Літосфера типи земної кори

Типи земної кори

Земну кору вивчено значно краще, ніж глибинні сфери Землі. Як показали геофізичні дослідження, в будові земної кори беруть участь три шари порід. Верхній шар називається осадовим, бо він складений переважно осадовими породами: пісками, глинами, вапняками та ін. Поширений майже скрізь на планеті, але його товщина коливається в значних межах — від кількох метрів на виходах на поверхню давніх кристалічних порід до 15 км в Баренцовому морі. Середній шар називається гранітним за його схожість за щільністю з магматичними породами — гранітами. Поширений переважно під материками, товщина його змінюється від 0 до 20 км. Верхня частина гранітів в деяких районах, наприклад на Кольському півострові, в північних і центральних районах України, виходить на земну поверхню і доступна для безпосереднього вивчення. Нижній шар земної кори найменш досліджений, умовно названий базальтовим внаслідок схожості за щільністю з цією гірською породою. Як і осадові породи, має повсюдне поширення, а товщини його коливаються від 3 до 40 км.

Особливості будови земної кори під континентами і океанами стали причиною поділу її на два типи: континентальну і океанічну. Границя між ними не збігається з межами материків і океанів, вона проходить по океанічному дну на глибинах 2000—3500 м. Досить часто виділяють ще третій тип земної кори — перехідний: в цій зоні спостерігається чергування ділянок континентальної та океанічної кори.

Континентальний тип земної кори найтовщий. Його середня товщина 43,5 км, мінімальна, близько 20 км, — на стику з океанічною корою, максимальна, до 75 км, — під гірськими хребтами Тибету, Тянь-Шаню, Паміру. В цьому типі здебільшого добре виражені всі три шари порід — осадові, гранітні та базальтові.

Океанічний тип земної кори має малу товщину (5—20 км) при значному поширенні. Характерна його особливість — відсутність гранітного шару. Тому осадові породи незначної товщини залягають безпосередньо над базальтовими.

Для перехідного типу земної кори характерна велика контрастність, властива зонам сучасних геосинкліналей. До перехідного типу належить ділянка кори під Курильською дугою, ділянки, зайняті Чорним, Середземним, Червоним і Карибським морями, а також деякі підводні хребти. Утворення перехідного типу кори пов'язане з активним гороутворенням.

Важливі дані про будову і товщину земної кори на одних і тих самих широтах дають гравіметричні дослідження — вивчення сили тяжіння. Нагадаємо, що її величина є рівнодійною притягання маси Землі і відцентрової сили обертання планети.

Гірські хребти створюють у верхніх шарах додаткову масу і тому повинні б збільшити величину сили тяжіння пропорційно масі гір. В океанах же густина води близько 1 г/см8, тому сила тяжіння над її поверхнею повинна б бути меншою, ніж в горах. Низинні райони на суші займають проміжне положення, і тому логічно припустити, що сила тяжіння тут матиме середньоширотні значення.

Вимірювання показали, що фактично сила тяжіння на одній і тій самій паралелі скрізь практично однакова. Це означає, що в горах вона менша від нормальної, тобто тут проявляється, як прийнято говорити, від'ємна гравіметрична аномалія, на морі сила тяжіння більша розрахункової і аномалія тут додатна, на низовинах величини сили тяжіння близькі до розрахункових.

Рис. 16. Ізостазія: a — рівнина; б і в — гірські країни; г — плато; д — океан; 1 — осадові породи; 2 — гранітний шар; 3 — базальтовий шар; 4 — верхня мантія; 5 — океан; 6 — поверхня Мохоровичича (Мохо)

Такий розподіл сили тяжіння та її аномалій пояснюють ізостазією — зрівноваженням ваги земної кори різної густини на верхній мантії. Гірські хребти мають глибокі, але легкі "корені", а океанічне дно складене переважно важкими базальтовими породами (рис. 13). Якщо десь порушена рівновага від зміни навантаження, земна кора поступово спливає (наприклад при руйнуванні гір, таненні льодовиків та ін.) або занурюється в мантію, якщо її вага збільшується. Таким чином, земна кора ніби "плаває" на верхній мантії, а нижня межа кори дзеркально відображає рельєф поверхні Землі. У цьому відношенні кора нагадує айсберг в океані. Згідно із законом Архімеда, всі айсберги, щоб вони могли плавати, мають бути глибоко занурені у воду. Чим вищий айсберг, тим більша його підводна частина. Цей закон можна застосувати і для земної кори — материки мають товстішу кору ніж опущені простори океанічного дна.

