Герпес на жіночих статевих органах

Більше 90% населення землі інфіковано вірусом простого герпесу і тільки у 20% виявляються симптоми захворювання. Генітальний герпес схильний до частих рецидивів: симптоми повторно з’являються у 30% хворих. Це небезпечна венерична хвороба – доведена пряма онкологічна дія вірусу простого герпесу, яка призводить до раку шийки матки у жінок та раку простати у чоловіків.

Генітальний герпес переважно проявляється у дорослих людей, але іноді зустрічається й у дітей. Проявляється висипом на шкірі статевих органів: генітальний герпес у жінок – на малих та великих статевих губах та промежині, у чоловіків – на шкірі мошонки та слизовій статевого члена. Висипи супроводжуються підвищенням температури тіла та сильними болями. В області висипу виникає почервоніння та набряк. Слизова оболонка може тріскатися. Іноді з’являються поодинокі або множинні пухирці, в яких міститься кров.

Як передається генітальний герпес?

Генітальний герпес у 80% викликається вірусом простого герпесу 2-го типу, та у 20% – вірусом простого герпесу 1-го типу. Інфікуванню сприяють наступні фактори:

• ранній початок статевого життя;
• кількість статевих партнерів: чим вона більша, тим більша вірогідність інфікування;
• раніше перенесене захворювання, що передається статевим шляхом;
• переохолодження;
• часті психоемоційні стреси;
• жінки хворіють частіше за чоловіків;
• генетична схильність.

Вірус простого герпесу передається при контакті слизових оболонок людей: при незахищеному статевому акті або оральному сексі. Також існує вертикальний шлях передачі, коли інфікована мати передає вірус дитині. Якщо людина інфікувалася, вона стає носієм вірусу на все життя.

Коли вірус потрапляє на слизову оболонку статевого органу, він проникає в товщу тканини та руйнує клітину, в якій оселився. В місці контакту виникає запалення. Вірус починає активно розмножуватися. Згодом він потрапляє у кров’яну та лімфатичну системи, звідки розповсюджується по організму. При слабкому імунітеті вірус простого герпесу людини осідає не тільки на статевих органах, він може оселитися в центральній нервовій системі та викликати неврологічні симптоми.

Чим небезпечний генітальний герпес?

Генітальний герпес викликає ускладнення. Зазвичай вони виникають у людей зі слабким імунітетом. Найбільш розповсюджене ускладнення – виразки на слизовій оболонці статевих органів, які довгий час не загоюються. Крім того, вірус простого герпесу людини вражає центральну нервову систему. Це може призвести до герпетичного енцефаліту – важкої неврологічної патології, яка супроводжується дезорієнтацією, лихоманкою, судомами і може призвести до смерті людини.

Генітальний герпес небезпечний для вагітних. По-перше, сам вірус може потрапити у плід, тому дитина народжується вже інфікованою герпесом. Частіше за все у інфікованого новонародженого уражається мозок та шкіра. У важких випадках генітальний герпес призводить до невиношування вагітності та мертвонародження.

У дорослих людей виникає хронічний больовий синдром, який формується внаслідок того, що вірус потрапив у тазове нервове сплетіння. Жінки часто скаржаться на тягнучі болі внизу живота, де розміщуються яєчники.

Генітальний герпес призводить до психосоціальних наслідків. Він створює дискомфорт під час статевого акту та знижує якість життя. Хвора людина закривається в собі, в неї виникають симптоми тривоги та депресії. Тим не менш, більшість людей пристосовується до життя з генітальним герпесом.

Лікування генітального герпесу

Генітальний герпес лікується частково. Хворим призначаються противірусні препарати, наприклад, ацикловір, фамцикловір або валацикловір. Ліки послаблюють симптоми та знижують вірогідність рецидиву захворювання.

Людям з генітальним герпесом варто утримуватися від статевих контактів, особливо у період, коли на слизових оболонках є виразки. Інфікуванню запобігають презервативи. Але вони лише частково забезпечують захист, так як вірус простого герпесу може знаходитися на ділянках, які не захищені презервативом.

Якщо у жінки генітальний герпес при вагітності - вони зобов’язані інформувати про свою хворобу медичних робітників. Це особливо важливо у третьому триместрі вагітності: в цей період найбільший ризик передати дитині вірус простого герпесу.

Дата публікації: 23 Травня 2018 року . Рубрика: Лекції

Лікар-акушер-гінеколог — В.Є. Захаренков

Генітальний герпес — це рецидивуюча,хронічна інфекція, причиною якої є вірус простого герпесу. Супроводжується вона ерозійними або виразковими висипаннями в області статевих органів, іноді в перианальной області.

Людина, хвора на генітальний герпес, відчуває дискомфорт, свербіж або навіть біль в уражених областях. В деяких випадках спостерігаються хворобливі відчуття під час статевого акту (диспареунія). Висипання можуть бути локалізовані в уретрі — тоді хворий буде відчувати печіння при сечовипусканні.

Клінічно виділяють кілька форм генітального герпесу:

Існують різні види герпесу, серед яких найбільш вивченими і широко відомими вважаються два типу:

Сьогодні статевий герпес відноситься до одних з найбільш поширених захворювань геніталій, що мають виразково-ерозійний характер. В середньому, кожен рік реєструється близько півмільйона нових хворих у світі.

Фахівці відзначають, що найчастіше виявляється вірус герпесу другого типу. Враховуючи те, що генітальний герпес відноситься до захворювань, які передаються статевим шляхом, страждають їм більшою мірою люди, що ведуть безладний статевий спосіб життя.

Однак є й інші чинники ризику:

• Гомосексуалізм;
• Проституція;
• Негроїдная раса;
• Ранній початок статевого життя.

Жінки, мають більшу схильність до вірусу герпесу. Також було встановлено, що рівень захворювання статевим герпесом підвищується з віком.

Генітальний герпес у чоловіків зазвичай проявляється на члені (шкіра крайньої плоті). Крім цього, виразкові висипання можуть бути локалізовані на голівці статевого органу, а також на слизовій уретри. Групуються везикули на члені мають спочатку прозорий, а потім каламутний вміст. Через певний час бульбашки зсихаються або розкриваються з формуванням ерозії.

Генітальний герпес у чоловіків найчастіше реєструється в період максимальної статевої активності (20-30 років). Специфічним ускладненням для чоловічого населення є простатит.

Генітальний герпес у жінок часто супроводжується рясними герпетическими висипаннями. Вагінальний герпес характеризується висипом на шкірі статевих губ, слизовій оболонці піхви, іноді в перианальной області.

Герпес на статевих губах приносить дуже багато дискомфорту і неприємних відчуттів жінці, порушується звичний ритм життя, виникає підвищена дратівливість. При вагінальному герпесі та його загостреннях можливі слизово-гнійні виділення.

Серед специфічних ускладнень генітального герпесу у жінок частіше інших зустрічається кольпіт, однак є ризик захворіти і раком шийки матки.

Герпес на сідницях

Герпес на сідницях, швидше за все, є причиною активізації вірусу другого типу. Якщо до цього пацієнт ніколи не хворів генітальним герпесом, тоді слід звернутися до лікаря для встановлення точного діагнозу. Деякі фахівці стверджують, що існують погано вивчені види герпесу, які можуть провокувати раптові висипання на тілі або ставати причиною хронічної втоми. У будь-якому випадку дуже важливим є зміцнення імунної системи всього організму і своєчасне звернення до лікаря.

Герпес передається декількома шляхами, але основним все ж є статевий шлях інфікування. Зараження відбувається при контакті з хворою людиною або з носієм вірусу через слизові оболонки статевих органів. Також інфекція може проникати через пряму кишку, мікроскопічні тріщини на шкірі, уретру. Серйозне епідеміологічне значення мають і орогенитальні контакти.

Тим не менш, крім статевого шляху, герпес передається:

• Від матері до плоду і новонародженому. Частіше при пологах, рідше при кесаревому розтині. Слід знати, що у 5% випадків інфікування відбувається ще до народження, оскільки вірус герпесу здатний проникати через плацентарний бар’єр, тому кесарів розтин не є панацеєю.
• Побутовий спосіб — пов’язаний з близьким контактом із хворим в період загострення. Можливе інфікування через предмети його одягу та особистої гігієни. Зараження подібним чином відбувається досить рідко.
• Вірус може знаходитися і в самій спермі — відомі випадки інфікування при штучному заплідненні.

Лікування генітального герпесу вважається досить важким завданням з причини того, що у більшої частини пацієнтів виникає хронічний рецидивуючий перебіг інфекційного процесу. Вірус герпесу має здатність тривалий час виживати в організмі людини (персистенція). До того ж, у хворого може розвиватися специфічна форма імунодефіциту.

Стаціонарне лікування рекомендується хворому при наступних факторах:

1. Дисемінована (сильно поширена) по всьому організму герпетична інфекція;
2. Порушення з боку ЦНС;
3. Повна або часткова непереносимість противірусних ліків.

Вибираючи метод лікування для пацієнта з вірусом герпесу статевих органів, слід орієнтуватися на форму і важкість перебігу хвороби, а також на стан імунітету людини. Також слід враховувати особливості анамнезу і дані, отримані при лабораторних дослідженнях. Найбільший ефект від лікування генітального герпесу досягається при використанні комплексної терапії, яку можна розділити на кілька етапів.

Основні етапи сучасного комплексного лікування статевого герпесу:

Перший етап пов’язаний з медикаментозним лікуванням генітального герпесу в гострий період хвороби, або при прояві її рецидивів. Триває близько тижня.

• Проводиться базова терапія протигерпетичними препаратами: ацикловір (зовіракс, віролекс), відарабін, цитарабін, ганцикловір, валацикловір (валтрекс) та інші. Активно використовуються як мазі (місцево), так і таблетки (перорально).
• Антивірусні препарати застосовуються в поєднанні з імунобіологічними засобами. Мова йде про іммуномодулятори, пребіотики, препарати інтерферону і його індуктор (аміксин).
• Рекомендується також прийом природних антиоксидантів — вітамінів груп С і Е з курсом лікування близько двох тижнів.
• При наявності яскраво вираженого ексудативного компоненту слід приймати інгібітори синтезу простагландинів, наприклад, індометацин.

Другий етап починається після того, як зникнуть основні клінічні прояви статевого герпесу, тобто з настанням стадії ремісії (8-15 дні лікування). Тут триває прийом імуномодуляторів, відновлюється мікрофлора кишечника (використовуються пре-або пробіотики). Зміцнення організму відбувається також за допомогою адаптогенів рослинного походження — дані препарати мобілізують резервні сили організму і надають стимулюючий вплив на центральну нервову систему.

Якщо хворий страждає на імуносупресію, тоді призначають ще й гормони тимусу (вилочкова залоза), які стимулюють дозрівання і диференціювання популяції Т-лімфоцитів. Основна мета другого етапу лікування генітального герпесу полягає в підготовці пацієнту до вакцинотерапії.

Третій етап полягає у використанні спеціальної противогерпетичної вакцини. Дана частина лікування здійснюється через кілька місяців після закінчення першого етапу. Незважаючи на численні суперечки про ступінь ефективності даної вакцини, була доведена її дієвість, правда не на всіх пацієнтів. Проводилися медичні дослідження, в результаті яких було встановлено, що у більш чим половини хворих (близько 60%) повністю зникли рецидиви хвороби.

Останній етап лікування — це диспансерне спостереження, що супроводжується клініко-лабораторним моніторингом. Необхідно регулярно санувати вогнища інфекції, продовжувати курс зміцнення імунітету. В залежності від стану пацієнту, можуть призначатися імуномодулятори і пребіотики. Не виключена і повторна вакцинація через певний проміжок часу для профілактики рецидивів.

Генітальний герпес при вагітності — ризик для плоду.

Генітальний герпес особливо небезпечний при вагітності. Дуже часто дане захворювання служить причиною невиношування плоду, а також вторинного безпліддя.

Інфікування генітальним герпесом в 1-му триместрі вагітності може привести до формування таких вад внутрішньоутробного розвитку плоду:

1. Гідро- і мікроцефалія;
2. Вроджена вада серця;
3. Глухота.

Зараження в наступних триместрах вагітності може бути причиною розвитку:

• Анемії;
• Гіпотрофії;
• Менінгоенцефаліту;
• Пневмонії;
• Сепсису, що нерідко приводить до антенатальної (внутрішньоутробної) загибелі плоду.

Лікувати герпес при вагітності слід дуже обережно. Для цього використовується спеціальна методика, яка заснована на лікуванні протигерпетичними препаратами в поєднанні з терапевтичними засобами, спрямованими на збереження вагітності. Застосовуються стандартні антивірусні препарати, переважно у вигляді кремів, гелів і мазей. Ацикловір може призначатися в таблетках.

Не рекомендується парентеральний спосіб введення через токсичність по відношенню до плоду, хоча допускається застосування внутрішньовенних ін’єкцій ацикловіру при важкій генералізованій герпетичній інфекції. Вплив імуностимуляторів і вакцин на вагітних поки повністю не вивчений, тому на перший план виходить щадна протиепідемічна терапія, спрямована на збереження плоду.

Далеко не всі пацієнти бажають проходити повне комплексне терапевтичне лікування — багато воліють лікувати герпес статевих органів у домашніх умовах. Найчастіше, процес обмежується разовими курсом прийому протигерпетичних ліків.

Як правило, основний засіб від герпесу — це противірусні препарати, серед яких найбільш ефективним вважається ацикловір. Мазь або таблетки з даними діючою речовиною, як і вся група аномальних нуклеозидів, має високу вибірковість і здатна пригнічувати активну реплікацію вірусу герпесу. Крім того, ацикловір має дуже низьку токсичність по відношенню до клітин людського організму. Саме ці властивості і забезпечують високу ефективність і популярність даного препарату. Ацикловір наноситься на уражену шкіру, протягом 5-10 днів.

Лікування герпесу в домашніх умовах за допомогою ацикловіру дозволяє усунути виразково-ерозивні висипання і позбутися хворобливих симптомів (печіння, свербіж). Проте слід розуміти, що разове або курсове використання ліків цієї групи не тільки не здатне вилікувати герпес назавжди, але і не виключає подальші рецидиви хвороби.

Основна проблема генітального герпесу полягає в тому, що більшість людей не вважає дане захворювання серйозним, або заслуговуючим особливої уваги. Між тим, запущений та рецидивуючий герпес статевих органів може призвести до цілого ряду ускладнень, досить неприємних для чоловіків, і особливо небезпечних для жінок:

• Перебравшись на шийку матки і вражаючи її, вірус герпесу сприяє розвитку істинної ерозії, яка згодом може малігнізуватися і перейти в онкологічне захворювання;
• Під час вагітності генітальний герпес являє загрозу не тільки для жіночого організму, але і здоров’ю, а часом і життя, плоду;
• Викликає ураження сечовивідних шляхів (герпетичний цистит та уретрит);
• Може добиратися до нервової системи і вражати її;
• Ускладнює перебіг інших генітальних інфекцій;
• Знижує захисні сили організму (імунітет);
• Сприяє утворенню тріщин прямої кишки.

Існує два види вірусу герпесу При зараженні вірусом І типу герпес з'являється на обличчі у вигляді дрібних пухирців, а вірусом II типу - на статевих органах. Статевий герпес передається під час статевого контакту. Хвора людина є джерелом інфекції до тих пір, поки не відпа­де герпесний струп. Як правило, ранки добре видно на чоловічих ста­тевих органах, а на жіночих їх можна не помітити, особливо коли з'яв­ляються внутрішні висипання на слизовій оболонці статевих шляхів.

Інкубаційний період розвитку хвороби - від 2 до 20 днів. Інфекція проявляється, в першу чергу, у вигляді висипань - з'являються пля­ми червоного кольору, вкриті пухирцями з нагноєнням. Ранки можуть утворюватися у будь-якому місці, через яке вірус проник в організм. У людини виникає лихоманка, біль і неприємні відчуття в ділянці ви­сипання. Через 2-3 тижні ранки загоюються, але вірус залишається в організмі. Хвороба має рецидивуючий характер. її загострення може бути наслідком переохолодження; інфікування іншим збудником, що веде до зниження опірності організму; виникнення стресової ситуації або просто наслідком статевого контакту.

Статевий герпес - дуже поширена хвороба. В США кожен рік реєструється приблизно 600 тис. нових захворювань на герпес, понад 30 млн американців страждають від цієї хвороби. Відповідних статис­тичних даних щодо України немає. В той же час вчені вважають, що

серед представників європеоїдної раси кожна п'ята людина інфікована вірусом герпесу II типу, а серед негроїдів вірус зустрічається у трьох з п'яти людей. У 50-70 % інфікованих статевим герпесом немає симп­томів і навіть підозри на хворобу. Найбільш поширена вона серед го­мосексуалістів (46 %), безпритульних (60 %) і повій (80 %). У жінок зустрічається приблизно в п'ять разів частіше, ніж у чоловіків.

На жаль, методи лікування розроблені ще недостатньо, а існуючі не гарантують повного одужання. Значно полегшує стан хворого не­специфічна противірусна терапія. Наявність імунітету до вірусу І типу протидіє зараженню вірусом II типу. Деякий захист забезпечує вико­ристання презервативів.

Встановлено, що між виникненням раку шийки матки і наявністю в організмі жінки статевого герпесу існує пряма залежність. Герпес обох типів може передаватися від матері до дитини трансплацентарним шля­хам, що часто призводить до сліпоти, глухоти, розумової відсталості чи навіть смерті плоду або новонародженої дитини.

Профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом

1. Здійснення широкої санітарно-просвітницької роботи серед населення, особливо серед дітей та молоді.

Проведення профілактичних оглядів працівників дитячих закла­дів, установ громадського харчування, працівників громадського транс­ порту та інших груп населення, що регламентується відповідними ін­струкціями Міністерства охорони здоров'я.

Обстеження осіб, що належать до груп ризику (повій, алкоголі­ків, наркоманів, гомосексуалістів тощо).

Всебічне обстеження вагітних, донорів, стаціонарних хворих.

Виявлення хворих та обстеження осіб, що були у статевому або побутовому контакті з хворим (діти).

6. Збереження медичним персоналом лікарської таємниці щодо цього контингенту хворих, організація анонімного платного обстежен­ня та лікування таких пацієнтів.

7. Профілактичні заходи щодо попередження алкоголізму та нарко­манії, які створюють підґрунтя для поширення венеричних хвороб.

Уникнення випадкових статевих контактів.

Місцеве використання дезінфікуючих препаратів при підозрі на інфікування одразу після статевого контакту.

При підозрі на зараження - негайне звернення до лікаря.

1.3. ПОВІТРЯНОКРАПЕЛЬНІ ДИТЯЧІ ІНФЕКЦІЇ

Одним із найчастіших респіраторних захворювань у дітей є аде­новірусна інфекція. Ці віруси були виділені з аденоїдів і мигдаликів. Аденовірусна інфекція передається від хворого, або вірусоносія, пові­тряно-крапельним шляхом. Найчастіше хворіють діти від 6 місяців до трьох років. Ця недуга може неодноразово передаватися, оскільки типи аденовірусів різні.

Перебіг хвороби. Прихований період цієї інфекції триває 5-7 днів. Початок захворювання гострий, температура підвищується до 38-39 °С, з'являються катаральні явища - водянисте виділення з носа у великій кількості, яке незабаром переходить у слизисто-гнійне, слизова обо­лонка носової частини горла стає червоною, часто приєднується за­палення мигдаликів. Для аденовірусної інфекції характерне запалення кон'юнктиви очей. Аденовірусний кон'юнктивіт проявляється різним ступенем ураження слизової ока. Розрізняють катаральний, фоліку­лярний і плівчастий аденовірусний кон'юнктивіт. Під час такої ін­фекції запальний процес може перейти на гортань, і тоді появляється картина важкого несправжнього крупу: у дитини з'являється грубий гавкаючий кашель, затруднений вдих, синюшність.

Аденовірусна інфекція часто ускладнюється запаленням легенів, яке найчастіше виникає після третього-четвертого дня захворювання, та запаленням середнього вуха й гайморових порожнин.

Поряд із цими важкими ускладненнями у деяких дітей аденовірус­на інфекція має приховану форму перебігу. В таких випадках у дитини при нормальній температурі тіла появляється незначний нежить.

Лікування і профілактика цієї інфекції така ж, як і під час грипу.

Респіраторно-синтиціальна вірусна інфекція

Вперше віруси цієї хвороби були виділені в 1956-1957 роках. Для цієї інфекції характерне швидке поширення захворювання в колек­тивах та ураження великої кількості дітей, особливо раннього віку (2-4 роки).

Перебіг хвороби. Під час захворювання спостерігається катар: ніс закладений, виділення у великій кількості в'язкого слизистого секрету, набрякання слизової оболонки носової частини горла, напади нав'яз­ливого кашлю з важким відходженням густого харкотиння. У дітей

перших років життя, особливо грудного віку, часто розпочинається запалення у дрібних бронхах, які супроводяться дихальною недостат­ністю й астматичним синдромом. Під час такого важкого для дитини захворювання температура тіла може бути нормальною або незначно підвищеною.

Недуга інколи ускладнюється запаленням легенів, гортані (ларин­гітом) зі стенозом. Під час такої хвороби можливе збільшення розмірів печінки, селезінки, порушення їх функцій.

Легка форма хвороби обмежується симптоматичним лікуванням. У випадках середньоважкої та важких форм, ускладнених пневмоніями, дитину обов'язково кладуть до лікарні, де проводиться комплексне лі­кування: внутрішньом'язово вводять гамма-глобулін, призначають віта­міни, антибіотики та інші медикаментозні препарати, проводять фізіо­терапевтичні методи лікування, дихальну гімнастику, кисневу терапію.

1.3.1. Повітряно-крапельні інфекції, які викликаються специфічними збудниками

Збудником цього захворювання є коклюшна паличка. Внаслідок дії сонячних променів і дезінфікуючих засобів вона швидко гине у зо­внішньому середовищі. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом із краплями слизу під час кашлю та чхання. її джерелом є хво­ра дитина. Зараження проходить унаслідок близького контакту здоро­вої дитини з хворою. Найчастіше на коклюш хворіють діти від одного до п'яти років, але можуть захворіти і дорослі. У дітей імунітет зали­шається на все життя.

Перебіг хвороби. Коклюш має циклічний характер, тобто відзна­чається послідовний розвиток окремих періодів. Прихований триває від 3 до 20 днів (частіше 5-7 днів), за ним іде катаральний період: у дітей появляється загальне нездужання, напочатку незначний, а пізні­ше сильний кашель уночі. Катаральний період триває 1-2 тижні, пере­ходить у спазматичний. У цьому періоді кашель судомний, нападами, що починаються раптово, і проявляються кашлевими поштовхами, які швидко наступають один за одним без усякого перепочинку. Це спри­чиняє затримку дихання, обличчя дитини стає синюшним, рот широко відкритий, язик висувається далеко вперед. Закінчення нападу су-

проводжується припиненням кашлю і глибоким вдихом із протяжним свистячим звуком. Тривалість цього періоду - від 2 до 8 тижнів. Потім хвороба переходить у період розв'язання. Кашель поступово перестає мати спазматичний характер і настає видужання. Через 40 днів від по­чатку захворювання дитина незаразна.

Розрізняють легку, середню і важку форми коклюшу. В дітей із важкою формою хвороби бувають ускладнення, пов'язані безпосеред­ньо з нападом спастичного кашлю (рівномірно тривалим підвищенням м'язового тонусу повітроносних шляхів). Найбільш небезпечним є крововилив у мозок. Можливі носова кровотеча, крововилив у шкіру, кон'юнктиву очей, а також нетримання сечі, випадіння прямої кишки внаслідок значного напруження черевного пресу під час кашлю.

Перебіг коклюшу в дітей раннього віку має свої особливості: прихо­ваний і катаральний періоди короткі (2-3 дні), не спостерігається типо­вого нападу кашлю, відзначається тривале нав'язливе покашлювання. У дитини перших місяців життя під час нападу кашлю може настати повне зупинення дихання. Тоді малюк синіє, втрачає свідомість, можливі судо­ми. Такий стан спостерігається декілька секунд, а пізніше появляється глибокий вдих і свідомість відновлюється. В окремих випадках само­стійне дихання не відновлюється, і тоді необхідна термінова допомога. У грудному віці кашлюк часто ускладнюється запаленням легенів.

Лікування неускладненого коклюшу полягає у правильній органі­зації режиму і догляду за дитиною. Обов'язково умовою позитивного перебігу хвороби є постійний доступ до хворого свіжого повітря, під впливом якого напади кашлю стають слабкими і нечастими. Потрібно створити спокійні умови, своєчасно і точно виконувати всі призначен­ня лікаря.

Щоб запобігти поширенню коклюшу в дитячому колективі, тре­ба вчасно ізолювати хвору дитину. Необхідно, щоб персонал, який до­глядає за дітьми, уважно слідкував за тими, що кашляють особливо в нічний час. У випадку появи в групі хворого на коклюш усю групу переводять на карантин, який відміняється тільки через 14 днів після встановлення останнього випадку захворювання. У такому разі кожна дитина, яка кашляє, вважається хворою на коклюш, і її потрібно не­гайно усунути з карантинної групи. Якщо в дошкільному закладі за­хворіє декілька дітей, то їх ізолюють в окрему групу, забезпечивши мак­симальне перебування на свіжому повітрі та доповненим харчуванням. З метою зменшення появи нападів кашлю слід усунути всі фактори, які можуть викликати кашель. Для цього можна залучити хворого до гри: нехай перевозить у машині кубики, складає пірамідки, але не можна

дозволяти гратися з піском - дитина тоді сидить навшпиньки зі стис­неною грудною кліткою. Щоб полегшити дихання, організовують гру з водою (купання ляльок, прання лялькового одягу). Це корисно, оскіль­ки діти дихають зволоженим повітрям. Обов'язково потрібно слідкува­ти, щоб вода була теплою.

1. Етіологічний фактор: вірус простого герпесу ( Herpes simplex ) типу 1 (HSV-1) або типу 2 (HSV-2).

2. Патомеханізм: після проникнення до організму через слизові оболонки або пошкоджену шкіру та первинної реплікації спричиняє віремію (первинне інфікування у серонегативних осіб, як правило, з найтяжчим перебігом) → поширюється по нервових шляхах до чутливих нейронів (HSV-1 найчастіше трійчастий ганглій, HSV-2 найчастіше ганглії спінальних нервів S2–S5), де залишається у прихованій формі → за сприятливих умов доходить до реактивації (рецидивуючий герпес) під впливом зовнішніх факторів (стрес, переохолодження, менструація, ослаблення організму, гіпотрофія, бактеріальне захворювання, експозиція до сильного сонячного світла [УФ опромінення]), рідше спонтанно. Встановлено, що вегетативна нервова система відіграє важливу роль у патогенезі інфікування HSV та рецидивів даної інфекції.

3. Резервуар та шляхи передачі : люди — єдиний резервуар; джерелом інфекції є пацієнт або безсимптомно інфікована людина. Інфекція передається через безпосередній контакт (вірус присутній у виділеннях). Можлива передача інфекції від вагітної жінки до плоду або до новонародженого (перинатальне інфікування).

Інфікування HSV-1 зазвичай відбувається у дитячому віці, а HSV-2 — під час сексуальних стосунків (5–10 % жінок репродуктивного віку хворіло на герпес статевих органів, у 25–30 % підтверджується наявність антитіл проти HSV-2) або рідко під час пологів. Інфікування HSV-1 не запобігає інфікуванню HSV-2.

4. Інкубаційний період та період заразливості залежить від форми хвороби (→Клінічна картина); інкубаційний період 1–26 днів (зазвичай 6–8 днів).

Клінічні симптоми є наслідками первинного (перше інфікування) або рецидивуючого (реактивація прихованого вірусу) інфікування. Характерне везикулярне висипання — спільний симптом для обох випадків. Клінічна картина елементів висипання подібна: спочатку місцеві продромальні симптоми (біль, печіння, свербіж, парестезії) → папула на запальному фоні → пухирець (може перетворитися у пустулу) → ерозія або виразка. При первинному інфікуванні — швидка динаміка утворення елементів, мають тенденцію до злиття. У випадку рецидиву продромальні симптоми більш виражені, а елементи висипань скупчені на меншій ділянці та у меншій кількості. Часто збільшення регіональних лімфатичних вузлів.

1. Герпес слизової оболонки ротової порожнини та глотки

1) первинна інфекція (може бути безсимптомною);

а) гострий гінгівіт та стоматит — типово у маленьких дітей; рідко у дорослих; інкубаційний період 3–6 днів; раптовий початок, висока лихоманка, погане самопочуття, втрата апетиту, набряк, гіперемія та болючість ясен, везикули та/або ерозії на слизовій оболонці ротової порожнини та язика, а також на шкірі губ та навколо рота з тенденцією до злиття та утворення болючих виразок, збільшення регіональних лімфатичних вузлів. Гострі прояви зберігаються 5–7 днів, загоєння змін через ≈2 тиж. Вірус виділяється зі слиною протягом 3 тиж. (іноді довше).

б) гострий фарингіт та тонзиліт — частіше у дорослих, зазвичай викликаний HSV-1, але можливо також HSV-2 (супроводжується змінами на статевих органах). Спочатку лихоманка, погане самопочуття, головний біль, біль у горлі, м'язах, потім везикули на мигдаликах та задній стінці горла, які тріскають, утворюючи сірі ерозії та виразки, зміни на губах у рецидивуюча інфекція — зазвичай губний герпес (HSV-1, рідше HSV-2), рецидиви у середньому 2 × на рік, у декого щомісяця. Найвище виділення вірусу протягом перших 24 год (може зберігатися навіть до 5 днів).

2. Герпес статевих органів

1) первинна інфекція — як правило тяжкий перебіг, у ≈50 % випадків викликана HSV-1. Часто інфікування від безсимптомного носія (періодичне виділення вірусу у безсимптомному періоді). Інкубаційний період зазвичай 3–7 днів (1–21). У ≈70 % жінок та ≈40 % чоловіків загальні симптоми: лихоманка, головний біль та біль у м'язах. У чоловіків везикули з'являються на пенісі, рідше на калитці або внутрішній поверхні стегон; у жінок зміни на статевих губах, промежині, іноді на внутрішній поверхні стегон, у піхві та на шийці матки. Після анального статевого акту можливий проктит. Можуть з'являтися й інші місцеві симптоми (в залежності від локалізації елементів): біль, слизові виділення з уретри або піхви, збільшення та болючість пахвинних лімфатичних вузлів, порушення сечовиділення при первинній інфекції (можуть зберігатися 10–17 днів). Зміни на шкірі у жінок більш поширені, зберігаються ≈20 днів (у чоловіків ≈16 днів). Вірус виділяється протягом 10–12 днів. Часто супроводжується гострим фарингітом.

2) рецидивуюча інфекція (в основному HSV-2) — перебіг легкий або малосимптомний; місцеві продромальні симптоми тривають від 2 год до 2 днів. Зазвичай відсутні загальні симптоми. У жінок везикульозні висипання на великих та малих статевих губах, а також на шкірі промежини (можуть бути дуже болючі), у чоловіків в основному на пенісі (часто безболісні). Вірус виділяється ≈5 днів.

3. Герпес органу зору — елементи висипань можуть захоплювати кон'юнктиву та/або рогівку ока (наявність виразок, зазвичай по типу аутоінокуляції), що у випадку запущеного та часто рецидивуючого герпесу призводить до рубцювання рогівки (та навіть втрати зору); везикульозні висипання на повіках.

4. Герпес шкіри — елементи висипань за межами обличчя та статевих органів з'являються рідко. До первинного інфікування шкіри може призвести втирання інфікованого матеріалу:

1) герпетичний панарицій (напр., у медичного персоналу, який не використовує рукавички) — раптовий початок, набряк, почервоніння, біль та везикульозно-пустульозні зміни на подушечках пальця або пальців;

3) герпетична форма екземи — особлива форма інфекції у хворих із атопічним дерматитом; генералізовані везикулярні висипання, інтенсивні зміни (можуть загрожувати життю).

5. Герпетичний енцефаліт: виникає головним чином після інсульту або ушкодження гематоенцефалічного бар'єру. До факторів ризику також включають лікування наталізумабом. Він перебігає з розладами свідомості, афазією, судомами, часто призводить до змін особистості та розладів когнітивних функцій; летальність до 30 %.

6. Ре цидивуючий менінгіт, спричинений HSV-2.

Ідентифікація етіологічного фактора:

1) ізоляція HSV у культурі клітин (матеріал: рідина з везикул, мазок із шийки матки, виділення з піхви) — метод, якому надають перевагу при герпесі статевих органів (низька чутливість у випадку рецидивної інфекції, значно нижча, якщо зміни починають загоюватися); негативний результат не виключає інфікування;

2) виявлення ДНК HSV (метод ПЛР; матеріал: рідина з везикул, мазок із шийки матки, виділення з піхви, спинно-мозкова рідина) — вища чутливість, ніж ізоляція вірусу, негативний результат не виключає діагноз герпесу;

3) серологічні дослідження — специфічні антитіла проти HSV з'являються у крові протягом кількох тижнів після інфікування; наявність антитіл анти-HSV-2 переважно свідчить про герпес статевих органів (чутливість 80–98 %, специфічність ≥96 %). Наявність тільки анти-HSV-1 складніше інтерпретувати (висока частота губного герпесу).

Зазвичай на основі клінічної картини. При герпесі статевих органів у жінок → гінекологічне дослідження. Допоміжні дослідження показані при інвазивних інфекціях. Визначення типу HSV у пацієнтів із герпесом статевих органів дозволяє оцінити ризик рецидивів.

1. Герпес слизової оболонки ротової порожнини та горла : кандидоз, афтозний стоматит, вірусна пухирчатка порожнини рота і кінцівок (інфікування Coxsackie, ентеровірусом), мультиформна еритема (синдром Стівенса-Джонсона).

2. Герпес статевих органів : сифіліс, венерична виразка, оперізуючий герпес.

Противірусн е лікування

Противірусні ЛЗ ( ацикловір, валацикловір ) при системному введенні знижують інтенсивність симптомів первинної та рецидивуючої інфекції, але не елімінують прихованого вірусу та не знижують ризик інфікування інших осіб, ані частоти, ані тяжкості рецидивів після припинення лікування.

1. Герпес статевих органів: ЛЗ для місцевого застосування не ефективні.

1) первинна інфекція → ацикловір п/o 400 мг кожні 8 год або 200 мг кожні 4–5 год (5 × на день) протягом 7–10 днів, або валацикловір п/o 1000 мг кожні 12 год протягом 7–10 днів; лікування можна продовжити, якщо зміни не регресують повністю через 10 днів;

2) рецидивуючі інфікування (періодичне лікування рецидивів) → найкраще розпочати у продромальному періоді, найпізніше у день появи елементів висипань; ацикловір п/o 400 або 800 мг кожні 8 год або 800 мг кожні 12 год протягом 5 днів, або валацикловір п/o 500 мг кожні 12 год протягом 3 днів або 1000 мг кожні 24 год протягом 5 днів.

2. Тяжка (дисемінована) форма інфікування HSV → ацикловір в/в 10 мг/кг кожні 8 год протягом 7–21 днів або до досягнення позитивної динаміки, в подальшому п/o (загалом ≥10 днів лікування в залежності від клінічного стану).

3. Герпес губ або слизової оболонки ротової порожнини та горла

1) первинна інфекція — у випадку значної динаміки та інтенсивності змін або в осіб зі зниженням імунної резистентності будь-якого походження → ацикловір п/o 200–400 мг кожні 4–5 год (5 × на день) протягом 5 днів або валацикловір п/o 2000 мг кожні 12 год протягом 1 дня, або фамцикловір п/о 500 мг кожні 12 год впродовж 7 днів (лікування у ВІЛ-інфікованих осіб);

2) рецидивуючі інфікування (періодичне лікування рецидивів з інтенсивним перебігом ) → найкраще розпочати у продромальному періоді, найпізніше у період появи елементів висипань; ацикловір п/o 200–400 мг кожні 4–5 днів (5 × на день) протягом 3–5 днів або валацикловір п/o 1000 мг п/о кожні 12 год протягом 1 дня або 500 мг кожні 12 год протягом 3 днів; при губному герпесі з легшим перебігом також ефективний ацикловір у формі крему (5 × на день).

4. Вагітні жінки → ацикловір (вважається безпечним препаратом для плоду). Лікування первинної інфекції або рецидиву — як вище. У вагітних жінок із рецидивуючим герпесом статевих органів профілактично застосуйте ацикловір від 36 тиж. вагітності — знижує ризик рецидивів герпесу статевих органів (HSV-2) під час пологів та потребу у кесарському родорозрішенні з цього приводу, а також ризик інфікування новонародженого.

5 . Герпес ока → ацикловір у формі очної мазі; лікування повинен проводити офтальмолог.

При необхідності антипіретики та анальгетики.

Вторинне бактеріальне або грибкове інфікування елементів висипань, дисемінована інфекція (у т. ч. стравоходу, наднирників, легень, суглобів, ЦНС →розд. 18.7.2), мультиформна еритема (75 % випадків супроводжує HSV-інфекцію). Інфікування новонародженого (HSV-1 або HSV-2) — найчастіше у формі дисемінованих везикулярних елементів на шкірі, можливі також тяжкі енцефаліт, гепатит та запалення інших органів, що призводить до смерті. До інфікування найчастіше доходить у перинатальному періоді під час первинної (ризик передачі інфекції 30–50 %) або рецидивуючої (ризик ПРОГНОЗ

Хвороба з рецидивуючим перебігом протягом всього життя. Смерть рідко — новонароджені, особи з тяжким імунодефіцитом або при енцефаліті.

1. Вакцинація: відсутня.

2. Фармакологічна профілактика : у осіб з частими та виснажливими рецидивами → ацикловір п/о 400 мг кожні 12 год, або валацикловір п/о 500 мг чи 1000 мг кожні 24 год (підтверджено безпеку та ефективність щоденного прийому ацикловіру протягом 6 років, і валацикловіру — протягом 1 року). Лікування зменшує частоту рецидивів і покращує якість життя; під час прийому ліків менший ризик інфікування партнера HSV‑2.

1. Ізоляція пацієнтів: використання методів контактної ізоляції.

2. Індивідуальні засоби захисту: уникaння pизикованих ceкcyaльних контактів. Bикористання латексних презервативів під час статевого акту знижує ризик інфікування (але не виключає його — можливі елементи висипань іншої локалізації). Інфіковані особи повинні інформувати партнерів перед початком сексуальних стосунків (ризик інфікування у безсимптомний період). У випадку герпесу статевих органів або продромальних явищ рекомендовано уникати статевих контактів зі здоровими особами. Вагітні жінки, які хворіли герпесом статевих органів в минулому, повинні повідомити про це лікаря. Здорові жінки, партнери яких хворіли на герпес статевих органів, повинні уникати статевих контактів у ІІІ триместрі вагітності.