Хронічний гепатит цироз печінки




Всесвітній день боротьби з гепатитом (англ. World Hepatitis Day) проводиться щорічно 28 липня під егідою Міжнародного альянсу з боротьби з гепатитом. Основною метою заходу є прагнення збільшити кількість людей, котрі знають про загрозу різних форм гепатиту.

Спочатку Всесвітній день боротьби з гепатитом відзначався 19 травня. Але у 2011 році дата була змінена на 28 липня, день народження Баруха Бламберга, який отримав Нобелівську премію за відкриття 1965 року віруса гепатиту.

Всього у світі більше, ніж 500 мільйонів носіїв вірусу гепатиту - кожний 12-й мешканець планети. Це в 12 разів більше, ніж інфікованих ВІЛ та хворих на усі види раку разом взяті:

350 мільйонів людей інфіковані гепатитом B.

170 мільйонів людей інфіковані гепатитом C.

1,4 мільйонів людей інфіковані гепатитом A.

Щорічно від гепатиту помирає більше мільйона чоловік, що також перевищує показник ВІЛ та онкологічних захворювань. Хронічний гепатит без лікування може протягом 15-30 років призвести до цирозу та раку печінки.

Симптоми і наслідки хвороби

Гепатит С – вірусне захворювання, яке в першу чергу атакує нирки, щитовидну або підшлункову залози, а потім переходить на печінку, включаючи цироз або рак. При гепатиті С більшість людей не відчуває жодних симптомів, поки вірус не викличе ураження печінки, що може статися через 10 і більше років. У декого із заражених вірусом людей можуть проявлятися один або кілька з наступних симптомів: загальна слабкість, втома, більший (ніж зазвичай) час зупинки кровотечі; розлад шлунку, лихоманка, втрата апетиту, діарея.

Основна небезпека цього вірусу в тому, що гепатит С довгий час протікає безсимптомно або майже безсимптомно – інкубаційний період може складати від 20 до 140 днів, але переважно це близько 50 днів.

Болі у суглобах;

– біль у правому підребер’ї;

– різке схуднення, відсутність апетиту, нудота;

– запори або проноси;

– загальна слабкість і сильна стомлюваність;

– асцит (збільшення в обсязі живота);

– свербіж та поява на шкірі судинних зірочок.

Гостра форма гепатиту С часто на перших стадіях свого розвитку проявляється всіма ознаками грипу або іншої респіраторної інфекції.

Хронічний гепатит на першій і другій стадіях фактично ніяк не проявляється, а згодом призводить до цирозу печінки або розвитку пухлини.

У деяких випадках перші прояви хронічного гепатиту С можуть бути відзначені на стадії цирозу. Сам цироз печінки супроводжується жовтяницею і збільшенням живота в обсягах, що відбувається також у комплексі з появою судинних зірочок і наростанням слабкості.

Тривати в цій формі захворювання може впродовж десятиліть.

Згаданий трохи вище цироз печінки є ускладненням гепатиту С. Ризик трансформації гепатиту в це захворювання протягом двадцяти років становить близько 20%.

Через ущільнення вен печінки при цирозі (через склероз), відбувається також варикозне розширення вен, що зокрема актуально для областей прямої кишки та стравоходу. Розрив цих вен може призвести до серйозної кровотечі, що виявляється у формі кривавого проносу або кривавої блювоти. Подібного типу кровотечі часто призводять до летального результату.

Крім перерахованого, цироз печінки може спровокувати і печінкову енцефалопатію, яка розвивається внаслідок печінкової недостатності. Дане ускладнення виникає, відповідно, із-за недостатності функцій печінки, а також через її нездатність до знешкодження певних токсичних речовин, накопичення, в свою чергу, може негативно позначитися на головному мозку.

Більшість збудників вірусу перебувають у крові людини, тож основний шлях зараження гепатитом С – через кров. Якщо навіть мікроскопічна частинка інфікованої крові потрапить у кров здорової людини – зараження неминуче. У висохлій краплі крові вірус зберігається до 4 діб. Варто зазначити, що хоча більшість збудників вірусу перебувають у крові людини, деякі з них можуть міститися в слині, лімфатичній рідині, спермі. У цьому разі ймовірність зараження залежить від стану імунітету людини і кількості збудників, що проникли в організм, а також від стадії захворювання, на якій знаходилася хвора людина.

Хто в групі ризику

Також у групі ризику перебувають люди, які перенесли переливання крові або порожнинну операцію до 2000 р. – тоді дослідження донорів і компонентів крові були недосконалими.

Хоча вірус гепатиту С може бути у спермі хворого, ймовірність інфікування статевим шляхом значно менша, ніж безпосередньо через кров. Та якщо людина часто змінює партнерів і не користується презервативами – ризик суттєво зростає.

– контактно-побутовим шляхом через побутові предмети або речі, рукопотискання, загальний посуд;

– повітряно-крапельним шляхом, тобто під час розмови, при кашлі чи чханні хворого;

– через поцілунок, концентрація вірусу в слині, достатня для зараження іншої людини, не зафіксована.

Що ж стосується такого питання, як гепатит С і вагітність, то тут можна відзначити, що інфіковані жінки в основному виношують вагітність нормально, більше того, діти в більшості випадків народжуються абсолютно здоровими. Однак виключати можливість вертикальної передачі даного захворювання від матері до дитини також не можна. Крім цього важливим моментом є загальний стан жінки, на підставі нього розглядається сама можливість вагітності.

Заразитися і не захворіти – нереально

Чи можна бути носієм вірусу гепатиту С і не захворіти? На жаль, ні. Разом із тим зафіксовані випадки, коли хвороба протікала в досить легкій формі і закінчувалася одужанням, але тільки в людей, які мали сильну імунну систему, повністю здорову печінку і не мали жодних хронічних захворювань. У переважної більшості інфікованих гепатит С переходить у хронічну форму ще до того, як його діагностують. Відбувається це тому, що вірус передається непомітно, як і активізується. При цьому ризик спалаху активності хвороби переслідує носія вірусу протягом усього життя. Перевірка стану печінки у цьому разі захворювання не виявляє. Оскільки організм людини не виробляє імунної відповіді проти даного вірусу, можливе повторне зараження людини гепатитом С (іншим генотипом) - всього шість.

Симптоми гепатиту С виявлено: що робити?

Перш за все, слід спробувати позбутися від паніки, бо як захворювання піддається лікуванню. Перш за все, в цьому випадку слід звернутися до фахівця, виключаючи самостійні спроби діагностування у себе будь-якого можливого, на ваш погляд, захворювання, і, вже тим більше, спроби провести самостійне лікування. Тільки фахівець визначить актуальність для вас цього діагнозу, а також зможе зрозуміти, наскільки активні процеси і чи потрібно взагалі лікування.

Насамкінець зазначу, що гепатит вимагає особливо уважного підходу до вибору виробленого лікування, самолікування, як ми вже зазначали, має бути виключено.

У разі появи насторожує симптоматика, яка може вказувати на наявність гепатиту С, необхідно звернутися до лікаря інфексіоніста (гепатолога).

Якщо Ви вважаєте, що у вас Гепатит С і характерні для цього захворювання симптоми, то вам допоможе лікар інфексіоніст (гепатолог).

Чого боїться вірус

Носіям вірусу варто пам’ятати про свій стан і намагатися не забруднити кров’ю при пораненні навколишні предмети: треба негайно обробити рану і закрити її пов’язкою або пластиром. Хворому краще виділити індивідуальні приналежності для манікюру і гоління, а предмети особистої гігієни (зубну щітку, пасту і мило) зберігати в ізольованому місці.

Профілактика і лікування

До профілактики гепатиту входить таке:

– дотримання всіх норм особистої гігієни та санітарії побуту;

– правильний режим харчування;

– здоровий спосіб життя (відмова від: алкоголю, куріння, смаженої та жирної їжі, відмова від вживання немитих продуктів, повноцінний сон, відсутність стресів);

– при появі захворювання у когось з родичів чи друзів потрібно обмежити перебування з ним в одній кімнаті і максимально знизити контакт.

Увага! Поставити точний діагноз може лише лікар, а лікування гепатиту здійснюється виключно у медичному закладі! Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я і навіть може закінчитись летально!

Вивчення патоморфологічних особливостей фіброзу печінки у хворих на хронічний вірусний гепатит, асоційований зі стеатозом печінки показало, що, на відміну від перисинусоїдально-центролобулярного і портально-септального фіброзу, притаманного хронічному вірусному гепатиті С без стеатозу, у хворих на хронічний вірусний гепатит С зі стеатозом печінки в зонах максимального стеатозу гепатоцитів і стеатокіст спочатку розвивається вогнищевий перицелюлярно-дольковий фіброз, який у подальшому прогресує в перицелюлярний внутрішньодольковий тяжкий фіброз печінки.

Патологическая анатомия: курс лекций / [В.В.Серов, М.А. Пальцев, В.А. Варшавский и др.]; под ред. В.В. Серова, М.А. Пальцева. – М.: Медицина, 1998. – 640 с.

Steven А. Core pathology / А. Steven, J.Love, I.Scott. – Third Ed. – MOSBY Elsevier, 2009. – 632 p.

Joung B. Wheaters Basic Pathology / B. Joung, W.Stevart, G.O’Dowd. – Fifth Ed. – CHURCHILL LIVINGSTONE Elsevier, 2011. – 337 p.

Вірусні гепатити і рак печінки / [М.А. Андрейчин, В.І. Дрижак, О.В. Рябоконь, В.С. Копча]. – Тернопіль: ТДМУ, 2010. – 188 с.

Duvnjak L. The metabolic syndrome – an ongoing story / L. Duvnjak, M. Duvnjak // J. Physiol. Pharmacol. – 2009. – Vol. 60, suppl. 7. – P. 19–24.

Perumalswami P. Steatosis and progression of fibrosis in untreated patients with chronic hepatitis C infection / P. Perumalswami, D.E. Kleiner, G.Lutchman [et al.] // Hepatology. – 2006. – Vol. 43, №4, – P. 780–787.

Lonardo A. Steatosis and hepatitis C virus: mechanisms and significance for hepatic and extrahepatic disease / A. Lonardo, L.E. Adinolfi, P. Loria [et al.] // Gastroenterology. – 2004. – Vol. 126, №2. – P. 586–597.

Powell E.E. Steatosis: co-factor in other liver diseases. / E.E. Powell, J.R. Jonsson, A.D. Clouston // Hepatology. – 2005. – Vol. 42, № 1. – P. 5–13.

Cross T.J. The impact of hepatic steatosis on the natural history of chronic hepatitis C infection / T.J. Cross, A. Quaglia, S. Hughes [et al.] // J Viral Hepat. – 2009. – Vol. 16, №7. – P. 492–499.

Ripoli M Impact of HCV genetic differences on pathobiology of disease / M. Ripoli, V. Pazienza // Expert Rev Anti Infect Ther. – 2011. – Vol. 9, №9. – P. 747–759.

Hui J.M. Insulin resistance is associated with chronic hepatitis C virus infection and fibrosis progression / J.M. Hui, A. Sud, G.C. Farrell [et al.] // Gastroenterology. – 2003. – Vol. 125. №6. – P. 1695–1704.

Jhaveri R. Domain 3 of hepatitis C virus core protein is sufficient for intracellular lipid accumulation // R. Jhaveri, G. Qiang, A.M. Diehl // J Infect Dis. – 2009. –Vol. 200, №11. – P. 1781–1788.

Kleiner D.E. Decision and validation of a histological scoring system for nonalcoholic fatty liver disease / D.E. Kleiner, E.M. Brunt, M. van Natta [et al.] // Hepatology. – 2005. – Vol.41. – P. 1313–1321.

Hepatitis C virus core and nonstructural proteins induce fibrogenic effects in hepatic stellate cells / R. Bataller, Y.H. Paik, J.N. Lindquist [et al.] // Gastroenterology. – 2004. – №126. – P. 529–540.

Туманский В.А. Иммуноклеточный киллинг: морфогенез и последствия для больных хроническим вирусным гепатитом / В.А. Туманский, М.А. Шишкин, Ю.А. Шебеко // Патологія. – 2008. – Т. 5, №3 – С. 110–112.

Туманский В.А. Патогенно индуцированный апоптоз гепатоцитов при хроническом вирусном гепатите: молекулярные механизмы и микроскопическая диагностика / В.А. Туманский, Ю.А. Шебеко // Патологія. – 2008. – Т. 5, №3 – С. 29–34.

Bonner J.C. Regulation of PDGF and its receptors in fibrotic diseases / J.C. Bonner // Cytokine Growth Factor Rev. – 2004. – Vol. 15, №4. – P. 255–273.

Ghatak S. Oxidative stress and hepatic stellate cell activation are key events in arsenic induced liver fibrosis in mice / S. Ghatak , A. Biswas, G.K. Dhali [et al.] // Toxicol. Appl. Pharmacol. – 2010. – Vol. 251, №1. – Р. 59–69.

Gieling R.G. Fibrosis and cirrhosis reversibility - molecular mechanisms / R.G. Gieling, A.D. Burt, D.A. Mann // Clin. Liver Dis. – 2008. – Vol. 12, Iss. 4. – P. 915–937.

Fibroblasts derive from hepatocytes in liver fibrosis via epithelial to mesenchymal transition / M. Zeisberg, C. Yang, M. Martino [et al.] // J. Biol. Chem. – 2007. – Vol. 282. – P. 23337–23347.

ПАТОЛОГІЯ

Запорізький державний медичний університет

Гепатит – це запальне захворювання печінки, яке супроводжується пошкодженням клітин печінки (гепатоцитів). Буває гострим або хронічним. Причинами розвитку гепатитів можуть бути різні фактори, серед яких найбільш розповсюджені: віруси гепатитів, аутоімунні захворювання, зловживання алкоголем, порушення вуглеводного і ліпідного обміну – метаболічного ґенезу, прийом деяких гепатотоксичних медикаментів, вплив інших токсичних речовин. Гепатит також може бути пов’язаним з деякими спадковими захворюваннями або супроводжувати перебіг різних інфекційних захворювань.

Тому для постановки правильного діагнозу потрібно звертатися до кваліфікованих спеціалістів і комплексно обстежитись. Дуже часто гепатити протікають безсимптомно, але несуть в більшості випадків серйозну небезпеку, оскільки призводять до розвитку фіброзу і цирозу печінки (з ускладненнями у вигляді печінкової недостатності, портальної гіпертензії).

Виділяють 5 основних типів вірусу гепатиту – A, B, C, D і E. Гепатит А і Е викликають гостру форму і в більшості випадків при своєчасному адекватному лікуванні мають сприятливий прогноз. Віруси гепатитів В і С частіше мають хронічний перебіг і при довготривалій персистенції вірусу в організмі ведуть до розвитку цирозу і гепатоцелюлярної карциноми (раку печінки).

Гепатити В і С передаються через біологічні рідини організму: кров, при статевому акті, при користуванні загальними лезами, манікюрними ножицями, при недостатній обробці медичного, стоматологічного інструментарію при наявності мікротравм шкіри або слизових оболонок. Гостра інфекція вірусного гепатиту В може викликати такі симптоми гепатиту, як пожовтіння шкіри і очей (жовтуха), підвищення температури тіла, потемніння сечі, болі в животі, біль і дискомфорт в правому підребер’ї, слабкість, нудота, блювота.

Підступність хронічних гепатитів В і С полягає в тому, що вони в більшості випадків протікають безсимптомно. Іноді перші ознаки гепатиту нагадують застуду. Вони швидко проходять, і людина забуває про своє нездужання. Вона може роками не знати про те, що інфікована. А в цей час вірус поступово руйнує печінку. Гепатит часто знаходять випадково – наприклад, при спробі донорства крові, виявленні підвищеного рівня трансаміназ під час медичного огляду.

Гепатит В

Вірус гепатиту В передається через кров та інші біологічні рідини організму. Він дуже стійкий і може зберігатись протягом декількох тижнів навіть в засохлій плямі крові.

Інфікуватися можна при занятті сексом без презервативу, ін’єкціях спільними шприцами з носієм вірусу, виконанні татуювань і пірсингу нестерильними інструментами, а також при використанні чужих речей, на яких може бути кров, наприклад, бритв, манікюрних ножиців або зубних щіток.

Мати може заразити свою дитину під час пологів. Тому лікарі рекомендують всім вагітним жінками перевіритись на гепатит В. При цьому не можна інфікуватися при побутових контактах, таких як обійми, поцілунки, кашель і чхання, спільне вживання їжі.

Інкубаційний період (від зараження до появи перших симптомів) триває в середньому три місяці. Ознаки гепатиту В нагадують грип. Симптоми можуть включати втомливість, невелике підвищення температури, головний біль, відсутність апетиту, нудоту і біль в животі. Але в більшості випадків хронічний гепатит В протікає безсимптомно.

Діагностика хронічного гепатиту В базується на лабораторних аналізах крові, які виявляють наявність антигенів вірусу і антитіл до нього. Антитіла використовуються імунною системою для знаходження і нейтралізації вірусу. Антигени – це молекули вірусу гепатиту, з якими зв’язуються антитіла. Також проводиться аналіз, який виявляє генетичний матеріал вірусу, його ДНК.

Гостра форма захворювання зазвичай не потребує лікування і проходить самостійно. Для полегшення симптомів пацієнту необхідний відпочинок, достатнє вживання рідини, відмова від алкоголю, правильне харчування.

Лікування хронічного гепатиту В є досить складною задачею. Воно складається з довгих курсів терапії аналогами нуклеозидів і інтерферонами. Ці препарати зменшують концентрацію вірусу аж до рівня, який не можна визначити, але після відміни лікування захворювання часто повертається. Антивірусна терапія знижує ризик розвитку цирозу і раку печінки.

Не всі пацієнти потребують невідкладної терапії. Це залежить від ступеню пошкодження печінки, прогресування інфекції. Більшість людей з хронічним гепатитом В можуть вести активний спосіб життя, якщо відмовляються від алкоголю, піклуються про себе і проходять регулярні огляди у лікаря.

Кращий спосіб профілактики гепатиту В – вакцинація. Курс складається з 3-4 уколів. Вакцинація необхідна всім лікарям, а також дорослим, які хочуть захиститися від інфекції. Щеплення від гепатиту рекомендовано, в тому числі, медикам, які мають підвищений рівень інфікування.

Гепатит С

Вірус передається через кров. Так само як і гепатитом В, гепатитом С можна заразитись під час використання шприців, нестерильних інструментів для пірсингу і татуювань, медичних маніпуляцій. Вірус може виживати на оточуючих поверхнях при кімнатній температурі, щонайменше, 16 годин, але не більше 4 діб.

В рідких випадках гепатит С може передати мати своїй дитині під час пологів. Ризик інфікування під час статевого акту досить малий. Додатково убезпечити себе можна, користуючись презервативами.

Через поцілунки, обійми, доторки вірус гепатиту С не передається. Інфікована людина безпечна для оточуючих і не повинна піддаватися соціальній ізоляції. Профілактика гепатиту С полягає в униканні контактів з кров’ю. Вакцини від вірусу, на жаль, не існує.

Інкубаційний період триває 1,5-2 місяці. Перші ознаки гепатиту С легко сплутати з грипом, так само як і у випадку гепатиту В. Вони швидко проходять, і захворювання може перейти в хронічну форму. Це відбувається з 85% інфікованих людей.

Діагностика гепатиту С включає аналізи на антитіла до вірусу (анти-HCV). Якщо вони виявлені, це свідчить про те, що організм зустрічався з вірусом на якомусь етапі. В цьому випадку призначається наступний аналіз, який визначає наявність генетичного матеріалу вірусу (РНК) методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). При позитивному результаті аналіз необхідно повторити ще раз – в іншій лабораторії. Методом ПЦР гепатит С може бути виявлений через 1-2 тижня після інфікування.

Якщо вірус присутній в організмі, визначається його кількість (вірусне навантаження) і генотип. Існує шість генотипів вірусу. Деякі генотипи вірусу гепатиту С вилікувати простіше, деякі – складніше.

Також лікар призначає додаткові аналізи та дослідження, які допомагають оцінити стан печінки і потребу в антивірусній терапії. Вони включають визначення рівня АЛТ, альбуміну, білірубіну (в тому числі, прямого), протромбінового часу.

Рішення про лікування хронічного гепатиту С приймається для кожного пацієнта індивідуально. Для боротьби з вірусом використовується комбінована терапія пегільованим інтерфероном і рибавірином. Ефективність лікування залежить від кількості і типу вірусу, ступеню пошкодження печінки.

Серйозні проблеми з печінкою розвиваються у четвертини пацієнтів, які хворіють більше 20 років. Вживання алкоголю значно прискорює розвиток цирозу і раку печінки. Тому алкоголь повинен бути під суровою забороною.

Антивірусна терапія достатньо ефективна (до 60% у пацієнтів, які інфіковані найбільш розповсюдженим 1 генотипом, і до 95% у пацієнтів, які інфіковані генотипами 2 і 3). Але вона триває 24-48 тижнів і має серйозні побічні ефекти. Препарати і протоколи лікування гепатиту С постійно вдосконалюються, і їхня ефективність зростає.

З 2011 року в світі настав новий етап в лікуванні гепатиту С – безінтерферонові препарати прямої противірусної дії. Курс лікування цими препаратами триває коротше (до 8-24 тижнів). Стійка вірусологічна відповідь досягає 95-100%. На відміну від терапії пегільованими інтерферонами, які потрібно колоти, безінтерферонові препарати використовуються у вигляді таблеток і не викликають ряду побічних ефектів, які має інтерферонове лікування.

Діагностика ступеню пошкодження печінки

Також в нашій клініці є апарат експертного класу УЗД з використанням сучасної методики – Shеar Wave еластографії, що дозволяє кількісно оцінити жорсткість і пружність паренхіми печінки, яка корелює зі шкалою Metavir для визначення ступеню фіброзу печінки.

Хронічні гепатити В і С – це серйозні захворювання, які приводять до цирозу і раку печінки. Вони є однією з розповсюджених причин трансплантації печінки, яка стає єдиним виходом при серйозному пошкодженні органу. Тому потрібно обов’язково консультуватися у досвідчених спеціалістів для сучасної діагностики і призначення ефективного лікування.

У нас ви зможете пройти якісну лабораторну, інструментальну діагностику гепатиту і отримати лікування відповідно до світових стандартів.

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЕТІОПАТОГЕНЕЗ

Стан, при якому внаслідок генералізованого пошкодження паренхіми печінки розвивається фіброз та заміна нормальної архітектоніки органу на структурально аномальні регенераційні вузлики → зменшується кількість функціонуючої паренхіми → розвиваються порушення функції печінки та структури судинної системи, що призводить до портальної гіпертензії (підвищення тиску у портальній вені >12 мм рт. ст.; у нормі ≤10 мм рт. ст.). Портальна гіпертензія призводить до розвитку порто-системного колатерального кровообігу (у районі стравоходу, ануса та передньої черевної стінки), спленомегалії та гіпереспленізму, асциту та портальної гастропатії. Цироз становить кінцеву стадію багатьох хронічних захворювань печінки.

Причини: алкогольна хвороба печінки, вірусний гепатит В, D або C, аутоімунний гепатит, метаболічні захворювання (гемохроматоз, хвороба Вільсона-Коновалова, дефіцит α 1 -антитрипсину, муковісцидоз, пізня шкірна порфірія, галактоземія, вроджена тирозинемія, глікогенози [тип ІІІ і ІV], вроджена геморагічна телеангіектазія, гіпервітаміноз А, абеталіпопротеїнемія, НАСГ), хвороби жовчних шляхів (непрохідність позапечінкових жовчних шляхів, непрохідність внутрішньопечінкових жовчних шляхів, первинний біліарний цироз печінки, первинний склерозуючий холангіт), порушення венозного відтоку (венооклюзивна хвороба печінки, синдром Бадда-Кіарі, правошлуночкова серцева недостатність), ЛЗ(метотрексат, метилдопа, аміодарон), токсини, обхідні кишкові анастомози (при лікуванні ожиріння), криптогенний цироз (невідома причина).

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ТИПОВИЙ ПЕРЕБІГ

Клінічні симптоми залежать від тривалості захворювання, кількості функціонуючої печінкової паренхіми, порушень портального кровообігу та призначеного лікування. У 30–40 % хворих цироз печінки протікає повністю безсимптомно та діагностується випадково. Цироз без симптомів порушення метаболічної функції та ускладнень портальної гіпертензії називається компенсованим.

3. Порушення травної системи: метеоризм, нудота та блювання, вигладження язика, набряк слинних залоз (у деяких хворих), поболювання в правому підребер'ї, спленомегалія (≈60 % хворих), гепатомегалія з відчутною вузловатою поверхнею (тільки у деяких хворих; печінка типово зменшена і глибоко захована під реберною дугою), асцит, грижі передньої черевної стінки (найчастіше, пупкова грижа).

4. Порушення репродуктивної системи: гіпогонадизм (зниження лібідо, порушення менструального циклу та безпліддя, у мужчин — атрофія яєчок) і фемінізація (гінекомастія, судинні павуки, пальмарна еритема, зміна характеру оволосіння).

5. Типовий перебіг: цироз печінки є прогресуючим захворюванням та з часом розвиваються лабораторні та клінічні симптоми декомпенсації. Класифікація Чайлда-П'ю ступеню печінкової недостатності у перебігу цирозу печінки →табл. 7.12-1. Прогрес захворювання від раннього етапу, що можливо виявити виключно при гістологічному дослідженні, до важкої печінкової недостатності має різну тривалість і залежить від етіології та лікування, що застосовується. Від моменту появи перших симптомів декомпенсації 5 років виживають 45 % хворих, а 10 років — 10–20 %.

Таблиця 7.12-1. Класифікація печінкової недостатності Чайлда-П'ю

Пункти за ступенем тяжкості

помірний [невеликий транзиторний асцит] [легко піддається лікуванню]

напружений [великий торпідний асцит] [важко піддається лікуванню]

білірубін (мг/дл [мкмоль/л]) у ПX

результат по шкалі Чайлда-П'ю

компенсований цироз печінки: хворий у класі А, немає показів до трансплантації

декомпенсований цироз печінки: хворий в класах В і С, покази до трансплантації

ПX — первинний холангіт (PBC — primary biliary cholangitis )

1) загальний аналіз крові — тромбоцитопенія (інколи перший та єдиний лабораторний симптом цирозу печінки), анемія (дуже часто, зазвичай макроцитарна), лейкопенія;

2) біохімічний аналіз крові — підвищення активності АЛТ і АСТ (зазвичай, АСТ >АЛТ; при цирозі без активного гепатиту та в термінальній стадії може бути в нормі), ЛФ (2–3 рази; зазвичай при холестатичних захворюваннях печінки), ГГТ (ізольоване підвищення свідчить про алкогольну етіологію); зменшена активність холінестерази; гіпергамаглобулінемія (зазвичай поліклональна), гіперглікемія (часто), гіпертригліцеридемія (особливо при алкогольному цирозі), гіперхолестеринемія (при холестатичних захворюваннях печінки), підвищена концентрація АФП (при цирозі з високою запальною активністю; величини >200 Од/мл вказують на гепатоцелюлярну карциному); при декомпенсованому цирозі: гіпербілірубінемія (як правило, з перевагою кон'югованого білірубіну; не змінюється або повільно наростає, зазвичай не досягає високих величин, за винятком холестатичних захворювань печінки), гіпоальбумінемія, підвищення концентрації аміаку в сироватці крові, гіпоглікемія (може свідчити про виражену печінкову недостатність, бактерійне інфікування або гепатоцелюлярну карциному), гіпонатремія, гіпо- або гіперкаліємія;

3) коагулограма — видовження ПЧ; один з найбільш чутливих показників ефективності функції гепатоцитів, випереджує усі інші симптоми метаболічної декомпенсації та має прогностичне значення.

2. Візуалізаційні дослідження: виконуються з метою виявлення вогнищевих змін (рак), визначення розмірів та форми органу, розпізнавання стеатозу, супутнього до цирозу, та оцінки симптомів портальної гіпертензії і кровообігу у печінкових судинах. УЗД — типова гіпертрофія лівої долі та хвостатої долі, зменшення правої долі та нерегулярний поліциклічний контур краю печінки. Ознаки портальної гіпертензії: розширення портальної вени >15 мм з однофазовим або зворотним напрямком кровообігу та наявність колатерального кровообігу, особливо у лівій шлунковій, селезінковій та пупковій венах, та спленомегалія (симптом слабо специфічний). Часто збільшення жовчного міхура і потовщення його стінки та холелітіаз. Гепатоцелюлярна карцинома, зазвичай, є гіпоехогенною вогнищевою зміною (якщо діаметр >2 см, то ймовірність раку становить ≈95 %). КТ — немає переваг над УЗД, за винятком підозри на гепатоцелюлярну карциному.

3. Ендоскопічне обстеження: езофагогастродуоденоскопія виконується рутинно з метою діагностики варикозно розширених вен стравоходу, портальної гастропатії або виразок.

4. Гістологічне дослідження біоптату печінки: основа діагностики цирозу і його причин та оцінки заавансованості захворювання печінки; не завжди є необхідним. Виявляються регенераційні вузлики (дрібні, великі або змішані), фіброз у 4-ій стадії та зміни, характерні для хвороби, яка є причиною цирозу.

5. Еластографія: являється альтернативою біопсії печінки для кількісної оцінки фіброзу (найкраще валідована у випадку інфікування HCV).

Гістологічна картина біоптату печінки. У випадку декомпенсованого цирозу печінки, очевидна причина та клінічна картина і типові зміни при лабораторних дослідженнях є достатніми для постановки діагнозу.

У фазі компенсації цирозу печінки слід проводити диференційну діагностику з іншими хронічними захворюваннями. При декомпенсації диференціювання вимагають окремі симптоми захворювання, в залежності від клінічної картини, у т. ч. жовтяниця →розд. 1.16, асцит →розд. 1.2, портальна гіпертензія (причини: надпечінкова — тромбоз портальної вени або селезінкової вени, компресія ззовні на портальну вену [пухлини, заочеревинний фіброз], вроджені вади портальної вени; внутрішньопечінкові [крім причин цирозу] — венооклюзивне захворювання печінки, вогнищева вузлова гіперплазія, шистосомоз, саркоїдоз; постпечінкові — синдром Бадда-Кіарі, тромбоз нижньої порожнистої вени, констриктивний перикардит, рестриктивна кардіоміопатія) і печінкова енцефалопатія →нижче.

1. При компенсованому цирозі печінки слід порекомендувати абсолютну відмову від алкоголю і куріння та збалансовану (без виключення конкретних продуктів) дієту з вмістом білка ≈1 г/кг м. т./добу. Пізній прийом легкої їжі, яка складається з вуглеводів, протидіє нічному глюконеогенезу з розпаду білків, і таким чином гіпотрофії. У пацієнтів із гіпотрофією може бути корисним прийом із їжею рідких харчових добавок готові харчові суміші aбо застосування впродовж тиж тотального парентерального харчування. Немає потреби у суплементації метіоніну, ані застосування т. зв. гепатопротекторів, чи препаратів розгалужених амінокислот (за винятком випадків, у яких необхідно обмежити добовий прийом білка).

2. Етіологічне лікування в залежності від етіології цирозу.

3. Симптоматичне лікування:

4) гіперглікемія та цукровий діабет — зазвичай, тільки дієта, рідше — інсулінотерапія.

4. Лікування ускладнень →нижче.

5. Інші методи неспецифічної терапії: неселективні β-блокатори при первинній і вторинній профілактиці кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу (→розд. 7.12); антибіотики для попередження розвитку ускладнень, пов’язаних із транслокацією бактерій із ШКТ (→розд. 7.12); статини, напр., сімвастатин 20–40 мг/добу (зменшує портальну гіпертензію). Рекомендується вакцинація проти вірусного гепатиту A і B, грипу і пневмококів.

6 . Трансплантація печінки є основним методом лікування декомпенсованого цирозу печінки.

1. Слід призначити регулярний контроль з метою нагляду за утриманням від алкоголю та раннього виявлення ускладнень цирозу.

2. У фазі компенсованого цирозу необхідно контролювати кожні 3–6 міс. активність амінотрансфераз, ЛФ і ГГТ, ПЧ, концентрацію альбуміну, білірубіну та АФП. Кожні 6 міс. — УЗД з метою виявлення асциту або вогнищевих змін у печінці. Ендоскопічні обстеження повторюють з періодичністю 1–3 роки, в залежності від наявності та ступеню варикозно розширених вен стравоходу.

1. Асцит: найчастіше і одне з найбільш ранніх ускладнень цирозу. Патомеханізм комплексний; головні чинники — це затримка натрію та води нирками, портальна гіпертензія, гіпоальбумінемія. Клінічна картина, класифікація тяжкості, діагностика та диференціальна діагностика →розд. 1.2.

1) у хворих з цирозом без асциту не слід обмежувати прийому рідини та натрію ані не застосовувати діуретиків з метою запобігання його виникнення;

2) асцит 1 і 2 ступеня → розпочинайте від обмеження натрію у дієті : спіронолактону 100 мг та фуросеміду 40 мг 1 × на день вранці; якщо через 4–5 днів немає ефекту (зменшення маси тіла на 0,3–0,5 кг/добу у випадку ізольованого асциту або 0,8–1,0 кг/добу, якщо співіснують периферичні набряки) → слід збільшувати дози (спіронолактону до 400 мг/добу, фуросеміду до 160 мг/добу). Після регресії асциту слід продовжувати дієту з обмеженням натрію, вживання рідин ≈1,5 л/добу та утримувати дозу діуретиків на рівні, що забезпечує від повторного накопичення рідини (контроль маси тіла кожні 1–2 дні).

3) асцит 3 ступеня → лікувальний лапароцентез →розд. 24.11. Процедуру можна часто повторювати і вона є відносно безпечною, за умови належного наповнення судинного русла (найкраще розчином альбумінів 8–10 г на 1 л евакуйованої рідини), якщо виведено >4–5 л асцитичної рідини. Парацентез є методом вибору у хворих з гіпонатріємію, що не піддається корекції. З метою профілактики повторного накопичення асцитичної рідини слід застосувати діуретики та обмежувати введення натрію і рідин →вище.

4) резистентний або рецидивуючий асцит →TIPS, трансплатація печінки або перитонео-венозний шунт.

2. Спонтанний бактеріальний перитоніт (СБП): спостерігається у 10–30 % хворих із асцитом. Спричинений інфікуванням асцитичної рідини без визначеного джерела інфекції у черевній порожнині, ймовірно, внаслідок проникання бактерій з просвіту кишківника та порушеної антибактеріальної активності асцитичної рідини. Найчастіше (70 %) ізольовані бактерії: Escherichia coli , Enterococcus faecalis , Enterobacter, Serratia , Klebsiella, Proteus , Pseudomonas .

Клінічна картина: відносно рідко типові симптоми перитоніту (тобто лихоманка, озноб, розлитий біль у животі, симптоми подразнення очеревини, ослаблення перистальтичних шумів). Єдиним симптомом СБП може бути лихоманка, енцефалопатія невідомого генезу або септичний шок. У ≈10 % випадків — асимптоматичний перебіг.

Діагностика: у всіх госпіталізованих хворих із асцитом рекомендується зробити діагностичний парацентез та аналіз асцитичної рідини →розд. 27.6, включаючи виконання посівів (≥10 мл рідини до ємкості з живильним матеріалом для аеробного та анаеробного посіву крові). СБП діагностується у випадку, якщо кількість нейтрофілів в асцитичній рідині становить >250/мкл без виявленого джерела інфекції в черевній порожнині. Посіви асцитичної рідини негативні у 20–40 % хворих, незважаючи на ознаки запалення в асцитичній рідині. Диференціальна діагностика проводиться з вторинним перитонітом у хворого з асцитом →розд. 27.6.

Лікування: необхідно негайно розпочати емпіричну антибіотикотерапію → цефотаксим в/в 2 г кожні 8–12 год; у випадку алергії на цефалоспорини ципрофлоксацин в/в або п/о 0,4–0,5 г кожні 12 год; слід продовжувати до моменту зникнення клінічних симптомів або зменшення кількості нейтрофілів в асцитичній рідині до 68 мкмоль/л (4 мг/дл) та креатиніну >88,4 мкмоль/л (1 мг/дл) крім антибіотикотерапії слід застосувати інфузію розчину альбуміну (1,5 г/кг м. т. в 1-ий день, а потім 1 г/кг маси тіла на 3-ій день).

1) після епізоду СБП рекомендується приймати норфлоксацин п/о 400 мг/добу або котримоксазол п/о 960 мг/добу впродовж 5 днів на тиж.;

2) у хворих, обтяжених високим ризиком СБП (кровотеча з ШКТ в анамнезі, незалежно від причини; концентрація білка в асцитичній рідині 3. Кровотеча з ШКТ: найбільш ймовірною у хворих з цирозом печінки та клінічно найбільш значущою є кровотеча з варикозно розширених вен стравоходу (≈10 % всіх причин кровотеч з верхнього відділу ШКТ), що виникають внаслідок колатерального кровообігу при портальній гіпертензії. Ризик кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу становить ≈30 % впродовж 2 років після їх ендоскопічного діагностування, тому необхідне проведення профілактики (→рис. 7.12-1). У ≈10 % місцем кровотечі є не варикозно розширені вени стравоходу, а шлункові вени (варикозно розширені вени в кардіальній частині шлунка важко діагностувати та лікувати). Значно рідше зустрічається кровотеча з варикозно розширених вен нижнього відділу ШКТ (наприклад перианальних), а її наслідки не такі серйозні.


Рисунок 1. Алгоритм активного діагнозу варикозно розширених вен та запобігання першому епізоду кровотечі

1) дії при кровотечні з варикозно розширених вен стравоходу →розд. 4.30. У 40 % випадків кровотеча припиняється самостійно, але відсоток ранніх (до 5 днів) рецидивів після кровотечі становить ≈60 %. Ендоскопічне лікування водночас запобігає рецидивам кровотеч;

2) інші методи, які застосовують з метою профілактики рецидивів кровотечі :

а) неселективний β-блокатор ( карведілол 6,25–12,5 мг/добу, надолол 40–240 мг/добу, пропранолол 80–320 мг/добу; дозу збільшуйте поступово до макс. переносимої або до сповільнення серцевого ритму transjugular intrahepatic portosystemic shunt ] шляхом введення стенту. Покази: кровотеча з варикозно розширених вен стравоходу (яку не вдається припинити, або рецидивуючий, незважаючи на застосування інших методів), асцит, резистентний до консервативного лікування, кровотеча з варикозно розширених вен дна шлунка, гепато-ренальний синдром 2 типу з асцитом, резистентним до лікування. Виконання TIPS може спричинити або посилити печінкову енцефалопатію.

4. Печінкова енцефалопатія: синдром порушень функції ЦНС при тяжких гострих або хронічних захворюваннях печінки, ймовірно внаслідок дії ендогенних нейротоксинів (аміак, меркаптани, коротко- та середьноланцюгові жирні кислоти, феноли), наявності фальшивих нейромедіаторів або надмірної активації ГАМК-ергічної системи.

Клінічна картина: порушення поведінки, настрою, розлади особистості, порушення інтелектуальних функцій, свідомості та нервово-м'язової активності, різного ступеня інтенсивності; класифікація →табл. 7.12-2.

1) мінімальна (раніше називалася прихованою) порушення інтелектуальних функцій, що виявляються психометричними тестами (у 60–70 % хворих із цирозом печінки);

2) явна — у 10–14 % хворих (частіше після портокавального шунтування) може проявлятися епізодичною формою (раніше називалася гострою, зворотньою) внаслідок дії пускового фактору (кровотеча з ШКТ, передозування діуретиків, інфекція, ниркова недостатність, закреп) або постійною формою (раніше називалася хронічною), при якій симптоми рецидивують або зберігаються.

Читайте также:

Пожалуйста, не занимайтесь самолечением!
При симпотмах заболевания - обратитесь к врачу.

Copyright © Иммунитет и инфекции