Карта розломів земної кори

Зловісні хвороботворні зони виявлено якраз над геологічними розломами, які за статистикою займають 35—40 відсотків земної поверхні. Сталося так, що Київ розміщений саме там, де розломи земної кори перетинаються і утворюють таку собі павутину. Отже, поряд із справді благодатними місцями в нашому стольному граді є чимало і шкідливих для життя. Ширина кожної геологічної тріщини — від 40 до 100 метрів. Її енергетична дія може поширюватися ще на 30—150 метрів.

Цікаво, що за княжої доби наші далекі пращури обирали для постійного житла і храмів найсприятливіші пагорби. “Погибельні місця” довгий час залишалися незаселеними. Тепер, коли багатоповерхівки стоять скрізь, а ми звикли довіряти лише показанням приладів, на допомогу приходить наука.

Мешканець Борщагівки (свого прізвища він не вказав) вважає: “Так звані геопатогенні місця — вигадка журналістів. Люди живуть там не гірше, ніж будь-де. Та й чи можна серйозно ставитися до висновків, які базуються лише на суб’єктивних відчуттях окремих осіб?!”

— Припущення про існування геопатогенних зон Землі з’явилося в 30-х роках минулого століття. Одним із перших їх вивчав німецький дослідник Густав фон Поль. Аналізуючи свої спостереження, які він проводив у одному з міст Баварії, учений зробив сенсаційний висновок: усі люди, котрі не так давно померли від раку, в останні роки життя спали у радіусах дії геопатогенних аномалій. У 80-ті проблему всебічно вивчали геофізики і лікарі США, Канади, Німеччини, Австрії, Франції, Англії, Швеції. Найдостовірнішими з популярної літератури на цю тему є праці Кет Бахлер, Івана Йотова, Анатолія Литвиненка. За даними науковців Санкт-Петербурга, у місцях геологічних розломів, де геопатогенні зони трапляються найчастіше, захворюваність на онкологічні недуги у 2,8—3 рази вища, ніж деінде.

Базуючись на цих дослідженнях, вчені стали вважати всі геологічні розломи суцільною “пагубною зоною”. Але насправді така місцевість таки придатна для життя. Слід тільки правильно обирати місця для сну й роботи.

Існують уже й спеціальні портативні прилади, котрі визначають геофізичні аномалії. Один із них створено в Росії, інший — витвір київських науковців. Обидва спроможні вимірювати електромагнітну складову геомагнітного поля Землі.

Яка ж природа геопатогенних зон? Цим питанням цікавляться Тетяна Нагорна, що мешкає на проспекті Перемоги, та сім’я Іванових з Дарниці.

— Саме по собі геопатогенне випромінювання Землі — велике благо. Науковці вважають, що воно є силовим каркасом планети, і запевняють: без нього земна кора перетворилася б на текучу субстанцію, яка б носилася в просторі зі швидкістю, близькою до звукової. Але, на щастя, нашу твердь тримає така собі енергетична решітка.

Німецький геофізик Хартман установив, що місця виходу земної енергії на поверхню мають вигляд густої сітки, яка вкриває планету й чітко орієнтована з півночі на південь і зі сходу на захід. Вочевидь, вона пов’язана з тою умовною віссю, навколо якої обертається Земля. Протягом свого існування наша планета не раз змінювала вісь обертання. Мабуть, тому, окрім сітки Хартмана, є ще кілька діагональних. Названі вони за іменами своїх відкривачів Карі й Віттмана. Квадратики першої мають розміри сторін від 2,5 до 5 метрів, другої — відповідно 5—15 метрів. Існують ще й стометрові геопатогенні сіті. На місцях розломів земної кори усі вони звужуються, ущільнюються до мінімуму. Плануючи інтер’єр, можна не звертати уваги на самі лінії (особливо лінії сітки Хартмана) — їхня ширина близько десяти сантиметрів, інтенсивність випромінювання невелика. Небезпеку становлять лише лінії стометрової сітки. Справді пагубними для людського здоров’я є місця перетину ліній будь-якої сітки. На щастя, вони невеликі, розміром із футбольний м’яч у перерізі. За зловісний вплив на людей у Китаї їх здавна називали “Зубами дракона”. Зазвичай ці “зуби” стирчать на відстані 2—2,5, іноді 3—4 метри один від одного. На місцях геологічних розломів безпечні проміжки між ними зменшуються до метра чи навіть 90 см. Таким чином, у людей збільшуються шанси постійно перебувати в цих хоч і маленьких, але дуже потужних енергетичних воронках.

