Чума вияви чуми в 20 століття

Кожне століття має своєрідну “чуму”. Явище, яке називається так, далеко не обов’язково є якоюсь хворобою, його ключова особливість полягає в тому, що така “чума” доставляє людям безліч неприємностей і проблем. Наприклад, якщо ми візьмемо двадцяте століття, то зрозуміємо, що тоді не було таких страшних епідемій, які були до цього. Але існували й інші проблеми, які доставляли людям безліч неприємностей. Наприклад, тоталітарні режими, безліч воєн, збройних конфліктів тощо. Що до двадцять першого століття, то в ньому всього такого поки

Що ж можна назвати найбільш неприємним явищем двадцять першого століття? Що сьогодні може зрівнятися з чумою? Бути може, я висловлю не дуже популярну думка, але мені здається, що чумою сучасності з упевненістю можна називати всепоглинаючу брехню і лицемірство. Особливість сучасного суспільства в тому, що воно є інформаційним. У практично всіх людей на Землі сьогодні з’явилася можливість отримувати доступ до свіжої інформації, ділитися нею з іншими і дивитися на весь світ не через призму власної віри та переконання, а шляхом порівняння фактів і інформаційних

Яке століття – така і чума. В інформаційне століття у людини існують проблеми з інформацією. А точніше, проблеми з протистоянням постійній брехні та маніпуляції засобів масової інформації. Мало у кого є імунітет до цього, особливо в малорозвинених товариствах, і ця чума долає багатьох.

Твір на тему: “Якою я уявляю Україну ХХІ століття?” Ми українці, а тому повинні цікавитися своєю країною, її минулим, сьогоденням і майбутнім. У той час як про минуле ми можемо прочитати у підручниках історії, а сьогодення знаходиться у нас.

Що, на думку Камю, може врятувати людство від чуми і від зла взагалі? Розповідаючи про історію боротьби з чумою в місті Орані, Альбер Камю ви користовує чуму як універсальну метафору зла в усіх його проявах та існуваннях. Письменник попереджає, що може будь-якого часу.

Твір на тему: “Вияви комізму у п’єсі “Хазяїн” Івана Карпенка-Карого” У комедії один персонаж прагне приховати свої думки й наміри, інший своїми репліками ніби знімає прикриття. Приміром, такий епізод: Пузир не поїхав до міста з Золотницьким ніби через раптове та.

Твір на тему : “Література 19 століття в сприйнятті сучасної людини” “Час – рухомий образ нерухомої вічності” – так кілька століть тому сказав знаменитий французький поет Жан Батист Руссо. Адже саме час вчить нас всім премудростям життя і заліковує наші душевні.

Бенкет під час чуми. Трагедія (стисло) На вулиці стоїть накритий стіл, за яким бенкетують кілька молодих чоловіків і жінок. Один з бенкетуючих, молода людина, зверщаясь до голови бенкету, нагадує про їх спільного друга, веселому Джексона, чиї.

Твір на тему: “Роль інакомовлення в літературі 20 століття” Інакомовлення – це втілення абстрактного поняття в конкретному художньому образі. Більше, ніж у будь-якому іншому жанрі, алегорія є засобом художнього розкриття явищ у байці. Інакомовлення представляє особливий інтерес у тому.

Твір на тему: Епоха “срібного століття” і Осип Мандельштам Епохи одна від іншої відрізняються в часі, як країни в просторі, і коли мова йде про нашому “срібному столітті”, ми уявляємо собі якесь яскраве, динамічне, порівняно благополучний час зі своїм.

Твір на тему: “Основні напрямки розвитку світової літератури ХІХ століття” ХІХ століття – це час стрімкого розвитку промисловості, науково-технічного прогресу та занепаду релігійних вірувань. Основним гаслом цього періоду є свобода. Але кожен народ, кожна держава тлумачить волю по-різному. ХІХ століття.

Твір на тему: Тема любові в поезії “срібного століття” (на прикладі творчості І. Анненского) У кожного з більших російських поетів початку XX століття був свій поетичний досвід. Майже кожний з них начинал свій творчий дебют з віршів. У кожного був свій голос, свій стиль.

Твір на тему: “Я з Гамлетом говорю крізь століття” Однозначно Гамлет є одним з найцікавіших та найтаємничіших персонажів творів Вільяма Шекспіра. Він точно мав би що розповісти та навчити. Я і сам був би не проти з ними поспілкуватися.

Твір на тему: “Знищивши байдужість, можна змінити все” ( за мотивами творами А. Камю “Чума”) Часто мені здається, що наше життя іноді до болю схоже на події, що змалював у своєму славетному романі “Чума” Альбер Камю. … Останній день перед катастрофою. Ніщо не віщує біди.

Твір на тему: “Хазяїн” Івана Карпенка-Карого – славетне досягнення української драматургії ХІХ століття” Люди вмирають – ідеї вічні. (Іван Карпенко-Карий) Якщо проаналізувати життя українського народу у другій половині ХІХ століття, коли Російська імперія за будь-яку ціну намагалась винищити наші народні звичаї, надбання, заборонити.

Твір на тему: “Моє відкриття нової російської драматургії межі 19 століття” Історія драми, якщо це не драма тільки для читання, не може бути написана окремо від історії сцени, для якої вона призначалася, а історія сцени за останні п’ятдесят років занадто велика.

Твір на тему: “Чи загрожує чума людству” Альбер Камю – видатний французький письменник, мислитель і драматург. У більшості його творів відбилося відчуття втрати сенсу життя і духовна криза тогочасної західної цивілізації. Творчість А. Камю сповнена приреченості на.

Твір на тему: “Образи борців за національне визволення народу у творах письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття” В світовій історії літератури практично не можливо знайти випадки, коли мова свідомого народу зазнавала утисків і заборонялася. Геноцид такого роду продовжувався століттями. Українська література пройшла крізь такі труднощі та переслідування.

Твір на тему: “Багатство та розмаїття літературних явищ і національних літератур у середині 2-ї половини XX століття” Друга половина ХХ століття характеризується кардинальними змінами у світовій культурній атмосфері. Пом’якшення відношень між Сходом і Заходом, стрімкий розвиток науки і техніки, популярність прогресивних поглядів у всіх сферах суспільного життя.

Твір на тему: “Чому літературна молодь кінця ХІХ початку ХХ століття тяжіла до модернізму” Термін “модернізм”, який виник від французького слова “moderne” – “сучасний”, дослідники та мистецтвознавці використовують не тільки для позначення певного терміну культури, а й позначення сукупності новітніх течій у літературі, поезії.

Твір на тему: “Зрадливе кохання” Життя людини складно називати зовсім простим, в ньому постійно з’являються якісь проблеми. Але, навіть коли їх немає, людина схильна до того, щоб придумати їх собі самостійно, і до того є.

Твір на тему: “Багатство та розмаїття літературних явищ і національних літератур у середині – другій половині 20 століття” Друга половина ХХ століття відрізняється багатим різномаїттям літературних явищ, які стали характерними для цього періоду діяльності видатних письменників. Вони все активніше стали контактувати зі світом ідей західної і слов’янської культури.

Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття (за романом А. Камю “Чума”) У кінці XІX – на початку XX ст. в мистецтві відбувається глобальний переворот, пов’язаний із пошуком нових форм зображення людини і світу. Спираючись на досягнення психологічної прози XІX століття, письменники.

1. Загальний огляд французької літератури ХХ століття.

абсурдизм (лат. – безглуздий) – термін, що вживається істориками літератури, які аналізують поведінку персонажів з позицій правдоподібності.

екзистенціалізм – течія, що найбільш чітко виявилася у Франції в 30-50 рр. Спільною рисою більшості екзистенціалістів можна назвати намагання пояснити буття через призму особистого існування (екзистенції). Екзистенціалізм характеризує загальний стан особистості як відчуження від суспільства, історії, визнається абсурдність людського існування. Основна проблема екзистенціалізму – пошук шляхів людської свободи. Серед найпоширеніших рис поетики екзистенціалізму – пряме вираження авторської світоглядної концепції, застосування типу оповіді від першої особи, притчевість.

притча (від давньорус. – історія, нещасливий випадок, а також приклад) – оповідний алегорично-повчальний твір філософського, релігійного, морального змісту з двоскладовою композицією, в основі якої лежить приклад і його пояснення.

ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ТЕМИ

1. Загальний огляд французької літератури ХХ століття.

У наступні роки двигуном французької політики були ліві, перш за все комуністи. Вони мали великий вплив у суспільстві й культурі завдяки своєму внеску в Опір, але потім поступово втратили його, слухняно підтримуючи політику СРСР. Взагалі, підтримка комуністичного експерименту в Росії, що примушувала закривати очі на злочини сталінізму, залишалася болісною проблемою для французької лівої інтелігенції.

Інша важлива тема ідейної боротьби в країні – розпад колоніальної імперії, етапами якого стали в 50-х рр. дві програні Францією війни – індокитайська і особливо хворобливо пережита французами алжирська.

Політичні перипетії істотно вплинули на розвиток художньої літератури у Франції. Саме в XX ст. там остаточно сформувався успадкований від Вольтера, Гюго і Золя образ письменника, що не залежний від влади, висловлює свою думку з актуальних політичних проблем, виносить про них моральне й історичне судження. У період Першої світової війни таку роль відіграв Ромен Роллан, у 30-х рр. – Андре Жід, що підтримав комуністичний рух, а потім засудив сталінський режим; після Другої світової війни світовим авторитетом користувалися Жан Поль Сартр і Альбер Камю.

Французька література останніх десятиріч XX ст. знаходилася на роздоріжжі. Зайнята осмисленням ідейної спадщини століття (цим інтересом до недавньої історії багато в чому обумовлений сьогоднішній підйом жанру літературної біографії), залишивши у минулому авангардистські експерименти і зазнавши порівняно незначного впливу віянь світового постмодернізму – до останнього можна лише із застереженнями віднести творчість таких романістів, як Жорж Перек (1936–1982) або Мішель Турньє (народився в 1941 р.) – вона намагається відшукати нові форми в умовах послабленого впливу художньої словесності.

Уже в початковій школі Альбер виявив блискучі здібності та наполегливість у навчанні. Закін­чивши школу з відзнакою, він вступив до Алжирського ліцею на стипендію, яку виклопотав для нього його шкільний учитель Луї Жермен. У 1930 р. Камю захво­рів на туберкульоз і майже рік провів у лікарні. Це випробування загострило його інтерес до проблем життя і смерті, осмислення трагізму людської долі та можливості протистояння абсурдності буття.

Як і Сартр, Камю був людиною з надзвичайно актив­ною життєвою позицією: ще в університеті організував театр Праці, реалізуючи свою творчу енергію в акторсь­кій і режисерській діяльності. А. Камю цікавився і су­спільно-політичним життям: приєднувався до комітету Міжнародного руху захисту культури проти фашизму, співпрацював у журналах і газетах лівого спрямування. Вважаючи на той час марксизм прогресивною ідеологі­єю, у 1935 р. вступив до комуністичної партії Франції. Його приваблювало бунтарське в ідеях марксизму, діє­вість, можливість впливати на життя. Однак через два роки Камю вийшов із партії.

4 січня 1960 року А. Камю загинув в автомобільній катастрофі, повертаючись до Парижа після Різдвяних свят.

Художнім творам А. Камю не притаманна елітар­ність. Природна краса і життя зовнішнього світу вщерть наповнюють його тексти життям, віддзеркалюючи філософську концепцію автора. В її основі — любов, яка рятує людину від усіляких бід.

Головний герой роману дрібний чиновник Мерсо веде скромне життя, без яскравих подій і будь-якого осмислення свого призначення. Здається, він нічим не відрізняється від оточення. Камю ставить Мер­со у характерну для філософії екзистенціалізму межову ситуацію: герой скоює злочин — безглузде вбивство, причиною якого був не злочинний намір, а загальна роздратованість, фізичний стан, зумовлений впливом спекотного сонця. З того моменту він стає для інших чужинцем.

Усі вчинки Мерсо, подані у першій частині роману як буденні чи випадкові, трактуються під час судових засідань як прояви його злодійського єства: відсутність сліз біля труни матері — цинічна байдужість; наступ­ний після похорону день, проведений із жінкою на пляжі, — гріховне падіння, святотатство; знайомство із сутенером — належність до злочинного світу; вбивство — запланована помста запеклого злодія і морального збоченця. Поведінка Мерсо, його нехтування усталеними правилами сприймаються як суспільна небезпека. Саме за це суд виносить смертний вирок. Камю зображує сцени суду як трагікомічний фарс. На його думку, суд, який нехтує інтересами особистості, не може бути пра­ведним.

Лише під час останньої сповіді розкривається правда Мерсо. Він розповідає священику, що давно збентежений трагізмом людського існування, зумовле­ним наявністю смерті. Життя людини — безцільна маяч­ня, а весь світ — суцільне безглуздя. Навіщо щось роби­ти, якщо все закінчиться однаково? Усвідомивши абсурдність буття, Мерсо відсторонюється від людей, їхня метушня знається йому невиправданою і смішною. Заперечуючи сенс соціального життя, цілеспрямованої суспільної діяльності, герой насолоджується красою природного світу, відчуваючи себе об'єктом впливу при­родних стихій, які керують ним. Під час убивства сонце мовби проникає і в його єство, роблячи Мерсо носієм таємничої космічної сили.

У цьому творі Камю заявив про себе як майстра інте­лектуальних парадоксів. Йому вдалося оригінально репрезентувати; проблему відчуженості свідомості окре­мої особистості від інших людей і наголосити на парадоксальній складності її вирішення. Однак позиція Мерсо не безсумнівна. Сповідуючи власну правду, він видається жертвою, яка має право на розуміння. Проте його свобода, нехтування законами людського співісну­вання небезпечні для інших. Утверджуючи свою абсо­лютну свободу він перекреслює значущість життя інших людей. У такому осмисленні конфлікту відчу­вається вплив ніцшеанської концепції, що надавала перевагу діонісійському прояву енергії.

Дія роману відбувається у невеликому середземно­морському містечку Орані (Алжир). Головний герой, доктор Рійє, організатор боротьби із страшною епідемі­єю, веде літопис Чумного року. Про його авторство читач дізнається тільки наприкінці роману. Особистісна драма кожного мешканця міста репрезентована у контексті загального. Нотатки Рійє — документальне, безстороннє свідчення про колективну трагедію та боротьбу громадян Орану, ширше — усього людства.

Письменник у творі руйнує всі звичні аксіологічні орієнтири: зазнає поразки християнський провіденціалізм священика Панлю, який сприймає чуму як кару Господню і закликає мешканців міста покаятися. Чума виявляє алогічність буття, караючи праведних і милуючи грішних. Навіть смерть малень­кої дитини не може змусити Панлю відмовитися від слі­пої віри. Він не хоче лікуватись і помирає у страшних муках. Його загибель перекреслює всі сподівання на вияв божественного одкровення та милості. Упевне­ність Камю в необхідності боротьби не ґрунтується на логічних чи навіть трансцендентних поясненнях.

Попри наявність у його творах світоглядних розбіжно­стей, непослідовності, які висвітлюють складний духов­ний пошук, Камю здобув визнання як видатний гуманіст та мораліст XX ст., мислитель, що постійно шукав пози­ції, необхідні для, духовного становлення людини.

Твір писався під час Другої світової війни і був опублікований вже після її закінчення, в 1947 році. Помітну роль у формуванні творчого задуму роману відіграли побутові деталі та спостереження, які запали в уяву письменника під час його перебування в Орані.

Жанр роману визначають як притча – повчальна алегорична оповідь, в якій фабула підпорядкована моралізаторській частині твору.

Фабульну основу роману склала розповідь про відчайдушну боротьбу мешканців алжирського містечка Оран з епідемією чуми, яка раптово вторглася у розмірене і спокійне життя міста, зруйнувала його звичний ритм і вселила у серця ще донедавна впевнених у собі оранців відчуття повної незахищеності, непевності, самотності і страху смерті.

Композиція роману побудована у формі чіткого хронікального викладу подій, які подано в їх послідовному часовому перебігу, при цьому навіть розподіл частин твору приведений у відповідність до природного розподілу відрізків часу. А саме: усі події розгорталися протягом одного року. П'ять частин, з яких складався роман, майже точно розподілені за порами року і послідовно фіксували усі етапи наростання, загострення і спаду чумної епідемії. Навесні, в першій частині роману, чума вперше виявила свої страшні знаки у місті. Літо, події якого охопили друга і третя частини роману, — це період невпинного наростання і катастрофічного загострення масштабів епідемії. Восени — у четвертій частині роману — показано, як поступово епідемія стабілізувалася, не зменшуючи, але й не збільшуючи кількості своїх щоденних жертв. Нарешті на кінець грудня епідемія повністю зійшла нанівець. Хроніка датована досить точно – 194. рік. "Коричнева чума" – так говорили про фашизм, у романі чума ототожнювався з війною.

Художнє осягнення подій Другої світової війни письменник пропонує у світлі екзистенціалістської філософії, таким чином сюжет набуває більш глибокого значення. Алегорично зображуючи французький Рух Опору, письменник відтоворює не конфлікт окремих особистостей, характерів, суспільних або ідеологічних угруповань, а зіткнення людства з безособовою, страшною, руйнівною силою — чумою, чимось на зразок абсолютного зла. Несподіване і безжалісне втручання чуми розкриває абсурдність, ірраціональність світу, оманливість гармонії і логічності життя. Залишившись віч-на-віч із цією невблаганною силою, що несе смерть, персонажі роману мусять визначитися у своєму ставленні до світу і людей.

Образ Чуми ставить перед героями твору такі запитання, окреслюючи коло проблем твору:

1. Що таке життя?

2. Що значить зберегти гідність перед наступом стихії зла?

3. Що значить людське щастя?

4. Що значить релігія?

Лікар Бернар Рійє. Моральну позицію Рійє визначає абсолютно безкомпромісне ставлення до лиха, перед ним не стоїть питання: боротися чи ні з чумою. Лікар розуміє, що чуму не здолати, як не здолати і абсурдності світу, але сенс власного буття і буття кожної людини він вбачає у тому, щоб протистояти злу. Він ізолює хворих, вивчає хворобу, намагається створити сироватку, щоб протидіяти їй. Рійє не зламався перед тиском безглуздя, не скорився йому. Організовані ним дружини у ідеї людської солідарності знаходять сенс, який виправдає особисте існу­вання кожного.

Рійє, як і Сізіф, продовжує робити свою справу - лікувати стражденних, втішати їх і підтримувати. Рійє - не герой, але він вірний самому собі, в екстремальних умо­вах він зберігає людську гідність і відповідаль­ність перед своєю совістю.

Раймон Рамбер. Паризький журналіст Рамбер приїхав до Орана, щоб написати репортаж про санітарний стан міста і, можна сказати, випадково потрапив до кара­нтину, викликаного епідемією. Рамбер мріє про втечу з ізольо­ваного міста, адже в Парижі на нього чекає кохана жінка, а кохання він вважає найбільшою цінністю у житті. Незважаючи на те що Оран - чуже для нього місто, Рамбер згодом приходить до усвідомлення того, що не можна залишитися байдужим до страждань ближнього. З його слів дізнаємося, що він у складі інтернаціональних бригад брав участь у війні з фашистами в Іспанії, і тепер прагне виправити скоєний злочин.

Отець Панлю. Панлю – священик, герой-ідеолог. Чуму, як джерело безлад­дя, у перших своїх проповідях він співвідносить з карою Божою, що її наси­лає небо на грішників. Але смерть дітей, які ще не встигли скоїти гріхів похитує віру Панлю. Так і не повіривши у власні сили протистояти чумі, Панлю стає її жертвою.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Назвіть найвідоміших представників французької літератури ХХ ст.

Які особливості екзистенціалістського світобачення А. Камю?

Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник. Т. 1 : А-К. – Тернопіль: Богдан, 2006. – 824 с.

Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХХ ст. : навчальний посібник / Г. Й. Давиденко, Г. М. Стрельчук, Н. І. Гричаник. – К. : Центр учбової літератури, 2008 – 504 с.

Камю А. (Матеріали до вивчення творчості) // Всесвітня література. – 1999. – №3. – С. 21.

Волощук Є. Духовні й художні здобутки літератури екзистенціалізму // Зарубіжна лі­тература. – 2000. – № 20 (180). – С. 5-16

Горідько Ю. Вивчення творчості А. Камю // Зарубіжна література. – 2005. – № З (403) – С. 5–16.

Наливайко Д. Трагічний гуманізм Альбера Камю // А.Камю. Вибрані твори. – К., 1991, C.5-28.