Чи передається герпес повітряно крапельним шляхом

“Застуда” на губах не лікується алое, льодом, корвалолом чи зеленкою, а генітальний герпес — содовими ваннами. Розповідаємо, що спричиняє герпес, як його лікувати і чи можна позбутися геперсу назавжди.

Чому виникає герпес

Існує герпесвірус людини (ГВЛ) 1 та 2 типу, віруси вітрянки, Епштейна-Барр, цитомегаловірус, та віруси герпесу людини 6, 7 та 8. У цій публікації говоримо про ГВЛ-1 та ГВЛ-2. Вірус 2-го типу викликає переважно генітально-анальні інфекції, а 1-го — оро-лабіальні (ротової порожнини, губ, чи інших частин голови). Утім обидва віруси можуть вражати всі частини тіла, тобто під час орального сексу “застуда на губах” може передатися на геніталії партнера/партнерки чи навпаки.

Як передається герпесвірус:

• Герпесвірус 2 типу передається під час незахищеного сексу, а також під час вагінальних пологів, якщо в матері в той момент є загострення герпесу.
• Герпесвірус 1 типу може передаватися через спільний посуд, коли інфекція проявляється активно.

Більшість людей заражаються ГВЛ-1 у віці до 5 років від батьків чи інших дітей.

Під час гоління обличчя є ризик поширити власний вірус з ділянки прояву по волосяних фолікулах шкіри. Це спричинить так званий “герпетичний сикоз”.

Люди, що займаються контактними видами спорту, можуть завдяки ударам отримувати власний вірус в нові ділянки тіла, наприклад, і щелепу чи вухо.

Як проявляється герпес

Первинна інфекція ГВЛ-1 проявляється не як “застуда на губах”, а як гінгівостоматит чи фарингіт. Цей вірус персистує в нервах, найчастіше — трійчастому та блукаючому — закінчення якого підходять до шкіри та слизових, та до низки внутрішніх органів.

Далі прояви можуть зачіпати ясна, губи чи інші ділянки голови, проявлятися і в носі, і як вірусний кератит очей, або викликати багатоформні еритеми, або ураження стравоходу чи інших органів.

Генітально-анальний герпес може проявлятися у вигляді виразок, почервоніння, висипів та свербіжу, але може мати і безсимптомний перебіг. У цьому і полягає підступність генітального герпесу — людина поширює вірус, не знаючи про його існування.

Чи можливо видужати після зараження герпесом

Після зараження віруси вже ніколи нікуди не діваються, а перебувають у нейронах та час від часу активуються. Тригером може бути ультрафіолет, механічне пошкодження нерву, тимчасове чи постійне порушення імунітету.

Утім прояви захворювання не тривають постійно. Це добре, бо людина не живе в стані дискомфорту. Але погано те, що в цей час вірус може передаватися далі. З часом загострення інфекції стають дедалі рідшими. Для зменшення їхньої частоти, тривалості, чи повного запобігання використовують постійну чи періодичну терапію системними противірусними препаратами.

Наявність герпетичної інфекції — не привід уникати сексуального життя чи народження дітей.

Як лікують герпесвірусну інфекцію

Первинний курс терапії зазвичай триває 8-10 днів або до зникнення проявів. При цьому прописують препарати системної дії, а саме — таблетки на основі змінених нуклеотидів.

У разі дуже тяжкого перебігу інфекції можливе внутрішньовенне введення ліків. Медичні протоколи не радять користуватися ліками із місцевою дією через їхню низьку ефективність.

Постійна супресивна терапія на 70-80% знижує ймовірність прояву генітального герпесу в людей, схильних до частих загострень (6 чи більше протягом року). Наразі показана безпечність та ефективність прийому ацикловіру упродовж 6 років, та валацикловіру та фамцикловіру упродовж року. Такий підхід (постійна терапія) покращує якість життя пацієнтів значно ефективніше, ніж епізодична (раз на рік).

Але з часом частота проявів інфекції зменшується сама собою, тому рано чи пізно постійну терапію можна замінити епізодичною.

Як запобігти зараженню герпесом

Щоби уникнути герпесу:

Як народжувати, якщо в матері герпес

У більшості випадків герпетична інфекція новонароджених трапляється в дітей матерів без попередніх даних про захворювання в анамнезі Тобто він був, але ніяк не проявлявся. Якщо зараження відбулося перед пологами, то ризик передачі 30-50%. Якщо матір мала епізодичні прояви генітального герпесу раніше, або заразилася протягом 1-го триместру, то ймовірність передачі вірусу дитини менша за 1%.

Здоровим жінкам, чиї партнери мають герпесвірусну інфекцію, варто утриматися від незахищеного сексу протягом 3-го триместру.

Якщо в жінки не було проявів ГВЛ-1 (на губах), то слід утриматися під час вагітності від орального сексу із партнером-носієм вірусу.

Перед пологами, жінці необхідно обстежитися щодо генітального герпесу. Якщо є прояви, то рекомендують робити кесарський розтин.