“Поясніть докладніше, що саме за цих умов відбувається в людському організмі і чи можна якось полегшити свій стан”, просила, зателефонувавши до редакції, пані Анастасія Крисюк (вона живе на Печерську).

— Відомо, що навколо всіх живих організмів існує так зване ефірне тіло. Його легко може побачити 80 відсотків пересічних людей. Якщо, наприклад, простягнути руку на тлі темної кімнати, то стане помітним тонкий шар світлого туману, що огортає долоню. Люди, тварини, рослини перебувають у такому собі захисному скафандрі від 5 до 15 міліметрів завтовшки. Він для нашого фізичного тіла, що у спекотний день холодильник для ковбаси. Доки з ефірною оболонкою все гаразд, організм почуває себе “свіжим” і здоровим. Але він дуже швидко починає “псуватися” й сигналізувати всілякими болячками, як тільки у ефірному тілі з’являються дірки. Як вітер розганяє хмари, так потужні гравітаційні потоки, що виникають у геопатогенних зонах, здатні здувати наш природний захисний скафандр. Нічого не станеться, якщо ми годину-другу посидимо під впливом геопатогенної зони. А ось коли на “зуб дракона” поставити своє ліжко, то це все одно, що влаштуватися на відпочинок над вогнищем.

Геомагнітні потоки є двох типів: одні спрямовані вгору, інші — донизу. Вони чергуються у шаховому порядку. На схемах ці місця позначають відповідно знаками “+” і “-”. Якщо постійно більше 3-х годин поспіль перебувати в “+” зоні, за кілька років можна нажити собі злоякісну пухлину. Якщо ж облюбувати зону “-”, то за цей же період часу нещасний організм атакуватимуть найрізноманітніші запалення. Причому хворітимуть ті частини тіла, які потрапляють під безпосередню дію геомагнітного опромінення. Струмені енергії ідуть від надр Землі до самої іоносфери перпендикулярно поверхні планети, так що їх з однаковою силою відчуватимуть мешканці і першого, й останнього поверхів будинку.

Можна уявити, що невидимі енергетичні стовпи в зонах геологічних розломів стоять приблизно через кожний метр. Звісно, краще було б, якби там прокладали дороги, насаджували парки, зводили виставкові центри. Коли вже сталося, що у щільні “енергетичні тенета” потрапили житлові будинки, їхнім мешканцям просто треба уважніше розставляти меблі. Зрозуміло, що густіша сітка Хартмана, то важче розмістити ліжка всіх членів сім’ї. Але з мого досвіду до 90 відсотків осель усе-таки можна пристосувати для здорового життя.

Здавна люди помічали, що собаки, корови, вівці чудово відчувають сприятливі зони і вмощуються там, де добре було б людині. А ось коти навпаки, інколи лягають у місцях виходу земної енергії, тобто якраз там, де їхнім господарям краще не затримуватися. Дерева, які ростуть на “зубах дракона”, мають дивні потовщення-нарости або покручені стовбури. Мурахи будують свої житла поблизу геопатогенних зон. Імовірно, вони використовують силові лінії для орієнтації на місцевості. За даними німецьких геофізиків, капітальні стіни, зведені в місцях земних випромінень, служать на 30 років менше. У народі існує неписане правило: якщо в домі хтось довго хворіє, чи немовля чомусь вередує або погано засинає — переставляють ліжка.

Здорова кімнатна рослина, розміщена в зоні дії геопатогенної аномалії, за місяць — другий починає хиріти і гине. Аби визначити сприятливі та несприятливі місця в своєму житлі, люди переважно покладаються на власну інтуїцію, проте правильно це зробить лише спеціаліст із біолокації. Тим паче, що його дослідження можуть тепер підтвердити відповідні прилади.

