Другий рік місто косить чума

#BRUTTO новая песня "Середнi вiкi"

"Другий рік місто косить чума.

Не працюють навіть борделі й тюрма.

Скінчився хліб, скінчилась вода.

З культурного життя – лише хресна хода.

Ходимо, кличемо святих отців.

На зворотньому шляху підбираємо мерців.

Папське ім’я втрачає силу і міць.

Відьми звільняються з робочих місць.

Сенс ворушити цю каламуть?

Що тут гадати? Всі й так помруть.

Яка різниця, що скажуть зірки?

Середні віки такі Середні віки.

І тоді єпископ приходить у єврейський квартал,

і говорить: «Хто з нас не гине за метал?

Усіх нас нищить небесний терор,

усіх нас винесуть в чорний коридор.

Світла немає. Відсутня мета.

І тоді лунає барабанний бій,

і підіймає з землі ремісників і повій,

і затягує нас у свою круговерть.

Тих, хто помер, не лякає смерть.

Не лякає жодна з її образ.

Боятись тут варто хіба що нас.

І ми одягаємо пір’я й хвости,

і змащуємо кров’ю натільні хрести,

і палимо на вулицях свого сатану,

і оголошуємо небесам війну,

і водимо процесії довкола вогнів.

Все, що в нас є – це народний гнів.

Клади на обличчя пудру й грим.

Ніколи не пізно померти молодим.

Ніколи не пізно змінити ім’я.

Про мене свідчитиме тінь моя.

Але ніколи й нікому не кажи про це.

Смерть не пізнає нас у лице."

Женя,
"Другий рік місто косить чума.
Не працюють навіть борделі й тюрма.
Скінчився хліб, скінчилась вода.
З культурного життя – лише хресна хода".

- Уже второй год там идет война и нет культурной жизни, кроме как убийства и обстрелы украинской территории.

"Ходимо, кличемо святих отців.
На зворотньому шляху підбираємо мерців"

думаю, что под "Святыми отцами", имеется в виду "путен введи вайска", которые возвращаются домой двухсотыми.

ну и так дальше. по-моему, текст однозначен. да и девушка в клипе, в образе россии, не спроста.
может я и ошибаюсь, конечно

дуже влучно підібрано вірш Жадана!
безумовно найкращий кліп Brutto, і одна з кращих пісень
роботу можна передивлятись безліч разів, у відео та самому тексті заховано дуже багато образів, які зараз є актуальними

сподіваюсь колись почую наживо, як Міхалок і Жадан її співають разом) абуло б круто взагалі почути спільні роботи Brutto та гурту "Жадан і Собаки"

Сергей,
Второй год город косит чума .
Не работают бордели и даже тюрьма .
Иссякли запасы хлеба и запасы воды .
Культурная жизнь - лишь крестные ходы .
Ходим , зовем святых отцов .
По дороге назад собираем мертвецов .
У папского имени силы и мощи нет .
Ведьмы увольняются с рабочих мест .
Зачем болтать всю эту муть ?
Зачем гадать , если все умрут ?
Какое разница , что скажет звезда ?
Средние века такие Средние века .
Приходит епископ в еврейский квартал ,
Говорит : " Кто погибнет за метал ?
Всех уничтожает небесный террор ,
Всех нас вынесут в чёрный коридор .
Света нет . Отсутствует цель .
Праздник начинать надо теперь ."
Звучит тогда барабанный гром ,
Тянет нас в свой круговерть .
Мертвецов не пугает смерть .
Не пугает ни один её образ .
Бояться здесь стоит лишь нас .
Мы одеваем перья и хвосты ,
Мажем кровью нательные кресты ,
Сжигаем на улицах своего сатану ,
Объявляем небесам войну ,
водим хороводы вокруг огней.
Всё, что у нас есть - народный гнев .
Клади на лицо пудру и грим .
Никогда не поздно умереть молодым .
Не поздно изменить имя .
Про меня скажет лишь тень моя .
Но никогда никому не говори про это .
Смерть не узнает нас в лицо .

PS. Приношу извинения за нарушение рифмы и определённые неточности

Друзья! Обращаем Ваше внимание: чтобы правильно исправить текст песни, надо выделить как минимум два слова

Середнi вiки

[Куплет 1]:
Другий рік місто косить чума,
Не працюють навіть борделі й тюрма.
Скінчився хліб, скінчилась вода.
З культурного життя -
лише хресна хода.