Описане явище ізостазії означає, що океан — це не тільки результат наявності води в ньому; поділ земної поверхні на сушу і море зумовлений різною будовою надр Землі. Материки не можуть опуститися нижче рівня Світового океану, бо вони складені головним чином легкими гірськими породами. У будові океанічного дна переважають більш важкі породи. Таким чином, материк не може перетворитися в океан і навпаки.

Думки щодо поділу земної кори на різні типи дотримуються не всі вчені. Деякі геологи вважають, що земна кора скрізь на Землі однакова. Виявлені ж відмінності в характері проходження сейсмічних хвиль і розподілі сили тяжіння пояснюються тим, що кора під океаном зазнає величезного тиску водних мас і насичена водою. Це і змінює її властивості.

Важливі дані про будову земної кори дають відомості, одержані в процесі глибокого буріння. Так, результати аналізів гірських порід, взятих з Кольської надглибокої свердловини, виявилися досить несподіваними. Там, де за геофізичними даними передбачалася наявність базальтового шару (у зв'язку з різкою зміною швидкості проходження хвиль), свердловина пересікла світлі архейські гнейси. Це дуже змінені, чи мета-морфізовані, гірські породи осадового або магматичного походження з високим вмістом кремнезему, і, що дуже важливо, одна з головних складових частин гранітного шару. Виникає питання: невже всі здогадки геологів і геофізиків про будову глибоких надр земної кори виявилися неправильними? Ні, це не так. Надглибоке буріння ще раз показало, наскільки складні природні процеси і яка непроста будова кори. У даному випадку різка зміна швидкостей хвиль пов'язана не з переходом від гранітного шару до базальтового, а з розущільненням порід за рахунок утворення тріщин в процесі звільнення води з кристалічних сіток мінералів під впливом високого тиску і температури.

Результати глибокого буріння змінили уявлення про характер розподілу температур в надрах Землі. Раніше вважалося, що в межах Балтійського щита й у подібних йому регіонах збільшення температур з глибиною незначне. Очікувалося, що на глибині близько 7 км температура досягає 50е, а 10 км — 100°. Насправді температура виявилася значно вищою. До глибини 3 км температура збільшувалася на 1° через кожні 100 м, що відповідало розрахункам. Але далі її приріст досяг 2,5° на кожні 100 м, і, таким чином, на глибині 10 км температура виявилася рівною 180°. Допускають, що висока температура — наслідок інтенсивного теплого потоку, який іде від розігрітої мантії.

Щоб краще вивчити глибинну будову Землі, передбачається закласти кілька нових надглибоких свердловин у різних районах Землі. Деякі з них повинні досягнути границі Мохоровичича. Це означає, що в недалекому майбутньому до рук учених попадуть унікальні зразки геологічних порід. Цілком ймовірно, що глибоке буріння дозволить виявити родовища корисних копалин, розширить уявлення людей про будову надр Землі.

Реферат на тему:

“Літосфера, її елементи, процеси формування земної кори”

1. Будова літосфери та її рухи . Внутрішні сили Землі

Земна кора і самий верхній шар мантії перебувають у твердому агре­гатному стані й називаються літосферою — кам'яною оболонкою. Під літосферою залягає астеносфера — шар речовини мантії, який відзна­чається підвищеною пластичністю і температурою, близькою до точки плавлення.

Потужність і будова літосфери визначаються типом земної кори.

Материкова кора складається з трьох шарів — осадового, гранітного і базальтового, її потужність на рівнинах сягає 30-40, в горах — 60-80 км. Потужність літосфери в районі материків становить 150-250 км.

Океанічна кора складається з осадового і базальтового шарів (граніт­ний шар між ними відсутній). Потужність океанічної кори 5-10 км, потужність літосфери під океанами — 50—100 км.

Літосфера глибинними розломами розбита на великі блоки — літо­сферні плити. Під впливом внутрішніх сил Землі ці плити повільно, зі швидкістю до 5-6 см за рік, пересуваються по в'язкій астеносфері в той чи інший бік. Ці рухи називаються горизонтальними. Вони призводять до утворення великих і лінійно витягнутих форм рельєфу: гір, океаніч­них жолобів, рифтових хребтів, глибинних розломів-грабенів.

