Альбера камю чума твір роздум

Шкільний твір

Роман Альбера Камю "Чума" — це скупа розповідь, не тільки про епідемію жахливої хвороби, а в першу чергу про моральний вибір кожним із героїв твору свого місця в ситуації, коли існує реальна загроза смерті.

Події у місті Орані відбуваються 194. року. Який же рік мав на увазі автор? У роки Другої світової війни чи тоді, коли вона тільки-но закінчилася? Тоді назва "Чума" може означати не тільки конкретну хворобу. Вимикає асоціація з "коричневою чумою", що поширилася в Європі на початку 30-х років XX століття, прогриміла танками по всьому світу, знищуючи мільйони жителів, а потім недобитою до кінця змією заповзла в темні щілини зализувати рани й відновлювати сили.

За свідченням самого Камю, "Явний зміст "Чуми"" — це боротьба європейського Опору проти фашизму. "За допомогою чуми я хочу передати атмосферу задухи, від якої ми потерпали, атмосферу небезпеки й вигнання, в якій ми жили тоді. Водночас я хочу поширити це тлумачення на існування взагалі. Чума покаже моральне обличчя тих, кому минулої війни випало думати, мовчати і страждати".

Образ чуми — це не тільки символ війни. Це універсальна метафора зла. Герой роману інтелектуал Тару говорить: "Чума — не тільки хвороба, не тільки війна, це також смертні судові вироки, розстріл переможених, фанатизм церкви і фанатизм політичних сект, загибель безневинної дитини в лікарні, суспільство, влаштоване геть погано, так само як і спроби, всупереч опору влади, улаштувати його заново. " Мікроби чуми гніздяться повсюди, підстерігають кожен необережний крок людини, влади, суспільства. Усе людство в цілому й кожна людина зокрема може перебувати в стані "зачумленості". Того стану майже нікому не вдалося уникнути, але його треба долати, мобілізуючи волю, духовні й моральні сили особистості. Бути "зачумленим" — це не лише готовність убивати, а й непротистояння насильству, примирення з тими, що вбивають.

Прикладів такої "зачумленості" XX століття знає багато: фашистська Німеччина, більшовицький СРСР, червоний Китай. І як тільки люди доброї волі перемагають зло в одному місці, воно піднімає голову в іншому. Доктор Ріє переконаний, що "чума — це нескінченна поразка". Дослухаючись до радісних криків жителів Орана, яке нарешті звільнилося від хвороби, від кордонів навколо міста, Ріє думав, що радість знаходиться під постійною загрозою. Він знав те, про що забула ця щаслива юрма: "бацила чуми ніколи не вмирає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або в столі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, в підвалі, у валізі, в носовичках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і почне їх конати на вулиці щасливого міста".

Чума — це уособлення всесвітнього зла, яке повністю перемогти неможливо. Остаточна перемога над ним недосяжна, але усвідомлення цього не повинно паралізувати волю й розум людей, їхньої готовності до боротьби.

А. Камю шукає в людині сили, що піднімають супроти зла, і знаходить їх у самій природі людини, яка здатна кинути виклик Богові й Долі й одвічному хаосу.

Що, на думку А. Камю, може врятувати людство від чуми і від зла взагалі?

Альбера Камю ще за його життя часто називали філософом, але сам письменник так не вважав і скоріше волів називатися літератором. Головним предметом його творчості була людина, її психологія, поведінка в різних життєвих ситуаціях.

Письменник добре знав життя, бо виріс у кварталах алжирської бідноти, сам пробивав собі дорогу.

Навчався в Алжирському університеті, захоплювався філософією Шопенгауера, К'єркегора, Ніцше, зачитувався романами Достоєвського.

Пізніше Альбер Камю займається політичною діяльністю, вступає в компартію і активно виступає проти впливу фашизму на літературу, а в роки війни бере участь у роботі антифашистської підпільної організації "Комба". Він не рветься на вершину слави. Уже сама боротьба, прагнення дійти до вершини робить його щасливим.

У центрі всіх творів Альбер Камю ставить людину, яка обов'язково має діяти, приймати рішення, робити вибір. Його герої стоять на роздоріжжі й вирішують проблему власного індивідуального існування в моменти, коли спокійний плин життя порушується якоюсь кризовою ситуацією. Для жителів невеликого міста Орана цю кризову ситуацію створила чума. До цього люди живуть кожен сам по собі. Вони багато працюють, але думають тільки про комерцію і бариші, вечори просиджують у кав'ярнях, але розмови точаться лише про угоди, морські фрахти й дисконти. Здається, ніхто й ніщо не зможе об'єднати цих людей, що, мов далекі зірочки чи планети, крутяться кожен по своїй орбіті й навколо своєї осі.

Та чума, що стала загрозою кожному життю, поставила всіх перед вибором: позакривати вікна, двері, відгородитися від світу чи об'єднатися і всім разом протистояти злу. Звичайно, багато людей вибрали перший варіант, але більшість жителів зрозуміли, що перемогти епідемію вони зможуть тільки разом. Взаємодопомога, бажання підставити плече ближньому вирвали з обіймів смерті ціле місто.

Та були в Орані й такі люди, які на нещасті зуміли розбагатіти. Це контрабандисти, що таємними стежками привозили у місто товари й допомагали декому з городян вислизнути з міста. .