Ходимо, кличемо Святих Отців.
На зворотньому шляху підбираємо мерців.
Папське ім’я втрачає силу і міць.
Відьми звільняються з робочих місць.

Сенс ворушити цю каламуть?
Що тут гадати? Всі й так помруть.
Яка різниця, що скажуть зірки?
Середні віки, такі Середні віки.

[Приспiв]:
Середні віки! Середні віки!
Середні віки! Середні віки, такі середні віки.
Середні віки! Середні віки!
Середні віки! Середні віки, такі середні віки.

[Куплет 2]:
І тоді єпископ приходить
у єврейський квартал,
І говорить: «Хто з нас не гине за метал?
Усіх нас нищить небесний терор,
Усіх нас винесуть в чорний коридор.

І затягує нас у свою круговерть.
Тих, хто помер, не лякає смерть.
Не лякає жодна з її образ.
Боятись тут варто хіба що нас.

[Куплет 3]:
І ми одягаємо пір’я й хвости,
І змащуємо кров’ю натільні хрести,
І палимо на вулицях свого сатану,
І оголошуємо небесам війну.

І водимо процесії довкола вогнів.
Все, що в нас є - це народний гнів.
Клади на обличчя пудру й грим.
Ніколи не пізно померти молодим.

Ніколи не пізно змінити ім’я.
Про мене свідчитиме тінь моя.
Але ніколи й нікому не кажи про це.
Смерть не пізнає нас у лице.

Средние века

[Куплет 1]:
Второй год город косит чума,
Не работают даже бордели и тюрьма,
Кончился хлеб, закончилась вода,
Из культурной жизни –
только крестный ход.

Ходим, зовем святых отцов,
На обратном пути подбираем мертвецов.
Папское имя теряет силу и мощь.
Ведьмы уходят со своих рабочих мест.

Стоит ли шевелить эту муть?
Чего тут гадать? Все и так умрут.
Какая разница, что скажут звезды?
Средние века, такое средневековье.

Припев:
Средние века. Такие средние века!
Средние века. Такие средние века!
Средние века. Такие средние века!
Средние века. Такие средние века!

[Куплет 2]:
И тогда епископ придет
в квартал еврейский,
Скажет: «Кто из нас не гибнет за металл?
Всех нас уничтожит террор небесный,
Всех нас вынесут в черный коридор.

И затянет нас в свою круговерть.
Тех, кто умер, не пугает смерть,
Не пугает ни один её образ,
Бояться здесь стоит разве что нас.

[Куплет 3]:
И мы надеваем перья и хвосты,
И смазываем кровью нательные кресты,
И разжигаем своего сатану,
И объявляем небесам войну.

И водим процессии вокруг огней.
Все, что у нас есть – это народный гнев.
Клади на лицо пудру и грим,
Никогда не поздно умереть молодым.

Никогда не поздно изменить имя,
Обо мне свидетельствует тень моя.
Но никогда и никому не говори об этом.
Смерть не узнает нас в лицо.

Друзья! Обращаем Ваше внимание: чтобы правильно исправить текст песни, надо выделить как минимум два слова

BRUTTO - Середнi вiки.
Музыка: Сергей Михалок.
Слова: Сергей Жадан.
Режиссер: Анна Бурячкова.
Оператор: Михаил Марков.
Со-режиссер/режиссер монтажа: Юра Резниченко.
Второй режиссер: Андрей Мороз.
Второй второй режиссер: Вадим Юзба.
Плейбек: Саша Мороз.
Художник-Постановщик: Давид Хараишвили.
Декоратор: Саша Патока.
Стиль: Леся Патока и Patoka studio, Анета Хараишвили.
Грим: Джулия Мельник.
Волосы: Нодира Туражданова.
Локации: Роман Павленко.
Фокус-пуллер: Кирилл Шлямин, Сергей Пантелеев.
Гафер: Леонид Сидоренко.
Стедикам: Антон Лукашенко.
Кастинг: Ника Бондарь.
Техническое обеспечение: Radioaktivefilm, Illuminatior Filmservice, Because production.
Исполнительный продюсер: Евгения Яцута.
Продюсер: Катя Галицкая.
Продакшн менеджер: Юра Галицкий.
Ассистенты: Иван Суворин, Сергей Тройчук, Юля Сацута, Эмиль Шкульский.
Октябрь, 2016.