Для літосфери характерні й повільні вертикальні коливання — повільні підняття чи опускання, швидкість яких від 0-2 до 10—12 мм за рік. При цьому нерідко колишні ділянки морського дна стають суходолом або, навпаки, суходол занурюється на дно моря.

До проявів внутрішніх сил Землі належать також магматизм і земле­труси.

Магматнзм — це сукупність явищ, пов'язаних з утворенням і рухом магми з астеносфери до поверхні Землі. Розрізняють два типи магматизму — внутрішній (інтрузивний), коли магма не досягає поверхні Землі і застигає на глибині, і зовнішній (ефузивний), коли магма прориває зем­ну кору і виливається на поверхню. Ефузивний магматизм називають ще вулканізмом. Вулкани поділяють на діючі і згаслі. Більшість діючих приурочена до узбережжя Тихого океану (Тихоокеанське вогненне кільце), серединно-океанічних хребтів та зон розломів на материках.

У районах вулканізму зустрічаються гейзери — джерела, що періо­дично викидають фонтани гарячої води (Йеллоустонський національний парк США, Ісландія, Камчатка, Нова Зеландія).

Землетруси — раптові підземні удари, супроводжувані швидкими коливаннями земної поверхні. Причина землетрусів — розривні пору­шення в надрах Землі або зсування блоків земної кори за лінією розло­му. Осередки землетрусів здебільшого приурочені до молодих гір, а та­кож до зон розломів.

Сила землетрусів оцінюється за 12-бальною шкалою. Слабкі земле­труси (1-3 бали) майже не відчуваються людиною і фіксуються за допомогою сейсмографів. При катастрофічних землетрусах (11-12 балів) рельєф Землі змінюється до невпізнанності, цілком руйнуються всі будівлі.

Основні форми поверхні Землі

Основні форми рельєфу суходолу — рівнини та гори. Рівнини — великі ділянки земної поверхні з малими (до 200 м) переви­щуваннями між сусідніми точками і незначними ухилами. За висотою над рівнем моря рівнини поділяються на:

— низовини — з абсолютними відмітками до 200 м (Амазонська, За­хід но-Сибірська, Причорноморська та ін.);

— височини — з відмітками від 200 до 500 м (Середньоросійська, Подільська, Придніпровська тощо);

— плоскогір'я — з відмітками вище 500 м (Середньосибірське, Східно-Африканське та ін.).

За походженням рівнини поділяють на первинні і вторинні. До пер­винних належать морські рівнини — колишні ділянки морського дна, що стали суходолом внаслідок повільних зведень земної кори (Причор­номорська, Західносибірська низовини та ін.). До вторинних рівнин відносять: водно-льодовикові рівнини (Поліська низовина); алювіальні рівнини, складені річковими наносами (Амазонська, Придніпровська ни­зовини); денудаційні рівнини, що виникли на місці зруйнованих гір (Ка­захський дрібносопковик).

Вік рівнин різний. Деяким денудаційним рівнинам понад 3 млрд. років (Захід Австралії), тоді як морські рівнини мають вік в декілька мільйонів років, а льодовикові — кілька десятків тисяч років.

Гори — ділянки земної кори, які високо підняті над навколишньою місцевістю і мають сильно розчленований рельєф.

За висотою над рівнем моря розрізняють гори низькі (абсолютною висотою до 1000 м), середні (від 1000 до 2000 м) і високі (вище 2000 м).

За віком розрізняють молоді гори, що виникли в епоху альпійської склад­частості кайнозойської ери і продовжують формуватися (Гімалаї, Альпи та ін.), і старі гори — раніших епох складчастості (байкальської, каледонської, герцинської), що припадають на палеозойську еру. Старі гори — Скандинавські, Урал, Тянь-Шань та ін. Старі гори є відродженими.

.За походженням гори поділяються на тектонічні й вулканічні. Тек­тонічні за своєю структурою підрозділяються на складчасті і складча-стобрилові. Складчаста структура характерна для молодих гір, складча-стобрилова — для старих (відроджених) гір. Вулканічні гори (Кіліман­джаро, Ельбрус та ін.) виникають у зв'язку з процесами магматизму при багаторазових виливах лави.

Рельєф Світового океану багато в чому нагадує рельєф суходолу. Тут також є рівнини — шельф (на глибині до 200 м), улоговини (на глибинах 4000-6000 м); гори у вигляді підводних хребтів (Менделєєва, Ломоносо-ва), гайотів — піднять з плоскими вершинами, підводних вулканів.

В океанах є форми рельєфу, відсутні на суходолі,— рифтові хребти жолоби. Найдовший рифтовий хребет — Серединно-Атлантичний (понад 20 тис. км). Найглибший жолоб — Маріанський (11 022 м), найдов­ший — Алеутський (3570 км).

Рельєф постійно змінюється під дією внутрішніх і зовнішніх сил Землі. Внутрішні сили спричиняють горизонтальні рухи літосферних плит, повільні вертикальні коливання земної кори, магматизм, землетруси. Ці сили фактично створюють основні форми рельєфу. Зовнішні сили (дія текучих вод, льодовиків, вітру, підземних вод, морських хвиль) призво­дять до руйнації гір, зміни рівнин.

2. Неоднорідність земної кори. Стійкі і рухомі ділянки земної кори та пов'язані з ними особливості рельєфу

Земна кора нашої планети неоднорідна. Виділяють материковий і океанічний типи земної кори. Материкова кора складається з З шарів — осадового, гранітного і базальтового; потужність коливається від 30-40 км (на рівнинах) до 60-80 км (у горах). Океанічна кора скла­дається з 2 шарів — осадового і базальтового; потужність — 5-10 км.

Літосфера розбита на окремі блоки — літосферні плити, які руха­ються по розплавленій астеносфері — прошарку верхньої мантії під літо­сферою. При сходженні плит земна кора зминається в складки або ви­гинається (разом з океанічною плитою), занурюючись під материкову плиту і розплавляючись в астеносфері.

При розходженні плит виникають розломи (рифти), через які вили­вається мантійна речовина, створюючи 1 базальтовий шар земної кори океанічного типу.

Земна кора материкового типу більш давня, ніж теперішня океанічна кора. На материках є ділянки, де вік гірських порід, що складають зем­ну кору, перевищує 3 млрд років. Вік океанічної кори — від 160-180 млн років і менше.

На суходолі і на дні океанів виділяють стійкі і рухливі ділянки зем­ної кори. Стійкими ділянками є платформи (материкові й океанічні). В основному вони займають внутрішні області літосферних плит. Для платформ характерні повільні вертикальні коливання, тут не відбуваєть­ся сильних землетрусів, немає діючих вулканів. У рельєфі платформам відповідають рівнини (суходолу і дна океану).

Рухливими ділянками земної кори є складчасті області. В основному вони розташовані по краях літосферних плит і є результатом зіткнення їх між собою. Для рухливих ділянок земної кори характерні інтенсивні тектонічні процеси, швидкі вертикальні коливання (землетруси), у ряді випадків — сучасний вулканізм. У рельєфі складчастим областям відпо­відають гори.

Рухливими ділянками слід вважати рифтові зони на дні океану, яким у рельєфі відповідають рифтові хребти з численними підводними вулка­нами, а також жолоби й острівні дуги, що утворюються при складній взаємодії материкової й океанічної плит.

Мета уроку: ознайомити учнів з поняттям ,,Літосфера. допомогти учням уявити та змоделювати внутрішню будову Землі; вчити виявляти відмінності між материковою та океанічною земною корою;розкрити закономірності змін температури при опусканні в надра Землі .

Мета: продовжувати формувати знання про Землю як цілісну структуру, що існує внаслідок взаємодії всіх її оболонок;

• ознайомити з поняттям ,,Літосфера,,;
• допомогти учням уявити та змоделювати внутрішню будову Землі;
• вчити виявляти відмінності між материковою та океанічною земною корою;
• розкрити закономірності змін температури при опусканні в надра Землі ;
• продовжувати формувати діяльнісні компетентності учнів;
• розвивати в учнів критичне мислення, просторову уяву, уміння створювати образ об ’ єкта;
• стимулювати пошукову активність учнів ;
• виховувати пізнавальний інтерес до вивчення природи Землі;
• прищеплювати екологічну культуру, ініціювати та підтримувати участь дітей в екологічних проектах.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Опорні та базові поняття: географічна оболонка, літосфера, гідросфера, атмосфера, біосфера, ядро, мантія, земна кора, астеносфера, геологія.