Що робити, аби герпес був у постійно латентному стані

Користуватися сонцезахисними кремами.

Перед поїздкою в гори чи на море, де високий індекс УФ, можна пройти превентивний курс протигерпесними препаратами.

Якщо герпес проявляється 1-3 рази на рік, то краще обійтися епізодичною терапією (раз на рік чи в разі загострення) — інакше є ризик розвитку стійкого до терапії штаму вірусу.

Люди, чия імунна система ослаблена протипухлинною терапією, імуносупресією у зв’язку із трансплантацією, чи ВІЛ-інфікованим людям слід запобігати загостренням герпесу медикаментозно та постійно.

Наявність генітального герпесу необхідно обговорити з лікарем та потенційним партнером/партнеркою. Лікар не може соромити чи залякувати своїх пацієнтів через їхні діагнози. Лікар має скласти план терапії та запобігання повторним проявам і розповісти, як убезпечити партнера/партнерку від зараження.

Герпес - інфекція, що активізується за переохолодження . Якщо ваш організм чимось незадоволений, ця хвороба повідомить вас про це першою. 9 міфів про герпетичну інфекцію.

У листопаді частенько нагадує про себе герпетична інфекція. Крім широко поширеної "лихоманки" - болісних бульбашок, що зудять, на губах і в інтимних місцях тіла (герпес 1 і 2 типу), немало проблем доставляє оперізувальний лишай (вірус герпесу 3 типу). Він зумовлений вірусом Зостер, і висипи є на нервових закінченнях міжреберних і інших нервів. Поселившись одного разу в організмі, шкідливий вірус герпесу залишається з людиною на все життя, "дрімає" в клітинах нервової системи, але час від часу прокидається, проникає в кров - і починає діяти. Від інфекції страждають не тільки шкіра, слизисті, лімфатичні вузли, але і печінка, селезінка. Герпес серйозно знижує імунітет людини – зразу ж інша хвороба може легко приєднатися. На жаль, убити вірус, прогнати назавжди з організму медицина поки не в силах.

Лікувати герпес непросто: зеленка, всілякі мазі, креми й інша противірусна терапія допомагає лише в перший період, потім вона вже даремна. Підступність вірусу в тому, що він паразитує усередині клітин, тому недоступний для антибіотиків, які по-старому прописують деякі лікарі. Припікання приберуть папіломи, але вірус з організму не виженуть. Через якийсь час хвороба може знову дати про себе знати.

Вихід один - покращити імунний статус, поліпшити роботу захисної системи. І лікування, призначене лікарем, буде тривалим - до року доведеться пити пігулки, а при генітальному герпесі доведеться пролікувати не тільки себе, але і свого партнера.

Герпес на губах має декілька назв: простуда, герпес губ і лабіальний герпес (herpes labialis). Простуду на губах викликає вірус простого герпесу першого типу. Носіями цього вірусу є майже 95% всього людства. В окремих випадках лабіальний герпес викликає вірус простого герпесу другого типу (який передається при оральному сексі). Імунітетом до вірусу простого герпесу першого типу має лише 5% людей. Причини цього явища досі залишаються не з’ясованими.

Вірус герпесу потрапляє в організм у ранньому дитинстві - в 3-4 роки, коли вичерпується одержаний від матері при народженні запас антитіл, що захищають від герпесу. Зараження вірусом герпесу проходить непомітно для людини - спочатку він затримується в слизистих оболонках, а потім переходить у нервові волокна, що знаходяться в шкірі. Через ці нервові закінчення, разом із живлячим нерви потоком рідини, вірус потрапляє в порожнину черепа, де "ховається" в тригемінальному вузлі нервів і на якийсь час "засинає", чекаючи своєї години.

Найчастіше вірус виявляється при ослабленні імунітету. Ослаблення імунітету може бути викликане декількома причинами: простудним захворюванням, грипом, менструацією, емоційним розладом або стресом, надмірною дією ультрафіолетового випромінювання, надмірним вживанням алкоголю, отруєннями і втомою.

Герпетична інфекція - сильний чинник зниження імунітету (опірності організму до захворювань). Вона робить організм відкритим для простудних, вірусних захворювань, серйозно посилює перебіг запальних процесів.

Етапи прояву лабіального герпесу

У розвитку герпесу можна виділити чотири етапи:

1 етап - свербіння. На цьому етапі більшість людей відчувають деякий дискомфорт, що свідчить про наближення хвороби. Ще до появи на губах характерного висипу, відчувається свербіння на шкірі в куточках губ, на внутрішній поверхні губ.

2 етап - запалення, яке починається з невеликої болісної припухлості на губах, що поступово збільшується і займає все більшу поверхню.

3 етап - ерозія. Пухирці лопаються, і з них витікає прозора рідина, що містить мільярди вірусних частинок. На місці міхура утворюється невеличка виразка.

4 етап - утворення струпів. Струпи утворюються на поверхні виразок. Дотик до виразки або ушкодження може викликати хворобливі відчуття або навіть кровотечу.

Сьогодні науці відомі, щонайменше, 8 різних видів вірусів, що викликають герпетичну інфекцію. Однак інфекційне захворювання шкіри і слизової оболонки в людини, що ми називаємо "герпесом", викликає так званий вірус простого герпесу (ВПГ).

Що таке герпес i як відбувається зараження?

Герпес викликається вірусом простого герпесу, одним із вірусів, що найважче піддається лікуванню. Виділяють два основних типи цього вірусу: вірус простого герпесу 1 (ВПГ-1) і вірус простого герпесу 2 (ВПГ-2). Такі віруси можуть інфікувати людину окремо або разом. Оральний герпес (звичайно це ВПГ-1) передається при близькому контакті з хворою людиною під час поцілунку або при використанні його посуду. Генітальний герпес (звичайно це ВПГ-2) найчастіше передається при статевому контакті.

Якщо після потрапляння в організм вірус не знищується імунною системою, то він проникає усередину клітини шкіри людини і починає процес розмноження. На цій стадії немає ніяких симптомів захворювання. Після початку розмноження вірусу клітки починають руйнуватися і тоді з`являються симптоми захворювання: запалення, заповнені рідиною пухирці і ранки. Після цього віруси попадають у нервові клітки людини і потрапляють у нервові сплетення (ганглії), де і залишаються в неактивній формі. Через якийсь час процес розмноження вірусу повторюється, викликаючи у хворого ті ж симптоми хвороби.

Основні симптоми герпесу

Симптоми герпесу можуть відрізнятися залежно від стадії:

♦ Сип на шкірі (через 12 днів після зараження).

♦ На місці інфекції утвориться набряк, де незабаром виникають групи маленьких пухирців. Найбільш болісно ці симптоми проявляються на сухій шкірі і можуть супроводжуватись сверблячкою.

♦ Пухирці поступово висихають і гояться, не залишаючи шрамів. На вологих ділянках шкіри загоєння йде повільніше. Коли пухирці засихають, вони припиняють бути заразними.

♦ У ділянці зараження можуть збільшуватись лімфоїдні вузли. Крім цього, первинне зараження може супроводжуватися підвищенням температури, м`язовим і головним болем, як при грипі. Після цього інфекція потрапляє в нервові клітки і поширюється в інші ділянки тіла.

Латентний період - у цей період вірус не дає ніяких симптомів і не передається іншим людям. Приховане розмноження починається після латентного періоду. Вірус знову розмножується, поширюється і стає заразним, однак це не супроводжується симптомами.

Повторне інфікування - вірус знову розмножується, і цей процес супроводжується такими ж симптомами, як при первинному зараженні, але менш гостро і не так довго. Повторне інфікування може початися через кілька днів, тижнів або років, але найбільш часто це відбувається протягом першого року після первинного зараження.

Ймовірні ускладнення

Крім деяких випадків, вірус простого герпесу не є загрозливою для життя хворого інфекцією, але створює безліч незручностей і емоційних проблем.

Профiлактика герпесу

Правила, яких хворий на герпес повинен дотримуватись, щоб запобігти зараженню своїх близьких.

♦ Ретельно мийте руки після контакту з ураженою герпесом ділянкою шкіри.

♦ Обов`язково користуйтеся особистими предметами гігієни і зберігаєте їх окремо від інших.

♦ Після туалету необхідно продезинфікувати сидіння унітазу (вірус живе до 4 годин на пластику).

♦ При генітальному герпесі необхідно утримуватись від статевих контактів.

♦ Всі інфіковані герпесом навіть при відсутності зовнішніх симптомів повинні користуватися презервативами, які значно знижують ризик зараження партнера.

♦ Слід зазначити, що захиститися від зараження оральним ВПГ-1 майже неможливо, тому що він передається навіть при короткому контакті зі шкірою здорової людини.

Для полегшення симптомів герпетичної інфекції можна порекомендувати наступне:

♦ Не торкайтеся пухирців і ранок на шкірі.

♦ Якнайчастіше мийте руки, щодня чистить нігті.

♦ Намагайтеся не носити тісний одяг, адже погана циркуляція повітря може сповільнити загоєння шкіри.

Як не заразитися на герпес

Суворо дотримуйте правил особистої гігієни. Лабіальний герпес - інфекційне захворювання! Ретельно мийте руки з милом до і після контакту з герпесом, після нанесення антивірусного крему.

Не торкайтеся руками очей! Це особливо стосується жінок, оскільки вони роблять макіяж.

Не використовуйте слину для зволоження контактних лінз.

Не торкайтеся до ділянок, уражених герпесом! Незважаючи на сильне свербіння і біль, у жодному випадку не торкайтеся до герпесного висипу, не цілуйтеся, особливо з дітьми, не користуйтеся чужою помадою і нікому не позичайте власну, не діліть одну сигарету з приятелем.

Не намагайтеся позбавитися пухирів або зняти струпи, щоб уникнути попадання інфекції на інші ділянки тіла.

Відмовтеся від орального сексу. Оральний секс з герпесом губ може викликати генітальний герпес у вашого партнера.

Користуйтеся окремим рушником і посудом, не пийте з чужих склянок.

Герпес і вагітність: що потрібно пам`ятати

Свербіння свідчить про те, що механізм вірусу вже приведений в дію, а це означає, що час без зволікання діставати антивірусний крем (наприклад, "Зовіракс", "Гексал", "Герперакс" тощо) або інші антивірусні лікарські препарати, прописані лікарем.

Користуйтеся кремами і мазями ацикловіра, який сприяє швидкому загоєнню пухирів і ранок, а також вживайте харчові добавки, що містять цинк або пенцикловир.

Лікар може прописати одноденне лікування валацикловіром. Якщо в першу добу прояву інфекції прийняти дві пігулки валацикловіру рано-вранці, а потім і увечері, лабіальний герпес перестане розвиватися, а якщо характерний висип вже з`явився, швидше загоїться.

Під час лікування дотримуйтеся спеціальної дієти.

Якщо застуда на губах не зникне протягом десяти днів, обов`язково зверніться до дерматолога, оскільки лабіальний герпес може бути симптомом інших, серйозніших захворювань, які вимагають спеціального лікування.

Тривале лікування герпесу губ (понад 30 днів) може викликати різке ослаблення імунітету, що може виявитися симптомом пухлин, ВІЛ-інфекції і лімфопроліферативних захворювань.

Якщо ваш організм чимось незадоволений, герпес повідомить вас про це першим. Люди, що перебувають у стресі, вживають багато алкоголю, сидять на дієтах, частіше схильні до рецидивів. Жінкам, інфікованим герпесом, доводиться гірше, ніж чоловікам, тому що регулярний провокуючий чинник - менструація.

Міфи про герпетичну інфекцію

Міф 1. Герпес не заразний

З точністю до навпаки. Герпес передається повітряно-крапельним (при кашлі, чханні, розмові), контактним (при поцілунках, користуванні загальним посудом, помадою, мундштуком) і статевим шляхами. Можливо також зараження дитини від матері при проходженні через родові шляхи. Зазвичай, це трапляється, якщо мати заразилася генітальним герпесом на третьому триместрі вагітності. При цьому в її організмі не встигають виробитися антитіла, які вона передає дитині. А якщо є ушкодження плаценти, дитина може заразитися в утробному періоді розвитку – такий герпес називається вродженим.

Насправді герпес – це самостійне захворювання, яке зумовлює вірус простого герпесу. Зазвичай він активізується при переохолодженні, стресі, перевтомі, загостренні хронічних захворювань або зниженні загального імунітету.

Міф 3. Якщо з`явилися висипи на губах, застуда пішла на спад

Поширена точка зору, проте, не має нічого спільного з дійсністю. Насправді висипи означають, що перенесена респіраторна інфекція ослабила імунітет, і це дало вірусу герпесу можливість активно діяти.

Міф 4. Якщо висипи пройшли – герпес вилікувано

Міф 5. Заразитися герпесом можна тільки за наявності висипів

Дійсно, в активній фазі хвороби виділяється більша кількість вірусних частинок і ймовірність зараження вища. Але передача інфекції може відбутися у будь-який момент через невидимі мікротравми шкіри і слизових оболонок.

Міф 6. Герпес на губах (лабіальний) і на статевих органах (генітальний) – це два абсолютно різних захворювання, при оральному сексі зараження не відбувається

Міф 7. Презерватив повністю захищає від зараження генітальним герпесом

Міф 8. Найкраще лікування – припікання болячок спиртом, йодом або зеленкою

Припікання не впливає на вірус герпесу і його активність, а ось обпалити ушкоджену шкіру і слизову оболонку у такий спосіб дуже легко. Краще акуратно змастити висипи антисептиком, що не містить спирту, щоб не приєдналася гнійна інфекція. А саме загострення герпесу лікують спеціальними противірусними препаратами, наприклад, ацикловіром, який перешкоджає розмноженню вірусу. При частих загостреннях використовують ліки, що стимулюють імунітет, і загальнозміцнювальні засоби.

Міф 9. Герпес – безпечне захворювання, і вражає тільки шкіру

Взагалі-то, герпес займає друге місце за смертністю від вірусних інфекцій, поступаючись тільки ГРІ. Вірус простого герпесу вбудовується в геном нервових клітин, тому висипи виникають у місцях нервових закінчень і супроводжуються сильним болем. Теоретично герпес може виявитися скрізь, де є нервова тканина, а значить – практично в будь-якому органі. При зниженні загального і місцевого імунітету герпетичне запалення може розвинутися в слизовій оболонці рота і гортані, рогівці і кон`юнктиві ока, лімфатичних вузлах, внутрішніх статевих органах, кишечнику, печінці, нирках, легенях і центральній нервовій системі. При ураженні головного мозку переважна більшість хворих вмирають або залишаються інвалідами.

Крім того, при вродженому герпесі ймовірні множинні вади розвитку і навіть смерть немовляти, а генітальний герпес значно підвищує ризик щодо розвитку раку шийки матки у жінок і раку передміхурової залози у чоловіків.

Окрім локалізованих, виділяють генералізовані форми ГІ. До них належать вісцеральні форми (гепатит, пневмонія, нефрит) та ураження нервової системи (енцефаліт, менінгіт, мієліт, полірадикулоневрит).

HSV має тропність до нервової тканини. Найчастіше при цьому патологія виникає як енцефаліт або менінгоенцефаліт.

Енцефаліт можуть викликати як HSV-1, так і HSV-2. Ураження мозку частіше має ізольований характер без ушкодження шкіри і слизових оболонок або може бути одним із синдромів генералізованої ГІ, яка спостерігається переважно у новонароджених і дітей раннього віку. Вважають, що у новонароджених основним етіологічним фактором є HSV-2, а в дітей старшого віку та дорослих – HSV-1. Пік захворюваності на герпетичний енцефаліт, викликаний HSV-1, припадає на два вікові періоди – від 6 міс до 5 років і після 40 років, а на викликаний HSV-2 – на 3-14-й день після народження.
Герпетичний енцефаліт, спричинений HSV-1, виникає як при первинному інфікуванні (30%), так і при реактивації латентної інфекції (70%). Шляхи проникнення вірусу в мозок – гематогенний або невральний (ретроаксональний). Розповсюдження вірусу в ЦНС пов’язане з його проникненням у спинномозкову рідину. Первинна реплікація вірусу проходить у мезенхімальних клітинах мозкових оболонок, епендимі шлуночків із подальшим ураженням нейронів і глії. HSV-1 уражає всі клітини мозку: нейрони, астроцити, олігодендроглію, мікроглію, епітелій судин. Передача вірусу здійснюється від клітини до клітини контактним шляхом чи по аксональних циліндрах. Патологічні зміни, що виникають у тканині мозку, проявляються у вигляді некрозу клітин і запальної інфільтрації. Герпетичний енцефаліт – це некротичний енцефаліт. Головним чином уражуються медіобазальні відділи лобної та скроневої часток. Патоморфологічно виявляють набряк речовини мозку, у клітинах знаходять внутрішньоядерні включення. Ці процеси помітні в сірій (рідше – у білій) речовині мозку, переважно в скроневих звивинах, медіобазальних відділах лобних та тім’яних часток.
При енцефаліті, викликаному HSV-2, зараження дитини здебільшого відбувається під час її проходження через родові шляхи матері чи трансплацентарним шляхом. Після проникнення вірусу в шкіру та слизові оболонки починається його реплікація з подальшим розповсюдженням від клітини до клітини, а потім у кров та лімфу. При трансплацентарній передачі інфекції вірус відразу потрапляє у кров, а з неї через гематоенцефалічний бар’єр – у мозок. HSV-2 відносять до цитолітичних вірусів. В інфікованих тканинах розвиваються некротичний і запальний процеси. У головному мозку осередки некрозу локалізуються в сірій та білій речовині, часто вони мають дифузний характер і поширюються на глибокі відділи мозку і мозочок.
У типовому перебігу герпетичного енцефаліту виділяють п’ять періодів:
1. Загальноінфекційний (1-21 день): підвищення температури тіла, катар верхніх дихальних шляхів, можливі пухирцеві висипи на шкірі та слизових оболонках.
2. Енцефалічний (1-10 днів): головний біль, блювання, психічне збудження, марення, галюцинації, афазія, апраксія, агнозія, пірамідні розлади.
3. Енцефалітичний (коматозний) (1-50 днів): розлади свідомості, судоми, ознаки коми.
4. Ранньої реконвалесценції (1-12 міс): ретроградна і фіксаційна амнезія, апраксія, втрата набутих навичок, агнозія, регрес у фізичному розвитку.
5. Залишкових явищ: психічні розлади, гіперкінези, парези кінцівок (місяці – роки).
Гострий енцефаліт виникає в результаті первинного інфікування, реінфікування чи на фоні активації хронічної ГІ. Перші ознаки енцефаліту часто з’являються одночасно з рецидивом герпесу шкіри та слизових оболонок чи після контакту дитини з дорослими, у яких має місце загострення герпесу шкіри або слизових оболонок.
Загальноінфекційний період енцефаліту супроводжується катаром верхніх дихальних шляхів, підвищенням температури тіла до 38-40 °С, інтенсивним головним болем, блюванням.
Протягом 2-21 дня загальноінфекційний період переходить в енцефалічний. У дітей посилюються головний біль та блювання, виникає психомоторне збудження. У 1/5 частини хворих ГІ перебігає за типом інфекційного психозу з мареннями та галюцинаціями. У 3/4 дітей відмічаються коркові порушення, які проявляються у вигляді сенсорної афазії Верніке, апраксії (втрата набутих навичок), агнозії (не впізнає навколишнє середовище, батьків); пірамідні розлади; гіперкінези (тремор, стереотипні рухи); підвищення тонусу м’язів. Одним із перших симптомів герпетичного енцефаліту можуть бути генералізовані судоми чи міоритмії (ритмічні скорочення дрібних м’язів навколо рота чи ока).
Наявність у 70-75% хворих на герпетичний енцефаліт характерних коркових розладів дозволяє запідозрити це захворювання до розвитку коми і якомога раніше розпочати етіотропну терапію.
Протягом наступних 2-10 днів з’являються розлади свідомості (від легкого сопору до коми), генералізовані клоніко-тонічні судоми, менінгеальні симптоми. Також в енцефалітичний період з’являються вогнищеві симптоми : парези (переважно спастичного характеру), ураження черепних нервів (переважно VII пари), розлади дихання, бульбарні порушення).
У частини хворих енцефалічний період може бути відсутній – захворювання починається відразу із загальномозкових та вогнищевих симптомів.
Після закінчення енцефалітичного періоду в дітей відмічається адинамія, що чергується з періодами збудження. Реєструються ретроградна і фіксаційна амнезія, апраксія, агнозія. Відновлення відбувається протягом 15-50 днів.
Можливий так званий псевдотуморозний варіант герпетичного енцефаліту, коли при нормальній чи субфебрильній температурі тіла поступово, протягом декількох тижнів наростають симптоми ураження ЦНС, ознаки внутрішньочерепної гіпертензії, зміни на очному дні.
У літературі описано герпетичні енцефаліти із хвильоподібним та рецидивуючим перебігом. У дітей енцефаліт може протікати у вигляді повторних органічних психозів. Поряд з описаними формами герпетичних енцефалітів виділяють інсультоподібний, стовбуровий, енцефаломієлітичний та деякі інші варіанти.
При герпетичному енцефаліті можуть бути відсутні запальні зміни в спинномозковій рідині. Проте можливе поєднане ураження головного мозку та його оболонок (менінгоенцефаліт). У такому разі в клінічній картині захворювання відмічається виражений менінгеальний синдром, а в лікворі визначають запальні зміни.
Летальність при герпетичному енцефаліті без противірусного лікування становить 60-70%, із лікуванням – 15-20%. Залишкові явища у вигляді грубого органічного дефекту (апалічний синдром, деменція, епілептичні напади, парези, гіпертензивно-гідроцефальний синдром та ін.) розвиваються відповідно в 90 та 10-15% випадків. Існує пряма залежність наслідків захворювання від строків початку лікування: при ранньому призначенні препаратів ацикловіру наслідки значно покращуються.
Герпетичний менінгіт перебігає як серозний, асептичний. Часто він поєднується з первинним генітальним герпесом. У загальній структурі серозних менінгітів питома вага герпетичного становить 10%. Менінгеальний синдром при ньому зберігається досить довго. Плеоцитоз змішаний або лімфоцитарний із домішками еритроцитів. Герпетичний менінгіт має затяжний перебіг, при якому існує загроза виникнення таких ускладнень, як енурез, полірадикулонейропатія, мієліт, рецидивуючий менінгіт, у зв’язку з чим він потребує своєчасної діагностики й раннього специфічного етіотропного лікування.
Герпетичний мієліт як самостійна форма зустрічається рідко, здебільшого його розглядають як синдром поєднаного ураження центральної та периферичної нервової системи. Домінують сегментарні або провідникові симптоми. Герпетичний енцефаломієліт може починатися із затерпання та пекучості в кінцівках, болю в попереково-крижовому відділі хребта, гіперестезії, слабкості ніг, порушення ходи та функції тазових органів. Згодом приєднуються пірамідні знаки, парези верхніх кінцівок; спастичні парези ніг переходять у змішані або мляві; уражується стовбур мозку у вигляді парезів ІІІ, ІV, VІІ, VІІІ, ХІ і ХІІ пар черепно-мозкових нервів. Кінцева стадія характеризується розладами дихання внаслідок ураження ядер мозкового стовбура або спинного мозку. Розлади свідомості незначні. Описано хронічні енцефаломієліти при ГІ.

Вісцеральні форми ГІ проявляються у вигляді гострого паренхіматозного гепатиту, пневмонії, нефриту. Зазвичай вони спостерігаються у новонароджених, але можуть розвиватися і в дітей старшого віку.

Герпетичний гепатит частіше буває проявом первинної герпетичної інфекції у новонароджених та дітей перших місяців життя. Він супроводжується сильною лихоманкою, вираженими симптомами інтоксикації, блюванням, збільшенням печінки та селезінки, жовтяницею, геморагічним синдромом. Часто спостерігається тяжкий перебіг із вираженим холестазом і розвитком гострої печінкової енцефалопатії та печінкової недостатності з можливим летальним наслідком.
Герпетична пневмонія та вогнищевий нефрит клінічно не відрізняються від ураження легень і нирок іншої етіології.
Гострий перебіг ГІ відмічається лише у 15-20% хворих. У більшості випадків спостерігаються рецидиви захворювання, що виникають під впливом різних стресових факторів: переохолодження, перегрівання, вірусних та бактеріальних інфекцій тощо. Клінічні прояви рецидивів такі самі, як при гострих формах.
У дітей старшого віку зі скомпрометованою імунною системою виділяють хронічну генералізовану форму ГІ, що характеризується підгострим перебігом, поступовим посиленням головного болю, субфебрильною лихоманкою, загальною слабкістю, погіршенням пам’яті.
Герпес у ВІЛ-інфікованих розвивається здебільшого в результаті активації латентної герпетичної інфекції. При цьому захворювання набуває генералізованого характеру – вірус розповсюджується по слизових оболонках із порожнини рота у стравохід, трахею, бронхи з подальшим виникненням герпетичної пневмонії. Ознакою генералізації є поява хоріоретиніту, менінгоенцефаліту. Герпетичний висип не зникає, а на його місці формуються виразки. Герпетична інфекція у ВІЛ-інфікованих не має тенденції до самовиліковування.
ГІ у новонароджених зустрічається в різних країнах із частотою 1 випадок на 2000-3500 пологів. Інфекція викликається переважно HSV-2. Після зараження HSV у латентній формі персистує в організмі людини протягом усього її життя, а імунна система хазяїна створює перешкоди для активації ГІ. Під час вагітності відбувається трансформація імунологічних реакцій, що сприяє активації HSV. HSV впливає на перебіг вагітності двома способами:
1) пряма дія HSV на фетоплацентарну систему, яка проявляється в інфікуванні плода, навколоплідних вод і оболонок у вигляді вогнищ звапніння, мікроінфільтратів, тромбозів, явищ облітеруючого ендартеріїту;
2) опосередкований вплив на перебіг вагітності внаслідок дії HSV на різні органи і системи організму матері, що призводить до невиношування вагітності, гіпоксії , гіпотрофії та антенатальної загибелі плода.
Існують такі шляхи проникнення HSV у тканини ембріона і плода:
1. Висхідний (трансцервікальний) – проникнення HSV із слизової оболонки піхви чи шийки матки в навколоплідні води. Наприкінці вагітності плодові оболонки, особливо при максимальному їх розтягненні, стають проникними; децидуальна оболонка в ділянці внутрішнього зіва до моменту пологів відсутня; хоріон і амніон стають атрофічними, тому зараження може відбутися й без порушення цілісності плодового міхура. Сприяють інфікуванню структурні зміни в шийці матки (деформація, старі рубці, ектропіон), послаблення захисних властивостей цервікального слизу, невиправдані втручання й маніпуляції на родових шляхах.
2. Гематогенний (трансплацентарний) – надходження HSV з крові матері через плаценту до плода по пупковій вені. Вирішальною умовою для виникнення трансплацентарної ГІ є достатньо тривала вірусемія з високою концентрацією вірусу в крові. Імовірність інфікування зростає при підвищенні проникності плаценти.
3. Трансоваріальний – проникнення HSV із черевної порожнини матері через маткові труби. У клітинах ембріона віруси знаходять особливо сприятливі умови для життєдіяльності, тому що ці клітини мають високий рівень обміну речовин, але не спроможні на повноцінну імунну відповідь. У 80-90% випадків захворювання плода спричиняють HSV-2 при генітальному герпесі в матері. Клінічні симптоми вродженої ГІ визначаються часом інфікування, вірулентністю вірусу та станом захисних сил організму матері й плода.
При інфікуванні плода в перші місяці вагітності, спостерігаються самовільні викидні (ймовірно, внаслідок загального токсичного впливу вірусу на плід). При цьому в плаценті виникають некрози з характерними еозинофільними включеннями. Деякі дослідники вказують на можливість формування вад розвитку при інфікуванні плода в ранні строки вагітності (мікроцефалія, мікрофтальмія, хоріоретиніт тощо). Однак більшість авторів відмічають, що HSV не має тератогенної дії. Активація HSV у матері після 32-го тижня вагітності призводить до інфікування плода в 10% випадків, а напередодні пологів – у 40-60%. При цьому ймовірний ризик передчасних пологів або того, що дитина захворіє в перші години після народження.
Частота невиношування вагітності при генітальному герпесі у матері становить 55% в ранні строки гестації та 25% – у пізні.
Зараження плода під час пологів у жінок із генітальним герпесом відбувається у 50% випадків. Якщо зараження плода відбулося під час проходження родовими шляхами інфікованої матері, хвороба в дитини розвивається після інкубаційного періоду від 2 до 12 діб, частіше на 4-7-му добу після народження.
Форми ГІ у новонароджених:
1) локалізована форма з ураженням шкіри та слизових оболонок рота та очей. Зустрічається в 20-40% випадків ГІ у новонароджених. У хворої дитини мають місце поодинокі пухирці чи їх групи на фоні еритеми та набряку на різних ділянках тіла. Частіше вони з’являються на 5-14-й день життя дитини, при трансплацентарному зараженні дитина вже народжується з елементами висипу. З часом на місці пухирців утворюється ерозія з наступною пігментацією шкіри на її місці. Ураження очей перебігає у вигляді кератокон’юнктивіту, увеїту, хоріоретиніту, дисплазії сітківки ока. При цьому може виникнути виразка рогівки чи атрофія зорового нерва;
2) герпетичне ураження ЦНС (енцефаліт). Становить 30% ГІ у новонароджених. Зазвичай виникає на 2-3-му тижні після народження. Клінічна симптоматика захворювання наростає катастрофічно. Спочатку в дитини з’являються підвищена температура тіла, млявість почергово зі збудженням, тремор, блювання, погіршення апетиту; через 1-3 дні – порушення свідомості, генералізовані судоми, кома. У 50% дітей захворювання закінчується летально протягом 6-7 днів, а в решти має тяжкі залишкові явища;
3) генералізована форма. Зустрічається в 20-50% випадків ГІ у новонароджених; розвивається на 5-10-й день після народження. За своєю клінічною картиною нагадує неонатальний сепсис. Дитина стає млявою, з’являються зригування, порушення дихання, ціаноз. Мають місце гепатолієнальний синдром, пухирцеві висипи на шкірі та слизових оболонках, жовтяниця, геморагічний синдром, олігурія, пригнічення свідомості, генералізовані судоми, гіпербілірубінемія, підвищення активності аланінамінотрансферази, азотемія, гіпоглікемія, тромбоцитопенія. Летальність при генералізованих формах ГІ у новонароджених може сягати 80-90%.

На сьогодні найбільш поширеним методом ідентифікації HSV є імуноферментний аналіз, який дозволяє виявити специфічні імуноглобуліни класів M і G у крові хворого.

Виявлення антитіл класу М свідчить про гостре захворювання, реінфекцію або загострення латентної інфекції. Проте цей імуноглобулін визначається в сироватці крові лише на 10-14-й день захворювання, що зменшує його діагностичне значення. Наявність антитіл класу G у крові свідчить про хронічну інфекцію, персистенцію вірусу в організмі, а чотириразове зростання їх титру в динаміці вказує на активацію ГІ. Геном HSV у крові, лікворі, слині чи інших середовищах організму виявляють за допомогою полімеразної ланцюгової реакції.
Застосування противірусної терапії при ГІ розпочалося у 70-х роках ХХ ст. Першим протигерпетичним лікарським засобом був відарабін. Однак він мав значну нейро-, гепато- та гематотоксичність. Із 1982 р. розпочалося впровадження у клінічну практику ацикловіру, що суттєво збільшило ефективність лікування ГІ. Ацикловір пригнічує синтез вірусної ДНК. В інфікованих клітинах він активується під дією вірусної тимідинкінази з утворенням ацикловіртрифосфату, який має більш високий ступінь споріднення з вірусною ДНК-полімеразою, ніж із клітинною, і тому конкурентно блокує вірусну ДНК-полімеразу. Неінфіковані клітини продовжують нормальну життєдіяльність.
Установлено, що при рецидивуючому герпесі шкіри та слизових оболонок ацикловір має клінічну ефективність тільки під час загострення запального процесу, але не запобігає виникненню рецидивів хвороби. Це пов’язано з тим, що ацикловір блокує тільки активну реплікацію вірусу, яка після його відміни може відновлюватися . Лікування герпетичних уражень шкіри та слизових оболонок проводять засобами як у таблетованій формі, так і у вигляді мазі, гелю.
Ацикловір добре проникає через гематоенцефалічний бар’єр, тому є високоефективним при герпетичних енцефалітах. Його призначають хворим у дозі 10-15 мг/кг маси тіла кожні 8 год внутрішньовенно протягом 10-14 днів із подальшим переходом на пероральний прийом упродовж 2-3 тиж. Дострокове припинення терапії ацикловіром може спричинити рецидив герпетичного енцефаліту. Раннє застосування ацикловіру при герпетичних енцефалітах знижує летальність до 20% (проти 60-70% без його призначення) та зменшує кількість залишкових явищ із 50 до 10-15%.
Ефективним є внутрішньовенне використання ацикловіру при лікуванні генералізованих форм ГІ у новонароджених, що наполовину зменшує кількість несприятливих наслідків. Препарат призначають у дозі 10-20 мг/кг маси тіла кожні 8 год протягом 10-14 днів.
При офтальмогерпесі ацикловір малоефективний, більш доцільно використовувати інші протигерпетичні засоби, такі як ідоксуридин, трифлуридин.
При лікуванні генітального герпесу рекомендується застосування ацикловіру, валацикловіру, фамцикловіру, ідоксуридину. Достатня ефективність противірусних засобів при цьому відмічена тільки при призначенні їх не пізніше 3-го дня від початку захворювання.