Скарлатина реферат українською мовою

все для студентів

1. Поняття скарлатини, причини виникнення та шляхи передачі.

2. Ускладнення скарлатини та її лікування.

Список використаної літератури.

Вступ

Скарлатина – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується симптомами загальної інтоксикації, ангіною та висипом на шкірі.

Джерелом інфекції є хворі на скарлатину або реконвалесценти, хворі на ангіну, бешиху, хронічний тонзиліт, назофарингіт, а також здорові носії бета-гемолітичного стрептокока групи А. Заразливість припадає на останні 2 дні інкубації, весь період хвороби і до 21-го дня реконвалесценції.

Захворювання передається повітряно-крапельним шляхом, іноді через дитячі іграшки, рушники та інші предмети побуту, молочні продукти. Коефіцієнт контагіозності становить 0,4. Частіше хворіють діти у віці 2- 9 років. Максимум захворюваності припадає на осінньо-зимовий період. Антибактеріальний імунітет типоспецифічний і нетривалий, антитоксичний - досить стійкий. У хворих на скарлатину, які лікувались антибіотиками, формується менш тривалий імунітет, а тому можливі випадки повторного захворювання.

Інкубаційний період триває 2-7 днів, інколи до 12 днів. Температура тіла підвищується до 38- 39 °С, тримається 3-4 дні та скороченим лізисом знижується до норми. Гарячка супроводжується болем у горлі, нерідко нудотою і блюванням.

Вже в 1-й день хвороби (рідко на 2-3-й день) з'являється крапчаста рожева або пурпурово-червона висипка, яка виступає над поверхнею гіперемійованої шкіри. Висипка концентрується на щоках, в пахвинних і пахвових областях, на згинальних поверхнях кінцівок, особливо в природних складках шкіри; супроводжується свербінням. Носо-губний трикутник блідий, вільний від висипки. Екзантема щезає через 3-7 днів, залишаючи після себе рясне лущення - висівкове на обличчі, пластинчасте - на тулубі та кінцівках, особливо на кінчиках пальців. У деяких хворих може спостерігатись міліарна дрібнопухирцева (на тильній поверхні пальців рук), розеольозно-папульозна (частіше на розгинальній поверхні кінцівок) або геморагічна (при важкому перебігу) висипка.

1. Поняття скарлатини, причини виникнення та шляхи передачі

Заражуються передусім слизові оболонки верхніх дихальних шляхів. Стрептокок, розмножуючись, виділяє токсин, який всмоктується в кров і спричинює порушення загального стану. З дією токсину пов'язані також висипання на шкірі та зміни поверхні язика.

Інколи збудник проникає через ушкоджену шкіру (ранова або опікова скарлатина). Інфекція може передаватися через речі хворого, а також із зараженою їжею (наприклад, через молоко та молочні продукти).

Особливо часто на скарлатину хворіють діти віком від 3 до 10 років.

Інкубаційний період - 2-7 діб.

Хвороба починається раптово. З'являються слабість, головний біль, блювання, температура тіла підвищується до 40°С. Через кілька годин дитині стає боляче ковтати, мигдалики збільшуються, червоніють. На них з'являється наліт (клінічна картина ангіни). Язик вкривається білувато-сірим нальотом. Через 4-5 діб наліт зникає, язик стає малиновим - його колір нагадує колір малини. Збільшуються шийні лімфатичні вузли.

Протягом перших 2 діб на тілі з'являється скарлатинозне висипання - дрібні яскраво-червоні плями. Спочатку їх помічають на шиї, грудях, під пахвами, на ліктьових згинах та внутрішній поверхні стегон, а згодом вони поширюється по всьому тілу. Не уражуються лише ніс, губи та підборіддя (носогубний трикутник). Це характерна ознака скарлатини.

Гостра фаза хвороби триває 2-5 діб, у тяжчих випадках - довше.

Після зниження температури тіла висипання поступово бліднуть, потім зникають. Починає злущуватися шкіра не лише в тих ділянках, де було висипання. На кистях, стопах, де добре розвинений роговий шар, шкіра іноді відлущується шарами. Загальний стан дитини поліпшується.

– вираженість інтоксикаційного синдрому;

– інтенсивність та характер висипу;

– наявність та характер ускладнень.

Температура тіла підвищується до 38 °С, помірно виражені симптоми інтоксикації, загальний стан задовільний, катаральна ангіна, незначний висип на шкірі, клінічні симптоми тривають 3-5 днів.