Понравился текст песни? Напиши в комментарии!

Автор Сергей Жадан

Сергій Жадан

ТАМПЛІЄРИ

Нові вірші, 2015—2016

Пропозиція проілюструвати нову книгу Сергія Жадана полестила мені й зацікавила. У певному сенсі ми всі живемо в епоху Жадана. Сергій сьогодні — чи не найважливіша постать нової української літератури. Крім того, я сприймаю його як голос розуму і взірець чесної позиції письменника у наш розшарпаний час у нашій вже вкотре в муках самонароджуваній країні.

Я вирішив не ілюструвати буквально конкретні тексти, а створити таку собі сюїту за мотивами власних робіт різних років, образи яких — за моїми відчуттями — перегукуються з поезією Сергія. Наскільки це вдалося — судити вам.

Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі

Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі.

Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.

Потяги завмирають на мить і рушають далі.

Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.

Ніхто не зупиняється в її місті.

Ніхто не хоче забрати її з собою.

Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,

що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.

Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,

що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,

що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого

і літньої порожньої панорами.

Ніхто не пояснює їй, у чому причина.

Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.

Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,

ніби хребет у підлітка з інтернату.

Формуються світло й темрява, складаючись разом.

Літнє сонце перетікає в зими.

Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.

Головне розуміти, що все це діється саме з ними.

Формується її пам’ять, формується втіха.

В цьому місті народилися всі, кого вона знає.

Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.

Коли згадувати більше немає кого, вона засинає.

Як ми будували свої доми?

Коли стоїш під небесами зими,

і небеса розвертаються й відпливають геть,

розумієш, що жити потрібно там, де тебе не лякає смерть.

Будуй стіни з водоростей і трави,

рий вовчі ями й рови.

Звикай жити разом з усіма день при дні.

Батьківщина — це там, де тебе розуміють, коли ти говориш вві сні.

Клади камінь при камені, будуй свій дім:

на глині, на чорноземі твердім,

вибирай у землі з кишень вугілля й сіль.

Кожен повинен мати дах для поминок і весіль.

Потрібно мати місце, якого буде шкода.

Вода чогось варта, якщо це питна вода.

Коли справді шукаєш винних, то це не ми.

Все життя ми будували свої доми.

Брила до брили, до цвяха цвях, стіна до стіни.

Якщо можеш мене спинити — ну то спини.

Але якщо хочеш, щоби мене тут не було,

доведеться, крім мене, забрати й моє житло.

Поближче до сонця, подалі від пустоти.

Дерева будуть рости, діти будуть рости.

На тютюновому листі виступає роса.

Ми будували так, ніби вивершували небеса.

Мов упорядковували висоту.

Ніби словами наповнювали мову пусту.

Ніби повертали речам імена.

До брили брила, до цвяха цвях, до стіни стіна.

Голос сильним дається для співу, слабким для молитов.

Мова зникає, коли нею не говорять про любов.

Ночі не мають сенсу без темноти.

Світи наді мною, чорне сонце, світи.

Міста будували з сонця і глини

Міста будували з сонця і глини,

замішували їх на вірі й надії.

Але приходить літо в холодні долини,

і на камінні гріються змії.

Змії заповзають в наші будинки,

змії сплять на ламких простирадлах,

обживають кишені й армійські ботинки,

лежать по коморах і сухих підвалах.

Від червня горить, не згасаючи, спека,

і змії вичікують під подушками,

ховаються в кухнях та бібліотеках,

звиваються за віршами та словниками.

І ми стоїмо під пекучим небом,

і не можемо зайти на власні подвір’я.

Наші міста загусають медом.

В наших вітальнях літає пір’я.

і прогріваються могильні плити,

і всі завмирають, ніби в давньому танці.

Але один хтось знає, що треба робити,

і якось зранку береться до праці.

Тримайся нас, наша любове,

лють цього літа — дзвінка і висока.

Доброго полювання тобі, змієлове,

твердої руки й гострого ока.

Кожен із нас тебе знає й кличе,

і доки діти бояться заснути,

доброї роботи тобі, чоловіче,

хай менше довкола буде отрути.

Знайди бодай якесь виправдáння

цьому місту із тисячею криївок.

Хай повертаються після вигнання

вагітні жінки до своїх домівок.

Вулиці тонуть у сонячній млості,

літню зелень не перебороти.

