Частки кори кінцевого мозку

ВЕЛИКИЙ (КІНЦЕВИЙ) МОЗОК – вищий відділ центральної нервової системи.

Загальна довжина всіх кровоносних судин півкуль становить близько 560 км.

У довжину півкулі сягають 17 см, у ширину — 14 см, у товщину 1,3 — 4,5 мм.

На великий мозок припадає 85 % маси мозку.

У більшості людей (80 — 90 % становлять правші) домінантною є ліва півкуля.

Ліва півкуля більш активно задіяна в обробці математичної і мовної інформації (центри мови, письма, лічби, читання, пам'яті).

Права більш важлива для креативності, артистичних здібностей, сприйняття мистецтва (центри музичної та абстрактної пам'яті, запам'ятовування геометричних і художніх образів).

Великий мозок складається з двох півкуль, з'єднаних мозолистим тілом.

Півкулі великого мозку — це утвори кінцевого мозку, що мають виражену складчасту поверхню й забезпечують обробку інформації та формування складних форм поведінки людини

Розрізняють праву та ліву півкулі, вони відповідають за мову, мислення, рухи кінцівок. У середині кожної півкулі розташований шлуночок мозку.

Розподіл функцій між півкулями:

• ліва півкуля відповідає за такі важливі функції: мовлення, читання, письмо, лічбу, аналіз, інтелект;

• права півкуля відповідає за образне сприйняття, уяву, почуття, синтез та інтуїцію.

Мозолисте тіло складається з нервових волокон.

Значення мозолистого тіла: через нього здійснюється зв'язок між обома півкулями.

Функції великого мозку:

• керує діяльністю інших відділів головного мозку;

• керує спинним мозком;

• забезпечує психічну діяльність (пам'ять, мислення, мова, поведінка)

СТРУКТУРА ПІВКУЛЬ.

ПІДКІРКА — ЕВОЛЮЦІЙНА СТАРА ЧАСТИНА ПІВКУЛЬ.

• Основна маса кінцевого мозку.

• Утворена білою речовиною — відростками нейронів, які разом з нервовими волокнами, спрямованими до кори, утворюють низхідні та висхідні провідні шляхи основи півкуль, що з'єднують кору з усіма відділами нервової системи.

• В білій речовині основи півкуль містяться скупчення нервових клітин — підкіркові (базальні) ядра сірої речовини, які передають імпульси від кори до проміжного мозку. Містить також скупчення сірої речовини — гіпокамп, нюхову цибулину.

Базальні ядра — це скупчення сірої речовини, які беруть участь у регуляції складних рухових актів (допоміжних рухів під час ходіння, мімічні рухи тощо), кровообігу, регуляції тонусу скелетних м'язів та здійснення орієнтувальних, захисних, харчових рефлексів, а також виливають на формування поведінки людини.

Гіпокамп — центр лімбічної системи, який бере участь у формуванні пам'яті, процесах запам'ятовування й навчання.

Лімбічна кора (від лат. limbus [лімбус] — кайма, облямівка, край) — частина навколо мозолистого тіла, до якої примикають скупчення підкіркових ядер.

Лімбічна система — лімбічна кора і скупчення підкіркових ядер (окремі ядра таламуса, гіпоталамус, гіпокамп тощо) — функціональне об'єднання структур мозку, що визначає підсвідому (інстинктивну) поведінку, зокрема здобування їжі, захист, орієнтування, розмноження, також відповідає за емоції й потреби, за виникнення відчуттів задоволення — незадоволення, регулює рівень уваги, сприйняття, відтворення емоційно значущої інформації, сприймання запаху, світла, формування пам'яті. Розміщена навколо верхньої частини стовбура головного мозку.

Значення лімбічної системи: забезпечують загальне пристосування організму до змін довкілля і визначають інстинктивну поведінку.

Функції лімбічної системи:

• бере участь в емоційній та інстинктивній поведінці;

•підтримує сталість внутрішнього середовища організму.

КОРА ПІВКУЛЬ, АБО МАНТІЯ.

Кора функціонує як єдине ціле, є матеріальною основою психічної діяльності людини (пам'ять, мова, мислення та регуляція поведінки людини пов'язані саме з корою).

У корі виділяють нову кору (більша частина), давню, стару та проміжну.

Кора має товщину від 1 до 4 мм.

Загальна площа кори становить приблизно 2,2 м2, з яких дві третини знаходяться у борознах та звивинах.

Кора становить приблизно 44% від об'єму півкуль.

Кількість нейронів кори може змінюватися в межах 109—1010, і кожен має від 7 до 10 тис. зв'язків із сусідніми клітинами, що визначає гнучкість, стійкість і надійність функцій кори

Кора великих півкуль, незважаючи на незначну товщину, має складну будову. У корі великих півкуль міститься близько 14 млрд нейронів, розташованих у 6 шарів.

• Кора людини добре розвинута.

• Вкриває ззовні півкулі. Кора півкуль відтворює форму черепа.