Температура тіла підвищується до 39-40 °С, тривалість – 5-7 днів, головний біль, повторне блювання, яскравий, інтенсивний висип на шкірі, фолікулярна, лакунарна ангіна, енантема на м’якому піднебінні, розвиток ускладнень.

Значно виражений інтоксикаційний синдром, температура тіла підвищується до

40 °С і вище, можливі менінгеальні симптоми, судоми, порушення свідомості, висип із ціанотичним відтінком, геморагічний висип, розвиток ускладнень.

Характеризується некротичною ангіною, некротичним назофарингітом, розвитком септичних ускладнень.

2. Ускладнення скарлатинита її лікування

Скарлатина небезпечна ускладненнями. Найчастіше спостерігається запалення лімфатичних вузлів, в основному підщелепних. Запалення середнього вуха у дітей виникає зазвичай на 15-16-ту добу хвороби, проте буває й пізніше. Можливий розвиток міокардиту, гломерулонефриту, артриту, серцевої міастенії та своєрідного серцево-судинного синдрому - так зване скарлатинозне серце (сповільнення пульсу, дихальна аритмія, зниження артеріального тиску, систолічний шум тощо).

Скарлатина часто зумовлює загострення ревматизму, інколи початок ревматизму пов'язують саме із скарлатиною.

Захворюваність підвищується в осінньо-зимові місяці.

У домашніх умовах лікують хворих на скарлатину з легким перебігом. У разі тяжкої та ускладненої форм захворювання дитину шпиталізують.

Хворі на скарлатину протягом гострого періоду захворювання повинні дотримуватися постільного режиму. Дитині треба створити спокійну обстановку, постійно провітрювати приміщення. У перші дні хвороби в неї з'являється відчуття болю під час ковтання, різко знижується апетит. Годувати дитину в цей час слід невеликими порціями рідкою або напіврідкою теплою їжею 5-6 разів на день.

Зазвичай діти багато п'ють. Корисні фруктові та овочеві соки, зокрема морквяний, чай з лимоном, настій шипшини, журавлинний морс, овочеві супи, молочні продукти. Дитині дають вівсяний відвар, вівсяну та гречану каші, парові котлети, м'ясне пюре, варену морську рибу, вершкове масло, яблука, виноград. У період розпалу хвороби нерідко можливий запор, а тому в раціон уводять чорнослив, печені яблука, морську капусту, висівки. З дієти вилучають шоколад, гострі та солоні страви.

У більшості випадків хворому рекомендують потогінне лікування - дитину одягають у довгу сорочку, змочену в гарячому відварі трави гуньби сінної або вівсяної соломи, зверху обгортають ковдрою. Тривалість процедури - до 1 години.

У народі хворих на скарлатину годували вівсяною юшкою, вигрівали на печі, яку вистеляли соломою і поливали відваром вівса.

У разі високої температури тіла застосовують заспокійливі обгортання тіла з використанням води температури 30°С.

Одночасно ставлять компреси на шию (температура води 15-18°С), змінюючи їх кожні 10-15 хв. Це обмежує запалення і затримує розвиток нальоту в горлі.

Для лікування скарлатини рекомендують лікарські рослини.

1. Трава суниць лісових: 1 столову ложку сировини залити 200 мл води, витримати на водяній бані 15 хв, настояти 1 год. Приймати по 30-80 мл 3 рази на день.

2. Квітки бузини чорної: 1 десертну ложку сировини залити 300 мл окропу, настояти 20 хв у закритому посуді. Приймати по 30-70 мл 3 рази на день у гарячому вигляді.

3. Трава деревію звичайного: 1 столову ложку залити 300 мл окропу, настояти 1 год. Приймати по 30-70 мл 3 рази на день залежно від віку дитини.

Як протизапальний, антибактеріальний засіб, що підвищує опірність організму, призначають настоянку свіжого кореня ехінацеї пурпурової (аптечний препарат) - по 1 краплі на рік життя дитини 3-4 рази на день з водою.

У разі збільшення та болючості лімфатичних вузлів як протиалергійний та протизапальний засіб призначають суміш:

Трава череди трироздільної - 40 г

Трава фіалки триколірної - 40 г

Трава пасльону солодко-гіркого - 10 г.

