Зовнішній шар кори стебла деревної рослини

СТЕБЛО – осьовий орган пагона, який з'єднує в єдине ціле всі його складові (листки, бруньки).

Функції стебла.

• Провідна (висхідний рух мінеральних розчинів від кореня до листків, низхідний рух органічних речовин від листків до всіх органів, горизонтальне переміщення поживних речовин).

• Сочевички стебла забезпечують газообмін та випаровування.

• Зелені стебла здійснюють фотосинтез.

• Орган вегетативного розмноження.

• Опорна (підтримує в певному положенні інші надземні частини рослини: бруньки, листки, квітки).

• Забезпечує сприятливе для фотосинтезу розташування листків.

• У стеблі накопичуються запасні поживні речовини, а в деяких видів посушливих місцезростань – вода.

Пагони за спрямованістю росту: прямостоячі, повзучі, лежачі, виткі, чіпкі тощо.

Стебла за твердістю: трав'янисті і дерев'янисті.

Стебла за своєю поверхнею: опушені або гладенькі, ребристі або шипуваті, тригранні (осока) або чотиригранні (м’ята, кропива), округлі або гранчасті, крилаті або колючі тощо.

Стебла за середовищем зростання: надземні, підземні й водні.

ГАЛУЖЕННЯ СТЕБЛА – утворення на головному стеблі з вегетативних бруньок бічних пагонів.

Значення галуження стебла: визначає зовнішній вигляд рослини (формує крону), дає змогу створити значну листкову поверхню для фотосинтезу.

Крона – сукупність усіх надземних пагонів дерева, що відходять від стовбура.

Високо над поверхнею ґрунту

Шипшина, смородина, аґрус

Біля самої поверхні ґрунту

Кущіння трав'янистих рослин

Найнижчі бічні бруньки стебла чи навіть підзем­ної частини пагона

ВНУТРІШНЯ БУДОВА СТЕБЛА.

У стеблі деревної рослини розрізняють такі послідовні шари: кору (шкірка, корок, луб), камбій, деревина та серцевина.

У молодому стеблі розрізняють такі послідовні шари: шкірочка, центральний циліндр з кількох провідних пучків (луб зі зовнішньої сторони, деревина з внутрішньої сторони), серцевина.

Шкірка з сочевичками

Шкірка - покривна тканина з живих клітин, може містити хлоропласти, тому молоде стебло зелене, у деревних рослин наприкінці першого року замінюється корком.

На поверхні розміщені невеликі горбки з пухко розташованими клітинами – сочевички розміром від часток міліметра до 1 см.

Захищає від пошкоджень. Сочевички забезпечують газообмін, випаровування

Корок – покривна тканина з шарів відмерлих клітин.

Утворюється корковим камбієм

Захищає від пошкодження

Ситоподібні трубки провідної тканини.

Луб’яні волокна механічної тканини.

Основна тканина (паренхіма).

Низхідний рух органічних речовин від листків до інших органів.

Луб’яні волокна надають міцності та опір до зламування, деколи ребристості.

В основній тканині запасаються поживні речовини.

Бічна твірна тканина, унаслідок поділу клітин ззовні формується луб, зі середини – деревина.

Судини провідної тканини з мертвими клітинами з товстими стінками. Відмерлі, видовжені клітини механічної тканини утворюють деревні волокна.

У молодій рослині частка деревини мала, тому стебла гнучкі.

Висхідний рух мінеральних розчинів від кореня до листків.

Деревні волокна та стінки судин підвищують міцність стебла, надають опору.

Центральна частина стебла з великих тонкостінних, пухко розташованих клітин запасаючої основної тканини.

Починаються горизонтальні ряди клітин основної тканини до кори – серцевинні промені.

Запасаються поживні речовини (крохмаль, жири тощо).

Серцевинні промені забезпечують переміщення різних речовин у горизонтальному напрямку між різними шарами стебла.

РІЧНІ КІЛЬЦЯ – помітні концентричні шари у ділянці деревини, які щорічно з'являється зі світлою та темною ділянками, що зумовлено сезонною активністю камбію.

Утворення річних кілець.

Навесні клітини камбію активно діляться й утворюють клітини деревини великих розмірів з тонкими стінками (світла частина річного кільця зі середини стебла), улітку камбій формує значно дрібніші товстостінні судини та клітини механічної тканини (темна частина кільця зовні стебла), узимку клітини камбію не діляться. Наступної весни діяльність камбію відновлюється, і починає формуватися нове річне кільце.

За кількістю річних кілець стовбура, можна визначити вік пагона.

За шириною кільця можна дізнатися про умови життя рослини (ширші кільця в теплі й вологі роки, кожне кільце ширше з боку прогрівання сонцем).

ВИКОРИСТАННЯ СТЕБЛА.

• Пробку для пляшок одержують із корка дуба коркового, бархата амурського та баобаба.

• Щільний шар корка коркового дуба використовують для поплавків, рятувальних жилетів, використовують у будівництві.

• Із лубу молодої липи здавна виготовляли лико для постолів, цупких тканин, мотузок.

• Деревину використовують як будівельний матеріал, пальне, служить сировиною для виготовлення паперу, штучного волокна.

• Деревину бальсового дерева (у 5 разів легша за воду) використовують у конструкціях літаків, планерів, дошках для серфінгу.

• З твердої деревини бука, горіха, дуба виготовляють меблі.

• Легку в переробці деревину сосни і ялини використовують під час будівництва.

• З м'якої деревини липи виготовляють посуд.

• Дупла старих баобабів місцеві жителі використовують як побутові приміщення.

Пагін - надземний, вегетативний орган, що виник як пристосоване до життя в повітряному середовищі суші, - у квіткових досягає високої досконалості.

Пагін складається з осі (стебло, листків, та бруньок (зачатки нових пагонів). Основну функцію вегетативного пагона - фотосинтез - здійснюють листки; стебла виконують механічну, провідну іноді запасаючу функцію. Головна риса пагона, що відрізняє його від кореня - наявність листків, отже наявність вузлів.

Вузлом називають ділянку стебла, яка несе листок. У одних рослин (злакові) вузли різко позначені у вигляді потовщення на стеблі, у інших межа вузла - умовна. Ділянки стебла між вузлами називають міжвузлями. Звичайно на пагоні кілька, іноді багато вузлів і меживузлів, вони повторюються вздовж осі пагона.

Міжвузля можуть бути довгими і тоді пагін називається - видовженим (ростовим), вкорочений пагін має коротке міжвузля. Плодові дерева й кущі утворюють обидва типи пагонів: вкорочені, на яких формуються квітки й плоди, видовжені - безплідні.

Уявний кут між стеблом і листком називається листковою пазухою. На верхівці стебла і в листкових пазухах знаходяться бруньки. Бруньки бувають верхівковими і бічними (пазушними). За рахунок верхівкової бруньки пагін росте у висоту, а за рахунок бічних - галузиться. Таким чином брунька це зачаток пагона.

Розрізняють бруньки за функціональним призначенням:

• Вегетативні (ростові) з зачатками листків і стебла.
• Генеративні (квіткові) з зачатками квіток або суцвіть.

Їх можна розрізнити за формою: ростові - видовжені з загостреною верхівкою, а квіткові округлі і більші.

Деякі пазушні бруньки можуть залишатись у стані спокою невизначено довго - це сплячі бруньки. Вони розвиваються і дають пагони при пошкоджені (обмерзанні) верхівкових бруньок, зламуванні стебла над ними.

Велике значення має формування додаткових бруньок, які закладаються на стеблах, листках, коренях і забезпечують активне вегетативне відновлення та вегетативне розмноження.

Розвиток пагона з бруньки

На повздовжньому розрізі бруньки можна побачити її внутрішню будову. Осьовою частиною бруньки слугує зачаткове стебло. У його нижній частині можна побачити зачаткові листки. Зачаткові стебло, листки і бруньки разом складають зачатковий пагін. Його верхівку називають конусом наростання.

Клітини конуса наростання (твірна тканина - меристема) поділяються, забезпечуючи ріст пагона у довжину, після поділу клітини ростуть, що веде до видовження міжвузлів і всього стебла. У міру віддалення від конуса наростання здатність клітин до поділу зменшується і починається диференціація їх з утворенням основних тканин.

Брунька на зиму завжди вкривається лусочками, які взимку оберігають її від пошкодження морозами. Захисну дію брунькових лусок збільшують волосистий покрив або смолисті клейкі виділення що щільно склеюють лусочки. При розпусканні бруньок зовнішні лусочки опадають, залишаючи невеликий рубчик.

Можливий і інший шлях росту стебла: вставний або інтеркалярний. У таких випадках твірна тканина розділена ділянками клітин, що не мають здатності до поділу. Розташовується, звичайно, ділянка поділу у основі міжвузля. Такий ріст характерний для злакових.

Галуження пагона та його типи. Формування крони

У процесі росту стебло здебільшого галузиться. Особливо це стосується дводольних рослин. Кожна гілка на центральному стеблі утворюється з бокових бруньок. Бокова гілка так само має верхівкову і бокові бруньки, з яких виростають нові гілки. Все це призводить до утворення багатогалузевої крони дерева, куща.

Головне стебло крони називається віссю (гілкою) першого порядку. Стебла розвинені з його бруньок - осями (гілками) другого порядку В середньому на дереві може бути 10 таких осей.

Клітини серцевинних променів забезпечують горизонтальне переміщення різних сполук між шарами стебла, а також запасають поживні речовини. У багатьох дерев серцевина може відмирати, утворюючи в стовбурі порожнину - дупло.

Потовщення стебла, утворення річних кілець

Потовщення стебла відбувається за рахунок періодичної діяльності камбію. Клітини камбію постійно діють у період вегетації рослини і можуть функціонувати на протязі декількох років. Камбій відкладає всередину клітини деревини, а назовні клітини кори. Як правило - клітин деревини утворюється значно більше ніж клітин кори. Тому деревина завжди займає значнішу частину на поперечному розрізі стебла.

На поперечному зрізі деревини видно, що вона складається з почергових світлих і темних кілець. Кожна пара (світле та темне кільце) утворюється впродовж року за рахунок діяльності камбію і має назву річне кільце.

Річне кільце - річний приріст деревини. Межа між річними кільцями добре помітна, оскільки весняна деревина, яка утворилася після пробудження діяльності камбію, складається з великих тонкостінних клітин (вона багатша на судини, тому здається пухкішою і забарвленою в ясніший колір); осіння - з більш товстостінних, але вужчих клітин і замість елементів, які проводять воду, містить більше механічної тканини, тому здається темнішою.

Перехід від весняної до осінньої деревини поступовий, а від осінньої до весняної - завжди різко позначений (межа між річними кільцями). За річними кільцями деревини можна визначити вік рослини. У тропічних рослин, які ростуть безперервно впродовж року, річні кільця непомітні.

Пересування по стеблу неорганічних та органічних (речовин) сполук.

Одна із важливіших функцій стебла - пересування речовин з одних органів до інших. В стеблі є дві протилежні течії рідин - висхідна і низхідна.

Вода і мінеральні солі, що всисаються коренями, пересуваються по стеблу до листків, квіток, плодів. Це - висхідний потік, він здійснюється по деревині, основними провідними елементами якої є судини. Органічні речовини, які утворилися в листках, відтікають у всі органи рослини. Це низхідний потік, він здійснюється по лубу, головними провідними елементами якого є ситоподібні трубки.

У деревних рослин пересування поживних речовин в радіальному напрямку відбувається за допомогою серцевинних променів.

Видозміни пагона

Розрізняють підземні й надземні видозміни пагонів. Серед підземних видозмін найбільш поширені кореневища, бульби, цибулини.

Кореневище - видозмінений підземний пагін. Своїм зовнішнім виглядом дещо нагадує корінь, від якого відрізняється наявністю вузлів, міжвузлів, пазушних та верхівкових бруньок.

Відсутність кореневого чохлика. Замість листків на ньому є луски, у пазухах яких бруньки можуть дати початок пагонам. Під бруньками утворюються додаткові корені.

Утворення кореневищ властиве багаторічним трав'янистим рослинам різних родин однодольних і дводольних. З однодольних кореневища найчастіше зустрічаються у багаторічних злаків (пирій, тонконіг).

Кореневище бере участь у ґрунтовому живленні, запасанні поживних речовин, вегетативному розмноженні, утворює наземні пагони. В вигляді кореневища рослина, після відмирання наземних частин, перезимовує.

Використання: в їжу - хрін; виготовлення ліків - валеріана; виготовлення технічної сировини - барвників - герань грузинська; ефірних олій, дубильних речовин.

Деякі рослини з довгими кореневищами використовують для закріплення пісків.

Бульба. Бульби бувають підземні (картопля) і надземні (кольрабі). Бульба - це потовщені підземні частини стебла. Ці потовщення утворюються на видозмінених підземних стеблах - столонах.

У бульби є основа і верхівка. Основою бульба прикріплюється до столона. Хлорофілу бульби не містять, але на сонці зеленіють. Бульби картоплі мають сильно вкорочені меживузля. Листя на підземних бульбах редукують до дуже дрібних, малопомітних лусочок, у пазухах яких містяться бруньки - вічка. Бульби служать для розмноження рослин та нагромадження поживних речовин і перебуття несприятливих пір року.

При сприятливих умовах бульби легко проростають і завдяки запасним речовинам дають початок самостійним рослинам.

Бульби картоплі та інших рослин широко використовуються у харчовій і хімічній промисловості.

Цибулина. Цибулина - підземний, рідше надземний пагін з дуже коротким плоским стеблом (денцем) і м'ясистими, соковитими листками (лусочками), які запасають воду і поживні речовини. З верхівкової та пазушних бруньок цибулини виростають надземні пагони, а на денці утворюються додаткові корені. Зовнішні лучки цибулини здебільшого сухі, плівчасті і відіграють лише захисну роль. У пазусі деяких лусок цибулини є бруньки, з яких можуть розвиватися дочірні цибулини - так звані дітки.

Цибулини формуються у багатьох лілійних рослин: цибулі, лілії, тюльпана. У деяких лілійних можуть бути надземні цибулини. Звичайно вони утворюються у суцвіттях (у дикої цибулі, часнику).

Цибулини допомагають рослині вижити за несприятливих умов і є органом вегетативного розмноження. Серед цибулевих багато декоративних рослин. Часник і цибуля використовуються в медицині і харчовій промисловості.

Видозміненими надземними пагонами є колючки (дика груша, терен, глід, обліпиха). Вони розташовані у пазухах листків і захищають рослину від поїдання тваринами. Пагони можуть видозмінюватися на вусики (виноград, огірок, гарбуз). Це виткі пагони, що обкручуючись навколо різних опор підтримують стебло в певному положенні.

Вуса (суниця) - дуже тонкі, з видовженими міжвузлями, повзучі стебла. Вони вкорінюються у вузлах і дають початок новим рослинам..

Гілки першого, другого та кожного наступного порядків разом з листям, квітками й плодами складають загальну крону рослини. Крони бувають: кулясті, пірамідальні, яйцевидні, колоновидні. Усі гілки в кроні дерева різновікові. Наймолодші з них - гілки останнього порядку.

Формування крони залежить не тільки від способу галуження, але й від впливу зовнішніх чинників. Наприклад крона густіша завжди з того боку де кращі умови освітлення. Людина може штучно формувати крони дерев та кущів для естетичних потреб.

Стебло - вісь пагона. Функції стебла

За наявністю деревини, стебла поділяють на трав'янисті і дерев'янисті. Трав'янисті у всіх трав і молодих пагонів дерев; дерев'янисті - у дерев і кущів.

За формою стебла бувають: циліндричні (злаки), чотиригранні (кропива), тригранні (осока), багатогранні (кріп), сплющеними (кактус).

За розташуванням у просторі прямостоячі (кукурудза), повзучі (суниця), виткі (берізка), чіпкі (огірок).

Функції стебла:

• Здійснює зв'язок всіх частин рослини.
• Збільшує поверхню рослини за рахунок галуження.
• Утворює і несе на собі бруньки, листки.
• Забезпечує транспорт води, мінеральних органічних речовин.
• Служить для фотосинтезу.
• Служить для вегетативного розмноження.
• Запас поживних речовин.

Внутрішня будова стебла деревної рослини

На поперечному розрізі стебла деревної рослини можна побачити: кору, камбій, деревину, серцевину.

1. Кора - зовнішній шар стебла до складу якого входить: епідерміс, корок, луб.

Епідерміс - недовговічний, складається з клітин, які швидко відмирають, та замінюється корком. Корок - мертві клітини.

Шкірочка і корок захищають стебло від несприятливих умов, не пропускають вони і повітря. У корковому шарі є спеціальні отвори, крізь які проходить повітря, необхідне для дихання рослин - сочевички - у вигляді маленьких горошків на поверхні стебла. Сочевички утворені великими клітинами основної тканини з великими міжклітинниками.

Внутрішня частина кори - луб. Луб - сукупність різних типів тканин: провідної (ситоподібної трубки), механічної (луб'яні волокна) та основної. Ситовидні трубки - живі провідні клітини флоеми з'єднані за допомогою поперечних перетинок з великою кількістю пор і нагадують сито, повздовжні стінки потовщені, але не дерев'яніють, цитоплазма зберігається, але ядро руйнується. Луб'яні волокна надають стеблу міцності.

2. Камбій - розташована під корою твірна тканина. На поперечному зрізі він має вигляд вузького кільця. Клітини камбію поділяються, утворюючи назовні клітини кори, а всередину - клітини деревини, таким чином стебло росте в товщину, клітини камбію постійно діють у період вегетації рослин і можуть функціонувати протягом кількох років. Особливо інтенсивно розмножуються клітини камбію весною. Клітин деревини утворюється значно більше, ніж клітин кори, тому деревина займає значну частину на поперечному розрізі стебла.

3. Деревина складається з провідної тканини (судин), основної та механічної (деревні волокна) клітини серцевинних променів.

У основній тканині (паренхімі) на зиму нагромаджуються поживні запаси речовини. Механічна тканина служить опорою для рослини. Судини - провідна тканина (ксилема) - довгі трубки, утворені з багатьох клітин, розміщених одна над одною, поперечні стінки яких руйнуються. Повздовжні стінки потовщені, цитоплазма відмирає.

4. Серцевина - центральна частина стебла. Вона складається з великих тонкостінних, пухко розташованих клітин, який починається від серцевини і проходить у вигляді променя через деревину до кори, називають серцевинним променем.

Наземні умови життя більш різноманітні і контрастні, ніж ґрунтові, це зумовило складнішу і різноманітнішу будову стебла порівняно з коренем.

На верхівці стебла розташована первинна меристема (конус наростання).

На рівні зачаткових листків закладається прокамбій, який формує первинні флоему і ксилему.

Зовні від прокамбію відокремлюється первинна кора, всередину - серцевина.

Поверхневий шар клітин конуса наростання диференціюється в епідерму. Так виникає первинна будова.

За первинної будови тканини стебла, так само як і кореня, поділяють на два комплекси:

первинну кору, вкриту епідермою,

Первинна кора складається з таких тканин:

механічної тканини - коленхіми, розташованої під епідермою; паренхіми первинної кори, значна частина клітин якої містить хлоропласти;

ендодерми — внутрішнього шару первинної кори, клітини якого часто містять крохмальні зерна, і тоді його називають крохмалоносною піхвою.

Зовнішній шар центрального циліндра називають трициклом.

Він складається з одного або кількох рядів паренхімних клітин, з яких можуть утворюватися додаткові корені, додаткові бруньки, вторинні меристеми - камбій і фелоген.

Іноді перицикл поруч з паренхімою містить і склеренхіму (перициклічні волокна).

Всередину від перициклу розташована провідна система, яка утворюється з прокамбію.

У центрі розташована серцевина, яка складається з великоклітинної тонкостінної паренхіми, в якій можуть відкладатися запасні продукти.

Структурні відмінності первинної будови стебла залежать від способів закладання прокамбію.

У голонасінних і дводольних покритонасінних прокамбій закладається двома способами.

При першому способі утворюються окремі тяжі прокамбію, розташовані по колу.

Отже, провідні тканини за первинної будови також розташовуються окремими пучками по колу і розділені ділянками паренхіми, які утворюють первинні серцеподібні промені.

При другому способі прокамбій закладається циліндром, і тоді провідні тканини за первинної будови розташовуються також циліндром.

У однодольних тяжі прокамбію, а також судинно-волокнисті пучки, що диференціюються з нього, розташовуються більш або менш довільно по всій товщі центрального циліндра, включаючи серцевину.

Головні ознаки відмінності первинної будови кореня від первинної будови стебла такі:

у кореня в центральному циліндрі найчастіше не утворюється серцевина; ніколи не буває епідерми, коленхіми;

провідний пучок завжди радіального типу і розташований у центрі центрального циліндра;

первинна кора займає більшу частину кореня.

3.Вторинна будова стебла.

Як і у кореня, вторинна будова пов'язана з утворенням вторинної меристеми - камбію, тому спостерігається лише у голонасінних і дводольних покритонасінних.

Камбій закладається у центральному циліндрі між первинною флоемою і первинною ксилемою.

Він утворюється з прокамбію і паренхіми первинних серцевинних променів.

У відцентровому напрямку камбій диференціюється у вторинну кору, яка складається з вторинної флоеми (вторинного лубу) з типовими для неї гістологічними елементами - ситоподібними трубками, супровідними клітинами, луб'яними волокнами, луб'яною паренхімою, а також з паренхіми серцевинних променів.

У доцентровому напрямку камбій відкладає вторинну деревину, яка складається із судин, трахеїд, волокон деревини, паренхіми деревини, а також паренхіми серцевинних променів.

Однак треба зазначити, що елементів вторинної деревини звичайно відкладається набагато більше, ніж елементів вторинної кори.

В результаті діяльності камбію стебло розростається у товщину.

Під час переходу до вторинної будови первинна кора стебла продовжує функціонувати і відмирає не відразу, як у кореня. Таким чином, за вторинної будови стебло складається з епідерми, або корка, первинної і вторинної кори, камбію, вторинної і первинної деревини, серцевини.

Структурна різноманітність вторинної будови стебел зумовлена різноманітністю первинної структури, а також особливостями діяльності камбію.

Дуже поширені такі типи вторинної будови стебла:

За непучкової будови прокамбій закладається циліндром і від­разу перетворюється на камбій.

Отже, і за первинної, і за вторинної будови елементи флоеми і ксилеми розташовуються також суцільним циліндром.

Цей тип будови характерний для деревних рослин (хвойних і листяних), а також деяких трав'янистих (підмаренник, іпомея, льон та ін.).

У сосни в центрі стебла розташована невелика ділянка тонкостінних паренхімних клітин – серцевина.

До периферії від неї лежить деревина (ксилема), яка займає більшу частину стебла. Вона складається з трахеїд, які утворюють концентричні шари - річні кільця.

Річне кільце утворюється внаслідок періодичності функціонування камбію, який навесні диференціюється в тонкостінні трахеїди з великою порожниною, що виконують провідну функцію, а влітку і навесні — в товстостінні трахеїди з малою порожниною, які виконують в основному механічну функцію.

У деревині скрізь, але переважно в осінніх ділянках річних кілець, розташовані смоляні ходи.

Масив трахеїд перетинає по радіусу серцевинні промені, які складаються з одного ряду живих паренхімних клітин.

По них речовини рухаються в горизонтальному напрямку.

Таким чином, деревина сосни, як і інших хвойних, має досить однорідну і тому примітивну організацію: ні судин, ні волокон деревина не має, а паренхіма деревини являє собою лише клітини серцевинних променів і епітеліальні клітини смоляних ходів.

Між деревиною і вторинною корою розташований камбій.

Вторинна кора складається з вторинної і первинної флоеми і пери-циклічної зони.

Ситоподібні трубки не мають супровідних клітин.

Між ними розташовані великі округлі клітини луб'яної паренхіми. Серцевинні промені і у флоеми складаються з одного ряду клітин, однак більших, ніж у ксилемі.

Назовні від флоеми розташовані великі клітини паренхіми первинної кори, серед яких помітні більші смоляні ходи.

Корок складається з шарів клітин з тонкими скоротливими стінками, які чергуються з шарами клітин з товстими здерев'янілими стінками.

Отже, можна відмітити дві важливі структурні особливості у хвойних: відсутність супровідних клітин у ситоподібних трубок і наявність у первинній корі, як і в деревині, смоляних ходів.

Стебло липи має типову для деревних дводольних рослин будову.

У центрі розташована невелика ділянка серцевини, яка складається з тонкостінної паренхіми.

Серцевина оточена товстим шаром деревини.

На межі з серцевиною деревина утворює невеликі виступи - ділянки первинної деревини, які складаються в основному з кільчастих і спіральних судин.

Вторинна деревина, як і у сосни, має річні кільця, весняні ділянки яких складаються із судин переважно великого діаметра, літньо-осінні - з судин малого діаметра з переважанням трахеїд і волокон деревини.

Навколо деревини розташований камбій, за яким лежать ділянки флоеми у вигляді трапецій, які складаються з шарів ситоподібних трубок із супровідними клітинами і луб'яної паренхіми, які чергуються з шарами луб'яних волокон.

Між ділянками флоеми розташовані широкі серцеподібні промені, які звужуються у деревині до одного ряду клітин.

За флоемою і серцевинними променями розташована перициклічна зона з груп луб'яних волокон (навпроти ділянок флоеми) і паренхіми (навпроти серцевинних променів), що чергуються по колу.

Ділянки флоеми, паренхіма променів серцевини і перициклічна зона становлять разом вторинну кору.

Назовні від вторинної кори починається первинна кора.

До перициклічної зони примикає ендодерма, яка у деревних рослин виражена слабко і майже не відрізняється від паренхіми, що лежить за нею. Паренхіма складається з великих клітин, в яких містяться друзи оксалату кальцію. Зовні від паренхіми розташовані пластинчаста коленхіма і перидерма.

У деяких рослин (дуб, тис та ін.) з віком у старій частині деревини накопичуються продукти метаболізму - дубильні речовини, смоли, камеді, солі, тому вона набуває темного забарвлення.

Це так звана ядрова деревина. Світлий шар деревини, розташований ближче до кори, називають заболонню.

У стебла льону на поверхні розташовані великі клітини епідерми, вкриті кутикулою. За епідермою лежить невеликий шар дрібних клітин хлорофілоносної паренхіми кори.

Первинна кора закінчується хвилястим рядом великих клітин ендодерми.

Всередину від ендодерми розташовані щільні групи товстостінних великих клітин, округлих або многогранних.

Це луб'яні волокна перициклічного походження, заради яких в основному і вирощують льон.

Далі до центра розташований тонкий шар флоеми, а за нею - камбій.

Вторинна ксилема складається з великих пористих судин, трахеїд і волокон деревини.

На межі з серцевиною розташовані дрібні кільчасті і спіральні судини первинної ксилеми.

Ксилему перетинають серцеподібні промені з живих паренхімних клітин із здерев'янілими стінками.

Серцевина складається з великоклітинної паренхіми, яка у центрі руйнується, утворюючи порожнину.

За перехідної будови прокамбій закладається окремими тяжами, первинна будова пучкова. Камбій утворюється з прокамбію і паренхіми первинних серцеподібних променів.

Пучковий камбій диференціюється в елементи вторинної флоеми і ксилеми.

Міжпучковий камбій диференціюється так само, як і пучковий, в елементи флоеми і ксилеми і утворює нові пучки. Поступово ті й інші розростаються і можуть зливатися.

В результаті діяльності міжпучкового камбію у старішій частині стебла утворюється суцільний шар деревини і лубу. Таку будову мають трав'янисті рослини (соняшник, топінамбур, будяк).

У стебла соняшника зовні розташована епідерма з великими багатоклітинними волосками, під нею знаходиться механічна тканина - коленхіма, а під коленхімою - невеликий шар паренхіми первинної кори, який закінчується звивистим шаром ендодерми.

У паренхімі є схізогенні смоляні ходи. Таким чином, первинна кора складається з коленхіми, основної паренхіми, ендодерми.

Всередину від первинної кори розташований центральний циліндр. Він починається перициклічною зоною, яка складається з ділянок склеренхіми, що чергуються по колу з тонкостінною паренхімою.

Тяжі склеренхіми розташовані не довільно, а у комплексі з колатеральними судинно-волокнистими пучками, вони примикають до флоемної частини пучка.

Пучки відкриті, розташовані рівномірно по колу стебла.

Трохи вигнута зона пучкового камбію, виходячи за межі пучка, формує опуклу дугу міжпучкового камбію.

Широка зона камбію - свідчить про активну його діяльність. Насправді, за два місяці стебло соняшника потовщується у 8-10 разів. Міжпучковий камбій утворюється з основної паренхіми після того, як з прокамбію сформуються провідні пучки і починається діяльність пучкового камбію.

Міжпучковии камбій утворює елементи нового провідного пучка і ксилему до центра стебла і флоему до периферії його.

Поступово нові й старі пучки розростаються і зливаються. В результаті діяльності міжпучкового камбію утворюється суцільний шар ксилеми з гострими виступами, які заходять у серцевину, і суцільний шар флоеми.

Великоклітинна паренхіма серцевини становить основну масу стебла.

За пучкової будови первинна будова, як і у попередньому випадку, пучкова. Різниця полягає у діяльності камбію. Пучковий камбій перетворюється на елементи вторинних флоеми і ксилеми, міжпучковий - лише в паренхіму, яка утворює серцеподібні промені.

Отже, і за вторинної будови зберігається пучкове розташування провідних тканин. Таку будову можна спостерігати у деяких трав'янистих рослин (хвилівника, гарбуза, чистотілу).

У стебла хвилівника епідерма вкрита шаром кутикули. Під нею розташована коленхіма, частіше пластинчаста, іноді кутова.

Паренхіма складається з великих тонкостінних клітин. У деяких з них містяться кристали оксалату кальцію у вигляді друз.

Закінчується первинна кора ендодермою.

Клітини зовнішнього шару центрального циліндра - склеренхіми - перициклічного походження, на поперечному зрізі многокутні, щільно прилягають одна до одної, стінки їх товсті, пронизані простими порами. Внутрішня межа кільця склеренхіми хвиляста, над пучками вона піднімається, між пучками опускається.

Колатеральні провідні пучки розташовані в один ряд по колу.

Флоема відрізняється від паренхіми, що оточує її, дрібнішими клітинами. Вона складається з ситоподібних трубок, супровідних клітин і тонкостінної луб'яної паренхіми.

Первинна флоема, розташована у зовнішній частині пучка, деформована. Вторинна ксилема, утворена камбієм, включає судини великого діаметра (сітчасто-пористі), волокна і паренхіму деревини. Первинна ксилема розташована на межі з серцевиною, складається з невеликої кількості кільчастих і спіральних судин малого діаметра і трахеїд.

Між ксилемою і флоемою лежить камбіальна зона.

Пучки камбію розділені первинними серцеподібними променями.

На пізніших фазах росту у паренхімі серцеподібних променів, також утворюється камбій.

Ділянки міжпучкового камбію прилягають до пучкового камбію, утворюючи суцільний камбіальний циліндр. Міжпучковий камбій диференціюється лише в паренхіму серцеподібних променів.

Серцевина складається з пухко розташованих паренхімних клітин. В деяких з них є також друзи.

На закінчення треба зазначити, що структура стебел трав'янистих дводольних рослин значно різноманітніша, ніж дерев і кущів, що є показником їхньої високої спеціалізації.

Особливості будови стебел трав'янистих рослин на відміну від деревних такі:

відсутність або слабкий розвиток фелогену,

послаблення діяльності камбію,

редукція механічних і подекуди, провідних тканин.

Будова стебла однодольних покритонасінних.

Як і корінь, стебло має лише первинну будову.

Тип будови - пучковий.

Судинно-волокнисті пучки закриті.

На поперечних зрізах вони мовби безладно розсіяні по всій основній паренхімі.

Чіткої межі між первинною корою і центральним циліндром часто немає. Механічну міцність стебел поряд із склеренхімою пучків створюють потовщені і здерев'янілі стінки клітин епідерми і паренхіми.

Хоч у однодольних камбій не утворюється, деякі з них (в основному деревні лілійно-квіткові) мають вторинне потовщення за рахунок меристеми, що утворилася з перициклу (кільця потовщення).

У стебла жита під епідермою розташований шар механічної тканини, що переривається ділянками хлорофілоносної паренхіми. Над нею в епідермі можна помітити продихові апарати.

У старих ділянках стебла стінки клітин хлорофілоносної паренхіми дерев'яніють, як і стінки клітин епідерми.

В механічній тканині, ближче до межі з основною паренхімою, розташовані невеликі провідні пучки.

В основній паренхімі великі закриті колатеральні провідні пучки розташовані у шаховому порядку у два, рідше у три ряди.

Первинна кора не виражена. У центрі стебла серцевина не зберігається. При збільшенні товщини стебла внаслідок росту клітин вона руйнується і утворюється порожнина, властива стеблам більшості злаків.

Таке стебло називають соломиною.

Стебло кукурудзи не має порожнини.

Воно повністю виповнене основною паренхімою, по всій товщі пронизане провідними пучками.