“Придбала спеціальну спіраль для нейтралізації геопатогенних зон і поклала її під ліжко. Одні запевняють, що цей захист діятиме довгі роки, інші переконують, що мій примітивний пристрій із скрученої дротини через місяць-другий треба обов’язково замінювати. Як же все-таки правильно захищатися?”— запитує службовець Людмила Білецька.

— Вважається, що найкраще послаблюють дію геопатогенних випромінювань мармурова підлога і мідний дах, але й вони не дають повного захисту. Спіралі, мідні кільця, азбест, янтар, каніфоль, дзеркала, фольга, плоди каштана, спеціальні кристали й піраміди, навіть застосовані всі разом, не дають бажаного результату. Це експериментально перевіряла служба НАСА.

Складними й неефективними виявилися і прилади, якими науковці намагалися приборкати земне випромінювання. Київські фізики і понині не відмовилися від цих намірів. Та чи варто порушувати інформаційно-енергетичний каркас планети, коли можна просто посунути своє ліжко. Тим паче, що хороших місць завжди є вдосталь.

Відділ геотектоніки та загальної геології

Завідувач відділу – д.геол.н. Т. П. Міхницька

Вчений секретар відділу – к.г.-м.н. І.М. Скопіченко

Геотектонічні дослідження в Інституті проводяться з перших днів його існування, хоча організаційно були оформлені значно пізніше – лише у 1953 році був створений відділ геотектоніки і геоморфології (з геофізичною лабораторією) на чолі з академіком В.Г. Бондарчуком (потім відділ неодноразово реорганізовувався структурно з виділенням як самостійних підрозділів окремих його осередків). Відповідно змінювалася і його назва. Із січня 2004 року – це відділ геотектоніки та загальної геології. Відділ виконує планомірне комплексне вивчення геотектоніки України, спрямоване на підготовку в першу чергу великих узагальнюючих наукових розробок по теоретичній і регіональній геотектоніці, здатних скласти наукову основу для постановки різнопланових пошукових і геологорозвідувальних робіт.

Зараз у відділі геотектоніки та загальної геології працює 11 співробітників, з них: три доктори (Т.П. Міхницька, В.А. Рябенко, В.Г. Верховцев), п’ять кандидатів наук (В.Я. Радзівіл, І.С. Потапчук, М.М. Шаталов, І.М. Скопіченко, К.В. Іванченко) та три інженери (В.М. Макаревич, О.В. Терещук і О.І. Карпенкова). В відділі є також дві аспірантки – О.В. Яценко та Ю.В. Юськів.

Найважливіші досягнення і основні результати досліджень співробітників відділу такі:

– у теоретичному плані:

1) розробка та подальший розвиток теорії тектоорогенії – цільного вчення про єдність походження і розвитку структури і рельєфу земної кори, єдності зовнішніх (космічних) і внутрішніх (фізико-хімічних) геотектонічних процесів Землі, що дозволяє прогнозувати генетичні зв'язки між різними типами геоструктур і закономірності розміщення в них родовищ корисних копалин (академік В.Г. Бондарчук та його послідовники);

2) розвиток теорії про розломно-блокову будову земної кори, встановлення вирішальної ролі в її формуванні систем закономірно орієнтованих розломів, виявлення найголовніших геометричних і структурно-геологічних особливостей розломних зон, визначення ролі ротаційної динаміки Землі в геологічних процесах (академік І.І. Чебаненко та його послідовники);

3) розвиток уявлень про вихрові структурні системи літосфери, що виникають під впливом припливно-відпливних деформацій в умовах прискорення й уповільнення швидкості обертання Землі, і наявності в земній корі збуджених електронних станів, що є енергетичною основою породоутворюючих і, в цілому, тектонічних процесів (О.І. Слензак).