Десертну ложку суміші залити 200 мл води, довести до кипіння, витримати на водяній бані 15 хв, настояти 1 год, процідити, приймати протягом дня ковтками.

На припухлі шийні лімфатичні вузли ставити теплі компреси з розчином столового оцту (1 чайна ложка на склянку води), змінюючи їх через 30 хв 2-4 рази.

Як спазмолітичний, сечогінний, протизапальний та відхаркувальний засіб використовують корені бедринцю ломикаменевого. З порошку кореня сформувати пілюлі з медом (по 0,3-0,5 г порошку на 1 пілюлю). Приймати по 1 пілюлі через 4 год, запиваючи водою. Для дітей віком до 5 років готують відвар із кореня: 1/2 столової ложки залити 200 мл окропу, кип'ятити 30 хв на малому вогні, охолодити, процідити. Вживати по 1 чайній ложці 3 рази на день перед їдою. Зменшує запалення та спазм гладеньких м'язів верхніх дихальних шляхів, полегшує відхаркування.

Догляд за ротовою порожниною має бути особливо ретельним. Кожні 2 год полоскати горло відваром листя горіха волоського і трави ожини сизої у співвідношенні 3:1. 50 г суміші залити 500 мл води, кип'ятити 3 хв на малому вогні. Полоскати теплим.

Корисно полоскати горло 5% розчином лимонної кислоти або водою із соком свіжого лимона (20-30 крапель на склянку теплої перевареної води).

Промивати ніс водою температури 27-30°С.

Якщо висипання йде повільно, це небезпечно. Для його посилення роблять обгортання. Простирадло намочують у теплому слабкому розчині кухонної солі та оцту, викручують. Дитину обгортають простирадлом, кладуть у ліжко та вкривають теплою ковдрою. Тривалість процедури - 1-1,5 год. Після обгортання дитину швидко обтирають вологою тканиною і перевдягають. Прискорюють появу висипання ванни температури 35-36°С. Коли шкіра починає лущитися, ванни прискорюють відпадання лусочок. Особливо корисні мильні ванни.

Полегшують лущення ванни з відваром висівок.

Треба берегти дитину від застуди, особливо в період злущування.

Під час хвороби щодня на ніч накладати збуджувальні компреси на живіт, а після одужання - ще протягом 2 тижнів разом із збуджувальними обгортаннями литок (для запобігання загостренню перебігу хвороби).

Важливо правильно доглядати дитину.

Посуд, яким користується дитина добре мити та кип'ятити. Робити вологе прибирання приміщення з використанням 0,5% розчину хлорного вапна, регулярно провітрювати. Повітря в кімнаті має бути не тільки чистим, але й вологим. Можна поставити таз з водою або розвішувати вологі простирадла.

Запалення горла лікують звичайними методами: інгаляції, полоскання або промивання. У разі ускладнення скарлатини міокардитом застосовують відповідне лікування. У разі погіршення серцевої діяльності під час інтоксикації використовують засоби для посилення скоротливої функції міокарда та судинного тонусу. Для своєчасного виявлення отиту натискують на соскоподібні відростки за вухами. У разі отиту з'являється їх болючість. Кожні 2 доби оглядають барабанні перетинки.

У разі нефриту дитині призначають суворий постільний режим, на ділянку нирок прикладають зігрівальні компреси. Дуже важливо дотримуватися дієти (молоко, білий хліб, каші, зварені на воді, з маслом, компоти, апельсиновий сік, ріпа, буряки, свіжі ягоди). Споживання солі слід обмежити. Якщо немає набряків, призначають лужні мінеральні води (боржомі). За наявності набряків використовують сечогінні та потогінні засоби.

Дитину тримають у ліжку до 23-ї доби хвороби. Якщо скарлатина легкого перебігу, дозволяють ходити з 8-10-ї по 17-ту добу, а з 17-ї по 23-тю потрібен постільний режим. Сечу досліджують через день. З 24-ї доби дитині призначають загальну дієту, але вилучають гострі та солоні страви й приправи. Ізоляція хворої дитини повинна тривати не менш як 22 доби від початку захворювання.

Висновки

Скарлатина - гостре інфекційне захворювання, що характеризується ураженням мигдаликів, шкіри та слизових оболонок, типовим висипанням із подальшим злущуванням, загальними проявами інтоксикації.

Збудник скарлатини - гемолітичний стрептокок.