Форма проведення: урок-дослідження.

Очікувані результати : активізація учнівської діяльності, бажання до самостійного пошуку відповідей, вміння назвати основні складові внутрішньої будови Землі та їхні основні ознаки під час моделювання.

План уроку:

1. Організаційний момент. 1хв.
2. Актуалізація навчальної діяльності. 3 хв.
3. Мотивація навчальної діяльності та розкриття теми. 7 хв.
4. Усвідомлення нового матеріалу. 20 хв.
5. Закріплення набутих знань. 10 хв.
6. Підсумок уроку. 2 хв.
7. Рефлексія. 1 хв.
8. Домашнє завдання. 1хв.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація навчальної діяльності

1. Яку форму має наша планета?
2. Хто вперше висунув припущення про кулястість Землі?
3. На основі яких доказів стародавні вчені це доводили ?
4. Подорож якого мореплавця остаточно переконала людство, що Земля- куля?
5. А який вік нашої планети ?
6. Що таке гіпотеза?
7. А чи всі таємниці наша планета розкрила людству?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності та розкриття теми.

Розпов ідь вчителя

Колись, багато мільйонів років тому,у Всесвіті панували різні стихії. Боротьба цих стихій привела до формування сонячної системи, частиною якої і стала наша планета Земля. А сформувалась вона, за однією з гіпотез, з хмари космічного пилу, який обертаючись, притягував до себе інші космічні частинки і сформував велику розпечену кулю – нашу планету.

Єдину планету, яка має життя в усіх його проявах, повітря і воду, велику кількість мінералів і гірських порід, які пройшли тривалий період свого формування. Були і розпеченими, і покриті кригою, і ,навіть, перетворювались з одних в інші.

Всі ці складові і стали оболонками нашої планети.

Запитання

Вивчаючи природознавство ви дізналися , що планета Земля-жива цілісна структура, яка складається з взаємопов ’ язаних оболонок. Назвіть їх?

• сукупність газів сформували повітряну оболонку атмосферу;
• сукупність води – водну оболонку гідросферу;
• сукупність організмів – оболонку життя біосферу;

а сукупність гірських порід і мінералів – тверду оболонку нашої планети –

Чи пов’язані оболонки Землі між собою? Наведіть приклад?

А тепер спробуйте уявити собі як відбувалося формування планети. Складно? Звичайно. А знаєте чому? Тому що все це відбувалося багато мільйонів років.

Але ми маємо результат – це унікальна планета, єдина і неповторна, яку потрібно любити, оберігати і зберегти для майбутніх поколінь.

Прийом,, Географічний кінозал,,

Перегляд відео фрагмента.

Отже, на сьогоднішньому уроці ми починаємо вивчати розділ,, Оболонки Землі,, А починаємо його вивчати з оболонки, яка хвилювала людство з давніх часів і хвилює до цих пір. Це літосфера. Запишіть тему уроку

,, Літосфера. Внутрішня будова Землі. Типи земної кори,,

І V . Усвідомлення нового матеріалу.

Завдання уроку

1. Вивчити внутрішню будову Землі.
2. Охарактеризувати типи земної кори.
3. З’ясувати будову літосфери.
4. Зрозуміти закономірності змін температури при опусканні в надра Землі.

Розповідь вчителя з елементами бесіди

Людина завжди прагнула до зірок. Але чи означає це, що її не цікавило, як влаштована Земля, чому виникають землетруси і виверження вулканів? Звичайно ж, люди з найдавніших часів намагалися знайти відповіді на ці запитання.

Як вони це пояснювали?

Так у Давній Греції до н.е. люди вірили в те, що у надрах Землі сидить бог вогню Гефест . А давні римляни тлумачили землетруси і виверження вулканів діяльністю бога Вулкана. Учені Середньовіччя припускали, що надра планети заповнені водою або вогнем.

У 19 ст. відомий письменник Жюль Верн написав відому книгу ,,Подорож до центру Землі,, , де висловив свої припущення щодо внутрішньої будови нашої планети .

Запитання

А чому, на вашу думку, він написав такий твір?

Так, цим питанням люди цікавилися, наука розвивалася, але ще не могла науково пояснити внутрішні процеси Землі.

Запитання

Які сучасні методи вивчення географії ви знаєте, з допомогою яких можна вивчати планету?

Дослідженнями будови землі займається наука геологія.

Геологія – наука, що вивчає будову та розвиток Землі як планети.

Реалізувати на практиці – це можна за допомогою сейсмічного методу.

На поверхні землі здійснюють вибух.

Спеціальний прилад сейсмограф фіксує з якою швидкістю поширюються в земної корі коливання, спричинені вибухом. Одержавши ці дані, вчені визначають через які породи пройшли сейсмічні хвилі, адже у різних породах швидкість проходження хвиль буде різна. І у такий спосіб вчені визначили, що наша планета складається з трьох основних частин, які відрізняються між собою температурою та станом речовини.

У кожного з вас є схема внутрішньої будови землі. Протягом вивчення нового матеріалу ви повинні підписати всі шари, щоб в кінці уроку у вас вийшла загальна картина вивченого.

Робота із схемою ,,Внутрішня будова Землі,, та відповідною сторінкою атласа.

Ядро ( 33,5%) - найменш вивчений шар. Зовнішня частина ядра перебуває у розплавлено – рідкому стані, а внутрішня – у твердому. Припускають, що ядро складене з речовини, подібної до металу ( залізо з домішками кремнію чи нікелю) Ядро створює магнітне поле планети.

Мантія(66%) – в перекладі з грецької покривало . Верхня частина мантії складена щільними породами, тобто твердими.

( високий тиск) Проте на глибині 50 – 250 км у ній міститься астеносфера – частково розплавлений шар. Вона порівняно м`яка і пластична, як пластилін чи віск. Ця речовин амантії здатна повільно текти і таким способом переміщуватись. Швидкість переміщення не значна, але відіграє велику роль у рухах земної кори.

Земна кора (0,5%) – верхній твердий шар нашої планети. Порівняно з ядром і мантією, вона дуже тонка. Товща (потужність) земної кори найбільшау горах – 70 км, на рівнинах вона становить 40 км, під океанами – лише 5 – 10 км. Близько 4.5 млрд.років тому земна куля була розпечена і нагадувала,, кисіль,, що кипить. Поступово він охолоджувався і утворилася щільна ,,шкірка,, Цією шкіркою і стала земна кора.

Земна кора є материкова і океанічна.

Запитання

В чому різниця між двома типами земної кори?

Запитання

А що ж таке літосфера?

Літосфера – тверда оболонка Землі, що складається з земної кори та верхньої мантії.

Прийом ,,Дивуй,,

Як ви думаєте, як глибоко людині вдалося проникнути в надра Землі?

Найглибшою свердловиною вважається Кольська свердловина на одноіменному півострові . Глибина її 12 262м.

Діаметр свердловини біля поверхні землі 92 сантиметри, а діаметр нижньої частини — 21,5 сантиметр.

Температура під час буріння на глибині 5 кілометрів склала 70 градусів, на глибині 7 кілометрів — 120 градусів, а на глибині 12 кілометрів — 220 градусів.

Основною метою було вивчення вулканічних порід, які рідко бурять при видобутку корисних копалин. Тут працювало понад 15 дослідницьких лабораторій.

Згорнули свою діяльність в 1990 році, так як тут відбувалося багато аварій: часто обривалися бурові колони.

Сьогодні об'єкт покинутий, а сама свердловина законсервована і починає руйнуватися.

Прийом ,,Географічні асоціації,,

А як ви думаєте, чому у мене на столі лежать ці предмети?

Прийом ,,Математичний практикум,,

Запитання

Як ви вважаєте, змінюється температура при опусканні в надра Землі?

Вчені зясували, що при опусканні в надра Землі , температура підвищується на 1◦ градус накожні 33м.

Яка температура буде в шахті на глибині 600м, якщо температура шару земної кори на поверхні +10◦С?

Радіус Землі 6370км.Скільки триватиме ваша мандрівка до центру Землі, якщови будете просуватись із швидкістю 40 км на день.

Розвязання: 6370 ꞉40=159,2 днів

Відповідь: 5,3 місяця

І V . Закріплення набутих знань.

