієнічних норм в сім'ї, дитячих закладах, лікарнях (потрібно обов'язково мити руки після вулиці, туалету, кожна дитина і інші члени сім'ї повинні мати власні предмети особистої гігієни тощо);

- правильна кулінарна обробка харчових продуктів. Великий ризик ураження гельмінтами виникає при вживанні сирокопчених, свіжозаморожених, недостатньо термічно оброблених продуктів. Фрукти, овочі і ягоди необхідно ретельно мити;

- вживання тільки фільтрованої водопровідної або кип'яченої води;

- запобігання фекального забруднення навколишнього середовища;

- правильне утримання домашніх тварин, їх обстеження на гельмінти, дегельмінтизація;

- раннє виявлення хворих, своєчасне їх лікування.