Зараження відбувається від хворого на скарлатину. Вхідні ворота інфекції - піднебінні мигдалики. Збудник потрапляє в організм з краплями слини під час кашлю, чхання, розмови.

Лікування хворих на скарлатину здійснюється переважно в домашніх умовах.

Госпіталізації підлягають хворі:

– з тяжкими формами скарлатини;

– за епідемічними показниками.

Постільний режим протягом гострого періоду.

Антибіотикотерапія – при легкій формі застосовують пеніциліни або макроліди, при середньотяжкій – пеніциліни, при тяжкій – цефалоспорини І-ІІ поколінь, кліндаміцин, ванкоміцин. При легкій формі курс антибіотикотерапії становить

10 днів, при середньотяжкій та тяжкій – 10-14 днів. Шлях уведення: при легкій формі – перорально, при середньотяжкій – внутрішньом’язово, при тяжкій – внутрішньовенно.

При легкій формі – значна кількість питва, при середньотяжкій та тяжкій формах – інфузії глюкозосольових розчинів.

Список використаної літератури

1. Гищак Т. Основи медичних знань та медицини катастроф: Навч. посібник. — К. : Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. — 140с.

2. Головко О. Основи медичних знань: тести / Кам'янець-Подільський національний ун-т. — Кам`янець-Подільський : Аксіома, 2008. — 176c.

3. Коденко Ярослав Володимирович. Основи медичних знань: Навч. посіб. для 10-11 кл. серед. загальноосвіт. школи — К. : Арт-освіта, 2007. — 159 с.

4. Лівак П. Основи медичних знань: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2002. — 160с.

5. Основи медичних знань: Навч. посібник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича / Володимир Федорович Стащук (ред.), Марія Борисівна. Солован (уклад.). — Чернівці : Рута, 2002. — 288с.

6. Чуприна О. Основи медичних знань: долікарська допомога та медико-санітарна підготовка: навч. посіб.. — К. : Видавець Паливода А.В., 2006. — 215с.

Признаки, лечение и профилактика скарлатины

Скарлатиной называют инфекционное заболевание, протекающее в острой форме и характеризующееся точечной сыпью, ангиной, общей интоксикацией организма. Признаки скарлатины у детей всегда ярко выражены и поэтому в большинстве случаев лечение начинается своевременно. Но если инфекция протекает скрыто или без интенсивных проявлений, то возможны серьезные осложнения.

Как передается болезнь

Возбудитель скарлатины относится к группе стрептококков, которые могут поражать почки, суставы, небные миндалины. Если в момент проникновения инфекции в организм у человека сильно ослаблен иммунитет, то развивается это заболевание.

Источник инфекции – человек, который болеет скарлатиной или является носителем стрептококков. Инкубационный период скарлатины в среднем длится около 10 дней. Инфицированный человек представляет опасность для окружающих в плане распространения заболевания в течение 15-20 дней после появления первых признаков.

Скарлатиной также можно заразиться:

• воздушно-капельным путем;
• через игрушки и бытовые предметы;
• посредством продуктов питания.

Клинические проявления

Скарлатина всегда начинается остро:

• внезапно поднимается температура тела до 39 градусов и выше;
• ребенок предъявляет жалобы на сильную головную боль и тошноту;
• больной не может глотать пищу (режущая боль в горле).

Симптомы скарлатины у взрослых идентичны, но течение болезни всегда более тяжелое с критическим повышением температуры и судорогами.

Лечение и профилактика скарлатины

Ответа на вопрос, как лечить скарлатину на начальной стадии, с точным перечнем лекарственных препаратов, нет – врачи рекомендуют проводить только симптоматическую терапию. Если болезнь протекает в легкой форме, то ребенок находится дома. Госпитализация необходима при возникновении осложнений. В течение 10 дней больной должен соблюдать постельный режим, ему назначается курс антибактериальных препаратов для подавления роста и распространения в организме стрептококка. Для облегчения общего состояния здоровья дополнительно врачи рекомендуют:

• полоскание ротовой полости отваром ромашки лекарственной или фурацилином;
• прием антигистаминных средств для снятия зуда в местах высыпаний;
• курс витаминотерапии для укрепления иммунитета и в целях профилактики осложнений.

Лечением и профилактикой скарлатины занимаются педиатры и инфекционисты. Врачи этих специальностей должны не только диагностировать заболевание, дифференцировать его от ангины и аллергии на какие-то лекарственные препараты, но и наблюдать за больным даже после его выздоровления. В частности, нужно следить за характеристиками выделяемой мочи и состоянием суставов, потому что самыми частыми последствиями осложнений скарлатины у ребенка являются гломерулонефрит и ревматизм. Более подробно о возможных осложнениях вы сможете прочесть на страницах нашего сайта Добробут.ком.

Сколько дней длится карантин при скарлатине? Детям и взрослым положена изоляция на10 дней, если течение болезни легкое и без осложнений. Но и после этого срока им нельзя посещать места большого скопления людей (школы, офисы и так далее) еще в течение 12 дней. Таким образом, изоляция продолжается на протяжении минимум 3 недель.

Профилактические мероприятия

Больному скарлатиной необходимо не только выделить отдельное помещение, но и отдельную посуду, полотенце и другие бытовые принадлежности. Необходимо 2-3 раза в день проводить влажную уборку в комнате, где находится пациент, и желательно это делать специальным дезинфицирующим раствором (в домашних условиях для этого подойдет Белизна).

Если произошло заболевание скарлатиной в детском саду, то все учреждение закрывается на карантин и в течение 3 недель его не посещают даже здоровые дети. Но такие риски успешно купируются соблюдением санитарно-гигиенических норм, регулярными проверками санстанции на присутствие стрептококка, влажными уборками с дезинфицирующими растворами и контролем за состоянием детей.

Прививки от скарлатины нет, но, однажды переболев ею, человек становится практически неуязвимым перед инфекцией – иммунная система вырабатывает специфические антитела. Благодаря современным антибактериальным препаратам и высокому уровню медицины скарлатина отлично поддается лечению и прогнозы по ней исключительно благоприятные.

Міністерство охорони здоров‘я України

Коломийське медичне училище ім. Івана Франка

Реферат на тему:

“Вітряна віспа”

Виконала

студентка групи ІІІФ 2

Васкул Ольга Вікторівна

Вітряна віспа – це гостре інфекційне захворювання, що викликається фільтруючим вірусом та характеризується підвищенням температури тіла та плямисто-папульзно-верикульозним висипом на шкірі та слизових оболонок.

Актуальність. Вітряна віспа (вітрянка ) – одна з найпоширеніших інфекцій в світі. За рівнем захворюваності ця інфекція поступається лише грипу та іншим ГРХ. Перебіг її здебільшого легкий, специфічні ускладнення (менінгоенцефаліт, пневмонія) трапляються рідко. Однак після перенесеної вітрянки збудник без будь яки2х клінічних проявів може роками зберігатись в організмі, сприяючи у старшому віці інше захворювання – оперізувальний герпес, який можна розглядати як пізній рецидив вітрянки.

Етіологія. Збудник вітряної віспи та оперізувального герпес у – ДНК-вірус – нестійкий поза організмом людини, швидко ін активується дезінфекційними засобами, при висиханні та температурі понад 60 0 С, але добре зберігається при низькій температурі.

Джерело збудника. Основним джерелом є хворий на вітряну віспу. Хворий стає небезпечним для оточуючих з кінця інкубаційного періоду (за 6-7 годин) до появи висипки) і до п‘ятої доби з моменту появи останніх елементів висипки. Додатковим джерелом може бути хворий на оперізувальний герпес, але він виділяє значно менше вірусів.

Механізм і шляхи передачі. Механізм передачі збудника – краплинний. Незважаючи на слабку стійкість вірусів у довкіллі, доведено (як і при кору) можливість їх поширення з повітря за межі кімнати, дає перебуває хворий (через відчинені двері, систему вентиляції тощо). Таким чином ймовірність зараження може поширюватись на весь будинок (лікарні, дитячого закладу).

Не виключена можливість вертикальної передачі збудників вітряної віспи від матері до плоду, що може спричинити ваду розвитку, але це трапляється дуже рідко.

Прояви епідемічного процесу. Вітряна віспа – типова дитяча інфекція. Новонароджені перших двох місяців життя мають пасивний материнський імунітет, пізніше вони стають сприйнятливими. Тому максимальне число захворілих припадає на вікову групу 2-4 років. Дошкільнята становлять біля 80% захворілих. У старших вікових групах через формування імунного прошарку захворюваність значно зменшується рівень захворюваності дітей в містах у 3-4рази вищий порівняно з селом дорослі частіше хворіють на оперізувальний герпес.

Для вітрянки характерна осіньо-зимова сезонність, що пояснюється тіснішим контактуванням дітей підчас відвідування дитячих садків і шкіл.

Захворюваність найчастіше спорадична. Трапляються спалахи вітряної віспи, зокрема у дитячих дошкільних закладах і лікарнях. Після перенесеної інфекції залишається тривалий імунітет. Повторні захворювання трапляються рідко.

Клініка. Інкубаційний період при вітряній віспі триває від 11-21 дня, найчастіше близько 14 днів. Продромальні явища зводяться до незначних симптомів загальної інтоксикації (нездужання, втрата апетиту, субфебрильна температура тіла тощо.). на такому фоні або без будь-яких передвісників на шкірі з‘являються висипання, що часто супроводяться підвищенням температури тіла. Перші елементи висипу можуть з‘явитися при нормальній температурі тіла. Висип локалізується на обличчі, волосистій частині голови, тулубі та кінцівках. При інтенсивному висипу елементи його можна знайти на долонях та підошвах. Елементи висипок, пройшовши через стадії плями та дрібної папули, швидко перетворюється на характерні для вітряної віспи елементи – везикули (пухирці). Деякі плями зникають, папули розсмоктуються, не доходячи до стадії везикули. Везикула при вітряній віспі мають круглу або овальну форму та різноманітну величину, розміщуються на не інфільтрованій основі, їхня стінка напружена, блискуча, вміст прозорий. Навколо везикули є вузька смужка гіперемії у разу проколу везикула спорожнюється завдяки своїй одно камерності. Окремі везикули мають пуповидні вдавлення, що пов‘язуються з початком розсмоктування їхнього вмісту.

Везикули швидко підсихають через 1-3 дні, на їх місці утворюються бурі кірочки, які відпадають через 1-3 тижні. Висип при вітряній віспі з‘являється протягом кількох днів поштовхами, тому для вітряної віспи характерною є поліморфність висипань – на певній ділянці шкіри можна знайти елементи висипок, що перебувають на різних стадіях розвитку. У деяких хворих одночасно з висипом на шкірі з‘являються елементи висипок на слизових оболонках порожнини рота, носоглотки, гортані, статевих органах та в інших місцях. Це енантема, характерним елементом якої при вітряній віспі як і на шкірі є пухирець. Енантема може випереджати висипання на шкірі. Вітренкових пухирців на слизових оболонках звичайно мало. Вони не стійкі, швидко перетворюються на поверхневі ерозії, які через кілька днів епіталізуються.

Одночасно з підсиханням елементів висипу при вітряній віспі знижується температура тіла і поліпшується загальний стан хворого.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. При обстеженні епідемічного осередку важливо виявити хворого та ізолювати його. З цією метою з‘ясовують наявність і час виникнення попередніх захворювань на вітряку у сім‘ї чи колективу, опитують батьків, вихователів, вчителів про здоров‘я дітей, вимірюють температуру тіла, оглядають шкіру і слизові оболонки.

Вітряну віспу та оперізувальний герпес розпізнають переважно на підставі клінічних та епідеміологічних даних. При потребі діагноз можна підтвердити за допомогою вірусологічного методу (виділення вірусу з вазикул) і серологічних реакцій (РЗК, РПГА).

Проводять ретроспективний епідеміологічний аналіз захворюваності, спрямований на виявлення вікових груп і колективів ризику, встановлення причин спалахів у дитячих колективах.

Ускладнення. Ускладнення можуть бути специфічними (зумовлені вірусом) і в наслідок приєднання бактеріальної інфекції:

Запалення верхніх дихальних шляхів лариноготрахеобронхіт, пневмонія;

Ураження нервової системи – енцефаліт, менінгоенцефаліт, міеліт, параліч лицьового нерва.

Бактеріальні ускладнення – бульозна стрептодермія, флегмона, абсцес, імпетиго, лімфаденіт, стоматит, кон‘юктивіт, кератит, сепсис

Розлади з боку внутрішніх органів.

Лікування вітряної віспи зводиться до дотримання постільного режиму протягом усього періоду висипання, запобігання вторинної інфекції. Везикули треба змазувати 1-2% розчину метиленового синього або брильянтового зеленого, рот полоскати дезинфікуючим розчином. За показаннями застосовують симптоматичні засоби анальгетики, жарознижуючі, проводять детоксикацію. При тяжких формах хвороби та розвитку гнійних ускладнень призначають антибіотики.

Протиепідемічні заходи, спрямовані на нейтралізацію джерела збудника в осередку вітряної віспи такі:

Виявлення і ізоляція хворих (вдома або за показаннями у стаціонарі)

Ізоляція припиняється лише через 9днів від початку захворювання (після відпадання кірок або через 5 діб з моменту появи останнього елементу висипки)

Контактних дітей до семи років, які не хворіли на вітряну віспу, роз‘єднують на 21-й день з моменту спілкування (вони можуть відвідувати дитячі заклади лише у перші 10 діб інкубаційного періоду)

З метою розриву механізму передачі здійснюють часте провітрювання і вологе прибирання приміщення, де перебувають хворі.

Найважливішим профілактичним заходом є недопущення контакту з хворими на вітряну віспу або оперізувальний герпес. З цією метою у дитячих дошкільних закладах щоденно оглядають дітей і опитують їх батьків. У разі підозри на захворювання дитину відправляють додому або залишають в ізоляторі. Потрібно дотримуватись режиму між групової ізоляції.

Важливе значення має запобігання занесенню інфекції в лікувальні установи. Спрямовуючи хвору дитину у будь-який стаціонар лікар повинен зазначити наявність контактів її з інфекційними хворими у сім‘ї чи дитячому закладі.

Специфічна профілактика. Закордоном отримано жива вакцина з ослабленого вірусу вітряної віспи, рекомендована для імунізації дітей раннього віку. При загрозі захворювання дитини з обтяженим анамнезом можна провести пасивну імунізацію гамаглобуліном.

В Богородчанському районі інфекційні захворювання за останні десять років становлять такі дані.

Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок.

Причини дифтерії

Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб; кип’ятіння та 1%-й розчин сулеми знищують палички через 1 хвилину. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий, швидко гине під час нагрівання (+60 °С та вище), а також внаслідок дії прямих сонячних променів. Інкубаційний період захворювання — від 3 до 10 днів.

Джерело інфекції — хвора людина чи носій Corynebacterium diphtheriae, які виділяють токсигенні штами збудника.

Бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae є окремим типом інфекційного процесу і буває:

• реконвалесцентне (у осіб, що перехворіли на дифтерію);
• у здорових осіб (у яких на момент огляду клінічні симптоми були відсутні).

За тривалістю бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae поділяють на:

• короткочасне — збудник виділяється до 2 тижнів;
• середньої тривалості — від 2 тижнів до 1 місяця;
• затяжне — більше 1 місяця;
• хронічне — від 6 місяців до кількох років.

Шляхи передавання інфекції

Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передавання також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.

Симптоми дифтерії

Інкубаційний період дифтерії становить 2–10 днів.

Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/чи обтурації дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднання вторинних інфекцій.

Захворювання на дифтерію може мати такі прояви:

• біль у горлі;
• підвищена температура, лихоманка;
• набряк слизової оболонки ротоглотки;
• наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
• набряк шиї;
• збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.

Виділяють різні форми захворювання.

Дифтерія носа: серозно-геморагічні, гнійні чи гнійно-геморагічні виділення з носа, незначне поширення фібринозних плівок (в основному перетинка носа); зрідка — загальні симптоми.

Дифтерія глотки: найчастіша форма; неприємний запах з рота, біль у горлі, труднощі під час ковтання, слинотеча, збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли, у тяжких випадках — масивний набряк м’яких тканин шиї (bull neck, бичача шия). У пацієнтів з обструкцією дихальних шляхів — участь допоміжних дихальних м’язів, інколи ціаноз. Існує ризик аспірації відірваних фрагментів фібринозних плівок і асфіксії. Фібринозні плівки, спочатку білі, потім сіро-коричневі, з’являються впродовж 2–3 днів, укривають піднебінні мигдалики, задню стінку глотки, м’яке піднебіння; слизова оболонка глотки незначно гіперемована і набрякла.

Дифтерія шкіри: раньова інфекція; хронічна виразка, яка не гоїться, вкрита брудно-сірим нальотом або заповнена некротичними масами, зрідка — симптоми системної дії токсину.

Дифтерія може вражати й інші органи: кон’юнктиву, вухо, піхву, пряму кишку.

Ускладнення

Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. До дії токсину чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система. Унаслідок дії токсину порушується синтез білка клітинами, що призводить до гибелі клітини.

Ускладнення від дифтерії можуть включати:

• блокування дихальних шляхів;
• інфекційно-токсичний шок;
• пошкодження серцевого м’яза (міокардит);
• ураження нервової системи;
• нефрозонефрит;
• легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).

Лікування дифтерії

Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.

Профілактика дифтерії

Попередити розвиток небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих кожні 10 років.

Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1–1,5 років не гарантує захисту від інфікування та захворювання, але у правильно щеплених недуга матиме набагато легший перебіг, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно здійснювати як вакцинацію, так і ревакцинацію.

Щоб запобігти розповсюдженню хвороби, потрібні раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.

Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та допомагає зменшити захворюваність.

Вакцинація відбувається у кабінетах щеплень дільничних поліклінічних закладів (безкоштовно). Також є мережа приватних кабінетів щеплень, де можна вакцинуватися власним коштом.

Вакцинація дітей

Згідно з національним Календарем профілактичних щеплень, для вакцинації дітей проти дифтерії, кашлюку, правця на першому році життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (АаКДП), для ослаблених дітей, так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом. Ці вакцини використовуються для щеплення дітей до 6 років 11 місяців 29 днів.

Вакцинація АКДП (АаКДП) вакциною здійснюється у: 2 місяці (перше щеплення), 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення). У 18 місяців проводиться ревакцинація.

Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі — АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (далі — АДП-М).

Щеплення дітей до 7 років з порушенням Календаря призначаються лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати чотириразове щеплення проти кашлюку до 6 років 11 місяців 29 днів. У разі неможливості отримати 4 дози вакцини проти кашлюку дитиною до 6 років 11 місяців 29 днів вводять стільки доз, скільки дитина встигне отримати до виповнення їй зазначеного віку.

Дітям, старшим 7 років, та дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово. Ревакцинація дітей віком 15 –18 років, які отримують щеплення поза цим Календарем, здійснюється з мінімальним інтервалом у 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.

Вакцинація дорослих

Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.

Для профілактики дифтерії у разі виникнення осередку інфекції контактні особи залежно від їхнього вакцинального статусу підлягають негайній імунізації:

• нещеплені особи мають одержати первинний вакцинальний комплекс (вакцинація та перша ревакцинація) препаратами згідно з віком;
• особи, які підлягають ревакцинації згідно з Календарем щеплень у цьому році, мають негайно отримати чергову ревакцинацію;
• особи, імунізовані згідно з Календарем, мають отримати додаткову дозу АД (дифтерійного анатоксину) чи анатоксину АД-М залежно від віку, якщо після останнього щеплення проти дифтерії минув щонайменш рік.

Захворюваність на дифтерію в Україні у 2010–2019 роках

Протягом останніх дев’яти років в Україні щорічно реєстрували поодинокі випадки дифтерії (за винятком 2017 р.). У 2010–2018 рр. загалом зареєстровано 56 хворих на дифтерію, з них 12 дітей та 44 дорослих. Летальних випадків не зафіксовано.

У 2019 р., станом на 29 жовтня, зареєстровано 20 випадків дифтерії, зокрема п’ять підтверджених лабораторно: по одному випадку у мешканців Луганської, Хмельницької, Тернопільської, Закарпатської областей та м. Київ.

Також зафіксовано 14 імовірних випадків дифтерії серед контактних осіб у Закарпатській області та один у м. Київ. Ці випадки визначено як імовірні за клінічними та епідеміологічними критеріями, а випадок у мешканки Києва — за клінічними. Лабораторні дослідження на підтвердження/спростування імовірних і можливого випадків тривають.

У 2019 р. по одному випадку зареєстровано у лютому (Луганська обл.) та серпні (Хмельницька обл.). Решту 18 випадків зафіксовано у жовтні.

Із зареєстрованих 2019 р. хворих на дифтерію 19 — дорослі. За локалізацією ураження — у Луганській області виявлено дифтерію ока, у решті випадків — дифтерію зіву/мигдаликів. За результатами бактеріологічного обстеження у хворого в Києві виявлено Corynebacterium ulcerans, у 18 інших випадках — Corynebacterium diphtheriae. Лабораторні дослідження ще одного випадку тривають.

Протидифтерійну сироватку вводили шести хворим: по 20 000 МО — хворій з Луганської області й чотирьом хворим із Закарпаття і 30 000 МО — хворій з м. Київ.