Прийом ,, Склади пару,,

Прийом ,,Відгадай,,

Отака собі …пластична

Водночас вона тверда,

Хоч тече, немов вода,

Бо розжарена страшенно В глибині воно яріє

Всі це знають достеменно Очевидно, червоніє

( мантія) Підставляє всім плече

В океані я тонка І пече, пече, пече….

А у горах – ось така-а-а. Словом – як жовток в яйці,

Із природних тіл складаюсь, Та не втримати в руці.

Як насправді називаюсь? ( ядро)

Прийом ,,Географічний крос,,

1. Верхній в’язкий шар мантії……… астеносфера

2. Є два типи земної кори……….. материкова та океанічна

3. Океанічна земна кора містить такі шари……….. осадовий та базальтовий

4. Верхній шар мантії та земна кора утворюють…………літосферу

5. Материкова земна кора містить такі шари………осадовий,гранітовий, базальтовий

6. Який шар Землі має температуру 5000◦С……… ядро

7. Наука яка вивчає будову та розвиток Землі……..геологія

8. Центральна частина земної кулі…………ядро

9. Наймасивніша частина Землі…………..мантія

Прийом ,,Творча майстерня,,

За допомогою змоделювати внутрішню будову Землі.

Знайдіть помилки у листі професора за твором Жюль Верна ,,Подорож до центру землі,,

Лекція про внутрішню будову Землі.

(прочитана професором Отто Ліденброком у травні 186…р.)

Достовірно відомо також, що Земля складається із земної кори і ядра. Нижня межа земної кори досягає 40км. О, як багато видів гірських порід складає земну кору! 600! 600 гірських порід відомо геологічній науці! Всі вони поділяються на три розділи: горючі, металеві, каменеподібні. Хіба не це справжнє задоволення для кожного геолога – за зовнішнім виглядом, твердістю, запахом і смаком визначити будь-яку з них. Говорячи про внутрішню будову Землі, ми вступаємо в галузь припущень. Так, ряд учених вважає, що з глибиною температура земної кори піднімається приблизно на один градус через кожні 200м. Але тоді всі речовини у центрі Землі виявляться в газоподібному або розжарено-розплавленому стані. І тоді земна кора розірвалась би, як під тиском пари вибухає котел. Ядро Землі не може бути вогняно-рідким. Так-так-так! Жар не може зосереджуватися на великих глибинах. Хіба не відомо, що кількість діючих вулканів скорочується? Земля була розжарена з поверхні, а не навпаки. Я висловлюю своє категоричне судження – подорож до центру Землі можлива! Через кратер згаслого вулкану можна спуститися в земні надра.

V І . Підсумок уроку.

1. У внутрішній будові Землі розрізняють ядро, мантію, земну кору.
2. Є материкова земна кора (осадовий, гранітовий , базальтовий шар) і океанічна ( осадовий та базальтовий шар)
3. Літосфера – тверда оболонка Землі, що охоплює земну кору і верхню мантію.
4. При опусканні в надра Землі , температура підвищується на 1◦ градус на кожні 33м.

VІІ. Рефлексія.

Прийом ,, Листопад думок,,

На листочках записати свої думки та враження від уроку

• Сьогодні я дізнавсяБуло цікаво
• Було складноЯ зрозумів що
• Тепер я можуЯ відчув, що
• Я навчивсяУ мене вийшло
• Я не зрозумівЯ спробував
• Мене здивувалоУрок дав мені для життя

VІІІ. Домашнє завдання

Параграф 17, підготувати повідомлення про гіпотези походження Землі.

Презентация была опубликована 4 года назад пользователемАнна Черкасова

Презентация на тему: " Земна кора і самий верхній шар мантії перебувають у твердому агре ­ гатному стані й називаються літосферою кам ' яною оболонкою. Під літосферою залягає." — Транскрипт:

2 Земна кора і самий верхній шар мантії перебувають у твердому агре ­ гатному стані й називаються літосферою кам ' яною оболонкою. Під літосферою залягає астеносфера шар речовини мантії, який відзначається підвищеною пластичністю і температурою, близькою до точки плавлення. Потужність і будова літосфери визначаються типом земної кори.