– В області регіональної геотектоніки:

– вивчена будова регіонів України, різних типів структур, їхні взаємовідношення, що дозволило значно поліпшити структурну основу пошуків корисних копалин і в ряді випадків є фактичною основою для нових оригінальних теоретичних висновків (зокрема, це роботи Ю.М. Довгаля, В.С. Токовенка, В.Я. Радзівіла по Гірському Криму і Скіфській плиті, М.І. Трипільської і А.Я. Радзивілла – по Донецькому басейну, В.П. Клочка, Т.О. Знаменської – по ДДЗ, Т.О. Знаменської, І.І. Чебаненка, Т.П. Міхницької – по Волино-Поділлю, В.А. Рябенка, Т.П. Міхницької та ін. – по УЩ, М.М. Шаталова, І.С. Потапчука, В.Г. Верховцева – по Північному Приазов'ю);

– інтенсивно вивчається неотектоніка України на основі структурно-геоморфологічних, аерокосмічних і інших методів. Складено карту новітньої тектоніки платформної частини території України масштабу 1:500 000, виявлено і всебічно вивчено активні на новітньому етапі розвитку лінійні (за сумою ознак поділені на лінеаментні зони 1-го та 2-го порядків і одиночні лінеаменти, які разом утворюють декілька систем спряжених взаємно перпендикулярних лінійних структур) та кільцеві (класифіковані за морфогенетичними типами як успадковані, неуспадковані, поховані, проміжні та безкореневі) геоструктури; за морфометричними даними (з використанням аерокосмічних матеріалів) встановлено сумарні амплітуди пізньопліоцен-четвертинних вертикальних рухів земної кори платформ України та деяких прилеглих територій (Гірський Крим, Передкарпаття). Для новітніх лінійних структур визначені передбачувані морфологічні типи та час активізацій (в межах неотектонічного етапу), для кільцевих утворень проведена неоструктурно-геологічна інтерпретація. Для всіх виявлених новітніх геоструктур оцінена передбачувана пошукова перспективність. На основі отриманих матеріалів проведено (головним чином в межах еталонних ділянок): 1) крупномасштабні прогнозно-пошукові дослідження на ряд корисних копалин (нафта, газ, підземні води тріщинного типу, деякі види металів, розсипи алмазів та ін.); 2) виявлення новітніх структур та оцінка безпеки місць розташування об’єктів атомної енергетики (насамперед, Чорнобильської і Південно-Української АЕС), гідроенергетики (Дніпровська ГЕС) та нафтогазодобувного і нафтогазотранспортного комплексів (Керченський термінал, компресорні станції деяких нафтогазогонів, підземні сховища нафтогазопродуктів та ін.); 3) визначення ділянок найбільш активного взаємозв’язку підземних і поверхневих вод та шляхів міграції різноманітних забруднювачів районів розміщення атомних електростанцій в Україні, деяких хімічних підприємств Донбасу, хвостосховищ радіоактивних відходів (В.Г. Верховцев);

– вивчено структурно-геологічні особливості дайкових утворень УЩ і пов'язані з ними корисні копалини (М.М. Шаталов);

– виділено глибинні магмоконтролюючі зони Волино-Поділля. Встановлено їх успадкований розвиток на протязі всієї геологічної історії, процеси тектоно-магматичної активізації, рудоутворення. Розроблено нову структурну основу для металогенічних прогнозів. Створена узагальнююча модель еволюції похованих осередкових тектоно-магматичних структур – найбільш характерних представників цієї групи. Обгрунтовано їх високу перспективність на вуглеводні (В.Я. Радзівіл);

– вперше проведено тектонічне районування північно-західного шельфу Чорного моря і прилеглих територій за типом розвитку земної кори. Визначено місце тектоно-магматичних структур різного рангу – найбільш перспективних в структурі регіону об’єктів на різні корисні копалини (В.Я. Радзівіл);

– складена карта розломних геоструктур (РГС) УЩ та його схилів масштабу 1:500 000. Переінтерпретація геолого-геофізичних матеріалів з позицій системного підходу і структурно-парагенетичного аналізу дали можливість на УЩ та його схилах окреслити РГС як самостійні тектонічні елементи, що мають латеральні розміри і відповідно заслуговують належного картографічного зображення. Структурно-морфологічно вони виражені концентрованим лінійним скупченням ешелонованих розломів, зонами зім’яття, дроблення, тріщинуватості, що супроводжуються процесами динамометаморфізму, метасоматозу, різноманітними вторинними змінами деформованих порід і новоутвореннями (І.С. Потапчук);

В даний час теоретичні і регіональні дослідження розвиваються в основному за вищевказаними напрямками з приділенням особливої уваги вивченню різновікових зон тектонічної активізації геоструктур України, передбаченню екологонебезпечних геологічних процесів, прогнозуванню деяких видів корисних копалин, вивченню платформного тектогенезу та умов становлення осадового чохла на території України і ін.