Кожен робив свій вибір. На цій землі існують лихо і жертви, і чесна, порядна людина не має права ставати на бік зла, в чому б воно не проявлялося. Треба чинити опір, навіть якщо для цього доводиться робити над собою неймовірні зусилля. Зло панує не там, де його аж занадто багато, а там, де люди не борються, не чинять йому опору. Альбер Камю у своїх творах учить нас пліч-о-пліч захищати добро, справедливість, людську гідність, разом протистояти злу і насильству.

Роман представляет собой свидетельство очевидца, пережившего эпидемию чумы, разразившейся в 194. году в городе Оране, типичной французской префектуре на алжирском берегу. Повествование ведётся от лица доктора Бернара Риэ, руководившего противочумными мероприятиями в заражённом городе.

Чума приходит в этот город, лишённый растительности и не знающий пения птиц, неожиданно. Все начинается с того, что на улицах и в домах появляются дохлые крысы. Вскоре уже ежедневно их собирают по всему городу тысячами, В первый же день нашествия этих мрачных предвестников беды, ещё не догадываясь о грозящей городу катастрофе, доктор Риэ отправляет свою давно страдающую каким-то недугом жену в горный санаторий. Помогать по хозяйству к нему переезжает его мать.

Первым умер от чумы привратник в доме доктора. Никто в городе пока не подозревает, что обрушившаяся на город болезнь — это чума. Количество заболевших с каждым днём увеличивается. Доктор Риэ заказывает в Париже сыворотку, которая помогает больным, но незначительно, а вскоре и она заканчивается. Префектуре города становится очевидна необходимость объявления карантина. Оран становится закрытым городом.

Однажды вечером доктора вызывает к себе его давний пациент, служащий мэрии по фамилии Гран, которого доктор по причине его бедности лечит бесплатно. Его сосед, Коттар, пытался покончить жизнь самоубийством. Причина, толкнувшая его на этот шаг, Грану не ясна, однако позже он обращает внимание доктора на странное поведение соседа. После этого инцидента Коттар начинает проявлять в общении с людьми необыкновенную любезность, хотя прежде был нелюдимым. У доктора возникает подозрение, что у Коттара нечиста совесть, и теперь он пытается заслужить расположение и любовь окружающих.

Сам Гран — человек пожилой, худощавого телосложения, робкий, с трудом подбирающий слова для выражения своих мыслей. Однако, как потом становится известно доктору, он в течение уже многих лет в свободные от работы часы пишет книгу и мечтает сочинить поистине шедевр. Все эти годы он отшлифовывает одну-единственную, первую фразу.

В начале эпидемии доктор Риэ знакомится с приехавшим из Франции журналистом Раймоном Рамбером и ещё довольно молодым, атлетического сложения человеком со спокойным, пристальным взглядом серых глаз по имени Жан Тарру. Тарру с самого своего приезда в город за несколько недель до разворачивающихся событий ведёт записную книжку, куда подробнейшим образом вносит свои наблюдения за жителями Орана, а затем и за развитием эпидемии. Впоследствии он становится близким другом и соратником доктора и организует из добровольцев санитарные бригады для борьбы с эпидемией.

С момента объявления карантина жители города начинают ощущать себя, словно в тюрьме. Им запрещено отправлять письма, купаться в море, выходить за пределы города, охраняемого вооружёнными стражами. В городе постепенно заканчивается продовольствие, чем пользуются контрабандисты, люди вроде Коттара; возрастает разрыв между бедными, вынужденными влачить нищенское существование, и состоятельными жителями Орана, позволяющими себе покупать на чёрном рынке втридорога продукты питания, роскошествовать в кафе и ресторанах, посещать увеселительные заведения. Никто не знает, как долго продлится весь этот ужас. Люди живут одним днём.

Рамбер, чувствуя себя в Оране чужим, рвётся в Париж к своей жене. Сначала официальными путями, а затем при помощи Коттара и контрабандистов он пытается вырваться из города. Доктор Риэ между тем трудится по двадцать часов в сутки, ухаживая за больными в лазаретах. Видя самоотверженность доктора и Жана Тарру, Рамбер, когда у него появляется реальная возможность покинуть город, отказывается от этого намерения и примыкает к санитарным дружинам Тарру.

В самый разгар эпидемии, уносящей огромное количество жизней, единственным человеком в городе, довольным положением вещей, остаётся Коттар, поскольку, пользуясь эпидемией, сколачивает себе состояние и может не волноваться, что о нем вспомнит полиция и возобновится начатый над ним судебный процесс.

Многие люди, вернувшиеся из специальных карантинных учреждений, потерявшие близких, теряют рассудок и жгут свои собственные жилища, надеясь таким образом остановить распространение эпидемии. В огонь на глазах равнодушных владельцев бросаются мародёры и расхищают все, что только могут унести на себе.

Поначалу погребальные обряды совершаются при соблюдении всех правил. Однако эпидемия приобретает такой размах, что вскоре тела умерших приходится бросать в ров, кладбище уже не может принять всех усопших. Тогда их тела начинают вывозить за город, где и сжигают. Чума свирепствует с весны. В октябре доктор Кастель создаёт сыворотку в самом Оране из того вируса, который овладел городом, ибо этот вирус несколько отличается от классического его варианта. К бубонной чуме добавляется со временем ещё и чума лёгочная.

Сыворотку решают испробовать на безнадёжном больном, сыне следователя Отона. Доктор Риэ и его друзья несколько часов подряд наблюдают агонию ребёнка. Его не удаётся спасти. Они тяжело переживают эту смерть, гибель безгрешного существа. Однако с наступлением зимы, в начале января, все чаще и чаще начинают повторяться случаи выздоровления больных, так происходит, например, и с Граном. Со временем становится очевидным, что чума начинает разжимать когти и, обессилев, выпускать жертвы из своих объятий. Эпидемия идёт на убыль.

Жители города сначала воспринимают это событие самым противоречивым образом. От радостного возбуждения их бросает в уныние. Они ещё не вполне верят в своё спасение. Коттар в этот период тесно общается с доктором Риэ и с Тарру, с которым ведёт откровенные беседы о том, что, когда закончится эпидемия, люди отвернутся от него, Коттара. В дневнике Тарру последние строки, уже неразборчивым почерком, посвящены именно ему. Неожиданно Тарру заболевает, причём обоими видами чумы одновременно. Доктору не удаётся спасти своего друга.

Однажды февральским утром город, наконец объявленный открытым, ликует и празднует окончание страшного периода. Многие, однако, чувствуют, что никогда не станут прежними. Чума внесла в их характер новую черту — некоторую отрешённость.

Однажды доктор Риэ, направляясь к Грану, видит, как Коттар в состоянии помешательства стреляет по прохожим из своего окна. Полиции с трудом удаётся его обезвредить. Гран же возобновляет написание книги, рукопись которой приказал сжечь во время своей болезни.

Доктор Риэ, вернувшись домой, получает телеграмму, в которой говорится о кончине его жены. Ему очень больно, но он осознает, что в его страдании отсутствует нечаянность. Та же непрекращающаяся боль мучила его в течение нескольких последних месяцев. Вслушиваясь в радостные крики, доносящиеся с улицы, он думает о том, что любая радость находится под угрозой. Микроб чумы никогда не умирает, он десятилетиями способен дремать, а затем может наступить такой день, когда чума вновь пробудит крыс и пошлёт их околевать на улицы счастливого города.

XX – ПОЧАТОК XXI СТОЛІТЬ

Альбер Камю “Чума”

Альбер Камю (1913-1960) – визначний французький романіст, філософ, публіцист, один з лідерів філософсько-мистецького напрямку екзистенціалізму. Лауреат Нобелівської премії 1957 року.

Альбер Камю народився 7 листопада 1913 року в містечку Мондові в Алжирі, який на той час був французькою колонією, у сім’ї найманого сільськогосподарського робітника, що через рік після народження сина помер від поранення на полі бою Першої світової війни. Мати, іспанка за походженням, працювала прибиральницею

в багатих сім’ях. Дитина зростала у злиднях. Освіту пощастило здобути лише завдяки допомозі одного з учителів ліцею, який виклопотав для хлопця стипендію. У 1932-1936 рр. під час навчання в Оранському університеті (Алжир), Альберу доводилося тяжко працювати, що призвело до виснаження організму, й він захворів на сухоти. Проте це не завадило йому бути життєрадісним, енергійним, жадібним до знань і розваг, чутливим і до краси середземноморської природи, і до глибин духовної культури.

Захоплення середземноморською красою і французькою філософією з часом зумовило його світогляд й естетику, які базувалися на середземноморській

культурній традиції та античній культурі з її язичництвом і культом тіла. У цій системі юнак намагався уникнути протиставлення духу і тіла, злити їх в органічну єдність.

А. Камю брав активну участь і в громадському житті. У 1934 році вступив до комуністичної партії, яку покинув через три роки, проводив антинацистську пропагандистську роботу, організував самодіяльний театр, співпрацював з незалежною лівою пресою. У цей час почалася його письменницька діяльність. Тоді, зокрема, було написано перший варіант повісті “Сторонній” та нотатки до есе “Міф про Сізіфа”.

Навесні 1940 року вперше приїхав до Франції, куди остаточно переселився через рік. В окупованій країні приєднався до Руху Опору, друкувався в підпільній газеті “Комба”, а згодом її очолив. У 1943-1944 рр. видав у нелегальній пресі “Листи німецькому другові”, в яких з гуманістичних позицій засуджував спроби виправдання ідеї фашизму. На цей час А. Камю став відомим як автор “Стороннього” та “Міфу про Сізіфа”, що побачили світ у 1942-1943 рр. і викликали захоплення французької інтелігенції. Ці твори були сприйняті як екзистенціалістські, співзвучні з напрямами, що за національної катастрофи поширювалися серед свідомої частини населення.

Саме завдяки творчості А. Камю філософське вчення екзистенціалізму стало популярним у Франції. У його основі, а надто у варіанті А. Камю, є твердження абсурдності буття (“абсурд є метафізичним станом людини у світі”, – зазначено в “Міфі про Сізіфа”), уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості. Чільне місце посідає думка про те, що людина відповідальна сама за себе. Людині доводиться жертвувати собою, аби виправдати своє існування. Уже самим актом народження вона виявляється закинутою у світ поза своєю волею і бажанням. З моменту появи вона отримує від природи і смертний вирок, термін виконання якого їй невідомий. Убивають хвороби, старість, війни, кати, злидні, навіть сонце, як у романі “Сторонній”

У годину вирішального випробовування людина залишається наодинці із собою, зі своєю долею. Тепер їй належить стати Людиною, створити себе із закинутої у світ матерії. Людина народжується не тоді, коли з’являється на світ, а тоді, коли силою свого розуму створює себе як мислячу істоту. Це духовне народження відмежовує її від природи, робить свідомою своєї минущості. Суспільство потребує віри в уже наявні цінності. Воно карає бунтарство за допомогою своїх соціальних інституцій – армії, поліції, суду, громадської думки. Такий внутрішній конфлікт романів і п’єс письменника-екзистенціаліста.

Водночас А. Камю проголошував, що розум людини, усвідомлюючи абсурдність буття, не може змиритися з нею. Людина, що мислить, кидає виклик абсурдові, не сподіваючись на його остаточне подолання.

Цей трагічний стоїцизм з часу Руху Опору став для Камю основою його гуманістичної етики. За його допомогою письменник у роки окупації та національного приниження пробуджував активний відгук у гуманістично налаштованої французької інтелігенції, по-своєму мобілізуючи її на боротьбу з нацизмом.

Невелика за обсягом творча спадщина А. Камю створювалась переважно під час Другої світової війни та повоєнних років. Це наклало свій відбиток і на теми, що порушувалися письменником, і на спосіб їх висвітлення. Для його творчості характерне поєднання власне белетристики з філософськими роздумами.

У 1947 році вийшов у світ роман “Чума”, який засвідчив найвищу межу ідейної еволюції автора: за визначенням самого письменника, відбувся перехід від “етапу абсурду” до “етапу протесту”. Письменник працював також у жанрі філософської есеїстики та громадсько-політичної публіцистики, виступив у ролі літературного критика.

У 1950-х роках А. Камю пережив світоглядну і творчу кризу, що призвело до зниження його творчої активності. Письменник чимдалі частіше не знаходив відповіді на складні проблеми, які ставило перед ним суспільне життя. Загострилися суперечності, притаманні його світогляду й суспільно-політичній позиції, що знайшло вираження у тракті “Бунтівна людина” (1951). Відкриваючи вади буржуазного суспільства Франції та його Заходу, Альберт Камю не приймав і соціалізм Східної Європи у його сталінському варіанті.

Книга “Бунтівна людина” значною мірою була реакцією на злочини сталінізму, на сталінські масові репресії та терор. На великому історичному матеріалі Альберт Камю дійшов висновку про неминучість переродження революції в тиранію, перетворення колишніх борців проти гноблення на значно жорстокіших гнобителів. На думку автора, це універсальний і фатальний закон історії, її абсурд. Протистояти йому може лише постійне бунтарство, опозиція влади, яка є неминучим насильством і несправедливістю.

У 1957 році Альбер Камю одержав Нобелівську премію за свою літературну творчість.

4 січня 1960 року письменник потрапив у автомобільну катастрофу біля міста Сане. Помер у невеличкому містечку Вілльблевен. Похований в місті Лурмарен у районі Люберон на півдні Франції.

На перший погляд, у романі А. Камю “Чума” йдеться про епідемію чуми, яка спалахнула в невеличкому містечку Оран, центрі французької префектури на алжирському узбережжі Середземного моря. Автор подає детальний опис виникнення та поширення захворювання в місті. Численні клінічні звіти, статистичні рапорти (про санітарні заходи, про настрої населення, про організацію медичних дружин), цифрові дані, діагнози, описи несподіваних симптомів та перебігу хвороби, щоденникові нотатки, свідчення оранців… Ні стогонів, ні прокльонів – лише сувора розповідь про випадок із медичної практики недалекого минулого.

Але ось раптом ненароком з’являється фраза: “У світі було що чум, що воєн. І все ж таки і чума, і війна завжди захоплюють людей зненацька”. Ці слова насторожують і змушують повернутися до року, яким датована хроніка – 194… рік. Ця дата багато про що говорить. У той час слово “чума” було у всіх на вустах, щоправда, не в прямому, а переносному значенні. “Коричневою чумою” називали нацизм. За клінічними ознаками хвороби вимальовується історично визначена личина “чуми” – нашестя, що перетворило всю Європу на суцільний концтабір. За словами самого Камю, “об’єктивний зміст “Чуми” – це боротьба європейського Опору проти фашизму”.

Водночас письменник дивився на речі глибше і ширше: в образі чуми узагальнено гігантські за міццю сили всесвітнього Зла. Його чума – метафоричне втілення мерзот, що панують у людському суспільстві, перетворюючи людську особистість або на нікчемну жертву, або ж на огидного ката.

У вустах героя роману Тарру слово “чума” обростає численними значеннями, стає надзвичайно містким. На його думку (і на думку автора), чума – це не тільки хвороба, не тільки війна, а також і смертні вироки, і розстріли переможених, і фанатизм церкви та політичних партій, і загибель безневинної дитини в лікарні, і загалом погано організоване суспільство. Вона видається звичайно, природною, як дихання, бо “всі ми трошки зачумлені”. А раз так, то чума – це світове зло, яке повсякчас бродить в людській історії, безлика потвора, розпилена в невидимих мікробах. Зло, що звалюється на людей зненацька і зникає само по собі.

Таким чином, назва роману – “Чума” – має сюжетний, буквальний (епідемія страшної заразної хвороби), алегорично-історичний (фашизм, війна) та екзистенціалістський, морально-духовний (світове зло) сенс.

Отже, чума – суворий екзамен, який ставить перед людиною два запитання: що таке життя, і що означає зберегти гідність перед наступом стихії зла. Письменник-мислитель Камю стверджує, що зло вічне, але так само вічна і боротьба з ним. І сила борців у їхній співдружності.

Моральний вибір героїв роману. Людське суспільство, замкнене й ізольоване в чумному місті Оран, представлене Камю посередництвом декількох характерних фігур, кожна з яких є персоніфікацією певної філософської ідеї, життєвої позиції.

Серед них виділяється постать войовничого єзуїта отця Панлю, який оголошує у своїй проповіді жителям Орана, що чума послана богом, щоб уразити його ворогів, і що це лихо має кинути на коліна пихатих і короткозорих. Люди справедливі можуть не боятися, але “лихі мають привід тремтіти”, – говорить він. Йому протистоїть у романі гуманіст-пацифіст Тарру, що відмовляється ділити людей на добрих і злих, відмовляється судити кого б не було; однак він перший пропонує організувати суспільні роботи на допомогу лікарям, які повинні боротися з чумою. Тарру вважає, що на землі завжди є “бичі” і є “жертви”, і він вважає за краще бути на боці жертв. Крім цих двох, Камю зображає дрібного службовця Жозефа Грана, який персоніфікує собою наполегливого служителя “чистого мистецтва”: у розпалі чуми, серед криків і стогонів вмираючих він продовжує складати свою нікому не потрібну історію про прекрасну амазонку і мріє про її майбутній успіх. Серед жителів Орана опиняється також паризький журналіст Раймон Рамбер, який весь час поривається втекти із зачумленого міста на батьківщину, до своєї коханої жінки, оголошуючи, що найголовніше в житті – це високі романтичні почуття, притаманні людині.

Усі ці живі персоніфікації різних ідейних позицій – войовничий католик Панлю, пацифіст Тарру, прихильник “мистецтва задля мистецтва” Жозеф Гран, романтик Рамбер та інші персонажі – в якийсь момент зіштовхуються автором з центральним герОєм роману – лікарем Ріє і саме в цьому зіткненні (суперечці, бесіді або практичному зіставленні з логікою і манерою поведінки лікаря), висловленому завжди в дуже лаконічному стислому, майже афористичному діалозі, визначається хибність або справедливість їх поглядів.

Так, отця Панлю лікар Ріє змушує бути присутнім при страдницькій агонії маленької, безпорадної, ні в чому не винної дитини, скасовуючи тим самим ідею про начебто “справедливу” божественну кару, послану за гріхи людей. “У мене інша ідея любові. Я відмовляюся любити цей світ, де діти підлягають тортурам”, – заявляє доктор Ріє. Терпіння, смирення, покора долі, котрі проповідує Панлю, розбиваються, наштовхуючись на жорстокі й невблаганні скелі дійсності. Панлю починає працювати у шпиталі лікаря Ріє, але коли сам захворює, то, сподіваючись на Бога, відмовляється від лікування і гине.

Журналіст Рамбер, який знайшов спосіб втекти з чумного міста і прийшов перед від’їздом попрощатися з лікарем Ріє, захоплений його героїчним прикладом, вирішує залишитись в Орані з групою сміливців, які об’єдналися навколо лікаря для боротьби з чумою. “Соромно бути щасливим наодинці”, – відповідає Рамбер на запитання доктора про причину такого рішення. Раптом почувши голос сумління, яке він старанно ховав у найтемніших закутках душі, герой усвідомлює свою причетність до того, що діється: “Я теж причетний, хочу я того чи ні, ця історія стосується всіх нас”.

Характер Тарру здійснює еволюцію від бунту, розчарування, а потім індивідуалістичного відлюдництва – до прозріння і рішення служити на користь людям. Тарру закликає шукати шлях до згоди, порозуміння між людьми і вважає, що цей шлях – співчуття.

Дивак-невдаха Гран, що мріяв здивувати свій своїм літературним шедевром, проходить тернистий шлях прикрощів, розчарування, самотності, але врешті-решт також стає вірним помічником Ріє, прагнучи допомогти людям подолати жах, вижити.

Сам лікар Ріє повстає проти повного підкорення злу і всі сили віддає наполегливій боротьбі за врятування життя. Автор ставить свого героя в неймовірно тяжкі умови, показуючи, що самовіддану боротьбу-з чумою треба вести щоденно, невтомно та безупинно, вести протягом 20 годин на добу, незважаючи не лише на фізичну втому, але навіть і на волю людей, про порятунок яких іде мова. Адже знаючи, що прихід лікаря означає ізоляцію хворого, відсилання його в чумний шпиталь, тобто майже на вірну смерть, родичі хворого зустрічають лікаря Ріє марними проханнями або криками ненависті; він буває змушений вдиратися в дім за допомогою солдат, щоби взяти хворого силоміць, і йде під супровід прокльонів дружин, матерів, братів та сестер. І, незважаючи на все це, доктор Ріє продовжує свою небезпечну і не по-людськи тяжку боротьбу з поширенням чуми, продовжує її без пишних фраз і декларацій, тому що вважає, що до цього зобов’язує його професія лікаря і просто порядність чесної людини. Рятувати людей для нього – не героїзм, а “звичайна чесність”. До того ж, на думку доктора, “єдина зброя проти чуми – це чесність”.

Зміцнися у своєму обов’язкові, не ставай на коліна перед долею, чого б це не коштувало, лікуй, навіть якщо надії на остаточний порятунок немає і не можна скасувати трагізм людської долі, – такими є уроки “Чуми”. І дійові особи роману наділені для цього достатньою стійкістю. “Є більше підстав захоплюватися людьми, ніж зневажати їх”, – підсумовує хроніст свій літопис.

Проте Альбер Камю нікого не засуджує, він просто нагадує: у володіння кожній людині надається її буття, і людина повністю відповідає за своє існування. Саме про це в романі думає лікар Ріє: “…кожен з нас змушений робити свій вибір, і кожен вибір заслуговує на повагу”.

Альбер Камю – видатний французький письменник, мислитель і драматург. У більшості його творів відбилося відчуття втрати сенсу життя і духовна криза тогочасної західної цивілізації. Творчість А. Камю сповнена приреченості на самотність і трагізму людського існування, а більшість його героїв опиняються перед вибором між смертю і життям.

Одним із найвидатніших творів А. Камю вважається філософський роман-притча під назвою “Чума”. Роман створено у вигляді літопису епідемії чуми, яка пройшла у алжирському місті Орані. У цьому творі

Вчитуючись у рядки роману, досить швидко розумієш, що назва твору достатньо символічна. Адже чума у всі часи була для людства величезним злом. Це епідемія, це паніка і мор, це майже невиліковна хвороба, яка інколи стирала з карти країн цілі міста.

Чума – це руїни і спустошення, трагічне відчуття того, що ти живий тільки тому, що до тебе просто ще не дійшла ця хвороба.

Щодо роману А. Камю, то в ньому чума – це не просто пошесть, це принесене ззовні штучне зло. Сам письменник вважав, що явним змістом роману була боротьба учасників європейського

Це не просто чума – це загальнолюдське зло, яке може загрожувати усьому людству, зло, яке нездоланне і майже не піддається осмисленню.

Головним персонажем роману “Чума” є доктор Ріє, саме від його імені і ведеться оповідь у творі. Під час епідемії чуми доктор Ріє, вірний своїм гуманістичним переконанням, виконує свій лікарський обов’язок і рятує хворих від смертельного вірусу, часто забуваючи про свою особисту безпеку. А моментами найвищого напруження повісті є створення вакцини, вражаюча смерть дитини, лихоманка Грана та деякі інші події.

Розв’язкою роману-притчі стає відступ чуми, зняття санітарних кордонів, прибуття до Орану першого потягу і смерть дружини доктора Ріє. Чума залишається позаду, але залишається і привід замислитися. Хоча місто майже оговталося від страшної епідемії, крапку у боротьбі з чумою ставити занадто рано.

Ніщо не передвіщає ще одну бурю, але доктор Ріє добре знає, що чума – це нескінченна поразка, і ця думка повністю співпадає з думкою самого автора.

У своїх міркуваннях А. Камю виходить далеко за кордони епідемії чуми в окремому алжирському місті. Автор стверджує, що навіть при усвідомленні того, що абсолютна перемога зла неможлива, не слід вдаватися бездіяльності і апатії, адже чума може з’явитися і в нашому сучасному світі. А як слід себе вести, нам демонструють герої роману-притчі “Чума”, які, незважаючи ні на що, готові самовіддано боротися проти зла, у якій би формі і в якому б масштабі воно не проявлялося.

“Чи загрожує чума сучасному світу?” Читаючи про всі ті жахи хвороби під назвою чума, які описував у своєму романі Альбер Камю, багато хто напевно замислюється і, бути може, навіть лякається.

“Немає на світі таких речей, заради яких варто було відвернутися від того, кого любиш” за романом А. Камю “Чума” Французький письменник А. Камю народився у Алжирі – тогочасній колонії Франції. Своєю творчою діяльністю письменник залишив читачам яскраві модерністські твори. Він філософськи вдивлявся у світ.

Не розкидайте каміння (за романом Альбера Камю “Чума”) “Не розкидайте каміння” (за романом Альбера Камю “Чума”) Роман Альбера Камю “Чума” є вершиною творчості письменника. У ньому втілилося все, що пережив і осмислив автор.

Втілення в романі Камю “Чума” рис екзистенціалізму Основу філософії екзистенціалізму складає поняття існування людей, буття. Представники цього напрямку були переконані, що людина народжується не з першим криком, а коли вперше починає усвідомлювати.

Альбер Камю “Чума” Альбер Камю “Чума” В основу написання роману-притчі “Чума” Альбера Камю покладена хроніка “чумного року” в Орані. Сам же автор писав: “Явний зміст “Чуми” – це.

“Моє враження від твору “Чума” Є такі твори, які можуть назавжди запам’ятатися завдяки незвичайному і захоплюючому сюжету, одним з таких творів є роман “Чума” авторства Альбера Камю. Французькому письменникові в.

Абсурд і трагічний стоїцизм у романі Камю “Чума” Великий письменник-екзистенціаліст Альбер Камю визнавав абсурд як метафізичний стан особистості у суспільстві. Під абсурдом розуміється світове безглуздя, нісенітниця. Автор вважав цю проблему фундаментальною для людської.

Роман Альберта Камю “Чума” Роман Альберта Камю “Чума”, за ствердженням автора, є “продовженням того, про що йшлося в попередніх творах, а не розрив з минулими поглядами і не крута.