• Утворена сірою речовиною (тілами нейронів), проміжки між якими заповнені клітинами нейроглії та містять нервові волокна і кровоносні судини.

• Від кори всередину мозку відростки нейронів та нервові волокна до кори утворюють низхідні та висхідні нервові шляхи, що з'єднують кору з усіма відділами нервової системи.

• Має функціональні зони: чутливу, рухову, асоціативну.

• Формує звивини (складки) та борозни (заглиблення).

• Шість шарів кори утворені нейронами різних форм і функцій

Нейрони кори великого мозку.

Нейрони кори головного мозку розміщені в шість шарів, мають тісний зв'язок і функціонують як одне ціле.

Кожний шар кори складений з нейронів певною виду. Лише зовнішній (верхній) утворений короткими відростками нервових клітин. Головна частина інформації надходить у кору до зірчастих клітин 3 — го шару та пірамідальних клітин 4 — го шару.

Нейрони кори взаємодіють так, що передача інформації в горизонтальному напрямку неефективна, що пов'язано зі значною кількістю коротких аксонів.

Нейрональна колонка — це сукупність вертикально розташованих нейронів у корі головного мозку, що проходить через її шари. Саме колонка і є основною структурно — функціональною одиницею кори півкуль людини, що здійснює обробку інформації.

Малі колонки містять від 80 до 120 нейронів майже в усіх зонах мозку.

Загалом у корі людини нараховується близько 2 x 10 5 таких колонок.

Колонки поєднуються між собою горизонтальними зв'язками й утворюють нейронні ансамблі.

Простір між тілами й відростками нервових клітин кори заповнений нейроглією та капілярами.

Звивини – складки різних розмірів, у які зібрана кора півкуль.

Борозни — заглиблення, що знаходяться між звивинами, у них сховані понад 2/3 поверхні кори, що збільшує її загальну поверхню.

Кількість борозен та звивин у людей приблизно однакова, але рельєф, який вони утворюють, у кожної людини свій.

Три найбільші борозни півкуль: бічна (найглибша борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім'яної), центральна (відокремлює лобову частку від тім'яної) і потилично-тім'яна (відділяє потиличну частку від тім'яної), які обмежують частки півкуль, причому кожна частка має ще чималу кількість менших борозен, між якими розташовані звивини.

Особливості зовнішньої будови півкуль великого мозку людини пов'язані із сильно вираженою складчастою поверхнею, що має індивідуальний характер, закладається ще до народження й розвивається до періоду статевої зрілості.

Формування звивин та борозен.

1) Складки півкуль починають формуватися ще в зародковому розвитку.

2) У новонароджених уже є первинні, вторинні й третинні борозни, але вони продовжують розвиватися й після народження, особливо до 1 — 2 років.

3) До 7 — 12 років борозни й звивини вже мають такий вигляд, як у дорослої людини.

Чотири основні частки великого мозку.

Розміщується рухова зона (забезпечує рухи м'язів і суглобів тіла), руховий центр мови (забезпечує здатність людини писати речення й вимовляти слова), зона розпізнавання запахів, відповідає за розвиток мовлення, мислення, почуттів і вправних довільних рухів, увагу, емоції.

Функція: планування, контроль поведінки людини та регуляція рухів.

Розміщена зона шкірно — м'язової чутливості — дотик, біль, температура, смак.

Функція: розпізнавання смаків, відчуття дотику, температури, болю, положення у просторі.

Розміщена зона слуху (слуховий центр мови), зона смаку, гіпокамп (своєю формою нагадує морського коника та бере участь у формуванні пам'яті).

Пов'язані з цією частиною мозку ядра сірої речовини відіграють важливу роль в координації рухів і регуляції положення тіла, а також в мотивації дій людини.

Функція: аналіз слухової інформації, сприйняття слів, формування пам'яті, навчання, емоції.

Розміщена зона зору, тому нормальний зір у людини можливий, якщо потилична доля не ушкоджена.

Основна функція: регуляція зорового сприйняття, зорова чутливість, розпізнавання образів, форми і кольору об'єктів

Розрізняють основні поля, що відрізняються будовою та функціями: шкірно — м'язова, рухова, слухова, нюхова, смакова, зорова зони.

У заглибині бічної ямки мозку лежить невеличка частка — острівець. Основна функція: розпізнавання смаку. Ймовірно відповідає за перистальтику шлунка, слиновиділення, нудоту та інші фізіологічні реакції

Зони кори головного мозку за функціями.

Частка	Зона
Лобна, що розміщена у передній центральній звивині, спереду від центральної борозни.
тім'яна, що розміщена позаду від центральної борозни

Одержують імпульси від рецепторів й аналізують їх.

Розміщуються проекції всіх нейронів — рецепторів будь-якого виду чутливості — для кожного з них є відповідний нейрон сенсорної зони кори.

Під час збудження зон у людини виникають відповідні відчуття.

Ураження кори зон спричиняє порушення роботи відповідних органів чуттів.

У шкірній зоні сприймаються й аналізуються сигнали від дотику до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливів.

