Чума клініка лікування профілактика

У человека чума, особенно ее септическая (в результате попадания бактерий в кровоток) и легочная формы, без лечения может быть очень тяжелым заболеванием с коэффициентом летальности 30-100%. Без раннего начала лечения легочная форма всегда приводит к смерти. Она носит особенно контагиозный характер и способна вызывать тяжелые эпидемии, передаваясь от человека человеку воздушно-капельным путем.

В 2010-2015 гг. во всем мире было зарегистрировано 3248 случаев заболевания чумой, в том числе 584 случая со смертельным исходом.

Признаки и симптомы

У человека, заразившегося чумой, по прошествии инкубационного периода от 1 до 7 дней обычно развивается острое лихорадочное состояние. Типичными симптомами являются внезапное повышение температуры, озноб, головная боль и ломота в теле, а также слабость, тошнота и рвота.

В зависимости от пути проникновения инфекции различаются две основные формы чумной инфекции: бубонная и легочная. Все формы чумы поддаются лечению, если выявляются достаточно рано.

Где встречается чума?

Как болезнь животных чума встречается повсеместно, за исключением Океании. Риск заболевания чумой человека возникает тогда, когда отдельно взятая популяция людей проживает на месте, где присутствует естественный очаг чумы (т.е. имеются бактерии, животные резервуары и переносчики).

Эпидемии чумы случались в Африке, Азии и Южной Америке, однако с 1990-х годов большая часть заболеваний человека чумой имела место в Африке. К трем наиболее эндемичным странам относятся: Мадагаскар, Демократическая Республика Конго и Перу. На Мадагаскаре случаи бубонной чумы регистрируются практически каждый год во время эпидемического сезона (сентябрь-апрель).

Диагностика чумы

Для подтверждения диагноза чумы требуется лабораторное тестирование. Образцовым методов подтверждения наличия чумы у пациента является изоляция Y. pestis из образца гноя из бубона, образца крови или мокроты. Существуют разные методы выявления специфического антигена Y. pestis. Одним из них является лабораторно валидированный экспресс-тест с использованием тест-полоски. Этот метод сегодня широко применяется в странах Африки и Южной Америки при поддержке ВОЗ.

Лечение

Без лечения чума может приводит к быстрой смерти, поэтому важнейшим условием выживания пациентов и профилактики осложнений является быстрая диагностика и раннее лечение. При своевременной диагностике чума успешно лечится антибактериальными препаратами и поддерживающей терапией. Нелеченая легочная чума может закончиться летальным исходом через 18-24 часов после появления симптомов, однако обычные антибиотики для лечения болезней, вызванных энтеробактериями (грам-отрицательными палочками), могут эффективно излечивать чуму при условии раннего начала лечения.

Профилактика

Профилактические меры включают в себя информирование населения о наличии зоонозной чумы в районе их проживания и распространение рекомендаций о необходимости защищать себя от укусов блох и не касаться трупов павших животных. Как правило, следует рекомендовать избегать прямого контакта с инфицированными биологическими жидкостями и тканями. При работе с потенциально инфицированными пациентами и сборе образцов для тестирования следует соблюдать стандартные меры предосторожности.

Вакцинация

ВОЗ не рекомендует проводить вакцинацию населения, за исключением групп повышенного риска (например, сотрудников лабораторий, которые постоянно подвергаются риску заражения, и работников здравоохранения).

Борьба со вспышками чумы

• Обнаружение и обезвреживание источника инфекции: выявление наиболее вероятного источника инфекции в районе, где выявлен случай (случаи) заболевания человека, обращая особое внимание на места скопления трупов мелких животных. Проведение надлежащих мероприятий инфекционного контроля. Следует избегать уничтожения грызунов до уничтожения блох – переносчиков инфекции, поскольку с мертвого грызуна блохи перейдут на нового хозяина и распространение инфекции продолжится.
• Охрана здоровья медицинских работников: информирование и обучение работников здравоохранения мерам инфекционной профилактики и инфекционного контроля. Работники, находившиеся в непосредственном контакте с лицами, заболевшими легочной чумой, должны носить средства индивидуальной защиты и получать антибиотики в качестве химиопрофилактики в течение семи дней или по меньшей мере в течение времени, когда они подвергаются риску, работая с инфицированными пациентами.
• Обеспечение правильного лечения: обеспечение получения пациентами надлежащего антибиотического лечения, а также наличия достаточных запасов антибиотиков.
• Изоляция пациентов с легочной чумой: пациенты должны быть изолированы, чтобы не распространять инфекцию воздушно-капельным путем. Предоставление таким пациентам защитных лицевых масок может сократить риск распространения инфекции.
• Эпиднадзор: выявление и отслеживание лиц, находившихся в близком контакте с больными легочной чумой, и проведение среди них химиопрофилактики в течение 7 дней.
• Получение образцов, которые следует собирать с осторожностью, соблюдая все профилактические меры и процедуры инфекционного контроля, после чего отправить в лаборатории для тестирования.
• Дезинфекция: рекомендуется регулярно мыть руки водой с мылом или использовать спиртосодержащие гели для дезинфекции рук. Для дезинфекции больших площадей можно использовать 10-процентный раствор бытового отбеливателя (раствор следует обновлять ежедневно).
• Соблюдение мер предосторожности при захоронении умерших: распыление антисептиков на лицо/грудь трупов больных, предположительно умерших от легочной чумы, является нецелесообразным и не рекомендуется. Следует накрывать территорию пропитанными антисептиком тканью или абсорбирующим материалом.