Життя дається для любові і злості.

Кожному вистачить роботи.

В місті з'явилися невідомі святі

В місті з'явилися невідомі святі,

молились камінню й спали на килимах.

Який зв’язок із господом при такому покритті?

Малюй хрести на потрібних тобі домах.

За ними прийшли військові й запалили міста,

почали різати безбожників та мирян.

І ось тоді Йона написав пояснювального листа,

зібрав речі й рушив за океан.

В Іспанії нині, — думав він, — на перевалах лежать сніги,

а з пляжів діти ловлять золотих медуз,

там є робота і поночі не душать гріхи,

там вітер ховається в складках рибальських блуз.

А тут між цих ассирійців страшніше щодень

і немае куди сховатися від вогню,

і що їм, ассирійцям, до моїх одкровень,

смішно думати, ніби я все це спиню.

Він вантажиться разом з усіма до гумового човна,

і море не має берега і не має дна,

платить перевізнику, знімає обручку з руки,

розраховує на три дні питну воду та цигарки.

Але серед моря їх зупиняє патруль,

і Йоні дірявлять легеню найгострішою з куль,

і він іде на дно, якого немає, і доки іде,

йому простягає руку господь,

який весь цей час був невідомо де.

Я виплюну тебе на берег, як випльовує наживку найбільша з риб,

я вдихну в тебе життя, як вдихають звук у сурму,

поверну тобі голос, якщо ти зовсім охрип.

Ти маєш жити там, де ти маєш жити, і не питай чому.

Якщо ви всі прорветесь і уникнете облав,

якщо загубитесь у чужих містах,

ви все одно не зможете бути щасливими там, де вас ніхто не чекав.

Вигнання завжди обертається тишею на вустах.

Я розумію, що ти не хочеш жити між бід і пожеж,

розумію, що тобі заважає кожна з моїх загорож.

Можна втекти від мене, але від себе ти ж не втечеш.

Та й від мене, якщо відверто, не втечеш також.

Тоді Йона сушить речі й приходить назад.

Провітрює дім, бачить, як розрісся яблуневий сад.

Яблука падають і лежать у траві,

ніби риби, яких викинуло на берег — ще не померлі, але вже не живі.

І якщо їх не збирати щоденно, вони обов’язково помруть.

І роса проступатиме на їхній шкірі, як ртуть.

Господь себе сам боронить та охороня.

А ось за деревами слід доглядати щодня.

Цього літа всі полюють акул

Цього літа всі полюють акул.

Небо розглядає рибалок впритул.

Рибалки зранку бовтаються в спекоті неживій.

Надвечір починається буревій.

Вітрило розгортається, мов чай, кинутий у кип’яток.

Море схоже на книгу з великою кількістю помилок.

Рибалка радить акулам рухатись на рятівний маяк,

я потім, каже, всіх порятую, просто не знаю ще як.

Забудь, кажуть йому акули, забудь, не витрачай зусиль.

Краще допоможи тим, хто дійсно гине між хвиль.

Допоможи тим, хто не вигрібає, дай їм руку, допоможи.

Скоро ніч. Дощі просвічуються промінням, як вітражі.

Краще допоможи безнадійно слабким,

тим, хто далі уявляє себе невідомо ким,

хто і досі гадає вийти сухим із цієї води.

Зроби для них щось, якщо вже прийшов сюди.

Зроби хоч щось для тих, хто холоне в пітьмі.

Не витрачай свою волю на нас — ми впораємося самі.

Небо над нами розірвалося й пролилось.

Не треба рятувати світ, спробуй урятувати хоча б когось.

Вогонь остиг і перегорів.

Тишу порушують повільні рухи морських корів.

Піймана риба висить на веранді, мов на хресті.

В церкві все — як у житті,

все-все — як у житті.

Другий рік місто косить чума

Другий рік місто косить чума.

Не працюють навіть борделі й тюрма.

Скінчився хліб, скінчилась вода.

З культурного життя — лише хресна хода.

Ходимо, кличемо святих отців.

На зворотному шляху підбираємо мерців.

Папське ім’я втрачає силу і міць.

Відьми звільняються з робочих місць.

Сенс ворушити цю каламуть?

Що тут гадати? Всі й так помруть.

Яка різниця, що скажуть зірки?

Середні віки такі Середні віки.

І тоді єпископ приходить у єврейський квартал,

і говорить: «Хто з нас не гине за метал?

Усіх нас нищить небесний терор,

усіх нас винесуть в чорний коридор.

Світла немає. Відсутня мета.

І тоді лунає барабанний бій,

і підіймає з землі ремісників і повій,

і затягує нас у свою круговерть.

Тих, хто помер, не лякає смерть.

Не лякає жодна з її образ.

Боятись тут варто хіба що нас.

І ми одягаємо пір’я й хвости,

і змащуємо кров’ю натільні хрести,

і палимо на вулицях свого сатану,

і оголошуємо небесам війну,

і водимо процесії довкола вогнів.

Все, що в нас є — це народний гнів.

Клади на обличчя пудру й грим.

Ніколи не пізно померти молодим.

Ніколи не пізно змінити ім'я.

Про мене свідчитиме тінь моя.

Але ніколи й нікому не кажи про це.

Смерть не пізнає нас у лице.

Життя випалює нас, як сірники,

виймає, мов скалки зі своєї руки,

вириває нас, ніби ніж із плеча,

ми лишаємось, дикі, як алича,

лишаємось, апелюємо до своїх богів.

Як на небіжчиків у нас забагато боргів.

Лишаємось разом — мертві й живі,

стоїмо по горло у високій траві,

стоїмо на березі нічної ріки,

запалюємо старі маяки.

На вогонь прилітає лише сарана.

Ніч глибока. Немає дна.

Кидай мертвих за борт

Кидай мертвих за борт,

кидай мертвих за борт.

Пускай під воду холодні тіла, замотані в шовк.

Мертві не знають клопоту, не знають турбот.

Зшивай роздертих, видовжуй рваний шов.

Скидай прокажених у хвилі,

скидай зачумлених в ніч,

тих, кого з’їли сухоти, мов черва,

сотні мертвих сердець

і сотні холодних облич,

кидай мертвих за борт, починаються добрі жнива.

В пятницу, 23 августа, самому популярному современному поэту Украины Сергею Жадану исполнилось 45 лет. По сути он является единственным писателем нашей страны, который не просто выпускает книги, но и гастролирует по всей стране, проводя творческие встречи со своими поклонниками, где целых полтора часа он читает свои стихи. Причем он легко собирает около тысячи зрителей на свои поэтические вечера и не бесплатно, как это водится на презентациях литераторов, а за деньги. Не удивительно, что в день своего юбилея у него - поэтический концерт, который пройдет в столичном МЦКИ, вмещающем около 2,5 тыс человек. Кроме этого, по словам Жадана, он готовит к выпуску сборник новых стихов. Именно в день рождения он опубликовал на своей страничке в Facebook новый стих и написал: "Один из последних стихов для новой книги, которая выйдет будущей весной". Предлагаем вашему вниманию этот и еще ряд одних из самых известных стихов Жадана разных лет.

Слухати спів у горішньому русі.

Слухати ночі траву намоклу.

Нагадай мені дихати, коли я задихнуся.

Нагадай говорити, коли замовкну.

Воля твоя у важкому припливі,

в паморозі, у ранковій тиші.

Нагадай, що печалі мої неважливі.

Нагадай, що причини щоразу простіші.

Час передбачення та інтриги.

Час переходу, який почався.

Нагадай, що не варто триматись за книги,

в яких взагалі не йдеться про щастя.

Дивовижне знання, нехитре вміння.

Нагадай мені, що хоч іноді треба

слухати, як лежить каміння,

слухати, як стоять дерева.

Конечно, Жадан известен не только как поэт и писатель, но и как автор текстов и солист двух групп “Жадан и собаки” и “Линия Маннергейма”. На днях он выложил в своем блоге историю о том, как снимался клип на песню “Линия Маннергейма” и сам стих, который появился у него, как и водится у поэта, раньше музыки.

"Мы поехали снимать клип зимой 18-го. Первые кадры сняли под Новоайдаром, на бывших наших блок-постах. Где-то на подъезде к Счастью остановились и подняли квадрокоптер. На экране появился правый берег Донца. Где-то через 10 минут подъехала наша разведка. Вели себя вежливо, хотя могли и по голове дать. Ребята были молодые, откуда-то из Львова, нас узнали, сфотографировались и попросили беспилотник над линией фронта не поднимать. Далее снимали в Станице. Там уже сами нашли военных и попросили нас сопровождать, чтобы не было никаких вопросов. Снимали именно тот мост, который сейчас хотят ремонтировать, залетали на правый берег. Вся эта течение Донца в кадре - это именно Станица. И сама Станица, с которой сейчас происходят непонятные вещи. Я все эти виды помню такими с детства - ты подъезжаешь по луганской трассе, со стороны Старобельска, и вдруг, сразу за соснами и холмами, начинается счастье".

Наша єресь тримається на вірі.

Починаються зачистки в прямому ефірі.

Перші погроми, спалені пороми.

Витворюється лінія оборони.

Все, що і далі лишається з тобою –

рваний простір для любові та бою.

Небо перетворюється на свинчатку.

Холодна війна починається спочатку.

Жар випалює балкони і тераси.

Демони звертають із нічної автотраси.

Підпалюють твою початкову школу,

Ставлять розп’яття серед танцполу.

Демон виростав серед друзів на бійні,

В демона рухи – навчені й повільні,

в демона серце – криваве і тепле.

Демон ридає і звертається до тебе:

Де твоя лінія Маннергейма?

Трофейна торба, місячна норма.

Заповнюється скаутами перша платформа.

Лінія відлучення, лінія болю,

Лінія, що тягнеться весь час за тобою.

Небесна Палестина, внутрішня Лівія.

Де твоя лінія, ей, де твоя лінія?

Світ проходить там, де ти стоїш.

Світ торкається найглибшої із тиш.

Світ виникає зі світла і пітьми.

Справжня історія твориться дітьми.

Повітря складається зі світла й води.

Далі відступати немає куди.

В повітрі ховається сорок голосів.

Час зламався, зупинився і осів.

Час втомився і нікуди не йде,

затопленим лінкором зупиняє свій хід.

Де твоя лінія долі, де?

Кому тепер від тебе передати привіт?

Відданість складається з розбитих сердець.

Демон грає на армійській трубі.

Місяць підіймається – холодний, як мрець.

Світить тобі, підспівує тобі.

З неба звалюється спека липнева.

Де проходить твоя лінія неба,

лінія пам’яті, лінія відриву,

лінія, де хвилі перетворюються в кригу?

Птахи над тобою схожі на каміння,

демонів пропалює сонячне проміння.

Сонце зліплене з трави та алюмінію.

Бог боїться заступити за лінію.

Де твоя лінія Маннергейма?

Трофейна торба, місячна норма.

Рветься по шву піхотинська уніформа.

Лінія відлучення, лінія болю,

Лінія, що йде все життя за тобою.

Чорне, випалене покоління,

де твоя лінія, ей, де твоя лінія?

Де твоя лінія Маннергейма?

Трофейна торба, місячна норма.

Заповнюється скаутами перша платформа.

Лінія відлучення, лінія болю.

Лінія, що тягнеться весь час за тобою.

Небесна Палестина, внутрішня Лівія.

Де твоя лінія, ей, де твоя лінія?

"Лінія Маннергейма" – "Де твоя лінія?"

"В мая 2017 года мы с "Собаками" были в Нью-Йорке и участвовали в спектакле "Тычина, Жадан и Собаки". Режиссер Virlana Tkacz, как всегда, смешала несмешивающихся - то есть нас, Павла Григорьевича с его сонетами и обертонами, Юлиана с его кобзой, легендарного куратора Bowery Poetry Club Боба Холмана и невероятных фантастических актеров - украинских и американских. Играли мы в театре "Ла Мама" - том самом, где в свое время работала Патти Смит. Жили в самом театре. Времени у нас было много (хотя за то время сыграли 12 спектаклей и пару своих концертов), время шло бурно, и вот там я написал это стихотворение о плотнике, который затем вошел в книгу "Антенна". "Антенна" вышла целом таким жизнеописанием Святого семейства. Но началось все именно с этого стихотворения. А уже перед самым отъездом Waldemart Klyuzko снял нам видео на песню "Ребе". И в этом видео, кроме нас самих, снялся наш дорогой друг Роб Фельдман".

доки сонце стоїть над найбільшим із створених богом міст.

Танцюй, про все вже написано Гомером в його книжках.

Місто не засинало всю ніч, ніби закоханий підліток, подорожній ступає на міст.

Перекупки несуть на заріз червоних півнів

у чорних мішках.