Аномальне магнітне поле в останні роки з успіхом використовується для побудови різномасштабних об’ємних моделей, геологічного середовища, що також є невід’ємною частиною оцінки перспективності геологічних структур на різні корисні копалини.

Магнітне або геомагнітне поле, є силовим полем, спричиненим електромагнітними процесами в ядрі Землі (головне, або нормальне поле), у верхніх шарах іоносфери (варіації геомагнітного поля) та намагніченістю гірських порід земної кори. Останній чинник формує аномальне магнітне поле, яке відображає наявність порід з різною концентрацією магнітних мінералів у земній корі. Саме аномальне магнітне поле території України зображене на карті НАУ "Аномальне магнітне поле". Воно отримано шляхом виключення варіацій, пов‘язаних з іоносферними процесами, та, так званого, нормального поля із напруженості загального геомагнітного поля. Нормальне поле не має точного аналітичного зображення і тому має декілька апроксимуючих моделей, одна з яких наведена на карті НАУ "Нормальне магнітне поле".

Аномальне магнітне поле території України дуже диференційоване і складається з регіональної та локальної компонент, що відрізняються за поперечними розмірами аномалій та глибинністю їх джерел. Регіональна компонента поля, зображена на карті “Регіональні магнітні аномалії” обумовлена неоднорідністю складу нижньої частини земної кори і рельєфом підошви магнітоактивного шару, яка може ототожнюватися з підошвою земної кори (розділ Мохоровічича) або з ізотермічною поверхню температури Кюрі магнетита, як головного носія магнетизму гірських порід. Вона відбиває регіональні риси великих геоструктур, зокрема, окремих блоків Українського щита і накладених западин платформеної частини території, границі Східно-Європейської платформи та неоднорідність земної кори в межах Гірського Криму та Карпат. Локальна компонента аномального магнітного поля є впливом намагнічених порід верхньої частини кори і відбиває її склад і будову. Використання локальних магнітних аномалій з пошуковими цілями почалося на Україні більш, ніж 100 років тому з відкриття та подальшого вивчення Криворізького залізорудного родовища. Зараз ця компонента магнітного поля використовується як одно з надійних джерел інформації при геологічному картуванні порід, вивченні складчастої та розривної тектоніки, тектонічному районуванні, а в комплексі з регіональною компонентою та іншими геофізичними даними – для вивчення співвідношень приповерхневих та глибинних структур літосфери. Останнє є важливим фактором для розробки пошукових критеріїв різних типів корисних копалин, включаючи нафто-газові. З цієї точки зору особливе значення набуває трасування за даними аномального магнітного поля так званих наскрізних розломів і транс регіональних тектонічних зон, що досить часто є зонами активізації і концентрації корисних копалин.

Фізичні поля, причиною виникнення або зміни яких є природне середовище планети, називають геофізичними полями (ГП). Розподіл і зміна ГП у просторі і часі залежать як від наявності і потужності їх джерел, так і від особливостей будови природного середовища та його динаміки під впливом природних і техногенних чинників. Знання сучасного стану і характеру зміни ГП є необхідним для розуміння природних процесів, що впливають на життя людей і економіку країни, для довгострокового соціально-економічного планування, раціонального землекористування, цілеспрямованого пошуку корисних копалин і прогнозування небезпечних процесів.

Гравітаційне поле Землі, або поле сили тяжіння, - це поле спричинене силою тяжіння і відцентровою силою, викликаною обертанням Землі навколо своєї осі. Воно умовно поділяється на аномальне та нормальне. Аномальне гравітаційне поле (АГП) відображає особливості фігури Землі і будови її надр. На території України АГП змінюється у широких межах, що пов‘язано з особливостями розподілу густини порід земної кори і верхньої мантії. На поміщеній в атласі карті розподіл аномального гравітаційного поля відображено лініями однакових значень його величини, які називають ізоаномалами.