Эпиднадзор и контроль

Для осуществления эпиднадзора и контроля необходимо проводить обследование животных и блох, вовлеченных в чумной цикл в регионе, а также разработку программ по контролю за природными условиями, направленных на изучение природного зоонозного характера цикла инфекции и ограничение распространения заболевания. Активное продолжительное наблюдение за очагами проживания животных, сопровождаемое незамедлительными мерами реагирования во время вспышек заболевания среди животных, позволяет успешно уменьшить число вспышек заболевания чумой среди людей.

Для эффективного и результативного реагирования на вспышки чумы важным условием является наличие информированных и бдительных кадров здравоохранения (и местного сообщества), что позволит быстро диагностировать случаи болезни и оказывать надлежащую помощь инфицированным, выявлять факторы риска, вести непрерывный эпиднадзор, бороться с переносчиками и их хозяевами, лабораторно подтверждать диагнозы и передавать компетентным органам информацию о результатах тестирования.

Ответные действия ВОЗ

Целью ВОЗ является предупреждение вспышек чумы путем проведения эпиднадзора и оказания содействия странам повышенного риска в разработке планов обеспечения готовности. Поскольку резервуар инфекции среди животных может быть разным в зависимости от региона, что оказывает влияние на уровень риска и условия передачи инфекции человеку, ВОЗ разработала конкретные рекомендации для Индийского субконтинента, Южной Америки и стран Африки к югу от Сахары.

ВОЗ сотрудничает с министерствами здравоохранения для оказания поддержки странам, где происходят вспышки заболевания, в целях принятия на местах мер по борьбе со вспышками.

Чума - гостра, особливо небезпечна, карантинна інфекційна хвороба з ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, легень, септицемією й інтоксикацією. Збудник чуми належить до роду Yersinia.

Симптоми чуми залежать від форми захворювання. При ураженні легенів хворі стають високозаразливий, так як інфекція поширюється в навколишнє середовище повітряно-крапельним шляхом. При бубонної формі чуми хворі малозаразне або не заразні зовсім. У виділеннях уражених лімфовузлів збудники відсутні, або їх зовсім мало.

Лікування чуми стало значно ефективніше з появою сучасних антибактеріальних препаратів.

Шляхи зараження

Основний шлях передачі збудників - через укуси бліх (трансмісивний шлях).

Інфекція може потрапити в організм людини при роботі з хворими тваринами: забій, зняття і розбирання шкури (контактний шлях).

Збудники можуть потрапити в організм людини з зараженими продуктами харчування, в результаті їх недостатньою термічної обробки.

Від хворого з легеневою формою чуми інфекція поширюється повітряно-крапельним шляхом.

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ЧУМИ

Основою діагностики чуми є швидке виявлення чумної палички. Спочатку проводиться бактеріоскопія мазків. Далі виділяється культура збудника, якою заражаються піддослідні тварини.

Матеріалом для дослідження служить вміст бубон, харкотиння, кров, кал, шматочки тканини органів померлих і трупів тварин.

Збудником чуми (Yersinia pestis) є паличкоподібна біполярна коккобацілламі. Аналіз на виявлення чумної палички методом прямий бактеріоскопії є найбільш простим і швидким способом. Час очікування результату становить не більше 2-х годин.

ПОСІВИ БІОЛОГІЧНОГО МАТЕРІАЛУ

Культура збудника чуми виділяється в спеціалізованих режимних лабораторіях, призначених для роботи з особливо небезпечними інфекціями. Час зростання культури збудника становить дві доби. Далі проводиться тест на чутливість до антибіотиків.

Застосування серологічних методів дозволяє визначити наявність і зростання антитіл в сироватці крові хворого до збудника чуми. Час отримання результату становить 7 днів.

До початку лікування хворий госпіталізується в окремий бокс. Медичний персонал, що обслуговує хворого, одягається в спеціальний протичумний костюм.

Антибактеріальне лікування починається при перших ознаках і проявах захворювання. З антибіотиків перевага віддається антибактеріальних препаратів групи аміноглікозидів (стрептоміцин), групи тетрацикліну (віброміцін, морфоциклин), групифторхінолонів (ципрофлоксацин), групи ансаміцінов (рифампіцин). Добре зарекомендував себе при лікуванні шкірної форми захворювання антибіотик групи амфеніколов (кортрімоксазол). При септичних формах захворювання рекомендується комбінація антибіотиків. Курс антибактеріальної терапії становить не менше 7 - 10 днів.

Лікування, спрямоване на різні етапи розвитку патологічного процесу

Мета патогенетичної терапії - знизити інтоксикаційний синдром шляхом виведення токсинів з крові хворого.

Таксономія: Y.pestis викликає чуму; відділ Gracilicutes, сімейство Enterobacteriaceae, рід Yersinia. Збудник - Yersinia pestis.