У зоні суглобово — м'язової чутливості сприймаються зміни напруження м'язів.

Подразнення ділянок слухової зони зумовлюють сприйняття звуків.

Імпульси від зорових рецепторів аналізуються зоровою зоною, смакових — смаковою зоною, нюхових – нюховою.

Надсилають імпульси до робочих органів (м'язів)

Поранення або інші ушкодження кори рухової зони призводять до паралічу м'язів тіла (втрата здатності рухатися).

Назва зони	Характеристика	Функція
Чутливі (сенсорні)
Асоціативні зони	Поєднують діяльність рухових і сенсорних чутливих зон, забезпечують взаємодію усіх відчуттів, аналізують і зберігають інформацію, з ними пов'язані навчання, мовлення, мислення, свідомість	З діяльністю асоціативних зон найбільше пов'язані вищі психічні функції: пам'ять, мова, мислення, свідомість і регулювання поведінки. Створюються цілісні образи об'єктів навколишнього світу
Рухові, або моторні	Нервові імпульси зони зумовлюють скорочення певних груп м'язів, що забезпечує рух м'язів тіла

Розміщення зон: охоплюють більшу частину кори та знаходяться поряд з чутливими зонами (у них аналізується, зберігається і перетворюється інформація, отримана від чутливих зон).

Завдання асоціативних зон: розшифрування інформації від органів чуттів, що дозволяє оцінювати взаємне положення об'єктів у просторі, визначати обриси предметів, не дивлячись на них, оцінювати положення частин власного тіла, порівнювати сприйняття, отримувані у даний момент з тими, що є у пам'яті.

Значення: дають змогу людині контролювати і планувати будь — який вид діяльності.

Зорові поля — чутливе (забезпечує зір) і асоціативне (розпізнавання предметів, які ми бачимо).

Слухові поля — чутливе (сприймає звуки), асоціативне (розпізнає їх).

Смакове поле знаходиться в районі бічної звивини.

Рухові поля для контролю м'язової активності (керують м'язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м'язів, що контролюють силу повітряного потоку), причому рухові поля правої півкулі контролюють діяльність м'язів лівої половини тіла, а лівої півкулі — правої половини.

Нюхове поле — заховане в глибині центральної борозни біля основи півкуль.

Обличчя представлене в обох півкулях.

Особливо велика площа ділянки, яка керує рухами кисті руки, язиком, мімічними м'язами. Ділянка кори, де виникають імпульси, що керують м'язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м'язів, що контролюють силу повітряного потоку, вона відповідальна за вміння розмовляти — це так зване поле Брока (назване на честь дослідника, що встановив його існування).

Єдиної мовної зони немає, а ділянки, що відповідають за мову, містяться в корі скроневої, лобової та тім'яної часток, ураження їх супроводжується розладом мови. Скоординована діяльність імпульсів дає змогу перетворювати думки у звук, при цьому мовні поля у правші локалізуються лише у лівій півкулі, а у шульги — лише у правій.

РУХОВІ ЗОНИ.

Усі рухи людини поділяють на:

• рефлекторні (виникають у відповідь на подразнення і відбуваються

за участі спинного мозку та стовбура головного мозку);

• довільні (здійснюються свідомо, цілеспрямовано; їх виконують за участі різних відділів центральної нервової системи та обов'язково кори великого мозку).

Рухова зона кори може збуджуватися:

• імпульсами, що надходять до неї від органів чутливими шляхами через спинний мозок, стовбур мозку, мозочок (постійно коригує тривалі рухи) і таламус;

• збудження в руховій зоні можуть виникати й під впливом свідомої свідомої думки чи наміру.

Розміри збудженої ділянки рухової зони залежать не від маси м'язів, а від складності й точності рухів.

Кіркові центри рухової зони (м'язів кінцівок, тулуба та шиї) розміщуються так: внизу містяться ділянки, що відповідають за рухи голови та тулуба, а у верхньому відділі — за нижні кінцівки.

Відповідь рухової зони:

1) Імпульси передаються руховим нейронам (мотонейронам) цієї зони, аксони яких пучками прямують донизу та сполучаються з руховими нейронами ядер черепно — мозкових або спинномозкових нервів.

2) Нерви надсилають сигнали до груп м'язів, скорочення яких спричиняють або координують складні й точні довільні рухи.

ЗНАЧЕННЯ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ:

• відповідає за сприйняття інформації (зорової, слухової, смакової та нюху), яка надходить у мозок від різних рецепторів, перетворення й аналіз сигналів, формування відповідної реакції організму на ці сигнали;

• керує складними рухами;

• осередок усіх вищих функцій організму (мова, мислення);

• носій людського інтелекту.

Надходження інформації про подразники — сигнали від підкоркових структур: ядер таламуса, ретикулярної формації, чутливих нюхових і зорових нейронів (І — ІІ пари черепно — мозкових нервів) тощо завдяки розвиненій мережі провідних шляхів.

Низхідними шляхами кора сполучена з усіма ефекторними центрами, що розташовані нижче (центри стовбура, мозочка, гіпоталамуса проміжного мозку і спинного мозку).