На основі гравітаційного моделювання шаруватих неоднорідних тривимірних глибинних структур з використанням даних про аномальне гравітаційне поле, даних глибинного сейсмічного зондування (ГСЗ), експериментальних кореляційних залежностей між питомою густиною порід та швидкістю поширення сейсмічних хвиль в умовах різних тисків і температур, з урахуванням поправок за речовинний склад порід, створено карту аномальної густини земної кори і верхньої мантії. Завдяки тенденції до ізостатичної врівноваженості окремих блоків та їх сукупностей, під більш важкими блоками підошва земної кори занурюється, а під легшими – піднімається.

Теплове поле також дає важливу інформацію про будову і динаміку нашої планети. Тепловий стан земної кори характеризується густиною теплового потоку, що надходить із надр Землі і розсіюється з її поверхні, і зміною температур з глибиною.

Основну роль у формуванні теплового потоку відіграють: енергія розпаду довгоживучих радіоактивних елементів (уран, торій, калій), максимальна концентрація яких спостерігається в породах земної кори, первинна енергія Землі та енергія фізико-хімічних процесів, що відбуваються в її надрах. Значну роль відіграють також умови перенесення тепла, які суттєво змінюються з глибиною і по латералі. Провідна роль у формуванні позитивних геотермічних аномалій належить активним тектонічним та магматичним процесам, що супроводжуються виносом великої кількості теплової енергії.

Густина теплового потоку – це кількість тепла, що виноситься з надр до поверхні за одиницю часу на одиниці площі. Він вимірюється у мВт/м 2 і визначається як результат множення геотермічного градієнта у певному інтервалі глибин на теплопровідність порід цього інтервалу. На території України густина теплового потоку змінюється від 25-30 мВт/м 2 до 100-110 мВт/м 2 . Температури на глибині 1 км змінюються від 20 до 70 o С, а на глибині 3 км - від 40 до 135 o С. Розподіл теплових потоків тісно пов‘язаний із особливостями геологічного розвитку регіонів та їх тектонікою.

Глибинний тепловий потік (ГТП) визначається як спостережений тепловий потік відкоригований з врахуванням численних близькоповерхневих впливів: палеоклімату, руху підземних вод з вертикальною складовою, геологічних структур, що призводять до негоризонтального залягання поверхонь розділу порід з різною теплопровідністю, молодих насувів, накопичення молодих осадових відкладів тощо. Карта ГТП показує розподіл його фонових (35-50 мВт/м 2 ) і аномальних (60-130 мВт/м 2 ) величин на території України.

Теплова енергія Землі є геоенергетичним ресурсом. На основі даних про ГТП побудовано представлену в атласі карту густини геоенергетичних ресурсів в тонах умовного палива на квадратний метр, які можуть бути видобуті водяною геоциркуляційною системою з температурою (Т) носія не нижче 60 0 С та його повернення у надра з Т

20 0 С. Загальні геоенергетичні ресурси України (визначені на даний час) приблизно у 20 разів перевищують усі запаси горючих копалин на її території. На деяких площах вони досягають 10 т у.п./м 2 , що перевищує запаси енергії, які можуть бути видобуті з великого родовища нафти чи газу. Геоенергетичні ресурси, придатні для практичного використання шляхом одержання пари (електричної енергії) без додаткового нагрівання, поки що розвідані лише у Закарпатті та на дуже обмежених територіях в Криму.

Магнітне, або геомагнітне поле є силовим геофізичним полем, спричиненим електромагнітними процесами в ядрі Землі (головне, або нормальне поле), у верхніх шарах іоносфери (варіації геомагнітного поля) та намагніченістю гірських порід земної кори. Останній чинник формує аномальне магнітне поле, яке відображає наявність у земній корі порід з різною концентрацією магнітних мінералів. Воно визначається шляхом виключення із напруженості загального геомагнітного поля напруженості нормального поля і його варіацій. Нормальне поле не має точного аналітичного відображення. Для його опису використовують декілька апроксимуючих моделей, одну з яких наведено в атласі.

Аномальне магнітне поле території України дуже диференційоване і складається з регіональної та локальної компонент, які відрізняються поперечними розмірами аномалій і глибиною розміщення їх джерел.