“Соромно бути щасливим одному” за романом А. Камю “Чума” Творчість Альбера Камю є прикладом гармонійного поєднання талантів видатного філософа і письменника в одній особистості. У своїх творах письменник розмірковує над сенсом життя людини і.

Людина на зачумленій землі – за романом Альбера Камю “Чума” АЛЬБЕР КАМЮ 11 клас ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ АЛЬБЕР КАМЮ Людина на зачумленій землі (за романом Альбера Камю “Чума”) Протягом своєї тисячолітньої історії людство засвоїло багато страшних.

“Не розкидайте камiння” (за романом Альбера Камю “Чума”) Роман Альбера Камю “Чума” є вершиною творчостi письменника. У ньому втiлилося все, що пережив i осмислив автор у роки сурових випробувань. “Чума” – хронiка одного.

Аналіз роману Камю “Чума” Роман Камю “Чума” датується 1947 роком. За жанровою специфікою його розглядають як роман-притчу, роман-міф, роман-хроніку. Подібно до притчі твір є глибоко алегоричним. Навіть сама назва.

Всесвітня література – Альбер Камю. Чума В основу написання роману-притчі “Чума” Альбера Камю покладена хроніка “чумного року” в Орані. Сам же автор писав: “Явний зміст “Чуми” – це боротьба європейського Опору.

“Людина мусить залишатися вірною людському в собі” (за романом Камю “Чума”) Протягом свого недовгого життя Альбер Камю перебував у болісних пошуках сенсу людського існування. “Чума” – це філософський роман-притча, в якому автор розповідає не лише про.

Пересторога Альбера Камю роман-хроніка “Чума” “Чума” – роман філософський. Зрозуміло, що на першому плані стоїть філософська проблематика, філософське узагальнено-універсальне трактування зла в контексті людського існування. Саме так осмислюється чума головними.

“Єдине, що важливо, це бути людиною (“Чума” А. Камю)” Що в цьому житті є найважливішим? Статус, маєтки, дорогоцінності. Розібратися в цьому питанні допомагає роман-притча Альберта Камю “Чума”. В кожного з нас є своя історія.

Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття (за романом А. Камю “Чума”) Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття (за романом А. Камю “Чума”) У кінці XIX – на початку XX ст. в.

Роман Альберта Камю “Чума” художнє осягнення подій Другої світової війни у світлі екзистенціальної філософії І. “Чума” – роман екзистенціалізму. (Література екзистенціалізму зосереджується на особистості, проблемах її існування та відносинах зі світом. Як правило, про блеми буття постають перед людиною.

ПЕРЕЛІК МОЖЛИВИХ ТЕМ – Б. БРЕХТ, А. КАМЮ, Е. ХЕМІНГУЕЙ – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ 11 клас ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ Б. БРЕХТ, А. КАМЮ, Е. ХЕМІНГУЕЙ ПЕРЕЛІК МОЖЛИВИХ ТЕМ 1. Суперечливість особистості Галілея у п’єсі Б. Брехта.

Композиція і стиль, художні особливості, значення роману Альбера Камю “Чума” УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас II семестр ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ. УРОК № 40 Тема. Композиція і стиль, художні особливості, значення роману.

Особливості художнього часу і простору в творі “Чума” Авторська зацікавленість у романі полягає не стільки у відображених подіях і розкритих характерах, скільки в питаннях філософської проблематики. Своєрідно використовується в творі форма висловлення думки.

Сенс назви роману А. Камю “Чума” Роман Альбера Камю “Чума” – це скупа розповідь, не тільки про епідемію жахливої хвороби, а в першу чергу про моральний вибір кожним із героїв твору.

Мотиви перестороги у романі А. Камю “ЧУМА” Твір по роману ” Чума”. Тема Чуми вже давно і широко використовується світовими письменниками. І вже давно вона переступила своє енциклопедичне визначення “гострої інфекційної хвороби”.

Друга світова війна у дзеркалі літератури 1.Яку назву має течія модернізму в літературі напередодні Другої світової війни, для якої характерні такі риси, як суб’єктивізм, індивідуалізм, песимізм, етичне заперечення будь-якого насильства? Відповідь.

Мотиви перестороги в романі А. Камю “Чума” Тема Чуми вже давно і широко використовується світовими письменниками. І вже давно вона переступила своє енциклопедичне визначення “гострої інфекційної хвороби”. Ми вживаємо вислів “СНІД –.

“Соромно бути щасливим одному. За романом Альбера Камю “Чума” Роман Альбера Камю “Чума ” розповідає про жахливий відрізок з життя невеликого французького містечка Оран. До нещастя для жителів цього міста, в ньому розгорілася епідемія.

Мотиви перестороги в романі “Чума” Уявімо 1947 рік. Тільки-но закінчилася Друга світова війна, але спогади про неї ще надто живі, спогади про “коричневу чуму” – фашизм. Але чому тоді не.

“Про що мене примусив задуматися роман “Чума”?” Кожен твір дає якийсь привід задуматися. Люди тому й читають, що прагнуть знайти щось нове для свого розуму і свідомості. Завдяки книгам ми можемо задуматися.

Художнє осягнення подій Другої світової війни у світлі екзистенціальної філософії; абсурд і трагічний стоїцизм у романі Альбера Камю “Чума” УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас II семестр ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ. УРОК № 38 Тема. Художнє осягнення подій Другої світової війни у.

Проблема вибору людини в межовій ситуації (за романом А. Камю “Чума”) – А що таке чесність? – …спитав Рамбер, – …бути чесним – значить робити свою справу. А. Камю “Чума” Альбер Камю – французький письменник, лауреат.

Що, на думку Камю, може врятувати людство від чуми і від зла взагалі? Що, на думку Камю, може врятувати людство від чуми і від зла взагалі? Розповідаючи про історію боротьби з чумою в місті Орані, Альбер Камю використовує.

Скорочено – ЧУМА – АЛЬБЕР КАМЮ 11 КЛАС АЛЬБЕР КАМЮ ЧУМА Це сталося після Другої світової війни у невеличкому приморському місті Орані. Раптом скрізь стали з’являтися пацюки, та ще й хворі.

Твір на тему: Землі загрожує екологічна катастрофа (2 варіант) На сьогодні в Україні склалася неблагополучна екологічна ситуація. Складається враження, що нашій владі взагалі байдужа ця Проблема. Ніхто не звертає уваги на довкілля. Хоча, звісно.

Метафізика абсурду та етика трагічного стоїцизму в романі альбера Камю “Чума” Мета уроку: розглянути міфічно багатоплановий образ чуми в романі; обговорити антифашистський і екзистенціальний смисл роману; активізувати інтелектуальну та пізнавальну діяльність учнів; виховувати інтерес до вивчення.

Твір на вільну тему: Людству хочеться пісень Ставити питання про те, що важливіше для людини: матеріальне начало аби духовне, побут або життя душі – некоректно. Духовне життя нації завжди залежить від економіки.

Чума (більш стисло) (скорочено) – Камю Альбер Це сталося після Другої світової війни у невеличкому приморському місті Орані. Раптом скрізь стали з’являтися пацюки, та ще й хворі – конали на очах. Ось.

Роман Альбера Камю “Чума” в контексті розвитку світового літературного процессу Мета уроку: розглянути значення роману-притчі “Чума”, який наближається до міфу і стає загальнолюдським явищем (у тому розумінні, що належить не до однієї якоїсь культури); розвивати.

“ЧУМА” – Альбер КАМЮ (1913-1960) – З ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст З ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст. Альбер КАМЮ (1913-1960) “ЧУМА” Текст і підтекст у романі Роман “Чума” (фр. “La Peste”) побачив світ у 1947 p.

Альбер Камю “Чума” XX – ПОЧАТОК XXI СТОЛІТЬ Альбер Камю “Чума” Альбер Камю (1913-1960) – визначний французький романіст, філософ, публіцист, один з лідерів філософсько-мистецького напрямку екзистенціалізму. Лауреат Нобелівської.

“Всі, усе, що загибеллю загрожує, для серця смертного таїть нез’ясовані наслажденья…” Отже, у центрі “Бенкету під час чуми” – двобій, двобій Вальсингама й тих, що зібралися разом з ним на бенкеті зі смертю, що несе чуму.

Скорочено “Чума” Камю Події відбуваються за часів післявоєнного періоду Другої світової війни у місті Оран. Нічого не передвіщувало біди, та одного квітневого ранку лікар Ріє вийшов зі свого.

Роман А. Камю – художнє осягнення подій Другої світової війни у світлі екзистенційної літератури Роман А. Камю – художнє осягнення подій Другої світової війни у світлі екзистенційної літератури І. З історії створення роману “Чума”. (Перші нариси до роману “Чума”.

Найвище для людини – бути людиною день у день (А. Камю) (твір-роздум) Б. БРЕХТ, А. КАМЮ, Е. ХЕМІНГУЕЙ – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ 11 клас ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ Б. БРЕХТ, А. КАМЮ, Е. ХЕМІНГУЕЙ Найвище для людини – бути людиною день у день (А. Камю).

Чума (краткое содержание) – Камю А Роман представляет собой свидетельство очевидца, пережившего эпидемию чумы, разразившейся в 194… году в городе Оране, типичной французской префектуре на алжирском берегу. Повествование ведется от лица.

Чи можна назвати доктора Ріє переможцем у двобої з чумою? Твір за романом А. Камю “Чума”. Роман-притча А. Камю “Чума” побудовано як низку монологів різних героїв, іше в цілому розповідь ведеться від імені доктора Ріє.

Контрольна робота за темою “Творчість А. Камю, Е. Хемінгуея, Кавабата Ясунарі” УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас II семестр ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ. УРОК № 48 Тема. Контрольна робота за темою “Творчість А. Камю.

“Виконання своєї роботи” – гідний спосіб кинути виклик смерті Твір за романом А. Камю “Чума”. Роман Альбера Камю “Чума” – це хроніка одного тяжкого року у звичайному місті Орані, французькій префектурі на алжирському узбережжі.

Людина мусить залишатися вірною людському в собі Шкільний твір А романом Альбера Камю ” Чума”. “Для людини без шор немає видовища прекраснішого, ніж свідомість у двобої з дійсністю, яка перемагає”. (А. Камю.

Скорочено “Червона чума” Лондона Повість Джека Лондона “Червона чума” написана на початку двадцятого сторіччя оповідає про події майбутнього. Діючі особи повести – старий, що був професор університету і його.

Переказ драми Камю “Стан облоги” “СТАН ОБЛОГИ”. Драма була написана в 1948 році і представляє з себе алегоричну притчу про Чуму, що оволодіває містом і разом із Смертю встановлює новий.