Асиметричність функціонування кори великих півкуль.

У кожну півкулю нервові імпульси надходять із протилежної сторони тіла та простору.

У кожної людини одна з півкуль є головуючою (домінантною): у правшів — ліва півкуля, у лівшів — права.

Наприклад, при дотику до лівої руки, спочатку спричиняється збудження у відповідній зоні правої півкулі кори, та завдяки зв'язкам між півкулями за мить таке саме збудження виникає й у зоні лівої півкулі.

Ці явища властиві й системі управління рухами: встановлено, що м'яз, який розміщується в правій частині тіла, скоротиться, якщо штучно подразнювати відповідну ділянку в лобовій частці кори зліва, завдяки перехрещуванню нервових шляхів на рівні стовбура головного мозку.

Окремі ділянки кори мають різне функціональне значення. Разом з підкірковими центрами, стовбуром мозку і спинним мозком великий мозок об'єднує окремі частини організму в єдине ціле, здійснює нервову регуляцію всіх органів (рис. 55, 56).

У кору великого мозку надходять доцентрові імпульси від рецепторів. Кожному рецепторному апарату відповідає в корі ділянка, яку І.П Павлов назвав кірковим ядром аналізатора. Ділянка кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, названі сенсорними зонами кори великого мозку.

Ядерна зона рухового аналізатора (сомато-сенсорна зона), куди надходять збудження від рецепторів суглобів, скелетних м'язів і сухожилок, розташована в передню- і задньоцентральних ділянках кори. У межах передньої центральної закрутки найвище розміщені центри для м'язів нижньої кінцівки, нижче - для м'язів тулуба, потім верхньої кінцівки і, нарешті, центри м'язів голови. Ураження цієї зони призводить до паралічу протилежної половини тіла.

Рис. 55. Зовнішня будова головного мозку (за дорлінг кіндерслі, 2003)

Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і прицентральна часіка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м'язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці перед центральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м'язів нижніх кінцівок, нижче - верхніх кінцівок, ще нижче - неврони, пов'язані з іннервацією м'язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов'язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.

У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).

Рис. 56. Кіркові поля (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)

У задньому відділі нижньої лобової звивини розміщена зона Брока - руховий центр мови, який разом із центром Верніке забезпечують здатність людини читати, писати, чути, вимовляти і розуміти мову.

Ушкодження різних полів кори лобової частки може призвести: до підвищення агресивності й послаблення реакції страху; зростання пасивно-захисних умовних рефлексів; порушення харчових і захисних умовних рефлексів.

У таких людей спостерігається втрата ініціативи, апатія, порушення абстрактного мислення, нездатність до творчого мислення, розгальмування нижчих емоцій і потягів, розлади мовлення і понятійного мислення.

У задній частині лобової звивини розташований центр письма, ураження якого призводить до порушення навичок письма під контролем зору.

У лівій (у лівшів у правій) нижній тім'яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв'язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).

У верхній тім'яній частці (задньоцентральна звивина) розміщений кірковий центр аналізаторів чутливості (больової, температурної, дотикової), або сомато-сенсорна кора. Ураження кори у цій частині призводить до часткової або повної анестезії (втрата чутливості).

Ураження кори в ділянці верхньої тім'яної частки призводить до зниження больової чутливості і порушення стереогноза - впізнавання предметів на дотик без допомоги зору.

У нижній тім'яній частині розташований центр праксії, який регулює здатність здійснювати координаційні рухи, які складають основу робочих процесів і потребують спеціального навчання.

У кутовій звивині тім'яної частки розташований зоровий центр мови. Його ураження призводить до неможливості розуміння письма (алексія).

Тім'яна ділянка - це апарат вищої інтегративної діяльності мозку людини, вона безпосередньо стосується процесів біологічної і соціальної адаптації, є фізіологічною основою вищих психічних функцій.

Локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) - кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).

Зона шкірного аналізатора, зв'язаного з температурою, больовою і тактильною чутливістю займає задньоцентральну ділянку. Центри чутливості нижчих частин тіла розміщені у верхніх частинах тіла - у нижніх її ділянках.

Найбільшу площу займає кіркове представництво рецепторів кисті рук, голосового аналізатора і обличчя, найменшу - тулуба, стегна і гомілки.

Ядерна зона зорового аналізатора розташована на внутрішній поверхні потиличної ділянки, в зоні шпорної борозни. Ураження цього центру призводить до сліпоти. При порушеннях у сусідніх із шпорною борозною частин кори в ділянці потиличного полюса на медіальній і латеральній поверхнях частки може спостерігатися втрата зорової пам'яті, здатності орієнтації у незнайомій обстановці, порушення функції, пов'язаної із бінокулярним зором (здатності за допомогою зору оцінювати форму предметів, відстань до них тощо).

У корі верхньої скроневої звивини розташована частина слухового аналізатора, а поблизу від бокової борозни - ядерна зона смакового аналізатора. Двостороннє ураження до повної кіркової глухоти.