Регіональна компонента поля, зображена на карті "Довгохвильові магнітні аномалії", обумовлена неоднорідністю складу нижньої частини земної кори і рельєфом підошви магнітоактивного шару, яка може ототожнюватися з підошвою земної кори (розділ Мохоровичича) або з ізотермічною поверхнею температури Кюрі магнетиту - головного носія магнетизму гірських порід. Вона відбиває регіональні риси великих геоструктур.

Локальна компонента аномального магнітного поля формується під впливом намагнічених порід верхньої частини кори і відображає її склад і будову. Ця компонента магнітного поля використовується як одне з важливих джерел інформації для геологічного картування порід, вивчення складчастої та розривної тектоніки, тектонічного районування, а в комплексі з регіональною компонентою та іншими геофізичними даними – для вивчення співвідношень приповерхневих і глибинних структур літосфери, для побудови різномасштабних об’ємних моделей геологічного середовища, які застосовуються при визначенні перспективності геологічних структур на різні корисні копалини.

Для вивчення глибинної будови Землі: геометрії і положення основних тектонічних границь, розподілу фізичних параметрів геологічного середовища тощо - широко використовується ще один вид ГП - сейсмічне поле. Воно спостерігається у вигляді механічних коливань на поверхні ґрунту, або в шахтах, печерах, штольнях і свердловинах. Коливання збуджуються сейсмічними хвилями (поздовжніми, поперечними, поверхневими, каналовими), які поширюються від джерела загасаючи, відбиваючись, заломлюючись і перевипромінюючись в інші типи на неоднорідностях геологічного середовища. В залежності від джерела, сейсмічне поле може бути природного або техногенного походження .

Вивчення техногенних сейсмічних полів, генерованих спеціальними вибухами, або вібросейстами, і спостережених вздовж геологічних профілів, дозволило одержати унікальні дані про внутрішню будову Землі, які використовуються для пошуку корисних копалин і розв‘язання ряду інших важливих геолого-геофізичних задач. В атласі приведені розрізи земної кори і літосфери через основні тектонічні структури на території України.

1. Спостереження на геотраверсі глибинного сейсмічного зондування (ГСЗ) "Голованівськ – Кіровоград – Таганрог", який перетинає у широтному напрямку східну та центральну частини Українського щита, виконано методом неперервного профілювання, з використанням системи взаємно пов'язаних годографів головних хвиль. Наведена модель висвітлює швидкісні характеристики та глибину будову архейсько-протерозойських структур щита.

2. Геотраверс "Чорне море – Балтійське море" на території України має довжину понад 900 км. Він перетинає палеозойську Скіфську плиту і докембрійський Український щит. Швидкісна модель побудована на основі двомірного чисельного моделювання хвильового поля, одержаного методом ГСЗ.

3. Профіль ГСЗ "Полтава - Свердловськ" проходить вздовж Дніпровсько-Донецького авлакогену. Результати ГСЗ були одержані і проінтерпретовані великим колективом українських учених геологів і геофізиків.

5. Профіль ГСЗ "Путивль-Кривий Ріг" поєднує надглибокі свердловини НГС-8 та 9. У своїй південній частині він проходить уздовж Криворізько-Кременчуцької субмеридіональної ранньопротерозойської протогеосинкліналі, а в північній – косо перетинає Дніпровсько-Донецький пізньопротерозойсько-девонський палеорифт північно-західного простягання.

В межах України товщина земної кори змінюється в дуже широких межах - від 25 до 65 км. Максимальна товщина кори фіксується під Карпатами (65 км), Гірським Кримом (до 60 км), на Українському щиті (Одесько-Ядлівська, Криворіжсько-Крупецька і Оріхово-Павлоградська ранньопротерозойські геосинклінальні зони - 50-60 км). Мінімальна товщина земної кори спостерігається в районі Закарпатського прогину (25 км), під Дніпровсько-Донецьким авлакoreном (30-35 км), на Українському щиті, в районах Запорізького серединного масиву (25-30 км), Кіровоградського протоплатформного блоку (35 км) і на акваторії Чорноморської западини (25-30 км).

Природні сейсмічні поля, причиною яких є вогнища місцевих і сильних віддалених землетрусів, з огляду на їх значну небезпеку, повинні враховуватися при спорудженні житла, важливих споруд, об‘єктів підвищеного екологічного і техногенного ризику. Причиною землетрусів є сучасна тектонічна активність геологічних структур. Розподіл на даній території землетрусів різної величини в часі і просторі називають сейсмічністю.