Морфологічні властивості: грамнегативні палички, овоидной форми, фарбуються біполярно. Рухливі, мають капсулу, спор не утворюють.

Факультативні анаероби. Температурний оптимум + 25С. Добре культивуються на простих поживних середовищах. Ферментують більшість вуглеводів без утворення газу. Псіхофіли - здатні змінювати свій метаболізм в залежності від температури і розмножуватися при низьких температурах. Вірулентні штами утворюють шорсткі (R) колонії, перехідні (RS) і сіруваті слизові гладкі авірулентние (S) форми.

Два типу колоній - молоді і зрілі. Молоді з нерівними краями. Зрілі колонії великі, з бурим зернистим центром і нерівними краями. На скошеному агарі черга дві доби при +28 С утворюють сірувато - білий наліт, вростають в середу, на бульйоні - ніжну поверхневу плівку і хлопковідний осад.

Біохімічні властивості: фенментатівная актівнсть висока: ферментація до кислоти ксилозу, синтез плазмокоагулази, фибринолизина, гемолизина, лецитиназу, сірководень. Рамнозу, сечовину не ферментує.

Група білково - полісахаридних і ліпополісахарідние антигенів: термостабільний соматичний О-антиген і термолабільних капсульний V, W антигени. З W-антигеном пов'язують вірулентність бактерій. Продукує фактори патогенності: фібринолізин, плазмокоагулаза, ендотоксин, екзотоксин, капсулу, V, W антигени.

Резистентність: чутливий до антибіотиків (особливо стрептоміцин), нестійкий до навколишнього середовища при високій температурі.

Володіє патогенним потенціалом, пригнічує функції фагоцитарної системи, пригнічує окислювальний вибух в фагоцитах і безперешкодно в них розмножується. Фактори патогенності контролюються плазмідами трьох класів. У патогенезі виділяють три основних стадії - лімфогенного занесення, бактереміі, генералізованої септицемії. Мають адгезини і інвазіни, низькомолекулярні протеїни (інгібують бактерицидні фактори), ентеротоксин. Частина факторів контролюється плазмідами вірулентності.

Клінічні особливості: Інкубаційний період - кілька годин до 8 діб. Розрізняють локальні - шкірно-бубонна, бубонна; зовнішньо-дисеміновані - первинно-легенева, вторинно-легенева і кишкова; генералізована - первинно-септична, вторинно септическая форми чуми. Регіональна лимфоаденопатия, ентероколіти, реактивні артрити, спондиліт, лихоманка.

Епідеміологія: Чума - класичний пріродноочагових зооноз диких тварин. Основні носії в природі - бабаки, ховрахи, в міських умовах - щури. У передачі збудника - блохи тварин, здатні заражати людину.

Імунітет: клітинно-гуморальний, обмежений по тривалості і напруженості.

Бактеріоскопічне дослідження. З досліджуваного матеріалу готують мазки, фарбують за Грамом і водним розчином метиленового синього. Бактерії чуми є грамнегативні палички овоидной форми Бактеріологічне дослідження. Досліджуваний матеріал засівають на чашки з поживним агаром. Посіви інкубують при 25 ° С. Первинне вивчення посівів проводять через 10год. До цього терміну з'являються колонії, які утворені вірулентними R-формами. Мало- і авірулентние бактерії формують S-форми колоній. Ідентифікацію чистої культури проводять по морфології бактеріальних клітин, характеру росту, антигенних та біохімічними властивостями, чутливості до специфічного фагу і біопробі.

На бульйоні бактерії утворюють плівку; ферментують багато цукру до кислоти, індолу не утворюють, желатин НЕ розріджують. Містять груповий термостабільний соматичний антиген і специфічний термолабільних капсульний ан¬тіген.

Біопроба. Проводиться для виділення чистої культури з матеріалу, забрудненого сторонньої мікрофлорою. Найбільш чутливими лабораторними тваринами є морські свинки, яким матеріал вводять підшкірно. Внутрішньочеревно матеріал вводять в тому випадку, якщо він не забруднений іншими бактеріями. Після загибелі тварин відзначають патологічні зміни органів і проводять бактеріологічне дослідження

Експрес-методи лабораторної діагностики:

1.Іммунофлюоресцентний метод дозволяє виявити присутність збудника як в патологічному матеріалі, так і в об'єктах довкілля (вода, повітря), а також у харчових продуктах і ектопаразитах. З цією метою використовують люмінесцентну видоспецифических протичумну сироватку, люмінесцентні протівокапсульную і протівосоматіческую сироватку.

2.РПГА - для виявлення антигенів бактерій в матеріалі за допомогою стандартної протичумної сироватки, антитіла якій навантажені на еритроцити.

Лікування: антибіотики -стрептоміцін, препарати тетрациклінового ряду.

Профілактика: специфічна профілактика - жива ослаблена чумна вакцина EV. Є суха таблетована вакцина для перорального застосування. Для оцінки імунітету до чуми (природного постинфекционного і вакцинального) може застосовуватися внутрішкірна алергічна проба з Пістинь.

Чумний бактеріофаг - при ідентифікації Y.pestis.

Чумна суха вакцина - висушена жива культура Y.pestis вакцинного штаму EV, використовується для профілактики чуми.

у куриному ембріоні:1) по загибелі ембріона;

2) відставання (або затримка в розвитку);3) по крововиливах і осередках некрозу на хорион алатоїсной оболонці;4) по реакціїгемаглютинації (РГА) - це склеювання еритроцитів під впливом вірусів, які мають гемаглютинуючі властивості.Механізм РГА: на поверхні деяких складних вірусів є особливі рецептори - гемаглютиніни. Віруси адсорбуються на поверхню еритроцитів, завдяки гемаглютинінам вони викликають склеювання еритроцитів і утворення осаду з нерівним краєм. У нормі еритроцити осідають, характер осаду - рівний край.Оцінка достоїнств РГА:1) РГА чітко видно в порівнянні з контролем;2) проходить швидко (1 година) у нестерильних умовах;

3) залежить від виду вірусів (віруси грипу, подагри, віспи) та від виду еритроцитів і (наприклад, вірус грипу склеює еритроцити людини і курок).

Недоліки РГА: 1) не універсальна реакція (не всі віруси мають гемаглютиніни).

Висновок: РГА пройшла, отже, ми виявили вірус, який мас гемаглютинуючі властивості. Титр вірусів у РГА 1/32 - це найбільше розведення вірусу, що викликає РГА.

ІІІ. В культурах клітин:І) по кольоровій індикаторній реакції - живі клітини змінюють рН і колір індикатора, а мертві не змінюють;2) по цитопатогенній дії вірусу (ЦПД) - спостерігаємо при малому збільшенні мікроскопа.

Види ЦПД:A) повна деструкція (руйнація) клітин — наприклад, ситеровіруси,B) часткова деструкція:a) осередкова;b) гроноподібна - аденовіруси;c) утворення симпластів або синцитіїв - це злиття уражених клітин між собою (наприклад, віруси кору, паротиту, ВІЛ, респіраторно синтиціальний вірус RS).

C) проліферації - це необмежене розмноження клітин - онкогенні (пухлинні) віруси.

3) по утворенню бляшок - це зона руйнації клітин під дією одного вірусу (умовно). Для одержання бляшок культуру покривають тонким шаром агара або бентоніта (бенгоніт — це глина, має властивості геля, її застосування для вірусних бляшок вивчив В.П.Широбоков. Гель мішає поширенню вірусів, тому утворюються окремі зони загибелі клітин - бляшки). Метод якісний і кількісний;

4) по реакції гемадсорбції — РГ адсорбції — це адсорбція еритроцитів на поверхню клітин, уражених вірусами (гемадсорбуючими).

Механізм РГ адсорбції:Складні віруси при виході з клітини змінюють її мембрану - відбувається відбруньковування. До цих змінених місць можуть прикріплюватися еритроцит (наприклад, парамексовіруси).

5) по утворенню вірусних включень — це ділянки клітини, у яких відбувається обмеження репродукції вірусів. Включення забарвлюються інакше, ніж цитоплазма (наприклад, включення Бабеша-Негрі в нейронах при сказі).

Про розмноження вірусів у культурі тканини можна судити по цитопатичної дії (ЦПД):

деструкції клітин, зміни їх морфології, формуванню багатоядерних симпластів або сінтіція в результаті злиття клітин. в клітинах культури тканини при розмноженні вірусів можуть утворюватися включення – структури, не властиві нормальним клітинам. Включення виявляються в забарвлених за Романовським-Гімза мазках із заражених клітин. Вони бувають еозинофільні і базофільні. По локалізації в клітині розрізняють: цитоплазматические, ядерні,

змішані включення. Характерні ядерні включення формуються в клітинах, заражених вірусами герпесу (тільця Каудрі), цитомегалії і поліоми, аденовірусами, а цитоплазматичні включення – вірусами віспи (тільця Гварніері і Пашена), сказу (тільця Бабеша-Негрі) та інші.

На самом деле сегодня в мире есть очаги чумы. По информации ВОЗ в прошлом году на Мадагаскаре возникло осложнение ситуации по чуме, число заболевших составило свыше 2 тыс., в 70% легочной формы; 165 человек погибли.

На территории России расположены 11 природных очагов чумы.

Чума – это особо-опасное природно-очаговое заболевание с высоким уровнем летальности. Именно по этой причине чума относится к карантинным инфекциям.

В естественных условиях чумой болеют грызуны (крысы, сурки, полевки).

Основной переносчик чумы в городских условиях – крысы.

Паразитирующие на них блохи обеспечивают постоянную передачу возбудителя от больных зверьков здоровым, поддерживая постоянство природных очагов.

Возбудитель инфекции – Yersinia Pestis. В организме больного бактерии образуют капсулу.

Наиболее частый путь передачи возбудителя чумы от грызунов человеку – укус чумной блохи.

Второй путь передачи инфекции – прямой контакт с инфицированными животными.

Чумой могут болеть волки, лисы, кошки, барсуки.

Некоторые грызуны (сурки, суслики) являются объектами охотничьего промысла. Во время разделки тушки зверька или снятия шкурки человек может испачкать руки их кровью. Не исключено, что среди добытых зверьков могут быть больные чумой.

Источниками инфекции может быть и человек.

В этом случае передача инфекции может происходить двумя путями:

1. Блохами жилища человека.

2. При переходе бубонной формы чумы в легочную. При такой форме заболевания больной человек выделяет в окружающую среду огромное количество чумных микробов, которые передаются окружающим в результате контакта с инфицированными предметами или через воздух.

В зависимости от того, каким путем возбудитель попал в организм человека, развивается та или иная клиническая форма болезни, имеющая свои особенности течения.

Различают следующие формы заболевания:

Основное место размножения возбудителя – лимфатические узлы. Недостаточная барьерная функция лимфоузлов приводит к развитию первично-септической формы чумы.

Вторично-септическая форма развивается на фоне бубонной или легочной форм.

Инкубационный период при чуме обычно не превышает 3-5 дней, в некоторых случаях длится 1-2 дня.

Болезнь начинается внезапно с озноба, головной боли. Температура тела поднимается за несколько часов до 39-40 0 С.

Позже у больных могут наблюдаться нарушения со стороны нервной системы: бессонница, бред, невнятная сбивчивая речь, нарушение координации движений (шаткая походка). Лицо – часто покрасневшее, отечное, губы сухие.

Больной испытывает жажду, язык обложен белым налетом.

В зависимости от характера заражения в дальнейшем развивается клиническая картина с присущими ей признаками заболевания.

Возбудитель попадает через кожу. На 2-3 день появляется очень болезненный бубон – сильно увеличенный воспалившийся лимфатический узел. В зависимости от места внедрения возбудителя бубон может развиваться на паховых, подмышечных, бедренных, подмышечных, шейных или подчелюстных зонах.

Воспалительный процесс в лимфатическом узле продолжается 6-8 дней, после чего он рассасывается или нагнаивается.

Септическая форма чумы развивается в случае попадания возбудителя в кровь больного, где активно размножается.

Такая форма чумы начинается с внезапного подъема температуры, больной неподвижен, отмечается буйный бред. Спустя 2-4 суток при отсутствии лечения больной погибает.

Бубонная или септическая форма заболевания не опасны для окружающих, если они не осложняются вторичной чумной пневмонией.

После перенесенного заболевания остается прочный продолжительный иммунитет.

Меры профилактики чумы предполагают предупреждение завоза инфекции из других стран и предупреждение возникновения заболевания в неблагополучных по чуме территориях.

При обнаружении распространения инфекции в пределах определенного региона, противочумные учреждения проводят дератизационные (уничтожение грызунов) и дезинсекционные (уничтожение насекомых) мероприятия.

В зависимости от эпидемической обстановки принимается решение о профилактической иммунизации населения.

Вакцинация по эпидемическим показаниям проводится лицам, проживающим на неблагополучных по чуме территориях, а также лицам, работающим с живыми культурами чумы.

Все лечебно-профилактические учреждения должны иметь определённый запас медикаментов и средств личной защиты и профилактики на случай выявления больного чумой.

При выявлении больных бубонной формой чумы в очаге вводятся ограничительные мероприятия, при выявлении больных легочной формой чумы вводится карантин.

Останнім часом в засобах масової інформації (телебачення, радіо, преса) часто з’являються повідомлення (репортажі) щодо виникнення африканської чуми свиней в окремих населених пунктах або сільськогосподарських підприємствах, що утримують свиней.

Африканська чума свиней (скорочена назва-АЧС, латинська назва Pestis Africana suumце) – інфекційне захворювання свійських та різних видів диких свиней збудником якого є вірус. За своєю будовою вірус АЧС – це ДНК-вмісний вірус сферичної форми, належить до родини Asfaviridae. Дуже складний і проявляє значну генетичну мінливість. Заражає клітини імунної системи та ініціює вироблення величезної кількості специфічних антитіл, які, на жаль, не здатні до повної нейтралізації збудника. Це є однією з основних причин чому виготовлення ефективної вакцини проти нього наразі неможливе.

Вірус АЧС, внаслідок особливостей своєї складної структури, дуже стійкий до факторів різної природи, в зв’язку з чим його виживання в об’єктах середовища і продуктах свинячого походження незвичайно високе. Зокрема, вірус стійкий як у кислому так і в лужному середовищі, а в умовах довкілля може зберігатися при температурах: 5 0 С - до 7 років, 18-20 °С -18 місяців, 37 °С –до 30 днів, 50 °С – до одної години. У трупах свиней вірус зберігається до десяти тижнів, у м'ясі від хворих тварин - до 155 днів, в копченій ковбасі та шинці - до 5 місяців, у гною - більше 3 місяців, в ґрунті - (112 діб літо-осінь, 200 діб осінь-зима). Охолодження (особливо заморожування) консервує вірус, у морозильнику при мінус 30-60 °С лишається активним до 10 років, в охолодженому м’ясі до 15 тижнів. Така висока стійкість вірусу і сприяє його швидкому розповсюдженню на значні території.

Факторами передавання збудника можуть стати різні об’єкти зовнішнього середовища - корми, вода, гній, підстилка, предмети догляду за тваринами, одяг обслуговуючого персоналу, транспорт, що були контаміновані вірусом, а також трупи загиблих від чуми свиней. Особливо небезпечними є інфіковані продукти забою, боєнські та кухонні відходи. Механічними переносниками вірусу можуть бути птахи, гризуни, комахи, не чутливі до нього дикі та свійські тварини, а також люди, що знаходяться в епізоотичному осередку.

Вірус АЧС не передається людині і є безпечним для її здоров’я.

Клінічні ознаки АЧС і що необхідно робити при підозрі?

Інкубаційний період захворювання (час з моменту проникнення збудника в організм до клінічного прояву симптомів захворювання) короткий (2–12 днів) і супроводжується лихоманкою (40–42 °С) впродовж 48-ми годин перед проявом клінічних ознак (на відміну від класичної чуми свиней) та відсутністю інших симптомів в цей період. Більшість хворих тварин, у цей час, виглядають абсолютно здоровими й не відмовляються від корму (і лише незначний відсоток - проявляє неспокій або ж, навпаки, постійно лежить). Клінічні ознаки проявляються, коли спадає температура: тварини проявляють ознаки слабкості (хитка хода, відмова від корму, ознаки спраги), збиваються в гурти, з’являються ознаки серцевої недостатності: синюшність (ціаноз) шкіри та значні крововиливи (геморагії на шкірі та у внутрішніх органах). Поросні свиноматки, як правило абортують, незалежно від терміну вагітності на 5–8 добу після зараження чи на 1-3 – лихоманки. На плодових оболонках і шкірі плодів, часто реєструють крововиливи. Загибель хворих тварин настає внаслідок серцевої недостатності (набряк легенів - внаслідок геморагічного діатезу) переважно на 7–10 добу з моменту прояву перших клінічних ознак хвороби. Смертність при АЧС складає – майже 100 %.

В умовах прогресуючого погіршення ситуації з АЧС в Україні будь які аномалії в поведінці свиней чи ознаки захворювання (не кажучи про випадки загибелі), слід розглядати як ймовірний спалах АЧС і терміново повідомити про це спеціаліста державної служби ветеринарної медицини. Ознаки хвороби, число вражених або загиблих тварин можуть бути надзвичайно розмаїтими в залежності від шляхів, дози зараження та інших обставин і не завжди відповідають типовому опису перебігу цього захворювання. Послідовність дій власників та подальших дій та заходів з боку держави регламентується відповідною інструкцією і розробленими для таких випадків планами дій. Про необхідні заходи, у разі обґрунтованості підозри, власника обов’язково повідомлять викликані спеціалісти. Підтвердження, або виключення діагнозу на АЧС завжди потребує проведення лабораторних досліджень. Проби на АЧС має відібрати лише кваліфікований фахівець, з урахуванням усіх обставин інциденту. Лікування тварин або будь-які намагання самотужки вийти з цієї ситуації лише додатково її ускладнять та сприятимуть подальшому поширенню інфекції і можуть бути кваліфіковані як злочин з відповідними до його тяжкості процесуальними наслідками.

Слід зазначити, що АЧС входить до переліку особливо небезпечних (карантинних) хвороб тварин та списку інфекційних та інвазійних хвороб тварин затвердженого МЕБ (Міжнародне епізоотичне бюро). Наразі, АЧС – чи не найнебезпечніша з усіх хвороб свиней, оскільки її занесення супроводжується:

високою смертністю серед ураженого поголів’я і значними економічними збитками, зумовленими відсутністю вакцини й необхідністю знищувати усе, навіть потенційно, інфіковане стадо, а в населеному пункті, де встановлено карантин щодо АЧС, усіх наявних в господарствах громадян свиней;

запровадженням спеціального режиму для свиногосподарств та обмежень у сфері торгівлі свинарською продукцією, що впливає на ціни та доступність свинини для споживачів;

комплексом витрат на проведення моніторингових та діагностичних досліджень, організацію профілактичних та ліквідаційних заходів, втратами внаслідок міжнародних торговельних обмежень, що запроваджуються для недопущення її розповсюдження.

Звідки ж появилася ця хвороба на теренах України? Ситуація з АЧС в Україні та області.

За своїм географічним походженням АЧС – це екзотичне (африканське) захворювання, яке неодноразово заносилося в країни Старого та Нового Світу в минулому столітті. Викорінення АЧС у деяких країнах було дуже тривалим і надто дорогим. Варто зазначити, що усі попередні епізоотії АЧС (в тому числі і в СРСР) були пов’язані з поширенням вірусу АЧС генотипу І, з меншою летальністю. Тому поточна ситуація з АЧС у Східній Європі є, до певної міри, безпрецедентною з епізоотологічної точки зору.

У 2007-2015 рр. АЧС генотипу ІІ стрімко поширилася країнами Східної Європи, починаючи з Грузії та Вірменії на Кавказі (2007-2008 рр.), потім через південну та центральну частини Російської Федерації (2008-2011) в Україну та Білорусь (2012-2013), і далі у Польщу та країни Балтії (2014-2015). Масштаби і темпи географічного поширення та залучення до епізоотичного процесу поголів’я свиней різних порід, категорій та господарств різних форм власності (господарства населення, свиноферми різного типу, розміру та рівня біобезпеки), а також і популяцій європейського дикого кабана, зробили АЧС однією з найбільших ветеринарних проблем для свинарства регіону, в т. ч. і України.

На сьогодні ситуація щодо африканської чуми свиней в Україні залишається в край напруженою. З початку 2017 року вже зареєстровано 56 випадків (52 – серед домашніх свиней та 4 – серед диких), а з часу першого випадку АЧС в Україні (Запорізька область, 2012 рік) зареєстровано всього 204 випадки.

Станом на 23.03.3017 карантин продовжує діяти у 36 неблагополучних пунктах по АЧС – в 19 областях України (Вінницька (3), Дніпропетровська (1), Донецька (4), Запорізька (2), Івано-Франківська (1), Київська (1), Кіровоградська (2), Миколаївська (3), Одеська (1), Полтавська (6), Рівненська (2), Тернопольська (1), Херсонська (3), Хмельницькій (2), Харківська (2), Черкаська (1) та Чернігівська (1).

Які заходи потрібно вживати з метою запобігання занесенню вірусу АЧС на територію свинарських господарств?

Заходи, що сприятимуть підвищенню рівня біобезпеки господарства:

Згодовувати свиням лише термічно оброблений корм. Але навіть за умов термічної обробки виключити потрапляння на ферму і згодовування помиїв, харчових відходів і інших потенційно небезпечних джерел вірусу.

Не купувати живих свиней, корми та сировину на АЧС-позитивних територоіях, утримуватись від закупівель свиней і корму сумнівного походження без відповідних документів та сертифікатів.

Відмовитися від поїздок в регіони та країни, де підтверджено наявність збудника АЧС (перш за все виключити офіційно оголошені пункти де встановлено карантин), або існує високий ризик його поширення і слідкувати за дотриманням цього правила персоналом ферми.

Обмежити (до повної заборони) відвідування території особами, що не працюють на підприємстві та не мають на те крайньої необхідності чи відповідних повноважень. У будь-якому випадку вимагайте суворого виконання встановлених на фермі правил та обмежень.

Для зменшення ризику, якщо є така можливість та згода власників, забезпечити, щоб у радіусі 3-5 км довкола ферми не утримувалися свині у приватному секторі, або у підсобних господарствах персоналу. Раціональним, для власників середніх та великих свиногосподарств є формування, по можливості, буферної зони (викупивши свиней в приватному секторі в радіусі 3-30 км довкола ферми чи комплексу) з подальшим забоєм для продажу або переробки цього поголів’я.

Забезпечити повну двоконтурну огорожу господарства, посилити заходи з дератизації і унеможливити доступ на територію ферми (особливо до приміщень де зберігається або готується корм) будь-яких свійських чи диких тварин, включаючи птахів.

Заборонити утримання диких або свійських тварин, включаючи птицю, на території свиногосподарства. Єдиним виключенням є сторожові собаки, які повинні бути зареєстровані і мати відповідні відмітки в паспорті про щеплення проти сказу та інших хвороб і постійно перебувати виключно на території господарства.

В’їзд транспорту на територію не можливий без проходження дезобробки на дезбар’єрі. Перед проїздом ванною, машину необхідно вимити водою під тиском від налипаючого бруду, бо саме він перешкоджає дезрозчину контактувати зі збудником та знищити вірус. Зібрана після миття транспорту брудна вода також повинна бути знезаражена доступним в господарстві методом (хлорне вапно, каустична сода тощо). Очищення транспорту має проводитись перед в’їздом на дезбар’єр. Після очищення, під натиском води, транспортний засіб повинен простояти впродовж 2–3 хвилин, для скапування води, інакше вона стікатиме в дезбар’єр зменшуючи концентрацію дезрозчину та знижуючи його активність.

Вхід персоналу у виробничу зону свиногосподарств дозволяється тільки через ветсанпропускник, а в’їзд транспорту – через постійно діючий дезінфекційний бар’єр (дезінфекційний блок). На ветсанпропускнику ведуться журнали: виходу на роботу спеціалістів, відвідування особами, яким це було дозволено (ветеринарам, інспекторам, консультантам), руху та проведення дезінфекції транспорту, приготування дезрозчинів та заправки дезбар’єрів, прання та дезінфекції спецодягу.

При вході в ізольоване приміщення (секцію) встановлюють дезванночки або дезкилимки. З внутрішнього боку дверей при вході в склади комбікормів, кормокухню, ветеринарні об’єкти облаштовують дезкилимки, заповнені тирсою або іншим пористим матеріалом, зволоженим дезрозчином.

Для обслуговування тварин потрібно закріпити за кожною технологічною (виробничою) групою відповідальних людей, які пройшли медичне обстеження відповідно до чинних нормативних документів і ознайомлені з правилами та обмеженнями біологічної безпеки.

Увесь обслуговуючий персонал має бути забезпеченим спецодягом та спецвзуттям із розрахунку не менше двох комплектів на працівника. Обладнання, інвентар, спецодяг, спецвзуття та інші предмети потрібно промаркувати і закріпити за дільницею (цехом). Передавати зазначені предмети із одної дільниці на інші без попереднього знезараження забороняється.

Потрібно заборонити робітникам ферми утримувати свиней в особистих домогосподарствах і забезпечити мотивацію та механізм реального виконання цього правила (через контракти, підписки, перевірки, забезпечення свинарською продукцією тощо).

Найкраще організувати централізоване харчування персоналу безпосередньо на території ферми щоб повністю виключити вживання будь-яких інших харчових продуктів принесених із собою на робоче місце.

Прання та дезінфекція спецодягу мають бути також організованими централізовано і повністю виключати можливість того, щоб робітники робили це самостійно в домашніх умовах.

Для забезпечення технологічного процесу у виробничій зоні виділяють спеціальний внутрішньогосподарський транспорт. Виїзд такого транспорту за межі господарства здійснюється лише за надзвичайних обставин (наприклад, ремонт), і в такому разі потребуватиме ретельної мийки та дезінфекції.

Завантаження тварин проводити з рамп, розміщених на лінії демаркації господарства, без в’їзду транспорту на територію. Перевіряти ступінь очищення та відмітки про дезінфекцію транспорту, який приходить на підприємство, ферму.

Тварини, що підлягають вимушеному та внутрішньогосподарському забою, перевозять на забійно-санітарний пункт (забійний майданчик) спеціальним транспортом, що виключає витоки біоматеріалу.

При завезенні/вивезенні кормів, відходів, додаткових матеріалів на ферми можна пломбувати кабіну водія, не дозволяючи йому таким чином вихід з транспортного засобу на територію ферми.

Територію ферми та приміщення де утримуються тварини тримати в чистоті і за можливості проводити регулярну дезінфекцію. Вживати заходів щодо знезараження гною, гноївки тощо. Мати постійний запас дезінфікуючих речовин противірусної дії, а саме:

розчин формаліну з умістом 1,5% формальдегіду;

1,5% розчин параформу, приготовлений на 0,5% розчині їдкого натру;

3% розчин парасоди або фоспару;

5% розчин хлораміну;

сухе хлорне вапно з вмістом не менше як 25% активного хлору;

розчини хлорного вапна з умістом 4% активного хлору;

3% (гарячий) розчин їдкого натру;

хлорантоїн у вигляді 2% водного розчину, експозиція 3 години;

біоклін 1,5% розчин, експозиція 1 година;

зоостерил з умістом 0,5% надоцтової кислоти;

кристал 900, кристал 1000;

інші засоби, які ефективно знезаражують збудник АЧС.

При можливості встановити параформалінову камеру для дезінфекції одягу та супутнього інвентарю. Також стане в пригоді утилізатор для знешкодження побічних продуктів тваринного походження.

Як вберегти свиней від АЧС в індивідуальних господарствах населення?

З цією метою власникам тварин необхідно:

- утримувати свиней в закритих, надійно ізольованих приміщеннях;

- не використовувати для напування тварин воду з річок, інших водойм з повільною течією, що протікають через лісові масиви, в яких є дикі кабани;

- не використовувати харчові відходи для годівлі тварин;

- не допускати вигулу свиней та їх контакт з іншими тваринами, чи сторонніми людьми;

- проводити щоденний клінічний огляд тварин з метою виявлення можливого захворювання;

- регулярно здійснювати очистку приміщень у яких утримуються свині;

- обслуговування тварин проводити лише у окремому змінному одязі, при цьому використовувати засоби догляду, інвентар закріплений за кожним приміщенням;

- постійно вести боротьбу з гризунами;

- забій тварин проводити лише після передзабійного клінічного огляду спеціалістом державної служби ветеринарної медицин.

- не допускати відвідування господарств, тваринницьких приміщень сторонніми особами;

- не купувати тварин у невстановлених для цього місцях, без супровідних ветеринарних документів, що підтверджують їх здоров’я та епізоотичне благополуччя територій їх походження;

- не купувати м’ясні продукти в невстановлених для цього місцях, та на стихійних ринках;

- періодично проводити дезінфекцію приміщень, в яких утримуються свині;

- трупи тварин, побічні продукти їх життєдіяльності, продукти забою та переробки непридатні для споживання людиною утилізувати згідно чинного законодаства;

- не переробляти трупи свиней, та/або туші вимушено забитих свиней;

- реалізовувати продукти забою лише після проведення ветеринарно-санітарної експертизи.

- при виявленні клінічних ознак захворювання або при виникненні підозри на захворювання, та/або при загибелі свиней негайно повідомити спеціаліста найближчої державної установи ветеринарної медицини.

- обов’язково забезпечувати доступ представників державної служби ветеринарної медицини до тварин для проведення клінічного огляду та проведення обов’язкових або необхідних ветеринарно-санітарних заходів.

Лише суворе дотримання зазначених вище вимог забезпечить можливість уникнути виникнення захворювання та значних економічних збитків.

В Україні заходи з профілактики та боротьби з АЧС регламентуються спеціальною інструкцією та відповідними планами дій на районному та обласному рівнях. Згідно чинного законодавства України власники свиней та ветеринарні спеціалісти, що укривають відомості про випадки захворювання на АЧС можуть бути притягнуті до адміністративної і навіть кримінальної відповідальності в залежності від тяжкості злочину та його наслідків.