Нюхова зона розміщена на внутрішній поверхні скроневих ділянок кори. В ділянці середньої і нижньої скроневих звивин розташоване кіркове представництво вестибулярного аналізатора. Ураження цієї ділянки призводить до порушення рівноваги під час стояння і зниження чутливості.

Із сенсорними зонами взаємодіє моторна зона кори великого мозку. Ядерні зони аналізаторів - це ділянки кори, в яких закінчується основна маса провідних шляхів аналізаторів. За межами ядерних зон розташовані розсіяні елементи, куди надходять імпульси від тих же рецепторів, що і в ядро аналізатора.

Центр мови міститься у лівій півкулі. Розрізняють 2 центри мови: руховий (зона Брока), який міститься у нижній частині лобової ділянки і слуховий (зона Верніке), який знаходиться у скроневій ділянці, під заднім кінцем сільвієвої борозни. Центри мови є лише у людини. Мовлення, мислення, почуття і вправні рухи контролюються нейронами, які розміщені в лобовій ділянці головного мозку. Розпізнавання тонів і звуків відбувається в скроневій ділянці. Ця ділянка також бере участь у запам'ятовуванні інформації. Різноманітні сенсорні відчуття, такі як біль, температура усвідомлюються та інтерпретуються в тім'яній ділянці. Потилична ділянка фіксує та інтерпретує зорові образи.

Загальний план будови кінцевого (великого) мозку

Кінцевий (великий) мозок складається з двох півкуль, покритих мозковим плащем (корою). В півкулях головного мозку містяться перший (лівий) і другий (правий) шлуночки (рис. 53).

Бічні шлуночки мають складну форму і поширюються по всіх частинах півкулі. Передній відділ шлуночка розташований у лобній частині, називається його переднім рогом. На латеральній стінці переднього рога є значний випин - хвостате тіло. Медіальну стінку переднього рога утворює прозора пластинка.

Задній ріг бічного шлуночка міститься у потиличній частині півкулі. На його медіальній стінці є випин, який називається пташина шпора.

Рис. 53. Півкулі великого мозку (за Свиридовим О. І., 2001)

Від заднього рога вниз у скроневу частку півкулі йде довгий нижній ріг бічного шлуночка, який має вигин, що подібний за формою морського коника. Усі три роги шлуночка з'єднуються між собою центральною частиною, що лежить в межах тім'яної частини півкулі. З-під склепіння в бік центральної частини шлуночка заходить м'яка мозкова оболонка з численними дуже розгалуженими судинами, які утворюють велике і довге сплетення. У густих судинних сплетеннях завжди буває підвищений кров'яний тиск і тому частина кров'яної плазми відфільтровується через стінки судин і попадає в порожнини шлуночків, утворюючи спинномозкову рідину.

Півкулі з'єднані між собою мозолистим тілом. Всередині великого мозку між лобними частками і проміжним мозком містяться скупчення сірої речовини - це базальні, або підкоркові ганглії, до яких належать: хвостате ядро, лушпина, бліда куля. (рис. 54).

Рис. 54. Базальні ядра (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)

Хвостате ядро (nucleuscaudatus) і лушпина (putamen) об'єднують в єдину структуру - смугасте тіло (corpus striatunr), пов'язане з регуляцією рухової функції. Смугасте тіло бере участь у здійсненні складних локомоцій (ходьба, лазіння), пов'язаних із вегетативними функціями, які регулюють тепловий і вуглеводний обмін. При ураженні хвостатих ядер виникають незначні рухові розлади, погіршується орієнтація в просторі. Під час подразнення хвостатого ядра у людини спостерігається явище каудатної (від лат. caudatus) зупинки - знепритомнення.

Бліда куля (globus pallidus) проводить імпульси незхідними шляхами в такі структури мозку, як червоне ядро і чорна субстанція середнього мозку; регулює складні рухові акти, рухи ніг, рук при ходьбі, скорочення мімічної мускулатури. При ураженні смугастого тіла спостерігаються безперервні рухи кінцівок. Підкіркові ядра зв'язані з вегетативними функціями організму. За їх участю здійснюються харчові, статеві та інші рефлекси.

Огорожа (claustrum) розташована між лушпиною і корою острівця, має зв'язки з усіма полями кори і бере участь у регуляції рухових і вегетативних функцій, емоцій, сну. Огорожа пов'язана з виникненням орієнтованого рефлексу на різні подразники, сексуальну поведінку і входить до загальної гальмівної системи мозку.

При ураженні основних ядер спостерігається:

• 1. Зміна м'язового тонусу, що полягає у підвищеному тонічному напруженні м'язів.
• 2. Акінезія (дефіцит рухів), що виявляється по-різному, залежно від локалізації ураження і ступеня дегенеративних змін в основних ядрах. Хворий рухається як робот.
• 3. Паркінсонізм (дрижальний параліч). Хворі з цією патологією мають: маскоподібне обличчя, різке зменшення або брак жестикуляції, обережна хода дрібними кроками, тремтіння рук. Вважають, що синдром паркінсонізму пов'язаний з руйнуванням шляху від чорної речовини середнього мозку до смугастого тіла.
• 4. Гіперкінези. Розрізняють два основних види гіперкінезів - хорею (це швидкі, іноді чудернацькі рухи, до яких залучаються різні групи м'язів) і атетоз, який виявляється у вигляді повільних м'язових судом, які захоплюють дистальні частини руки.

Великі півкулі головного мозку складаються з підкіркових гангліїв і мозкового плаща (кори), які оточують бокові шлуночки. Права і ліва півкуля розділені поздовжньою борозною, в глибині якої міститься мозолисте тіло, утворене нервовими волокнами.

Морфологічно виділяють стародавню кору (палеокортекс), давню кору (архикортекс) і нову кору (неокортекс). У людини до стародавньої кори належать нюхова цибулина, нюховий горбок, передня пронизана речовина, підмозолиста, напівмісяцева та бічні нюхові звивини, що становить 0,6% усієї кори. До давньої кори належать морський коник, зубчаста звивина, поясна звивина - приблизно 2,2% всієї кори.

Плащ (кора) у людини - це сіра речовина півкуль, утворена нервовими клітинами, від яких відходять відростки. У корі знаходиться від 12 до 18 млрд. нервових клітин. Загальна поверхня кори збільшується за рахунок численних борозен, які ділять кожну півкулю на 4 частки: лобову, тім 'яну, потиличну і скроневу, які, в свою чергу, діляться борознами на ряд закруток. Межами між частками є найглибші борозни: сільвієва і центральна. Сільвієва борозна йде по зовнішній (бічній) поверхні півкулі спереду назад і вгору; вона відокремлює скроневу частку півкулі від лобової і тім'яної. Центральна борозна починається від верхнього краю півкулі і йде вниз в напрямку до сільвієвої борозни. Ця борозна відмежовує лобову частку від тім'яної. Четверта, потилична частка, відокремлюється від тім'яної невеликою і непостійною борозною.

Кінцевий мозок (великий мозок) є похідним переднього мозкового міхура і представлений двома півкулями великого мозку. У кожній півкулі виділяють: плащ, нюховий мозок і базальні ядра. Усередині кожного півкулі є порожнина - бічний шлуночок, з'єднана з III шлуночком.

Зовнішнім шаром плаща є кора, під якою розташовується біле речовина, що становить велику за обсягом частина півкулі.

Кора півкуль великого мозку

Кора півкуль великого мозку являє собою шар сірої речовини, товщина якого в різних відділах неоднакова і в середньому становить 2-3 мм. Поверхня кори має складний рельєф, що характеризується численними борознами великого мозку і розташованими між ними підвищеннями - звивинами великого мозку. Звивини між собою різняться за формою і величиною, проте однойменні звивини на корі півкуль у різних людей принципово подібні і локалізуються в певних місцях.

У кожній півкулі великого мозку розрізняють верхньо латеральну, медіальну і нижню поверхні. Верхньолатеральна поверхня півкулі великого мозку, найбільш велика, має опуклу форму, звернена вгору і латерально. Плоска медіальна поверхня обернена до поздовжньої щілини великого мозку, в середній частині з'єднана мозолясті тілом з такою ж поверхнею іншого півкулі. Нижня поверхня в передньому відділі уплощена, а в задньому ввігнута. Поперечна щілина великого мозку відділяє ззаду великий мозок від мозочка. Три основні борозни поділяють кожну півкулю на чотири частки великого мозку.

• 1. Латеральна борозна починається на нижній поверхні півкулі у вигляді латеральної (Сільвієвій) ямки великого мозку, йде по латеральній стороні вгору і назад. Вона розділяє лобову і скроневу частки.
• 2. Центральна борозна проходить фронтально по верхнелатеральной поверхні півкулі, починаючись від його верхнього краю. Зазвичай вона переходить на його медіальну сторону і нижньою частиною трохи не досягає сильвиевой борозни. Вона розділяє верхню частину півкулі на передній (менший) відділ (лобову частку) і задній (більший), що включає тім'яну і потиличну частки.
• 3. тім'яно-потиличної борозна знаходиться в задній частині медіальної поверхні півкулі, незначно продовжуючись на верхньолатеральну поверхню. Ця борозна є кордоном між тім'яної і потиличної частками. На медіальній поверхні реальна межа між лобової і тім'яної частками відсутня, тут вони поділяються уявним продовженням центральної борозни.

Таким чином, лобова частка займає верхнелатеральную поверхня півкулі кпереди від центральної борозни; нижню поверхню - кпереди від латеральної борозни. Скронева частка займає верхньолатеральну поверхню донизу від латеральної борозни і нижню поверхню півкулі заду від латеральної ямки (сильвиевой ямки) великого мозку. На медіальній поверхні вона розташовується нижче стовбура мозку.

Тім'яна частка лежить в центрі головного мозку. На верхньолатеральну поверхні їй належить ділянка півкулі між центральною борозною спереду, латеральної борозною знизу і уявним продовженням теменнозатилочной борозни. На медіальній поверхні півкулі тім'яна частка займає ділянку між тім'яно-потиличної борозною, уявним продовженням центральної борозни спереду і мозолясті тілом знизу.

Потилична частка чітко відмежована від тім'яної частки тільки на медіальній поверхні тім'яно-потиличної борозною. На верхнелатеральной і нижній поверхнях півкулі її границя проводиться уявними лініями, що є продовженнями зазначеної борозни.

Крім описаних чотирьох часток, розрізняють ще острівець. Він залягає в глибині латеральної борозни і видно лише при раздвіганіі звивин, що обмежують цю борозну.

Передній кінець півкулі великого мозку носить назву "лобовий полюс", а його задній кінець - "потиличний полюс".

Рельєф лобової частки. На верхньолатеральну поверхні попереду центральної борозни проходить предцентральна борозна. Іноді вона розділяється на дві - верхню і нижню предцснтральние борозни. Від цієї борозни беруть початок, прямуючи вперед, дві лобові борозни - верхня і нижня (рис. 3.18).

Цими борознами описувана поверхню лобової частки ділиться на наступні звивини. Кпереди від центральної борозни знаходиться предцентральна звивина. На решті площі виділяються три лобові звивини: верхня лобова звивина розташовується вище верхньої лобової борозни по верхньому краю півкулі; середня лобова звивина лежить між верхньою і нижньою лобовими борознами; нижня лобова звивина, знаходиться під нижньої лобової борозною (рис. 3.19).

Рельєф тім'яної частки. На верхньолатеральну поверхні паралельно центральній борозні йде постцентральна борозна. Від неї починається в сагітальній напрямку довга внутрішньотімяна борозна. Цими двома борознами поверхню тім'яної частки поділяється на три ділянки. Тим центральної і постцентральной борознами розташована постцентральна звивина. Догори вона продовжується на медіальну поверхню півкулі. Ділянку кори, розташований вище межтеменной борозни, називають верхньої тім'яної часточкою, нижележащий ділянку - нижньої тім'яної часточкою. У ній знаходяться дві дуже важливі звивини - надкраевую, замикаюча кінець латеральної борозни, і кутова, яка оточує задній кінець верхньої скроневої борозни.

Рельєф потиличної частки. На її верхнелатеральной поверхні борозни вельми варіюють. Тут розрізняють верхні потиличні і латеральні потиличні борозни. Відповідно до цього розрізняють верхні і латеральні потиличні звивини.

Рельєф скроневої частки. На верхньолатеральну поверхні в передньо-задньому напрямку проходить верхня скронева борозна, яка своїм заднім кінцем простягається в область тім'яної частки. Нижня скронева борозна розташовується ближче до нижнього краю скроневої частки. Ці борозни відокремлюють один від одного три скроневі звивини. Верхня скронева звивина розташована між латеральної і верхньої скроневої борознами. Нижче останньої знаходиться середня скронева звивина. Уздовж нижнього краю півкулі йде нижня скронева звивина, розташована нижче однойменної борозни.

Мал. 3.18. Борозни верхнелатеральной поверхні кінцевого мозку:

1 - центральна борозна; 2 - постцентральна борозна; 3 - межтеменной борозна; 4 - верхні потиличні борозни; 5 - латеральні потиличні борозни; 6 - поперечна щілина мозку; 7 - горизонтальна борозна мозочка; 8 - довгастий мозок; 9 - нижня скронева борозна; 10 - верхня скронева борозна; 11 - латеральна борозна; 12 - нижня лобова борозна; 13 - верхня лобова борозна; 14 - предцентральна борозна

Острівець. Острівок (островковая частка) добре видно тільки при раздвіганіі країв латеральної борозни або після видалення нависаючих над ними відділів лобової, тім'яної та скроневої часток (рис. 3.20). Острівець має деяку схожість з конусом, заснування якого оточене глибокої кругової борозною острівця. Його поверхня розділена допомогою центральної борозни острівця на передню і задню частки. Задня частка складається звичайно тільки з однієї довгої звивини острівця, передня містить кілька коротких звивин острівця.

Мал. 3.19. Борозни і звивини верхнелатеральной поверхні кінцевого мозку:

1 - предцентральна борозна; 2 - центральна борозна; 3 - постцентральна борозна; 4 - межтеменной борозна; 5 - верхні потиличні борозни; 6 - верхні потиличні звивини; 7 - латеральна потилична борозна; 8 - латеральні потиличні звивини; 9 - нижня скронева борозна; 10 - верхня скронева борозна; 11 - латеральна борозна; 12 - нижня лобова борозна; 13 - верхня лобова борозна

Мал. 3.20. Острівець:

1 - олива; 2 - піраміда; 3 - міст; 4 - короткі звивини острівця; 5 - циркулярна борозна острівця; 6 - довга звивина острівця; 7 - центральна борозна острівця; 8 - мозочок; 9 - довгастий мозок

Рельєф медіальній поверхні півкуль. На медіальну поверхню півкулі великого мозку поширюються всі його частки. Основний борозною є борозна мозолистого тіла, яка оточує мозолисте тіло з його опуклою боку, продовжуючись у гіппокампальних борозну (рис. 3.21). Приблизно посередині між борозною мозолистого тіла і верхнім краєм півкулі розташовується поясна борозна. Вона повертає до верхнього краю півкулі своїм заднім кінцем - крайовий гілкою - і трохи заходить на верхньолатеральну поверхню, ззаду від центральної борозни. Перед крайової гілкою, приблизно над серединою мозолистого тіла, поясна звивина віддає догори Парацентральних борозну. Безпосереднім продовженням поясний борозни є подтеменную борозна. Нижче заднього кінця мозолистого тіла починаються загальним стовбуром дві борозни, дівергірующім до краю півкулі - вже описана тім'яно-потилична і шпорная борозни.

Мал. 3.21.

1 - парацентральная борозна; 2 - крайова гілка поясний борозни; 3 - тім'яно-потилична борозна; 4 - подтеменную борозна; 5 - язична звивина; 6 - шпорная борозна; 7 - гіппокампальних борозна; 8 - кюбель борозна; 9 - носова борозна; 10 - борозна мозолистого тіла; 11 - поясна борозна

Поблизу потиличного полюса на нижній поверхні півкулі починається кюбель борозна, що направляється кпереди. Її продовженням в передній частині скроневої частки є носова борозна.

Частина медіальної поверхні, що лежить вище поясної звивини, відноситься до лобної долі. Це тягнеться сюди верхня лобова звивина. Ззаду вона доходить до рівня проекції верхнього кінця центральної борозни. У межах тім'яної частки розташовується околоцентральних часточка, яка ззаду прилягає до крайової гілки поясний борозни. Околоцентральних часточка пов'язує на медіальній поверхні тім'яну долю з лобової (точніше, прецентральная і постцентральну звивини). Предклінье знаходиться спереду від крайової гілки поясний борозни, ззаду від теменнозатилочной борозни і знизу від подтеменную борозни (лежить між ними). Між тім'яно-потиличної борозною і шпорної борозною (уже в потиличній частці) розташований клин. На медіальній поверхні тієї ж частки знаходиться язична звивина, верхній край якої прилягає до шпорної борозні. Нижче колатеральний борозни розташовується медіальна потилично-скронева звивина.

У межах скроневої частки на медіальній поверхні півкуль безпосередньо під ніжками мозку перебуває парагіппокампальная звивина, яка спереду закінчується гачком. Від ніжок мозку парагіппокампальная звивина і гачок відокремлені гіппокампальних борозною. Нижче парагиппокампальной звивини лежить латеральна потилично-скронева звивина. Названі звивини розділені ззаду коллатеральной борозною, спереду - носової борозною.

По самому нижньому краю медіальної поверхні скроневої частки проходить нижня скронева звивина, над якою розташовується латеральна потилично-скронева звивина.

Звивини, кільцеподібно оздоблюють мозолисте тіло і ніжки мозку і тягнуться з лобової частки в скроневу, в цілому складають склепінчасту звивину, яку виділяють як лімбічну частку. Вона складається з двох частин - поясний і парагиппокампальной звивин, пов'язаних один з одним перешийком позаду валика мозолистого тіла.

Поясна звивина лежить між борозною мозолистого тіла з одного боку, поясний борозною і подтеменную борозною - з іншого. Парагіппокампальную звивину, як уже зазначалося, обмежують зверху гіппокампальних борозна, знизу - передній кінець коллатеральной і носової борозен.

Рельєф нижньої поверхні півкуль. На нижній (базальної) поверхні лобової частки знаходиться нюхова борозна, що йде паралельно поздовжній щілині мозку, і більш латерально - очноямкові борозни. Між цими борознами розташовані звивини мінливої форми: пряма звивина, яку обмежують подовжня щілина мозку і нюхова борозна, а також очноямкову звивини, що лежать латерально від нюхової борозни (рис. 3.22).

Мал. 3.22. Борозни і звивини нижньої поверхні кінцевого мозку:

1 - очноямкові борозни; 2 - нюхова борозна

У межах скроневої і потиличної долі чіткої межі між медіальній і нижній поверхнями немає. Вони поступово переходять один в одного. У зв'язку з цим борозни і звивини, розташовані на медіальній поверхні півкуль в нижніх відділах потиличної та скроневої часток, видно і на нижній поверхні півкуль. Зокрема, в межах потиличної частки знаходиться медіальна потилично-скронева звивина. У межах скроневої частки лежать парагіппокампальная, латеральна потилично-скронева і нижня скронева звивини. Послідовність розташування названих звивин розглядається в латеральному напрямку. Борозни, що розділяють ці звивини, названі раніше.

Наведене опис борозен і звивини кори головного мозку можна вважати схематичним, так як часто зустрічаються індивідуальні варіанти їх архітектоніки.