На території України високий рівень сейсмічності спостерігається, в основному, на території Карпатського і Кримсько-чорноморського регіонів.

Сейсмічність Карпатського регіону визначається землетрусами з епіцентрами у Закарпатті, Карпатах, Передкарпатті, а також на прилеглих територіях Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. Найбільш сейсмоактивним є Закарпаття.

На території західних областей України (за період з XVII століття до нашого часу) землетруси характеризуються, в основному, глибинами вогнищ (h) 2-10 км і магнітудами (М) 2 за період спостережень з I віку до н. е. до нинішнього часу. На рівнинній частині Криму і в акваторії Азовського моря показані вогнища землетрусів з M>1.

На платформній частині України відомо лише декілька відчутних місцевих землетрусів. Їх вогнища були в межах земної кори, внаслідок чого сейсмічний ефект мав локальний характер. Інтенсивність сейсмічних струшувань в епіцентральній зоні досягала 6-7 балів. Землетрус з інтенсивністю сейсмічних струшувань 6 балів за шкалою MSK-64, який відбувся 3 січня 2002 року в районі селища Микулинці Тернопільської області і шлейф його афтершоків, ще раз засвідчив наявність суттєвої сейсмічної активності платформних тектонічних структур на території України.

Рівень небезпеки, яку можуть спричинити землетруси, показано на картах загального сейсмічного районування (ЗСР) в балах макросейсмічної шкали MSK-64. Ці карти використовуються для довгострокового соціально-економічного планування, раціонального землекористування, прийняття адміністративних і технічних рішень щодо забезпечення стабільної експлуатації існуючих споруд і розміщення нових (ГЕС, АЕС, трубопроводів тощо). В сейсмічних районах України проектно-пошукові і будівельні роботи регламентують три імовірнісні карти ЗСР-2004, позначені як А, В і С. На них представлені значення інтенсивності сейсмічних струшувань, які можуть проявитися раз в 500, 1000 і 5000 років, відповідно, або, інакше кажучи, можуть бути перевищені з імовірністю 10%, 5% і 1% за найближчі 50 років.

Карти сейсмічного мікрорайонування (СМР) відображають прогнозований приріст сейсмічної бальності на різних ділянках території, відносно представленої на картах ЗСР. Прирости можуть бути додатними, або від‘ємними, в залежності від місцевих ґрунтових умов, рельєфу і наявності тектонічних порушень. При побудові карт СМР використовуються дані інженерно-геологічних досліджень, дані макросейсмічних обстежень наслідків землетрусів, інструментальні спостереження за сейсмічними полями землетрусів, вибухів, природних і техногенних мікросейсм. Карти СМР використовуються для планування розвитку населених пунктів, забезпечення стабільної експлуатації існуючих споруд і проектування нових.

Представлені в атласі карти геофізичних полів і побудовані на основі їх інтерпретації карти і схеми, які відображають глибину будову літосфери, динаміку тектонічних структур, небезпеку, пов‘язану із землетрусами, криповими рухами, зсувами, просадками тощо, є важливим інструментом для пізнання глибинної будови планети, цілеспрямованого пошуку корисних копалин, захисту населення, житла і важливих споруд від небезпечних ендогенних процесів і пов‘язаних з ними вторинних інженерно-геологічних явищ.

Загальні результати проведених досліджень.

Розроблено методику побудови карт аномального магнітного поля (ΔТ)а, його регіональної (ΔТ)а.рег. та локальної (ΔТ)а.лок. компонент та карт модуля Т.
Запропоновано новий критерій оцінки збуреності магнітного поля Землі, який може бути за стосовний для вивчення вікового ходу геомагнітного поля та його екологічного аспекту.
Розроблено карти аномального магнітного поля (ΔТ)а, його регіональної (ΔТ)а.рег. та локальної (ΔТ)а.лок. компонент, модуля Т, збуреності ΔD та екологічної збуреності ΔDecol для території України.
Створено карти регіональної компоненти геомагнітного поля (ΔТ)а.рег. збуреності ΔD та екологічної збуреності ΔDecol для Східно-Європейської платформи.

Читайте также: