Чому критики визначають роман чума як роман-притчу

Для людини без шор немає видовища прекраснішого, ніж свідомість у двобої з дійсністю, яка перемагає, Ні з чим не зрівняти образ гордої людяності. Дисципліна, якій дух себе підпорядковує, воля, яку він кує з будь-якого підручного матеріалу, рішучість зустрічати все віч-на-віч — у цьому є могутність і не пересічність.

Його мучила і палила тривога за людей, здивування їхньою безпечністю в головному, занепокоєння сенсом життя, що втрачається. І це при тому, що він не був аскетом. Навпаки, йому дане було гостре відчуття життя, усіх його радощів і насолод, відчуття, подесятерене сухотами. Чи не тому, що він так жадібно любив гарячу плоть життя, він так рано навчився роздумувати про смерть?

Альбер Камю народився у 1913 році в містечку Мондові (Алжир). Йому було не більше року, коли він втратив батька: у першій світовій війні батько майбутнього письменника був смертельно поранений. А через двадцять п'ять років на долю сина теж випала війна — найжорстокіша і найкривавіша друга світова. І тоді Камю, вже зрілий митець і філософ, осмислюючи історію людства, визнає абсурд її провідним началом. Але це буде згодом, у 1942 році.

А поки що Альбер Камю прагне знань. Та що могла дати синові мати, іспанка за походженням, яка працювала прибиральницею у багатих? Юнакові несподівано поталанило: один з учителів місцевого ліцею, де він навчався, розпізнав у ньому обдаровану особистість і домігся стипендії для навчання Камю в університеті. У 1932—1936 роках Альбер Камю — студент Оранського університету, що в Алжирі. Тут він здобуває знання та . сухоти: виснажлива робота і наполегливе навчання підірвали його здоров'я.

Якщо на початку століття Сізіф (тобто людина) досить високо викотив свою кам'яну брилу, то за роки першої світової війни цей камінь скотився вниз. Проте Сізіф знову взявся за свій вічний труд. Друга світова війна остаточно зруйнувала всяку надію — знесилений Сізіф у відчаї. І раптом пролунав голос, який сказав, що, незважаючи на абсурдність світу, людина повинна протистояти долі, змінюючи її, наскільки це можливо. Отже, Камю не заперечував, що є усі підстави для відчаю, проте прагнув зробити навколишній світ для людей, позбавлених будь-якої надії, прийнятним.

4 січня 1960 року Альбер Камю загинув у автомобільній катастрофі. Порівняно невелика за обсягом і надзвичайно глибока за змістом творча спадщина Камю витримала перевірку часом, бо вона несе в собі високі духовні й художні цінності.

Філософський зміст реалізувався у формі роману-притчі.

Оповідач прагне найповніше відтворити те, що бачив і чув, посилаючись на документи, записи, свідчення оранців, і намагається дотримуватися тону безстороннього свідка:

Цікаві події, що взято сюжетом цієї хроніки, відбулися 194. року в Орані, Всі гадають, що ці події для такого міста просто-таки неймовірні, оскільки було в них щось незвичайне. А Оран, на перший погляд, місто звичайне, така собі французька префектура на алжирському узбережжі. Саме містечко, признатися, бридке. На перший погляд, тихомирне, і лише куди пізніше примічаєш, чим воно відрі-зняється від безлічі інших торгових міст, розкиданих під усіма широтами. Ну як собі уявити, скажімо, місто без голубів, без дерев і садів, де не чуєш ні лопотіння крил, ні шелесту листя,— словом, місто безлике?

Преса в Орані німувала, адміністрація міста чіплялася за будь-який привід, аби тільки не назвати хворобу, нібито це є найкращим способом зупинити епідемію. Люди не могли і не хотіли вірити, що в місто прийшла чума. Коли Оран оголосили закритим містом, мешканці відчули себе ув'язненими і робили відчайдушні спроби пробитися на волю — і брехнею, і підкупом, і силою. А були й такі, що пристосувалися до нових умов життя.

Герої роману по-різному ставляться до чумної пошесті.

Цих своїх персонажів, кожний з яких втілює певну філософську ідею, автор зводить із головним героєм роману — доктором Ріє. У суперечці, бесіді, зіставленні з логікою і манерою поведінки Ріє виявляється хибність чи справедливість їхніх позицій.

Для кожного з героїв роману рано чи пізно настає час прозріння, час вибору, і вони приєднуються до доктора Ріє. Ці моменти відкриття героями істини є вузловими епізодами роману.

Священик Панлю, який уособлює релігійне світосприйняття, залишився вірним своїм переконанням навіть після загибелі безвинної дитини. Покладаючись на волю Божу, він, захворівши, відмовляється лікуватись. Відштовхуючи допомогу людей, Панлю зрікається усього земного, відвертається від страшної правди. І хвороба забирає Панлю, доводячи неспроможність його моралі.

Бо він знав те, чого не відала ця щаслива юрма: бацила чуми ніколи не вмирає і ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, в підвалі, у валізі, в носовичках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста.

Так завершується роман.

Що таке чума у Камю? Як трактувати назву роману і страхітливий, майже живий образ чуми, що постає на його сторінках?

Отже, у контексті роману чума є універсальною метафорою зла в усій його багатоликості й нездоланності.

На думку Камю, всі люди певною мірою перебувають у невіданні, бо абсолютне знання неможливе. Але невідання, яке вважає, що йому все відомо, і тому можна вбивати, для Камю є найстрашнішим злом.

План

1. Історія створення роману, тематика та проблематика твору.
2. Жанр, фабула, символічність назви.
3. Система образів у романі:
- а) лікар Ріє;
- б) Жан Тарру;
- в) Раймон Рамбер;
- г) Жозеф Гран;
- д) отець Панлю.
4. Антигуманна та аморальна позиція Коттара та старого астматика.
5. Місце роману "Чума" у світовій літературі, його ідейна спорідненість з творами української літератури, з іншими видами мистецтва.

Завдання для підготовчого періоду

1. Повторити поняття "есе", "хроніка", "притча", "натуралістична" та "символічна" деталі.
2. Визначити, прокоментувати деталі з символічним навантаженням.
3. Скласти цитатну таблицю для характеристики образів: ГЕРОЇ // ХАРАКТЕРНІ РИСИ // СТАВЛЕННЯ ДО ЧУМИ
4. Добрати заголовки до кожної частини роману, так щоб вони відтворювали обидва плани - реалістичний і символічний.

1. Камю А. (Матеріали до вивчення творчості) // Всесвітня література. - 1999. - № 3. - С. 21.
2. Камю А. // Всесвітня література. - 2004. - № 4. - С. 52-55.
3. Волощук Є. Духовні й художні здобутки літератури екзистенціалізму. // Зарубіжна література. - 2000. - № 20 (180). - с.
4. Горідько Ю. Вивчення творчості А. Камю // Зарубіжна література. - 2005. - № 3 (403) - С. 5-16.
5. Лобода О. П. "Єдине, що важливо, - це бути людиною" Урок за романом А. Камю "Чума". 11 кл. // Зарубіжна література. - 2000. - № 1. - С. 13-18.
6. Марченко Ж. "Абсурд життя - це зовсім не кінець, а лише початок" (Ж.-П. Сартр) (за романом А. Камю "Чума") // Зарубіжна література. - 2005. - № 3 (403). - С. 17-20.
7. Нагорна А. Ю. Осягаючи творчу манеру письменника крізь призму його філософських ідей. На матеріалі роману "Чума" А. Камю // Всесвітня література. - 2005. - № 6. - С. 61-64.
8. Попович М. Бунтівливий Камю // Зарубіжна література. - 1998. - № 20 (84).
9. Токманъ Г. А. Камю: діалог письменника і філософа з іншими та із самим собою // Зарубіжна література. - 2001. - № 5 - С. 51-54.

Інструктивно-методичні матеріали

Найбільш визначним з художніх творів, написаних Камю, вважався його роман "Чума". Твір писався під час Другої світової війни і був опублікований вже після її закінчення, в 1947 році. Окремі фабульні мотиви і відгуки творчого задуму роману зустрічалися й у інших творах Камю, зокрема у збірці новел "Літо", у драмі "Калігула" та "Стан облоги". Помітну роль у формуванні творчого задуму роману відіграли й ті побутові деталі та спостереження, які запали в уяву письменника під час його перебування в Орані. Одним із таких яскравих вражень, зокрема, став образ "котячого дідка", який неодноразово згадував у романі і який мав реальну життєву основу: чудернацького старигана, який підманював котів, а потім плював їм на голови, Камю справді бачив на одній з вулиць Орану. Перший варіант назви твору появився в 1941 році: "Чума, або Пригода (роман)". Тоді ж Камю почав інтенсивно вивчати літературу, тематично пов'язану із характером творчого задуму. Камю працював над романом дуже ретельно, поступово розширивши коло персонажів, задіяних у сюжеті. Від одного варіанта рукопису до іншого змінились і плани письменника щодо композиційної побудови твору, деяких його фабульних мотивів і жанрової форми.

Жанр роману визначали як притча - це повчальна алегорична оповідь, в якій фабула підпорядкована моралізаторській частині твору, це інакомислення. У притчах зосереджена певна моралізаторська ідея. Це - своєрідний авторський монолог, розбитий на окремі партії, вручені різним персонажам. За жанром - роман-попередження, роман-пересторога. Хроніка датована досить точно - 194. рік. Це Друга світова війна. У цей час слово "чума" можна було почути де завгодно. "Коричнева чума" - так говорили про фашизм, та й зараз говорять. Крізь записи хроніки вимальовувався образ "історичної чуми". У романі чума ототожнювався з війною.

"В мире всегда была чума, всегда была война. И однако ж, и чума, и война, как правило, заставали людей врасплох". Отже, Чума - Війна - Зло - Абсурд.

"Чума" - це книга про тих, хто не підкорився, а не про тих, хто здався, книга про смисл існування, яке відшукувало серед безглуздого існуючого.

СИМВОЛІЧНІСТЬ НАЗВИ

Метафізичного зла, невіддільного від буття

Трагічної "долі людської", бо зло нездоланне

Образ Чуми поставив перед героями такі запитання:

1. Що таке життя?
2. Що значить зберегти гідність перед наступом стихії зла?
3. Що значить людське щастя?
4. Що значить релігія?

Експозиція твору - хроніка тяжкого року в Орані. Пройшовши крізь міські ворота слідом за очевидцем того, як одного дня тут раптом вилізли з підвалів тисячі пацюків і спалахнула епідемія чуми, читач потрапив у сумні квартали, випалені сонцем.

Зав'язка - суперечка доктора Ріє з колегами і чиновниками, які не бажали глянути правді в обличчя і визнати, що вони мають справу з чумою.

Розвиток дії - створення санітарних дружин, спроби Рамбера втекти з Орана, досягнення чумою своєї вищої точки.

Кульмінація - винахід вакцини і врятування перших хворих.

Розв'язка - зняття санітарних кордонів, прихід до Орана першого потягу, смерть дружини лікаря, Ріє біля помираючого Тарру.

Фінал роману відкритий. Мабуть, через те, що знищити чуму неможливо, оскільки за певних умов вона знову повернеться

Фабульну основу роману склала розповідь про відчайдушну боротьбу мешканців алжирського містечка Оран з епідемією чуми, яка раптово вторглася у розмірене і спокійне життя міста, зруйнувала його звичний ритм і вселила у серця ще донедавна впевнених у собі оранців відчуття повної незахищеності, непевності, самотності і страху смерті. Композиція роману побудована у формі чіткого хронікального викладу подій, які подано в їх послідовному часовому перебігу, при цьому навіть розподіл частин твору приведений у відповідність до природного розподілу відрізків часу. А саме: усі події, викладені у романі, розгорталися протягом одного року. П'ять частин, з яких складався роман, майже точно розподілені за порами року і послідовно фіксували усі етапи наростання, загострення і спаду чумної епідемії. Навесні, в першій частині роману, чума вперше виявила свої страшні знаки у місті. Літо, події якого охопили друга і третя частини роману, - це період невпинного наростання і катастрофічного загострення масштабів епідемії. Восени - у четвертій частині роману - показано, як поступово епідемія стабілізувалася, не зменшуючи, але й не збільшуючи кількості своїх щоденних жертв. Нарешті на кінець грудня епідемія повністю зійшла нанівець.

Розповідь у романі побудована у формі своєрідної хроніки, яка велася від особи оповідача і достатньо скрупульозно і послідовно фіксувала усі етапи розгортання епідемії чуми і перипетії опору, який намагалися вчинити цьому страшному лихові мешканці містечка. На перших сторінках роману цей оповідач не розкриває свого імені, але далі ми дізналися, що це один з головних героїв твору - лікар Бернар Ріє.

Образ лікаря став одним із центральних у творі. В романі він виступив як один з "літописців" - розповідачів, очима якого ми бачимо змальовані у творі події. Він походив із родини робітників, у нього смертельно хвора дружина, дбайливо ставився до виконання своїх лікарських обов'язків. Моральну позицію

Ріє визначив абсолютно безкомпромісне ставлення до лиха, перед лікарем, не стоїть питання: боротися чи ні з чумою. Ріє прекрасно розумів власну обмеженість і всю безперспективність боротьби з чумою і незважаючи на це без будь-яких вагань включився у цю боротьбу і боровся до кінця. Він здатний і на самопожертву, але у виконанні своїх обов'язків не бачив нічого героїчного.

Лікар розумів, що чуму не здолати, як не здолати і абсурдності світу, але сенс власного буття і буття кожної людини герой вбачав у тому, щоб не зламатися перед тиском безглуздя, не скоритись йому, спільними зусиллями протистояти йому і хоча б у цій ідеї людської солідарності віднайти сенс, який виправдає особисте існування кожного.

Жан Тарру - це також один з провідних персонажів роману і також герой-ідеолог і літописець чуми. Для нього чума - це не просто епідемія, локальне лихо, а символ людського буття взагалі. Ще до епідемії, визнавши людське життя зачум-леним, він намагався з цим боротися, протистояти усьому, що внесло в життя людини страждання і смерть. Герой став на боротьбу з чумою, організувавши в місті санітарні дружини. Впродовж майже всього роману постать Тарру залишала дещо загадковою і непевною, хоча саме він ініціював рішучі заходи, спрямовані на боротьбу з чумою. І лише, практично, в самому кінці роману розповів історію свого життя, яка пояснили його поведінку і характеризувала його світогляд. Дитинство і юнацькі роки літописця склалися цілком безхмарно. Його батько був помічником прокурора і пристойно забезпечував власну родину. Але одного разу хлопцю довелося бути присутнім на засіданні суду, де його батько вимагав смертного вироку для молодої людини. Тарру побачив переляк підсудного, відчув крижаний подих смерті, і світ відразу змінився в його очах.

З того часу він зненавидів світ, в якому люди вбивали один одного, безглуздий світ жорстокості і насильства, який від того часу асоціював для нього з чумою, а стан людини, що визнала правомірність і зверхність над собою такого стану речей - зачумленим.

Раймон Рамбер - паризький журналіст. Він приїхав до Орана, щоб написати репортаж про санітарний стан міста і, можна сказати, випадково потрапив до карантину, викликаного епідемією. Його першою думкою була мрія про втечу з ізольованого міста. У Парижі на нього чекала кохана жінка, і заради щастя з нею готовий був знехтувати тією спільною справою боротьби проти чуми, до якої закликав Ріє. Рамбера не можна назвати боягузом. З його слів дізнаємося, що він у складі інтернаціональних бригад брав участь у війні з фашистами в Іспанії. Думки про втечу появилися в нього не від страху. До втечі його спонукало кохання, яке він вважав найбільшою цінністю у житті. Але, незважаючи на те, що Оран чуже для нього місто, Рамбер приходить до усвідомлення того, що не можна залишатися байдужим до страждань ближнього.

Моральна позиція Рамбера також виявилася співзвучною поглядам Ріє та Тарру, але, на відміну від них, він прийшов до розуміння необхідності співчуття і солідарності не відразу, а в процесі важких моральних коливань і роздумів.

Жозеф Гран уособлював світ "маленьких людей", посягання і думки яких не сягали далеких філософських узагальнень. З роману дізналися, що через відсутність коштів не отримав диплома, який би засвідчував його освіту. Коли запропонували роботу дрібного службовця в мерії з низькою платнею, погодився. З тих пір упродовж 22 років у його житті майже нічого не змінилося. Він - людина безбарвна і навіть дивакувата. Через бідність його залишила дружина, але він сподівався її повернути і написав роман. Гран, для якого недосконалість світу асоціював виключно з невпорядкованістю власної долі, включився у боротьбу проти чуми без пафосних декларативних заяв, розглядав її як закономірне продовження своєї повсякденної, рутинної роботи.

Отець Панлю - герой-ідеолог - посів у романі особливе місце. Теза про абсурдність світу для нього принципово неприйнятна. Тому чуму, як джерело безладдя, священик у перших своїх проповідях співвідносив з карою Божою, що її насилало небо на грішників.

Не всі герої твору виступили як ідейні однодумці. Контрабандист Коттар поділив тезу про абсурдність світу, але, на відміну від інших, наслідки цього, активізованого чумою, суспільного хаосу його цілком влаштовували, оскільки виправдовували його діяльність і практично і теоретично. Перебуваючи у постійному конфлікті із законом, відчуваючи себе відчуженим у суспільстві, яке спирається на будь-який, хоча б елементарний порядок і встановлені ним моральні обмеження, Коттар ще до епідемії чуми спізнав цей стан зачумленості і тепер радів, що загальний стан зачумленості, який охопив місто, немовби вирівняв його з іншими мешканцями Орана. Саме з цих причин чума для нього - не загроза, а швидше - моральна союзниця, яка виправдала його дії і внесла сенс в його існування. Тому він не зацікавлений у боротьбі з нею. Словом, чума йому вигідна. Чоловіка самотнього і водночас нужденного своєю самотністю вона обернула на спільника. Бо він явний спільник, спільник, задоволений своїм становищем. Герой - співучасник усього, що підмічав: забобонів, недозволених страхів, болісної вразливості розтривожених душ. Коттар розумів, що повага і зацікавленість, яку виявили до його особи Ріє, Тарру, Рамбер або інші мешканці Орана, яких він забезпечив контрабандними товарами, тимчасова і зумовлена лише станом їхньої спільної зачумленості.

З цих причин (персональної зачумленості у світі, який прагнув позбавитися чуми) намагався позбавити себе життя на початку роману і з відчаю відкривав вогонь по перехожих, які в кінці роману раділи позбавленню міста від чуми.

Старий астматик - Це одна з найбільш колоритних і незвичайних постатей у романі. Хворий дідок, старий ядушник, як його назвав у романі оповідач, відносився до числа постійних пацієнтів доктора Ріє, крім того, він його сусід. Дідок цей насправді дивний настільки, що його можна було б сприйняти й за божевільного, але виявилося, що свої безглузді і комічні вчинки кожного разу аргументував своєрідною життєвою філософією. Як вірити жінці, він ще замолоду мав свої химери. Його ніколи нічого не цікавило: ні праця, ні приятелі, ні музика, ні жінки, ні прогулянки. Він і з міста жодного разу не виїздив; лише якось, коли в родинних справах йому довелося їхати до Алжира, зійшов на найближчій від Орана станції - далі подорожувати йому було не до снаги - і першим же поїздом повернувся додому. Старий розтлумачив Тарру, враженому таким замкнутим способом життя, що за релігією перша половина людського життя - це сходження, а друга - спуск; коли почався цей спуск, дні людини вже належать не їй, їх можуть щохвилини відібрати. І нічого тут не вдієш, тому краще взагалі нічого не робити.

Фактично своєю поведінкою старий ядушник декларував позицію відстороненості від життя, відмови брати участь у вирішенні злободенних проблем, що постали перед суспільством. Філософія ядушника - це доведена до логічного кінця концепція "стороннього", абсурдизована позиція людини, що не визнала сенсу життя через його абсурдність, і зрештою довела власне існування до стану повної безглуздості.

Відголоски роману "Чума" можна зустріти і в українській літературі, де під поняттям "чума" зображено насильницьку колективізацію та голодомор 1933 року, пекельні кола, влаштовані радянською системою. Це такі твори, як "Марія" Уласа Самчука, "Жовтий князь" В. Барки, "Сад Гетсиманський" І. Багряного.