3 Літосфера глибинними розломами розбита на великі блоки літо ­ сферні плити. Під впливом внутрішніх сил Землі ці плити повільно, зі швидкістю до 5-6 см за рік, пересуваються по в ' язкій астеносфері в той чи інший бік. Ці рухи називаються горизонтальними. Вони призводять до утворення великих і лінійно витягнутих форм рельєфу : гір, океаніч ­ них жолобів, рифтових хребтів, глибинних розломів - грабенів. Для літосфери характерні й повільні вертикальні коливання повільні підняття чи опускання, швидкість яких від 0-2 до 1012 мм за рік. При цьому нерідко колишні ділянки морського дна стають суходолом або, навпаки, суходол занурюється на дно моря.

4 До проявів внутрішніх сил Землі належать також магматизм і земле ­ труси. Магматизм це сукупність явищ, пов ' язаних з утворенням і рухом магми з астеносфери до поверхні Землі. Розрізняють два типи магматизму внутрішній ( інтрузивний ), коли магма не досягає поверхні Землі і застигає на глибині, і зовнішній ( ефузивний ), коли магма прориває зем ­ ну кору і виливається на поверхню. Ефузивний магматизм називають ще вулканізмом. Вулкани поділяють на діючі і згаслі. Більшість діючих приурочена до узбережжя Тихого океану ( Тихоокеанське вогненне кільце ), серединно - океанічних хребтів та зон розломів на материках. У районах вулканізму зустрічаються гейзери джерела, що періо ­ дично викидають фонтани гарячої води ( Йеллоустонський національний парк США, Ісландія, Камчатка, Нова Зеландія ).

5 Землетруси раптові підземні удари, супроводжувані швидкими коливаннями земної поверхні. Причина землетрусів розривні пору ­ шення в надрах Землі або зсування блоків земної кори за лінією розло ­ му. Осередки землетрусів здебільшого приурочені до молодих гір, а та ­ кож до зон розломів. Сила землетрусів оцінюється за 12- бальною шкалою. Слабкі земле ­ труси (1-3 бали ) майже не відчуваються людиною і фіксуються за допомогою сейсмографів. При катастрофічних землетрусах (11-12 балів ) рельєф Землі змінюється до невпізнанності, цілком руйнуються всі будівлі.

6 Земна кора нашої планети неоднорідна. Виділяють материковий і океанічний типи земної кори. Материкова кора складається з З шарів осадового, гранітного і базальтового ; потужність коливається від км ( на рівнинах ) до км ( у горах ). Океанічна кора скла ­ дається з 2 шарів осадового і базальтового ; потужність 5-10 км.

7 Земна кора материкового типу більш давня, ніж теперішня океанічна кора. На материках є ділянки, де вік гірських порід, що складають зем ­ ну кору, перевищує 3 млрд років. Вік океанічної кори від млн років і менше.

8 На суходолі і на дні океанів виділяють стійкі і рухливі ділянки зем ­ ної кори. Стійкими ділянками є платформи ( материкові й океанічні ). В основному вони займають внутрішні області літосферних плит. Для платформ характерні повільні вертикальні коливання, тут не відбуваєть ­ ся сильних землетрусів, немає діючих вулканів. У рельєфі платформам відповідають рівнини ( суходолу і дна океану ).

9 Рухливими ділянками земної кори є складчасті області. В основному вони розташовані по краях літосферних плит і є результатом зіткнення їх між собою. Для рухливих ділянок земної кори характерні інтенсивні тектонічні процеси, швидкі вертикальні коливання ( землетруси ), у ряді випадків сучасний вулканізм. У рельєфі складчастим областям відпо ­ відають гори. Рухливими ділянками слід вважати рифтові зони на дні океану, яким у рельєфі відповідають рифтові хребти з численними підводними вулка ­ нами, а також жолоби й острівні дуги, що утворюються при складній взаємодії материкової й океанічної плит.

10 Висновок : Рельєф постійно змінюється під дією внутрішніх і зовнішніх сил Землі. Внутрішні сили спричиняють горизонтальні рухи літосферних плит, повільні вертикальні коливання земної кори, магматизм, землетруси. Ці сили фактично створюють основні форми рельєфу. Зовнішні сили ( дія текучих вод, льодовиків, вітру, підземних вод, морських хвиль ) призво ­ дять до руйнації гір, зміни рівнин.