Ти пам’ятаєш слова тієї пісні, тесле,

що вилітала з вранішнього вікна?

Ти пам’ятаєш, як тікав зі школи,

як потому йшов прибережним піском?

Вона одна тебе любить, тесле, в цілому світі – вона одна.

Її вечірня вулиця, мов серце матері,

пахне хлібом і часником.

Танцюй посеред цього світу,

який крутиться без утоми й мети.

Хлопчик лишає батьківський дім,

як ранкове сонце лишає тьму.

На кожному з нас, тесле, стоїть тавро,

тавро любові і самоти.

Коли в тебе народиться син, він пояснить тобі чому.

І довгі ночі ніжності, коли ти називав її на ім’я,

називав так, наче вигадував мову для німих.

Тепер ось ти співаєш цю пісню,

ніби вона справді лише твоя,

ніби це саме ти знайшов її колись в одній із книг.

І від танцю забиває дихання і проступає робочий піт.

І в повітря цівкою крові вплітається запах морської води.

І на цій площі суботнього ранку може вміститися цілий світ.

І коли в тебе народиться син – ти його теж приведеш сюди.

Танцюй, тесле – кричать перекупки,

танцюй – тішаться різники.

Хтось виплітає цей світ, мов кошик із зелених лозин.

Ти пам’ятаєш ту пісню, з якої почалися всі словники.

Вона одна тебе любить, ким би не був твій син.

Все, що вміємо ми, все, що знаємо, все, що любимо ми.

Все, чого ти боявся, тесле, все, чого ти хотів.

Сонце, мов півень із відрубаною головою, б’є крильми.

Вітає цей дивний світ, найсправедливіший зі світів.

"Стихотворение о Константиновском железнодорожном вокзале. Сколько раз случалось там за последние пять лет останавливаться, кого встречать, кого провожать. Сколько раз случалось там выступать за эти пять лет, в том числе в интернате, который мы поддерживаем и с которым успели подружиться. Хотя, конечно, нечто подобное можно было написать и о Сватово, и о Рубежное, и о десятке-другом других транзитных городах, в которых никто не останавливается, но в которых продолжают жить, расти и помнить о своих живых и умерших".

Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі.

Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.

Потяги завмирають на мить і рушають далі.

Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.

Ніхто не зупиняється в її місті.

Ніхто не хоче забрати її з собою.

Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,

що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.

Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,

що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,

що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого

і літньої порожньої панорами.

Ніхто не пояснює їй, у чому причина.

Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.

Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,

ніби хребет у підлітка з інтернату.

Формуються світло й темрява, складаючись разом.

Літнє сонце перетікає в зими.

Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.

Головне розуміти, що все це діється саме з ними.

Формується її пам’ять, формується втіха.

В цьому місті народилися всі, кого вона знає.

Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.

Коли згадувати більше немає кого, вона засинає.

"Очень люблю "Середні віки" в исполнении Brutto. В общем люблю Михалка. Помню, мы где-то выступали с "Разделительными", был чек, и тут позвонил Сергей. И минут сорок объяснял концепцию своего нового альбома - эмоционально и убедительно. Я ничего не понял, но тут же написал слова песни "Саботаж". Позже даже снялся в них в клипе на песню "Рокки". Мощный альбом вышел, как по мне. А "Середні віки" вошли в книгу "Тамплиеры". Мы со Святославом Померанцевым решили поэстетствовать и сделали такой мелкий шрифт, не все смогли его прочитать. Во втором издании исправились. Ну и, конечно, нельзя не упомянуть Александра Ройтбурда, который нарисовал для "Тамплиеров" своих фантастических кривых мужчин и женщин. Знаю, есть читатели, которые снимают с этой книги суперобложку, чтобы не видеть работу Саши. Но Ройтбурд, он не на обложке - он в наших сердцах".

Другий рік місто косить чума.

Не працюють навіть борделі й тюрма.

Скінчився хліб, скінчилась вода.

З культурного життя – лише хресна хода.

Ходимо, кличемо святих отців.

На зворотньому шляху підбираємо мерців.

Папське ім’я втрачає силу і міць.

Відьми звільняються з робочих місць.

Сенс ворушити цю каламуть?

Що тут гадати? Всі й так помруть.

Яка різниця, що скажуть зірки?

Середні віки такі Середні віки.

І тоді єпископ приходить у єврейський квартал,

Читайте также: